ЗА ЄДИНУ БАТЬКІВЩИНУ!?

Щойно Юлію Тимошенко звільнили від зобов’язань щодо підписки про невиїзд, вона миттєво вирішила поїхати в турне країною. Першим пунктом цієї подорожі став Львів. Причину свого вибору Тимошенко пояснила тим, що наше місто є столицею демократії в Україні, що львівська преса на тлі інших регіональних прес вирізняється незалежністю («тож зможе без перекручень донести до свого читача всю правду про цей візит»). Ясна річ, серед причин, названих гостею, цілком могла б бути ще одна. Феміда повернула «київській затворниці» свободу пересувань саме за день до святкування 83-ї річниці «Злуки УНР і ЗУНР». У столиці України цю дату офіційно («про людське око») згадують. Для обласних центрів Східної, Південної чи Центральної України це навряд чи свято. Взагалі у країні 22 січня — робочий день, хоча йому й надано офіційний статус Дня Соборності. У столиці Західної України Злуку відзначають щиро й масово. Тож з’явитися тут у цей момент для політика, котрий серйозно розраховує на правий електорат, було дуже важливо. У цій ситуації книжку «Україна передвиборна» слід було неодмінно починати читати зліва направо (у географічному розумінні) або справа наліво (у сенсі політичному), тобто — зі Львова. Чуття меткої бізнес-вумен точно підказало їй, яке місце є потрібним у цей потрібний час. PR? Мабуть, але — світлих тонів.

Власне, тема Злуки стала відправною точкою в першому виступі ЮТ, що відбулося в Палаці учнівської молоді. (В оперний театр, у театр Заньковецької, куди ЮТ просилася, її не пустили.) Сказавши декілька схвальних слів про подію вісімдесятитрирічної давнини (серед яких був і комплімент: «Я щаслива, що можу перебувати серед дітей і онуків тих людей...»), вона перейшла до дня сьогоднішнього: «Я не хочу, щоб та історія, коли українці не змогли втримати владу, повторилася». Головними сучасними антигероями, котрі все зробили для чергової втрати суверенітету України, за Тимошенко, є Кравчук, Кучма й інші «люди, котрі сьогодні мають владу». Для тих, хто міг у цьому сумніватися, ЮТ навела приклади політичного й економічного характеру.

На рахунки цих панів лідер блоку «БЮТи» й партії «Батьківщина» списала: проведення передчасної та несправедливої приватизації, позбавлення молодої держави фінансових ресурсів, знищення вкладів населення, відкриття внутрішнього незміцнілого ринку перед світовим капіталом, створення міжконфесійної ворожнечі... Виходячи з цього, ЮТ запропонувала «не чекати, поки Кучма стане хорошим», не чекати, поки крадії почнуть ділитися. Повернути вкрадене та справедливо його поділити, як наполягала ЮТ, можна тільки з позиції сили; і зробити це може тільки нова влада. При чесній роботі професіоналів це здійсненно, говорила українська опозиціонерка номер один, за 3—4 роки. Реальність таких прогнозів кандидат економічних наук Юлія Тимошенко аргументувала результатами свого однорічного перебування в уряді Ющенка.

Агітації як такої промовиця намагалася уникати. Ще не час. Був, радше, прискорений курс молодого виборця «За кого й чому не потрібно голосувати». Передусім, ЮТ навчала володарів голосів ігнорувати політичні сили, що асоціюються з владою.

Як бути з лівими? Ніяк. Та коли вже когось дуже туди, ліворуч, тягне, то вже краще мати справу з Морозом. Ющенко? Критики на адресу блоку, очолюваного цим політиком, не було. Хоча її можна було б чекати, з огляду на «ледь натягнуті відносини» цих двох лідерів і на те, що вони претендують майже на один і той самий електорат. Можливо, в інших регіонах (десь за Збручем) вона й пролунає, але тільки не у Львівській області, де, відповідно до різних соцопитувань, рейтинг «Нашої України» коливається в межах 50—60 відсотків. Ні, ЮТ на самовбивцю не схожа. Авжеж, не все їй подобається в «НУ», але через одну третину цього блока, до якої ЮТ ставиться з глибокою симпатією, її (ЮТ) із «НУ» ніхто не посварить. На проведеній того ж дня прес-конференції Тимошенко навіть сказала, що не вірить інформації про те, що у виборчому штабі Ющенка начебто на якійсь закритій нараді ухвалено якусь програму дискредитації блоку Тимошенко. Зокрема, там нібито політологу Томенку доручили робити повідомлення про низькі рейтинги Тимошенко. ЮТ заявила, що її блок у майбутньому парламенті об’єднається з блоком Ющенка.

Легко сказати «у майбутньому»! А що робити виборцю, котрий ще вчора готовий був віддати свій голос за Ющенка, а сьогодні полюбив Тимошенко! На цей випадок дано «просту» рекомендацію: «Якщо ви впевнені в тому, що хочете підтримати блок Ющенка (у вас це в душі й у свідомості), підтримуйте. Якщо у вас є хоча б найменший сумнів, то підтримуйте наш блок».

Живі зустрічі для Тимошенко, відрізаної в позитивному освітленні її діяльності від основних ЗМІ, мало не єдиний засіб донести свої ідеї до максимально більшої кількості виборців. Кожен округ обробити особисто вона, природно, не в змозі фізично, тому скористалася таким прийомом. Переконавши аудиторію в праведності своїх дій і намірів, ЮТ рекомендувала присутнім «три способи для досягнення спільної мети»: перший — донести почуте до десяти своїх знайомих і близьких, другий — те саме проробити з 50 людьми, третій — із якнайбільшою кількістю людей. (Як дещо пригнічено зауважив якийсь кваліфікований у питаннях політики представник однієї з конкуруючих із Тимошенко сил, 22 січня відбувалося масове вербування агентів Тимошенко.)

Коктейль, у якому інгредієнтами були мініатюрність (у сенсі зросту), чарівний голосок із дзвінким безпосереднім сміхом, відчуття незахищеності, вражаючий коефіцієнт інтелекту, неабиякий ораторський талант, львів’яни проковтнули з прицмокуванням. Наприкінці першої зустрічі тисячоголосий хор майбутніх виборців виконав на честь гості «Многая літа!» Та й як можна було реагувати на людину, котра у Львові звертається до народу зі словами: «Шановні друзі!», «Рідні мої!», «Слава нашій рідній Україні!», «Поки Україна не стане на коліна перед Богом, вона ніколи не підніметься з колін!», «Була б я молодшою, то була б у січових стрільцях!», «Більшого націонал-демократа, як я, важко знайти в Україні!»?!

І, певне, в істинності цих звернень і заяв особливо сумніватися не варто. Особливо — щодо останнього. І не стільки тому, що Степан Ількович (Хмара), котрий їхав із ЮТ в одній машині у Львів, «по дорозі розповідав їй справжню історію України». ЮТ просто приречена бути такою, оскільки є великим національним буржуа. У цьому сенсі вона класично підпадає під визначення «будівник націй», винайдене ще Карлом Марксом і підтверджене сучасним авторитетом у галузі націоналізмознавства Бенедиктом Андерсоном: нація буржуазії потрібна як засіб захисту свого ринку. Не дурно ж частину свого інтенсивного за темпом й емоційністю виступу ЮТ присвятила «шкоді глобалізації». У своєму неприйнятті експансії міжнародного капіталу ЮТ навіть наблизилася до ідеолога СНПУ Валентина Мороза, котрий вважає неминучим настання доби націоналізму, що зумовлено боротьбою за ресурси. Прагнення захистити національні багатства спонукали ЮТ розробляти майбутню міжнародну політику України. Так, Україна не повинна йти ні в бік Росії, ні в бік Європи (у Європі — біда: там багато несправедливості, там усе контролюють технократи, там злочинно злилися влада й капітал). На думку ЮТ, Україна, що має багатющі традиції трипільської культури та Скіфії, повинна виконати свою місію та явити світові свій «зразок духовності».

Свою місію, щодо візиту у Львівську область, Тимошенко виконала сповна. Ця «тендітна жінка» («залізна Юля») за один день «відпрацювала» два зали, одну вулицю (мітинг біля пам’ятника Шевченка), прес-конференцію, інтерв’ю на недержавних радіостанції та телестудії. Наступного дня вона ще зустрічалася з народом Дрогобича. Ось тільки в оперному театрі на офіційних торжествах Юлії Тимошенко не було. Як вона сама пояснила, цьому перешкодило обласне керівництво. Нібито главу облдержадміністрації попередили: якщо Тимошенко з’явиться в Опері, то він відразу втратить своє крісло. Обласна влада за словами Тимошенко заблокувала видачу запрошень народним депутатам, котрі мають дружні стосунки з Тимошенко, аби хтось із них не міг віддати їй свого запрошення. Звичайні запрошення начебто перетворювалися на іменні. Неіменне запрошення в Тимошенко потім усе-таки з’явилося, але вона однаково на офіціоз не пішла: «Я свідомо не поїхала туди, бо ми одержали інформацію, що там є заборона і що люди вишикували такий живий коридор, і серед цих людей є провокатори, котрі хотіли давити, котрі хотіли ініціювати якісь силові дії. І я не хочу, щоб мій візит у Львів був пов’язаний із якимись надзвичайними подіями, коли хтось кудись прориватиметься силою, проштовхуватиметься, і там можуть постраждати люди... Тому я категорично відмовилася...»

А ось лідеру іншого виборчого блоку та главі адміністрації Президента України Володимиру Литвину ніяких перешкод не чинили. (Він також того знаменного для свідомого українця дня гостював у Львові.) Його крім оперного було допущено в недавно відреставрований Палац Потоцького й на «базу» всіляких міжнародних самітів — у Палац культури залізничників. Там він зустрічався головним чином із «цвітом краю». Але ходив глава адміністрації Президента України й «у народ». І як ефектно! До його приїзду встигли підготувати відкриття (чи притримали) залізничного маршруту Львів—Моршин.

Збіг візитів двох видатних політиків сама Тимошенко пояснила так: «Вони мене навіть тут не можуть залишити без нагляду... Цим вони хотіли перебити увагу до мене». Стверджувати, так це чи ні, ми не станемо. Хоча здається, що Литвин як ватажок блоку «За єдину Україну!» міг прилетіти до нас із тих самих міркувань, що й сама Тимошенко. У політиці, як і в науці, багато мислячих людей часто роблять одне й те саме відкриття в різних місцях і незалежно одне від одного. В одному можна не сумніватися: візит Литвина також пов’язаний із виборами. Про достовірність останнього припущення можна судити хоча б із того, що Володимир Михайлович приїхав на святкування некруглої дати (83-ї річниці). Ні торік, ні позаторік цього дня до Львова з Банкової ніхто не навідувався. Тільки ювілейного 1999 року місто було визнано гідним присутності самого Гаранта.

Основні тези виступів В.М.Литвина також недивним чином перегукувалися зі змістом виступів Ю.В.Тимошенко. Литвин також говорив про глобалізацію, про церковні справи. Як і Тимошенко, він розводився про те, чому українській державності не судилося реалізуватися 1919 року. Правда, як учений-історик, Литвин порушив питання ширше, копнувши до епохи Хмельницького. І відповідь у глави АПУ була дещо інакша. Причину наших історичних невдач Володимир Михайлович, як і автор «Слова о полку Ігоревім», вбачає у відсутності монолітної єдності. Лейтмотивом спічу звучала думка, що потрібно стояти за єдину Україну. У зв’язку з цим пан Литвин покритикував прояви в політиці різних форм групового егоїзму. Сюди він відніс створення партій за статевою та професійною ознаками. Критично говорив і про помітну тенденцію регіонального егоїзму.

Сучасний історичний момент В.Литвин аналізував грунтовно, але якось академічно. Відсутність певної емоційності та небайдужості, успішно продемонстрованих моїм землякам Юлією Тимошенко, Литвин, здається, компенсував дорогими подарунками. З нагоди цієї некруглої дати київський гість щедрою рукою в кількох місцях роздавав різноманітні нагороди: звання заслужених і народних, ордени... Академічному театру ім. М.Заньковецької привіз звістку про надання йому найвищого статусу «національний». Легендарному композитору та професору музики Миколі Колессі — почесне звання Героя України. І! Висловив щось на кшталт жалю, що у вищих ешелонах української виконавчої влади дуже мало представників Львівщини (лише восьмеро чоловік)! Бачили б ви, як тієї миті змінився чиновницький люд! Погодьтеся, що після такої уваги будувати єдину Україну набагато приємніше.