Зміна поколінь

Президентський указ тритижневої давності про призначення нового губернатора Донецької області став аналогом кнопки Reset - запустив програму повного перезавантаження системи влади на малій батьківщині глави держави. Тільки тепер перестановки можна вважати загалом завершеними: відбулася заміна голови обласної ради, начальника обласної міліції, керівництва комунальної компанії «Вода Донбасу» (монополіст на ринку питної води в регіоні, між іншим) і навіть начальника служби автомобільних доріг.

За суєтою буднів ми часто не по­мічаємо історичних подій. При­міром, після того, як пішов Анато­лій Близнюк, у стінах донець­кого «Білого дому» - так прозвали місце спільного мешкання ОДА та облради - не залишилося нікого, хто обіймав керівні посади за Януковича-губернатора. Всі давні соратники президента нині демонструють неоціненний досвід і видатні лідерські риси нещасній столиці, яка й від Черно­вецького ще оговтатися не встигла...

Слід визнати, Віктор Федоро­вич насамкінець ґрунтовно покопався в кадрових засіках батьківщини: Хіврич і екс-директор «Во­ди Донбасу» Дмитро Григор’єв «регулюють» ЖКГ у складі нової Нацкомісії, Анатолій Близнюк і Олександр Аліпов керують тією ж «комуналкою» у профільному міністерстві. І це якщо не брати до уваги попередніх мобілізацій.

Кадровий голод глави держави став каталізатором зміни поколінь у Донецьку, - «старі донецькі» й «червоні директори» повністю віддали рідні краї під керівництво молоді. Точніше сказати - передали у спадок...

Усі прогнози, зроблені нами три тижні тому, збулися: Олек­сандр Аліпов піднявся в заступники міністра, не залишивши шефа у тяжку хвилину, посада голови Донецької обласної ради очікувано дісталася Андрію Фе­до­­руку, вихідцю з бізнес-структур Олександра Януковича.

Під час виборів спікера облради нові керівники регіону виразно дали зрозуміти, що уроки старших товаришів засвоєно і в Донецькій області, як і раніше, все буде чітко та без дурниць: Андрія Федорука обрали на безальтернативній основі. Інших кандидатур не передбачалося й не було, у кулуарах панували тиша і благодать, жодних імен всує не промовляли... Смисл півторагодинної процедури таємного голосування, правда, при цьому стає не зовсім зрозумілим. Хіба для дотримання видимості пристойності.

Вибір «з одного» взагалі став міцною політичною традицією Донбасу після того, як Віктор Янукович виграв президентські вибори. Без варіантів обрали на рік раніше головою облради Андрія Шишацького, секретар Донецької міськради Микола Левченко також продовжив свою каденцію одноголосно й при відсутності альтернативних кандидатур. Не даремно передавали сивочолі аксакали свою мудрість молоді, ой не даремно...

На звільнену посаду заступника голови тут-таки визначили креатуру Андрія Шишацкого, який пересів у губернаторське крісло, - Олександра Кравцова. Останній має великий стаж роботи у структурах Ріната Ахме­това: «Азовсталі», Харцизькому трубному заводі тощо.

Таким чином, з-поміж усіх центрів впливу явну перевагу «за очками» отримав Рінат Леонідо­вич: губернатор, заступник голови обласної ради і особиста депутатська група на 25 «багнетів» - топ-менеджмент підприємств. Іншим дісталися призи скромніші. Олександр Янукович отримав голову обласної ради і одного мандатоносця. Борис Колесніков зберіг свого протеже Ігоря Коваля у заступниках. Безпосередньо пов’язаних із віце-прем’єром налічується людей п’ять. Стара гвардія, як уже сказано, вирушила будувати. Чи то нову країну, чи то поки що тільки Київ.

Утім, нові «керманичі Дон­басу» старанно відхрещуються від причетності до сформованих у регіоні груп впливу.

«Тут, мабуть, потрібно більше пов’язувати зі мною особисто. З ким я працював. Мені приємно, що люди мені вірять і йдуть за мною. Я й надалі підтягуватиму у владу людей успішних - і в бізнесі, і в особистому житті. Бо що може привнести невдаха?», - стверджував Андрій Шишацький. Про те, як він оцінюватиме успіхи в особистому житті, губернатор промовчав. Щодо решти його тез - виникає закономірний сумнів: такої розкоші, як самостійний вибір команди, навіть Віктор Янукович ніколи не міг собі дозволити. І взагалі, в системі виконавчої влади з цим туго - приклади можна наводити нескінченно.

А ось непрямі ознаки певної позитивної кореляції між оновленням влади і бізнес-планами Ріната Ахметова є. Відразу після «перезавантаження» стало відомо, що корпорація ДТЕК з великим інтересом придивляється до небагатьох державних шахт, кот­рі ще залишилися в Донецьку, як і новий директор компанії «Вода Донбасу» Вадим Котов, що, за деякими даними, раніше працював у структурах донецького мільярдера.

Новий голова Донецької обл­ради Андрій Федорук, своєю чергою, запевняє, що своєю стрімкою кар’єрою (у першому ж скликанні менш ніж за рік злетів від рядового депутата до спікера) аж ніяк не зобов’язаний старшому синові президента Олександру Януковичу. «Я гадаю, всім було видно, що під час роботи на посаді заступника голови якихось бізнес-інтересів корпорації, в якій я працював, я не підтримував. Зобов’язань фінансового плану, жодних інших бізнес-інтересів у мене з ними немає. Я тепер перейшов на роботу в Донецьку обласну раду й повністю займаюся цією роботою. Щодо особистих стосунків - так, ми з ним (Олек­сандром Януковичем. - Є. Ш.) підтримуємо суто людські стосунки. Коли є час, проводимо зустрічі, але в іншому... По телефону спілкуємося дуже рідко», - казав журналістам Федорук відразу після свого обрання.

Проте саме після появи топ-менеджера «Сім’ї» у коридорах влади корпорація МАКО, яка належить Олександрові Януковичу, опинилася в епіцентрі двох скандалів. Спочатку цю компанію підоз­рювали в підтримці міністерської кандидатури на посаду ректора Донецького університету (нагадаємо, було оприлюднено інформацію, що МАКО розраховувала на один із будинків вузу).

Потім стався потворний інцидент із розгоном акції протесту мешканців проти реконструкції готелю «Дружба». Міцні хлоп­ці, без комплексів, але підковані в греко-римській боротьбі, викинули якнайдалі протестувальників, зокрема кількох жінок, які заважали обносити будівельним парканом дитячий майданчик у своє­му дворі. Міліція тим часом старанно милувалася хмарами та околицями. Звісно, не конче Андрій Федорук допоміг «порішити питання» телефонним правом. Але сама його присутність на високій посаді була мовчазним сигналом: хлопці, носороги і справді не бачать далі свого носа, але з їхньою вагою - це вже не їхня проблема...

Хвиля резонансу, спровокована президентською перетасовкою, покотилася на нижні поверхи «вертикалі». Через тиждень після рокіровки затримали в процесі одержання хабара мера Красноармійська Андрія Ля­шенка - людину, котру нинішній міністр ЖКГ Анатолій Близ­нюк мало не за руку привів у Партію регіонів і по-батьківсь­кому називав «перспективним молодим політиком». Якщо припустити, що це початок системної «зачистки», потрібно стурбовано стежити за долею епатажної Нелі Штепи і краматорського градоначальника Геннадія Костюкова.

До того ж слід брати до уваги, що наступного року новому начальству Донецької області дадуть традиційне завдання - «зробити вибори». За традицією, тут відповідальність за кампанію поділяється порівну між губернатором і головою обласної ради, тим більше що обидва (знову ж, за традицією) обіймають керівні посади в обласному осередку Партії регіонів.

Тим часом і Шишацький, і Федорук досить чітко дали зрозуміти, що всю партійну бюрократію скинули на штабних функціонерів. Звісно, Донецька область дає простір для найсміливіших організаційних експериментів, аж до затвердження директора кондитерської фабрики на посаду начальника виборчого штабу (ноу-хау Бориса Вікто­ровича), - однак і за результат доведеться відповідати. А місцеві вибори-2010 досі сняться партайгеносе в нічних кошмарах, лякаючи страшними цифрами у графах «не з’яви­лися» та «не підтримали жодну партію».

Ось це й буде першим іспитом для «успішних у бізнесі та особистому житті» - не за показниками ж соцекономрозвитку старші товариші судитимуть правильність розстановки кадрів.