Залаштункові маневри навколо Придністров’я

У середині квітня завдяки старанням аналітика Володимира Сокора, який мешкає у Мюнхені та має ексклюзивні джерела інформації, громадськості стали відомі факти неформальних переговорів Москви та Кишинева, ініціатором яких нібито виступила російська сторона. І хоча резонансна інформація, яку публікує Сокор, не завжди була стовідсотково достовірною, цього разу джерела в Кишиневі підтверджують, що 11 квітня президент Молдови Володимир Воронін проінформував вузьке коло наближених до нього чиновників і парламентаріїв про плани врегулювання придністровської проблеми. Можна стверджувати, що факт таємних переговорів і наявність певного плану — очевидні. Як, до того ж, і те, що «кухню» цих двосторонніх консультацій старанно приховують.

Оскільки йдеться не про офіційний документ, а швидше про неформально викладений (мабуть, із метою зондажу грунту) пакет пропозицій, їхній опис вирізняється деякою варіативністю, проте зараз із великою впевненістю можна констатувати факт: Кишинів і Москва вступили у фазу кулуарних переговорів на придністровську тематику, зміст якої не доводять не лише до експертів і громадськості, а й до офіційних осіб сторін, що представляють міжнародний переговорний формат «5+2», а саме України, ОБСЄ, Європейського Союзу та США.

Непрямим підтвердженням існування деяких планів, про які нічого не знають ні в Києві, ні в Брюсселі, ні у Вашингтоні, стало інтерв’ю Володимира Вороніна російській газеті «Новые известия» минулого понеділка, в якому президент РМ заявив: «Зараз з’явилися реальні перспективи об’єднання, оскільки всі головні чинники і спонукальні мотиви сепаратизму з’ясовані».

Для України цей факт може означати, по-перше, остаточну відмову сторін від «Плану Ющенка» з врегулювання придністровського конфлікту (який, об’єктивно кажучи, і без того скоріше мертвий, ніж живий), а по-друге, фактично усунення України від провідних ролей у придністровському врегулюванні та визнання того, що насправді Київ сьогодні не є впливовим гравцем у цьому питанні. Втім, остання обставина однаково стосується й інших учасників переговорів: ОБСЄ, ЄС та США.

Отже, у чому ж полягають московські пропозиції та яка дипломатична сторона цих залаштункових переговорів?

По-перше, Москва погоджується фактично патронувати формальне відновлення територіальної цілісності Республіки Молдови без прямого порушення Конституції РМ, а саме — без декларування федеративного чи конфедеративного устрою, як це передбачалося попереднім російським «Планом Козака» у 2003 році.

По-друге, президент Молдови Воронін і невизнаний глава самопроголошеного Придністров’я Смирнов виступлять із спільною декларацією, в якій зобов’яжуться слідувати взаємно узгодженому алгоритму об’єднання, що означатиме де-факто визнання легітимності влади останнього з боку Кишинева.

По-третє, інструментом формування спільних органів влади стануть вибори (можливо, вже восени 2007 року), які одночасно пройдуть по обидва береги Дністра, проте організовуватися будуть окремо Кишиневом і Тирасполем. Територія сепаратистської ПМР одержить фіксоване представництво в парламенті РМ — 18-19 із 101 депутата, що трохи більше, ніж відсоткове співвідношення кількості виборців обох берегів. Крім того, Тирасполь делегує в уряд об’єднаної РМ першого віце-прем’єра, а також заступників міністра в кожне відомство.

По-четверте, Молдова відмовиться від вимоги про негайне виведення російських військ і погодиться з тим, що ці війська виведуть упродовж двох років, якщо всі компоненти запропонованої схеми врегулювання застосують у повному обсязі.

По-п’яте, РМ зобов’язується «гарантувати» підтвердження статусу постійного нейтралітету, що в цьому випадку означає гарантію невступу до НАТО, а також окремим пунктом — відмову від розміщення на території РМ будь-яких іноземних військових формувань, включаючи миротворчі. У цьому контексті Володимир Сокор припускає, що Молдова змушена буде також погодитися зі збереженням на невизначену перспективу тираспольської армії та структур безпеки, повністю контрольованих Москвою.

Що ж до дипломатичного боку питання, то передбачають таку схему: після остаточної згоди на запропонований план сторони спільно «поінформують» учасників формату «5+2», а саме Україну, ОБСЄ, ЄС і США про прийняте рішення, тобто фактично поставлять міжнародне співтовариство перед фактом уже підписаної угоди.

Авторство хитромудрого маневру на зразок талейрановської дипломатії приписують заступнику секретаря Радбезу Росії Юрію Зубакову, який замкнув на себе провідних молдавських комунікаторів — радника президента Марка Ткачука й міністра реінтеграції Василя Шову.

Упродовж двох останніх тижнів дипломати ЄС і США терміновим чином перевіряють інформацію про таємну угоду Москви й Кишинева, проте основні фігуранти зберігають багатозначне мовчання. Спецпредставник ЄС у Молдові Кальман Міжей, який побував наприкінці минулого тижня у Москві, не одержав жодних відомостей про це питання. 25 квітня європейські та американські дипломати приїздили до Кишиневу для прояснення ситуації, проте інформація з їхніх переговорів наразі відсутня.

Внутрімолдовська реакція на такі плани також залишається невизначеною. Відомо лише, що проти цієї ініціативи висловився Юрій Рошка, парламентський союзник Вороніна, віце-спікер і лідер правоцентристської Християнсько-демократичної народної партії.

Які ж гіпотетичні наслідки відродження таємної дипломатії у придністровському врегулюванні? У разі прийняття плану найвпливовіші гравці глобальної політики, до компанії яких потрапляє і Україна, будуть фактично усунуті від питань придністровського врегулювання, а ексклюзивний доступ до процесу прийняття рішень щодо формули врегулювання одержить Москва. І хоча з погляду багатьох російських консерваторів запропонований план є поступкою Кишиневу і навіть «здаванням» Придністров’я, дипломатичні дивіденди від значного посилення ролі Росії у регіоні і витиснення політичних конкурентів із надлишком перекривають витрати від можливої умовної капітуляції «Порт-Артура на Дністрі». Прецедент, отриманий таким чином, буде суттєвим ударом і по амбіціях ЄС у його намірі привнести дух багатосторонності, прозорості та відкритості у врегулювання пострадянських сепаратистських конфліктів, і по раніше продекларованих намірах України досягати «врегулювання через демократизацію».

Утім, з огляду на хвилю скандалу, що наростає і чутливість Кишинева до рекомендацій Європи та США, наразі не можна виключати можливості зворотного ходу — відмови від російського плану шляхом «спростування газетної качки», якою можуть представити інформацію про таємну угоду, яка досі готується. У цьому випадку, звичайно, молдавське вино в недплекому майбутньому на російський ринок не повернеться.