Резолюції не горять

Як уже повідомляло «Дзеркало тижня», політична асамблея Європейської народної партії 13 вересня схвалила резолюцію, присвячену ситуації в Україні.

ЄНП висловила стурбованість вибірковістю українського правосуддя, поспішністю проведення судової реформи, недосконалістю закону про місцеві вибори, фактами тиску на журналістів, втручанням СБУ в роботу іноземних добродійних та українських громадських організацій. А також наміром представників правлячої коаліції скасувати конституційну реформу. ЄНП закликала нашу владу до того, щоб зміни до Конституції вносилися відповідно до встановлених процедур і з урахуванням думки міжнародних організацій, зокрема Венеціанської комісії.

Європейські «народники» мають намір звернутися до Парламентської асамблеї Ради Європи з проханням розглянути всі зазначені питання на найближчій сесії ПАРЄ.

ЄНП об’єднує близько 50 європейських політичних партій і є найбільшою партструктурою Старого світу.

Документ викликав жваву реакцію в Україні. На нагадування про конституційну реформу оперативно відреагувала Банкова. Точку зору першого заступника глави АП ми пропонуємо увазі наших читачів.

Цього тижня Україна отримала резолюцією Європейської народної партії щодо останніх подій у державі. Негативну резолюцію. Політичну, навіть опозиційну. Дуже схожу на останні виступи члена цієї партії Ю.Тимошенко. Але стурбувало мене не стільки це, скільки коротка пам’ять і необ’єктивність резолюції у висвітленні питання, котре турбує мене особисто як юриста, як громадянку цієї держави. Це питання Закону № 2222. Питання конституційної реформи — 2004.

У резолюції висловлюється стурбованість намірами представників правлячої коаліції «скасувати конституційну реформу 2004 року». Дивна річ, але саме Європа доклалася до нищівної критики цієї конституційної реформи, саме про такий варіант попереджала нас Парламентська Асамблея Ради Європи ще в 2005 році. Забули? Давайте згадувати.

З 1991-го по червень 1996 р. вітчизняні фахівці і найкращі світові експерти працювали над редакцією Конституції України. З її прийняттям у 1996 році розпочався процес стабілізації суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації в країні. Конституція зафіксувала факт чіткого розподілу двох влад: зосередження сильної виконавчої влади в руках президента, а законодавчої — в руках парламенту.

Що тоді сказала нам із цього приводу світова спільнота? Тим, хто залякує сьогодні громадян «авторитарною моделлю Конституції Кучми» чи «узурпацією влади», нагадаю: прийняття Україною Конституції 1996 року було визнане головною подією року в ділянці європейського конституційного права.

«Конституція встановлює міцну виконавчу владу <...> передбачає наявність системи стримувань і противаг, що унеможливлює повернення до авторитаризму. Принцип верховенства права дуже добре втілено в тексті Конституції. Запровадження демократичного місцевого самоврядування, а також важлива роль, відведена Конституційному судові, сприятимуть утвердженню демократичної культури в Україні», — таким був остаточний висновок Європейської комісії «За демократію — через право» (Венеціанська комісія).

Наголошую: і тоді, і тепер Конституцію 1996 року вважали й вважатимуть однією з найкращих конституцій у Європі. Це була Конституція не тільки одна з наймолодших, а й одна з найефективніших і найдійовіших конституцій світу.

У грудні 2004 року, в момент гострої політичної кризи, пов’язаної з результатами президентських виборів 2004 року, парламент України змінив Конституцію.

На відміну від багаторічної копіткої, виваженої роботи над прийняттям Конституції України 1996 року, зміни Конституції у 2004 році мали поспішний, необ’єктивний, несистемний і ненауковий характер.

Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222, окремі положення якого стосувалися форми державного правління в Україні. Україна стала парламентсько-президентською республікою.

Ухвалюючи зміни до Конституції України, парламент допустився свідомого і грубого порушення конституційної процедури прийняття змін до Конституції України. Близько 35 поправок до тексту Конституції було внесено без дотримання процедури конституційного контролю. Закон 2222 голосувався в «пакеті» із законом про проведення дикунського, з правової точки зору, «третього туру» президентських виборів.

Що тоді говорила світова спільнота, всі вже забули. А слід згадати.

Наприклад, Парламентська Асамблея Ради Європи у §14 Резолюції № 1466 (2005) «Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною» зазначала: «Парламентська Асамблея занепокоєна тим, що нові конституційні зміни було схвалено без попереднього розгляду Конституційним судом так, як це передбачено статтею 159 Конституції України та як це витлумачено в рішенні Конституційного суду України від 1998 року. Тому Парламентська Асамблея наполегливо закликає органи влади України якнайшвидше виправити ці питання, щоб забезпечити легітимність конституційних змін та їх відповідність європейським стандартам».

Як зазначено у доповіді Моніторингового комітету ПАРЄ «Виконання обов’язків та зобов’язань Україною» (документ № 10676, 5 жовтня 2005 року), занепокоєння комітету, висловлене в заяві комітету від 15 грудня 2004 року, викликав також той факт, що нові зміни до Конституції України були прийняті без надання висновку Конституційним судом України (§ 40); «останній факт має надзвичайно важливе значення, оскільки він може призвести до СКАСУВАННЯ закону № 2222 Конституційним судом. Згідно зі статтею 159 Конституції, законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції. До тексту законопроекту, розглянутого Конституційним судом, більше не можуть вноситися жодні зміни перед його прийняттям. Проте ситуація із законопроектом № 4180 склалася інакше, оскільки до цього законопроекту було внесено зміни — і не лише технічні поправки — перед остаточним його затвердженням 8 грудня 2004 року» (§41).

Отже, європейські експерти вже тоді недвозначно попереджали нас про явні порушення під час прийняття змін до Конституції-2004 та про наслідки таких порушень: можливість скасування закону № 2222 судом.

Більше того, Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) оприлюднила висновок від 13 червня 2005 року, в якому зауважила, зокрема, що «<...> Закон про внесення змін був схвалений поспішно, з метою вирішення гострої політичної кризи» (§49). Комісія дійшла висновку: «У цілому конституційні зміни у прийнятій редакції не повністю дозволяють досягнути мети конституційної реформи — встановлення збалансованої та функціональної системи правління» (§ 50).

Положення Конституції після внесення змін критикували всі: Європа, влада, опозиція, науковці, пересічні громадяни. Тим часом Україна рухалася в нікуди, занурюючись у трясовину незбалансованого урядування.

Конституційні зміни-2004 продемонстрували всьому світові пріоритет політичної доцільності над юридичним обов’язком парламенту додержуватися вимог Конституції України під час розгляду законопроектів та ухвалення законів.

З 2006 року — відтоді, як почала діяти змінена редакція Конституції-2004, — українські політики та чиновники перебували у стані постійних правових суперечок. Конституційний суд майже щотижня отримував нові і нові скарги на неузгодженість норм Конституції та їх суперечливість. Треба бути свідомими того, що протистояння у владних структурах останніх років були не тільки викликані чварами, розбратом, слабкістю команд Ющенко — Тимошенко, а й обумовлені дисбалансом, закладеними у 2004 році конституційними змінами.

Протягом майже шести років український парламент так і не спромігся вдосконалити Конституцію, виправити помилки 2004 року. За цей час українці не навчилися жити за нормами Конституції, які вражають своїми неузгодженостями та суперечностями, і зрозуміли, що й не навчаться, бо Конституція має встановлювати правила та межі, а не викривляти загальновизнані демократичні принципи.

Неминучість звернення до Конституційного суду для скасування норм змін-2004 ставала дедалі очевиднішою. Усвідомлюючи це, ВСІ парламентські партії хотіли скасувати закон № 2222. Усі без винятку. І не просто хотіли, а, починаючи з 2006 року, зверталися до Конституційного суду. Просто дехто про це сьогодні забув, однак «рукописи не горять». Усього до Конституційного суду з питання скасування «конституційної помилки-2004» звернувся 401 народний депутат, а голосувало за цей закон — нагадаю — 402 депутати. Висновки з цифр робіть самі. Я ж наведу тільки факти.

Першу спробу «добратися» до скасування закону № 2222 зробив «десант» із 47 депутатів фракцій «НУ—НС» та БЮТ ще у вересні 2006 року. Другу спробу скасувати у Конституційному суді конституційні зміни-2004 зробила Ю.Тимошенко. 28 березня 2007 року вона особисто та ще 101 народний депутат письмово звернулися до Конституційного суду України з вимогою визнати неконституційним закон № 2222.

Також у липні 2010 року 252 народних депутати звернулися до Конституційного суду з поданням щодо визнання Закону «Про внесення змін до Конституції України» № 2222 неконституційним.

Конституційний суд відкрив провадження у справі і негайно став об’єктом нищівної критики опозиції, яка свого часу переконливо просила суд зробити те ж саме — скасувати закон № 2222. Звична для української політики ситуація, чи не так?

Особисто я вважаю, що народні депутати України прийняли правильне рішення — звернутися до Конституційного суду, аби той дав оцінку процедурі розгляду й ухвалення змін до Конституції під час прийняття закону № 2222 та скасував норми, які п’ять років поспіль руйнують принципи управління Українською державою.

Не вірю, що цього не знають чи не пам’ятають у Європейській народній партії. Не вірю що так швидко забувають висновки Венеціанської комісії чи поради ПАРЄ самі європейці. Не добре, що сумління починається з поганої пам’яті.

ЄНП ухвалила найближчим часом звернутися до Парламентської Асамблеї Ради Європи з проханням розглянути на наступній сесії всі питання, котрі викликають стурбованість ЄНП, а також схвалити свою резолюцію щодо функціонування демократичних інститутів в Україні.

Сподіваюся, інформація, на підставі якої прийматиметься резолюція, буде, щонайменше, повною. Щонайбільше — об’єктивною.

У 2004 році ми втратили Конституцію 1996 року — взірець світової і вітчизняної юридичної думки. Час виправляти помилку.