Загін не помітив утрати бійця

Ще не зрозуміло до кінця, чим закінчиться безглузда спроба «удосконалення судової системи», у нещасливу годину розпочата українським президентом.

Однак про серйозні наслідки ліквідації Окружного адміністративного суду м. Києва і створення двох інших — Центрального та Лівобережного — можна казати вже сьогодні. Неконституційне, незаконне й зовсім непродумане «переформатування» третьої влади автоматично створило нерозв’язні процесуальні проблеми і водночас поставило під сумнів легітимність будь-яких рішень «новонароджених» судів. (Утім, коли вони почнуть працювати — невідомо.) До питання обґрунтованості такого кроку ми ще повернемося. Однак є й інші наслідки, які піддаються більш точним вимірам. Як стверджують люди знаючі, пов’язані з податковою, для якої цей суд — базовий, за час дії указу президента про ліквідацію Окружного адміністративного суду м. Києва державний бюджет уже недоотримав сотні мільйонів гривень. Без відповідного рішення суду після закінчення 72 годин втрачають свою силу постанови про адмінарешти, арешти активів і рахунків. Зрозуміло, гроші з цих рахунків умить зникають. Ця проблема безпосередньо торкнулася також митниці й виконавчої служби. У принципі, суму недоотриманих бюджетом грошей хоча й непросто, але цілком можливо вирахувати. Ну а те, що державі завдано збитку не просто в особливо великих, а в колосальних розмірах, — очевидно. І цих грошей бюджет не одержить уже ніколи.

Водночас є вагомі підстави стверджувати, що гучний указ виданий із перевищенням службових повноважень, з порушенням Конституції та законів, про які сьогодні не зайве пригадати. Особливо тому, що, як випливає із заяви Міністерства юстиції, ліквідація суду — це лише початок великого шляху з реформування судової влади. Характерно, що виданий президентом указ не має не тільки законних підстав, а й мотивації. Певне, справедливо розсудили, що мотивація такого своєчасного новаторства й так для всіх очевидна.

Що порушив президентський указ?

Конституція (стаття 106) дає президентові право створювати суди в законному порядку, не передбачаючи його права ліквідувати суди. Як не раз підкреслював у своїх рішеннях Конституційний суд, повноваження президента вичерпно визначені Основним Законом. Отже, просто «вбити» того, кого «породив», не виходить. Створення і ліквідація судів загальної юрисдикції здійснюється за поданням міністра юстиції, узгодженим з головою Верховного суду або головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Такого подання не було. Зрештою, як і узгодження. Принаймні надати «Дзеркалу тижня» текст подання і назвати його реквізити в Мін’юсті так і не змогли.

Такі акти президента скріплюються підписами прем’єр-міністра України та міністра, відповідального за їх виконання. Цією формальністю також знехтували. Втім, зрозуміло, що підпису прем’єра там не могло бути в принципі.

Відповідно до Закону «Про судоустрій» підставами для створення або ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ, реорганізація Збройних сил України та інші підстави, передбачені законом. Жодної з цих підстав немає.

У столиці може діяти тільки місцевий (окружний) адміністративний суд м. Києва або місцеві (окружні) суди кожного району. Однак ні Центрального, ні Лівобережного району в Києві немає.

Кодекс адміністративного судочинства (КАС) передбачає наявність у Києві тільки одного окружного адміністративного суду, юрисдикція якого поширюється на м. Київ. І тільки цей — один-єдиний — суд може розглядати адмінсправи з оскарження нормативно-правових актів президента, Кабміну, будь-якого міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Нацбанку, а також адмінсправи з анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, заборони, примусового розпуску чи ліквідації політичної партії. Тільки цим судом розглядаються всі справи, що стосуються рішень Центральної виборчої комісії (крім результатів виборів).

З огляду на вищесказане, порушення, як і мотиви, цілком очевидні. Втім, перелік порушених положень законодавства можна продовжити.

Ну а що каже стосовно своїх реформаторських нововведень сам гарант Конституції? За його словами, метою реорганізації Окружного адміністративного суду Києва було вдосконалення судової системи. В.Ющенко повідомив, що дане рішення було запропоноване Міністерством юстиції «з функціональних мотивів». «Ця ініціатива вийшла з уряду, і я її підтримав», — цитує В.Ющенка прес-служба президента. За словами Ющенка, відповідно до пропозицій Мін’юсту суд був реорганізований з метою підвищення ефективності розгляду справ із необхідним для цього розширенням штату, «щоб забезпечити більш оперативний, більш професійний розгляд у судах даної інстанції відповідних справ».

У Міністерства юстиції також склалося враження, що ліквідація одного і створення двох адмінсудів сприятиме підвищенню оперативності і якості вирішення судових справ. А «підтвердженням цього є забезпечення територіальної наближеності цих судів до людей, з урахуванням транспортного сполучення між правим і лівим берегом міста Києва». Тобто вони створили два сумнівних із погляду закону судових формування, переважно для того, щоб ми не гаяли час у пробках, перебираючись із лівого берега на правий, і цілком серйозно пояснюють, що президент керувався «духом і буквою закону» («Про судоустрій»), що такі рішення не спонтанні, а готуються на підставі проведеного аналізу діяльності адміністративних судів…

Утім, щодо неспонтанності. За словами голови Вищого адміністративного суду, питання створення ще одного адмінсуду в Києві розглядається вже кілька років.

«Ми шукали правильний механізм, тому три чи чотири проекти указу розробили і направили на доробку. Тобто ініціатива моя. Однак те, що нині цей указ вийшов, — для мене несподіванка і головний біль. Зараз цього питання зі мною не погоджували. Тобто я за створення ще одного суду, але це потрібно робити не під час виборчого процесу», — підкреслив О.Пасенюк.

На голову Верховного суду нововведення також справило сильне враження.

«Не може не вражати та легкість, із якою деякі наші високі посадові особи та політичні діячі ігнорують правові основи здійснення правосуддя, — зазначив В.Онопенко. — Вони вже не обмежуються політичною «розправою» і застосуванням «репресій» щодо конкретних суддів, вони взялися за ліквідацію «неугодних» судів. Сьогодні через політичні мотиви ліквідований Окружний адміністративний суд. Завтра «не такі» рішення ухвалять апеляційний, Вищий, Верховний суд — що, будуть ліквідовані й вони, і взагалі за такою логікою скасоване здійснення правосуддя як функція держави?

Політичну боротьбу конфліктуючі сторони перенесли в заборонену для політики сферу — сферу правосуддя. Доказ цього — захоплення приміщень судів, блокування їхньої діяльності, різноманітний тиск на суди, фізичне та інше перешкоджання діяльності судів, розправа над ними, ліквідація судів з політичних мотивів. Надзвичайна небезпека цих дій полягає в тому, що їх організовують і здійснюють ті, хто за своїм статусом має гарантувати дотримання Конституції України, забезпечувати верховенство права в законодавчій діяльності, здійснювати організаційне керівництво відповідними судами на правових засадах».

Чомусь у нас так заведено, що найвищі посадові особи незалежної України завжди послідовно та неухильно «словом і справою» демонстрували відверте презирство до судової влади, пальцем не поворухнувши для того, щоб зробити її іншою. А навіщо? Адже важко назвати людей з найвищих ешелонів влади, яким нічим не загрожувало б існування незалежних, професійних і непідкупних судів. Тому що в такому разі (звичайно, у поєднанні з такими самими правоохоронними органами), мабуть, «сядуть усі». Наявна ж ситуація звична і дуже зручна. Усі високі сторони, які важко домовляються між собою, питання в судах вирішують за допомогою нехитрого арсеналу загальновідомих методів. Потім ті, хто програв, звично ганьблять суддів, які ухвалили «не те» рішення, а іноді навіть зразково-показово карають їх.

Деякі політики переконані: «Кричуще незаконним рішенням щодо ліквідації Окружного адмінсуду Ющенко збурив проти себе всю судову систему! Це його стратегічна помилка». Авжеж, здавалося б, такий стан справ, зокрема останні події, має об’єднати суддів, викликати в них дух корпоративної солідарності! Проте створюється враження, що в доступному для огляду майбутньому цього не станеться. Схоже, всі, за рідкісним винятком, звикли абстрагуватися від таких прикрощів — були б грошові справи та пільги. Адже й відомі діячі судової влади у своїх корпоративних чварах не соромляться боротися за розформування чи створення судів, керуючись виключно міркуваннями, як чужого прибрати та свого поставити. Багатослівно і красномовно аргументуючи все це інтересами правосуддя. То чим президент гірше?

Тобто воно, звичайно, обурливо, але в глибині душі. Тому що надто багато представників суддівського корпусу мають свій особливий «послужний список». Небагатьом, звичайно, пощастило на своєму районному рівні виносити рішення у справах державної ваги — коли щедрий гонорар винагороджував безсонні ночі, надлишок адреналіну та сумнівну всенародну популярність. Однак цікавих справ, нехай і менш славних, на охочих завжди вистачає. Якщо поводитися правильно. Тому голоси протесту проти неподобства, що твориться з судами, — рідкість, виняток. Отже, слідом за такими спробами «вдосконалення» варто очікувати і «великої судової реформи». І наскільки відомо, уже незабаром президент має твердий намір зробити нові «прогресивні» кроки на цьому шляху.

P.S. Коли верстався номер, стало відомо, що члени Ради суддів підтвердили призначення Інни Отрош на посаду голови Печерського районного суду Києва замість Володимира Колесниченка. Про це повідомив голова Апеляційного суду Харківської області Михайло Бородін. За його словами, на засіданні Ради суддів у п’ятницю було ухвалено рішення замінити керівника Печерського райсуду. Як відомо, відповідно до указів президента В.Ющенка від 15 жовтня, І.Отрош було звільнено з посади голови, яку вона обіймала, В.Колесниченка — відновлено. Як виявилося, ненадовго.

Зате створений президентом минулої п’ятниці Центральний адмінсуд скасував рішення Окружного суду, яке заблокувало дострокові вибори... Як казав кіногерой: «Гротеск!»

До речі, станом на 19:30 вечора п’ятниці гонець з ухвалою, покликаною розблокувати роботу ЦВК з підготовки виборів, до Центральної виборчої комісії так і не прибув. Незважаючи на всі правові кульбіти, підготовка до виборів 7 грудня цього тижня не розпочалася.