Запобігти загрозі загальнодержавного масштабу

Нещодавній конфлікт навколо захоплення офісу "Укрнафти" групою озброєних осіб показав, що в Україні створено досить сприятливі умови для існування приватних міні-армій. Величезна кількість представників охоронних структур уже давно блукає країною у пошуках можливостей для застосування своїх зусиль.

Вимоги-заклики керівництва МВС і Генеральної прокуратури роззброїти охоронні структури лише посилили розуміння того, що правоохоронні органи слабко контролюють ситуацію. А з огляду на масштабну люстрацію-реорганізацію цих органів, можна не сумніватися, що в цьому бізнесі знайдуть собі прихисток бійці "беркутів", "соколів", "грифонів", "барсів", "кобр" та іншої фауни, яка вміє поводитися зі зброєю.

За оцінками експертів, кількість працівників приватних охоронних структур удвічі перевищує чисельність української армії. Скільки в них зброї та боєприпасів, точно не скаже ніхто. Багато. І з кожним днем війни дедалі більшає - потоки з зони АТО перекрити не вдається. Місячники добровільно-безкарного роззброєння, які періодично оголошує МВС, теж ефекту не дають: черг на добровільне здавання автоматів-кулеметів у райвідділах не спостерігається. Проблема може перерости в істотну загрозу національній безпеці, причому масштабу не локального, не регіонального - загальнодержавного.

Внутрішній ринок купівлі-продажу зброї та військової техніки в країні виник не вчора, він існує давно. На сьогодні різноманітні фірми й фірмочки мають цілі арсенали зброї та боєприпасів, десятки одиниць бойової техніки, і DT.UA неодноразово про це писало.

На жаль, ці публікації не викликали належної реакції з боку правоохоронних органів. Нікого при владі не стурбувало питання, звідки у власності суб'єктів господарської діяльності з'являються танки, інша броньована техніка, автомати та кулемети. Правоохоронні органи так і не дісталися "витоків" колишнього військового майна, знятого з армійського обліку й через різноманітні схеми виведеного в цивільний сектор.

Згадаємо приклад виявленого й описаного DT.UA "засупоївського арсеналу", власником якого є ТОВ "НВК "Техімпекс". Отже, згадане ТОВ тепер навіть стало виконавцем державного оборонного замовлення і постачає бойову техніку військовим формуванням України. Кримінальне провадження, яке СБУ розпочало за фактом наявності у власності цієї компанії зброї та бойової техніки, закінчилося нічим. За даними джерел у СБУ, підставою для закриття кримінального провадження проти "Техімпексу" стала та обставина, що компанія нібито мала ліцензію на "розробку, виготовлення, реалізацію, модернізацію, ремонт та утилізацію озброєнь, військової техніки, військового зброї та боєприпасів до неї". Невже співробітникам СБУ забракло кваліфікації, щоб зрозуміти очевидне: наявність подібної ліцензії аж ніяк не надає права суб'єкту господарювання купувати зброю та бойову техніку?! Адже такими покупцями на внутрішньому ринку можуть бути виключно військові формування (силові структури), створені відповідно до законодавства України! Саме для цього існує закон "Про державне оборонне замовлення", яким чітко регламентовано процедуру продажу озброєнь суб'єктами господарювання армії та іншим військовим формуванням. Виходить, що, заплющивши очі на "засупоївський арсенал" і йому подібні, СБУ тим самим відкрила можливість купувати та володіти бойовою зброєю будь-яким господарюючим суб'єктам? Якщо так, то попереду нас чекають сумні часи...

Проте й це ще не вся проблема. Ситуація може кардинально змінитися на гірше буквально за три місяці, коли набере чинності Закон України "Про ліцензування деяких видів господарської діяльності", нещодавно підписаний президентом. Відповідно до новацій цього закону, тепер уже не потрібно буде отримувати ліцензію на такі види господарської діяльності, як (увага!): розробка, виготовлення, реалізація, модернізація, ремонт та утилізація озброєнь, військової техніки, військової зброї та боєприпасів до неї. Відповідну норму з чинного законодавства вилучено.

Звертаю увагу: у початковому проекті закону, зареєстрованому групою народних депутатів 18 квітня 2014 року, ця норма була. Залишалася вона в проекті й пізніше - у листопаді. У пропозиціях до другого читання також передбачалося ліцензування створення та виробництва озброєнь. А от на етапі повторного другого читання було запропоновано редакцію, де ліцензування згаданого виду діяльності відсутнє.

Парадоксально, що в нашій країні, яка турбується про державний контроль туризму та якість вина-горілки, ніхто навіть бровою не повів у момент відмови держави від свого, здавалося б, стовідсотково виправданого й необхідного права регулювати діяльність зі створення та виробництва озброєнь.

При цьому в законі збереглося ліцензування виробництва промислової вибухівки. Залишилися в законі й ліцензії на виробництво, ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення, торгівлю вогнепальною зброєю невійськового призначення, боєприпасами до цієї зброї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду. Цей вид господарської діяльності регулюється ще й затвердженим КМУ "Положенням про дозвільну систему" і вимагає, крім ліцензії, наявності окремого дозволу МВС. Важко шукати логіку, коли її немає.

Цілком очевидно, що з набранням згаданим законом чинності можуть виникнути проблеми й міжнародного характеру. Без права і повноваження держави регулювати діяльність зі створення та виробництва виробів військового призначення Україні, скажемо м'яко, буде набагато важче виконувати свої міжнародні зобов'язання у сфері контролю за створенням і виробництвом різноманітних видів озброєнь.

Нагадаю, що в Україні взагалі відсутній базовий закон, який визначає організаційно-правові основи здійснення діяльності, пов'язаної зі створенням і виробництвом озброєнь, військової та спеціальної техніки, їхніх складових частин і матеріалів до них, а також із забезпеченням інших стадій життєвого циклу виробів військового призначення. Проект такого закону вже давно розроблений Мінекономрозвитку, він навіть обговорювався у Верховній Раді минулих скликань, але безрезультатно. У серпні 2014 року законопроект у черговий раз був поданий на розгляд Кабміну, але за підсумками обговорення рішенням прем'єр-міністра відправлений на доопрацювання. З огляду на тривалість бюрократичних процедур міжвідомчого погодження, зміну міністрів і чистку апаратів міністерств, цей документ може бути поданий у Раду в найкращому разі лише наприкінці 2015 року.

Де тепер гарантія того, що утилізацією боєприпасів не почне займатися ваш сусід у підвалі вашого ж житлового будинку? Або якийсь доморослий кулібін не розгорне виробництво гранат і гранатометів прямо у своєму офісі в багатоповерховому будинку? Якщо держава під безперечно правильним (для інших сфер) гаслом дерегуляції самоусунеться від регулювання та контролю в такій чутливій і важливій сфері озброєнь і військової техніки, негативні наслідки не забаряться однозначно. Питання тільки часу й масштабу цих наслідків.

У сухому залишку маємо загрозу втрати державою Україна контролю за обігом і нагромадженням виробів військового призначення всередині країни з передумовами для ескалації іншої загрози - для міжнародних систем контролю за нерозповсюдженням озброєнь.

Допущену помилку потрібно й можна виправити. Діяти слід невідкладно, допоки ухвалений і підписаний президентом закон іще не набрав чинності. Очевидно, що ініціювати зміни до цього закону має президент, оскільки саме йому дано право вносити в парламент законопроекти з вимогою їх невідкладного розгляду.