Зима близько. Що далі?

Така золота, що нема зупину.

Така буйна - нема вороття.

В останніх коників, що завтра загинуть,

Вчуся ставленню до життя.

Л.Кисельов

Стратегічна невизначеність - найкраща характеристика ситуації, в яку увійшов світ уперше після 1945 р. Під сумнівом засади світового порядку, сформованого за результатами Другої світової і холодної воєн.

Чи "зміниться все" - як захоплено або нажахано дедалі гучніше говорять? Чи спрацює цього разу принцип останнього князя ді Лампедузи: "Все має змінитися, щоб усе залишилося по-старому", - наразі невідомо. Тим часом незаперечно одне: людська природа змінюється найповільніше.

Ця невизначеність - насамперед наслідок трансформації економіки і всього суспільного життя у зв'язку з низкою технологічних проривів, що відбуваються сьогодні. Науковці називаються таку ситуацію переходом до нового технологічного укладу. Про це вже просторікують усі. Проте банальність не означає неправду.

Прорив у сфері інформаційних технологій відбувся на наших очах. Ні, нових ідей не так уже й багато. "Задача візантійських генералів" (один із розв'язків якої втілений у технології blockchain - основі біткоїнів та інших криптовалют) відома дуже давно, а теоретичні вирішення цієї задачі сформульовані ще в ранні 1980-ті. Проте тільки недавно прогрес комп'ютерів дозволив створити й запровадити технології на її основі.

Те ж саме стосується і обробки даних. Саме на досягненнях у цій галузі ґрунтується те, що сьогодні відоме як Big Data. Технології збирання, зберігання, аналізу і поширення величезних обсягів інформації у режимі реального часу відкрили небачені можливості як для стеження за людьми (прощавай, стара добра приватносте), так і для маніпулювання їхньою поведінкою. І ці можливості активно використовують маркетологи, як цивільні, так і "в штатському"…

Про "штучний інтелект" говорять уже добрих півстоліття, але реальних обрисів, зокрема у вигляді персональних помічників на кшталт Siri, яка знайома усім власникам iPhone, він набув майже вчора. Автомобіль на автопілоті перестане бути екзотикою вже за кілька років. І це лише початок реальності.

Автоматичне прийняття рішень трансформує виробництво, яке роботизується. Масове виробництво доповнюється технологіями, такими як 3D-друк, що дозволяють відродити ремісництво, максимально наблизивши виробника до споживача.

Другий чинник прориву - енергетичні технології. Сланцева революція вже відбулася. Дедалі частіше говорять про поступове завершення ери вуглеводнів, а не виключено - і традиційної атомної енергетики. Відновлювані джерела, нові технології зберігання електроенергії змінюють усі сфери енергоспоживання. Електромобіль та автономні "розумні" будинки - вже сьогодення. Нові революційні зміни на підході.

Третя складова - біотехнології і нова медицина, що істотно подовжує тривалість і покращує якість життя людей. Правда, лише тих, котрі мають доступ до відповідних послуг. І це вкрай серйозно, бо майнова нерівність усе відчутніше позначатиметься й на нашій біології. Епоха безпрецедентної соціальної рівності, створеної великими війнами та революціями останніх століть, добігає кінця.

Можна сперечатися про причини трансформацій навколишнього середовища, але те, що клімат змінюється, - вже очевидно всім. Доступність для судноплавства впродовж більшої частини року Північного морського шляху змінює глобальну логістику, а підвищення рівня океану - морські узбережжя. Прогнозують затоплення багатьох провідних міських центрів. Дедалі відчутнішою стає нестача прісної води, зокрема в нашій країні. Відповідно змінюватиметься й сільське господарство. Що позначиться не лише двома врожаями ананасів і бананів на меліорованих землях Херсонщини.

Більшість європейських країн увійшли у період повільного, але неухильного скорочення населення, і це відбувається вперше після багатьох століть невпинного зростання. Українців також стає відчутно менше, а наш середній вік зростає.

Цей довготривалий чинник не тільки економічний (насамперед через кількість робочої сили), а й політичний. Старіше суспільство більш консервативне й інертне. І це не тільки на зле. Менше людей готові відповісти на заклики політиків-радикалів, що не так уже й погано. Все банально просто - зрілі й літні люди менш динамічні, та й (будемо себе тішити надією) досвідченіші за молодь.

На природні демографічні тенденції накладається міграція. Якщо Євросоюз із лишком компенсує старіння населення припливом мігрантів, то в нашій країні відбуваються процеси протилежні. Емігрують найбільш освічені й талановиті, і дедалі більшою у складі емігрантів ставатиме частка молоді.

Технологічні й економічні зміни істотно впливають на міжнародну політику. Фактично, відновив своє значення історичний світовий центр сили - Китай, який дедалі чіткіше усвідомлює свою вагу і можливості на міжнародній арені. І XIX з'їзд КПК - того яскраве підтвердження.

Страшилка позаминулого століття втілилася в життя - Китай прокинувся. За оцінками, у 2017 р. номінальний ВВП КНР становитиме 11,795 млрд дол., а за паритетом купівельної спроможності - 23,2 млрд дол. Це друге і перше місце у світі, відповідно. Економічна могутність завжди спонукає до активної зовнішньої політики. І ті, хто цього ще не усвідомив, скоро відчують наслідки на власній шкірі.

Проголошений КНР геоекономічний проект "Один пояс, один шлях" може прискорити зростання багатьох країн Євразії, бо йдеться про інвестиції обсягом трильйон юанів, або сотні мільярдів доларів. Тим часом не слід забувати, що побудова інфраструктурних коридорів - улюблена ідея великих держав.

Російські ракетно-ядерні технології, передані свого часу КНДР, спровокували північнокорейську кризу. Водночас саме вплив Китаю, що стримує американську військову силу й демонструє реальні межі домінування США, є визначальним чинником її розвитку. Китайський вплив зростає, і це слід враховувати.

Страх перед невизначеним майбутнім б'є по уособленнях нинішнього порядку, насамперед по істеблішменту. Вони, і насамперед вони винні в усьому. Показовим є успіх біткоїна та інших криптовалют. Він не лише свідчить про прогрес інформаційних технологій, про що йшлося вище, а й фіксує зростання недовіри до традиційних інституцій, із грішми включно.

Водночас масовий страх сприяє політикам-популістам, які обіцяють прості й швидкі рішення для всіх проблем. За таких голосують, хоча на заклики вийти на барикади у старих європейських суспільствах реагують доволі прохолодно. Дедалі більше підважується, здавалося б, ще вчора очевидна безальтернативність демократичного державного устрою. Демократію атакують і зліва, і справа, традиційно маскуючи авторитарні устремління нищівною риторикою проти "корумпованих та неефективних" еліт. Уже піддані сумніву не лише гегельянський оптимізм Ф.Фукуями з черговим "кінцем історії", а й максима В.Черчилля про демократію як суспільний устрій, що є найкращим із поганих.

Один із проявів цієї кризи - стрімке зміцнення авторитарно-популістських тенденцій у Європі, насамперед Центральній та Східній. Заробляти популярність на історичних спекуляціях, звісно, простіше, ніж пропонувати вирішення реальних суспільних проблем. Важливо, що це особливість не лише нашого регіону.

По-своєму ці процеси йдуть у Західній Європі. Яскраві приклади - сепаратизм у Іспанії, Бельгії, та й у Британії. Показово, що колишній просепаратистський перший міністр Шотландії вважає за можливе працювати на каналі Russia Today. Зрештою, чим шотландці гірші за німців? RT, звісно, не "Північний потік", але й колишній керівник автономії - не канцлер ФРН.

Величезні виклики стоять і перед Туреччиною - нашим найважливішим сусідом з Півдня. Боротьба за місце під сонцем - непросте завдання і для 17-ї за обсягом економіки світу. Йдеться не лише про глибоку ревізію вестернізаційного курсу засновника республіки Кемаля Ататюрка, а й про виклик самому існуванню цієї держави у нинішніх кордонах: прагнення курдів до незалежності. Визволення колишніх територій ІДІЛ у Сирії і частково Іраку не означає настання спокою на Близькому Сході. І підвищення терористичної загрози - лише один із наслідків. Змінюється Саудівська Аравія, істотно виграв Іран, зростають загрози безпеці Ізраїлю, - отже, карти здаються заново, і черговий тур гри, що коштуватиме життів сотням тисяч, розпочинається.

На цьому тлі унаочнюється роль Росії як довгострокового джерела нестабільності. Прагнучи повернутися за стіл "великої гри", Кремль за слабкістю економічної потуги намагається вивільнити собі простір дипломатичною грою, військовою силою та дедалі більш довершеною пропагандою. Попри те, що активні заходи російських розвідувальних служб перетворилися на "бабая" з політичних казок, рівень втручання росіян у внутрішньополітичне життя провідних демократій світу, включно зі США та Сполученим Королівством, вражає.

Ефектно повернувшись на Близький Схід, Росія не тільки створила нові можливості, а й посилила виклики. Втім, поки що "гром победы раздавайся…" Економіка адаптувалася до санкцій, можна продовжувати експорт нестабільності назовні.

Стратегічні цілі РФ щодо України незмінні: повне підпорядкування нашої держави власній політиці, без чого неможливе створення "третьої російської імперії". Усвідомивши, що прямий підрив, доповнений військовою агресією, поки що не спрацював, а інтеграція квазіутворень в Донбасі у склад України на російських умовах стає дедалі більш примарною, Кремль активно шукає нові підходи.

Саме цим викликані такі, здавалося б, екзотичні ідеї, як "новітня Малоросія", про яку заговорили на землях, що мають такий самий стосунок до історичної Малоросії, як і штат Джорджія - до дружної нам кавказької країни. Вкинута в інформаційний простір у липні 2017 р., попри позірну відмову, ця справа все ще живе.

Останні події в Луганську, де одна група російських кураторів перемогла іншу в битві за право збирати данину на/з окупованих угідь, також, не виключено, будуть використані не тільки для грабунку, а й для пошуку нового способу вирішення "українського питання". На нас же чекають сюрпризи або до російських виборів 2018 р., або в найближчий період після них. Що ж ви хочете - час іде, а перемоги все немає…

Не виключена й пряма військова загроза. Росія інвестує великі кошти у військове будівництво. За даними SIPRI, у 2016 р. "оборонний бюджет" РФ перевищив 70 млрд дол.

Поблизу українського кордону створено чотири нові мотострілецькі дивізії з історичними номерами й найменуваннями, отриманими за успішні операції на території України. Триває прискорене розгортання 8-ї і 20-ї загальновійськових, а також 1-ї гвардійської танкової армій.

Російська авіація Південного і Західного військових округів переходить на модернізовані зразки літаків. 4++ - це, звісно, не "п'яте покоління", але теж порівняно непогано. Формуються "неядерні сили стримування". Чого вартий лише початок модернізації дальніх бомбардувальників ТУ 22М3.

Тренуються ракетні бригади, як на відносно сучасних "Іскандерах -М", так і на застарілих "Точках-У". В окупованому українському Криму створено зону A2/AD, тобто забороненого доступу з повітря і моря. Півострів перетворився на потужну військову базу з освяченими століттями ритуальними завданнями, що не дуже трансформувалися з часів Єкатерини ІІ: домінування у Чорному морі та боротьби за Протоки.

Переозброюється Чорноморський флот, до його складу вводяться нові кораблі і підводні човни з керованою ракетною зброєю. Росія змогла налагодити виробництво крилатих ракет комплексу "Калібр", перейнявши за понад 30 років успіх американців із крилатою ракетою "Томагавк". І це справжній прорив. На жаль, без жодної іронії.

Якщо у Кремлі дійдуть висновку про політичну доцільність широкомасштабної військової операції, ця сила буде застосована. Йдеться не лише про сухопутні війська, а насамперед про авіацію і ракетні частини. Причому ймовірність такого застосування істотно зросте після 2019 р., коли президентські вибори виграє будь-який небажаний для росіян кандидат.

За цих складних умов Україна має вибороти своє місце у світі. І перше завдання - розвиток Збройних сил та інших органів сектора безпеки і оборони. Варто ще раз наголосити: армія - основа державності. Якщо вона не буде спроможною захистити Україну, решта втратить значення.

Посилення Збройних сил - ключова тенденція для сучасної України. Швидше, раніше, ніж пізніше це позначиться й на політичному житті. І саме цим пояснюється важливість удосконалення цивільного демократичного контролю та зміцнення механізмів взаємодії Солдата і Держави. Армія відіграватиме нову роль, і до цього треба бути готовими.

Слід усвідомити й другий імператив: потужна армія може бути створена тільки на міцній економічній основі. Сьогодні держава, а отже всі платники податків, виділяє на оборону великі гроші - понад 5% ВВП. Але з тим обсягом економіки, який має нині Україна, цих ресурсів вочевидь замало для надійної оборони.

А отже, вихід на траєкторію стійкого, динамічного економічного зростання, пошук нового, більш ефективного місця у світовому розподілі праці - абсолютна необхідність і вимога виживання. Очевидно, що такі виклики не долаються за рік або два. Але докладати зусиль до досягнення відчутних результатів у майбутньому потрібно вже сьогодні. Причому сповідування карго-культу дуже рідко дає бажані результати. Ми маємо розвивати свою економіку власноруч. Ніхто, жодна зовнішня допомога, яка до того ж ніколи не буває безкорисливою, не замінить власної праці.

Забезпечити розвиток неможливо без розбудови державних інститутів та відновлення довіри до них із боку суспільства. Приклад армії й поліції доводить принципову реалістичність такого сценарію. Сюди ж слід зарахувати і проблему корупції, що насамперед є симптомом інституційної слабкості. І подолати її без прориву в цій сфері - неможливо. Останні скандали зайвий раз підкреслюють це.

Одна з величезних наших проблем - самонавіювання і втеча від реальності. Яскравий приклад - наполегливе заперечення багатьма експертами того факту, що Україна належить до найбідніших країн Європи. Звісно, визнання цього не тішить нашу національну гордість, але без чіткого усвідомлення реальної ситуації важко розраховувати на успішний розвиток. Реалізм і базоване на ньому бачення - запорука правильного формулювання політики.

Ще один неприємний чинник - постколоніальний і постгеноцидний характер наших суспільства та, відповідно, держави. Чверть століття з дня проголошення Незалежності - критичний період у розвитку колишніх колоній, коли старі, сформовані ще метрополією еліти й інститути вже відійшли, а становлення нових відбувається вкрай важко. Істотною проблемою стають переважно меркантильні мотивації нового істеблішменту. І усвідомленню нашої наразі субсахарської траєкторії не мають заважати расові стереотипи.

Неприємний для багатьох націоналістичний тренд в Україні вже окреслився. Боротися з цим не варто, але слід визначитися, про який націоналізм ідеться: відкритий світові й орієнтований на успішний розвиток - чи ксенофобський і спрямований у минуле, якого ніколи не було.

Протистояння російській агресії та розвиток країни потребують широкої зовнішньої підтримки. Українська незалежність, проголошена у 1991 р., вже була стратегічним вибором на користь Заходу. Водночас варто виходити з того, що відповідальність за наше життя лежить тільки на нас самих.

Зовнішня підтримка критично важлива, але дуже істотну її частину можна залучити, змінюючи країну зсередини. Ключове значення для наближення до НАТО і ЄС відіграють внутрішні трансформації в Україні. Йдеться не тільки про механічне запозичення стандартів, а про трансформацію на основі принципів. Це ж, і в позитивному, і в негативному сенсах, стосується й інших напрямів нашого розвитку.

І тут маємо усвідомлювати, що в нинішній ситуації добрі відносини із західними сусідами є першочерговим завданням. Зрозуміло, поступатися у принципових питаннях не можна. Очевидно, що виробити загальний підхід нереально, та й не варто. Кожну конкретну ситуацію слід аналізувати окремо. Але чи доцільно власноруч роздмухувати всі можливі конфлікти? Звісно, непохитна позиція приносить скороминущі внутрішньополітичні переваги, ось тільки ціна може, за фактом, виявитися зависокою.

І насамкінець. Загалом, ситуація дуже крихка, причин для самозаспокоєння обмаль. Вибуховий потенціал нагромаджується і в Україні, і назовні. Ресурси, зокрема часові, - вкрай обмежені. Потенціал часткових змін майже вичерпано. Попереду - складні часи і вкрай неприємні рішення. Як ми пройдемо зиму - залежить від нас. Бо попереду - весна.