З чого починається НАТО

У попередній статті було викладено аргументацію щодо необхідності доктринальних змін у процесі реформування Збройних сил України. А на початку року Генеральний штаб Збройних сил України оприлюднив документ- "Візія Генерального штабу ЗС України щодо розвитку Збройних Сил України на найближчі 10 років", у якому тезисно наведено основні напрями реформування української армії та викладено суть конкретних кроків, що мають наблизити нас до НАТО. Незаперечним позитивом є як сама поява такого документа, так і чимало його положень, зокрема акценти на територіальній обороні, новій структурі командування військами, тіснішому співробітництва з країнами - членами НАТО.

Серед головних пріоритетів: "переведення штабів на J, G, A, N, S структури" і "розробка та впровадження в усіх сферах діяльності ЗС України стандартів та процедур, прийнятих у державах - членах НАТО". Власне, тому, вважаємо, буде корисно викласти конкретні приклади.

Програма "Страйкер"

У 2016 році, за наказом начальника Генерального штабу ЗСУ, було прийнято рішення реалізувати експериментальну програму підготовки одного підрозділу за військовою моделлю сухопутних військ США. Ця програма мала назву "Страйкер". Задум експерименту: замість того, щоб безсистемно запроваджувати т. зв. "стандарти НАТО", провести низку вишкільних і тренувальних заходів за "військовими (польовими) посібниками" (field manuals), які застосовуються в сухопутних військах США з метою нарощування оптимального набору нових військових "спроможностей" (capabilities), необхідних для забезпечення взаємної сумісності з НАТО. Основний критерій успішності програми - рівень підготовки обраного підрозділу і його здатність інтегруватися в коаліційну операцію НАТО. За умови успішності експерименту програму "Страйкер" планувалося поширити на всю систему підготовки і тренування, а також включити до програми військової освіти. Після консультацій із тодішнім командувачем ВДВ ЗСУ М. Забродським вирішили виконати програму "Страйкер" на базі 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї ОАМБр.

Програму "Страйкер" було реалізовано в межах військової підготовки за трьома "кластерами": офіцерський, сержантський та по підрозділах (бойова підготовка). Вона була розрахована на чотири етапи і на два роки. Очікуваний результат: із застосуванням системи військової підготовки сухопутних військ США утворити високомобільну бойову групу (Task Force), здатну діяти за доктринальними, операційними й тактичними принципами та процедурами ведення війни, що застосовуються у військах країн НАТО.

Офіцерський кластер

Перехід на модель НАТО вимагає насамперед адаптації до нових доктринальних матриць операційного і тактичного мислення. На рівні конкретного підрозділу швидкість та ефективність переходу на модель НАТО у першу чергу залежатиме від ступеня засвоєння офіцерами нових доктринальних понять і володіння новими операційними й тактичними матрицями. Саме тому основний акцент програми "Страйкер" робився на офіцерський корпус. Курси офіцерів 13-го батальйону було організовано за трьома тематичними групами: Доктрина; Тактика; Галузеві теми (розвідка, вогнева підтримка, логістика).

Для програми "Страйкер" було підготовано і перекладено 15 "польових посібників" сухопутних військ США та упорядковано 2 окремих військових посібники.

Сержантський кластер

Сержанти 13-го батальйону пройшли два окремих курси:

Курс лідерства (два етапи): основою військ країн НАТО є професійний, добре вишколений сержантський корпус. Курси лідерства відкривають нові військові якості, спрямовані на виховання адаптивних, спритних і мислячих сержантів-лідерів, які можуть, поряд з офіцерами, виконувати повний спектр тактичних завдань.

Курс інструкторів: сержанти відповідають за рівень бойової готовності військ. Вони проводять тренування за тренувальними модулями (конкретні індивідуальні й колективні завдання), які відповідають Таблиці організації та оснащення [Table of Organization and Equipment -TOE] свого підрозділу. Для цього сержанти мають бути вишколеними інструкторами з конкретних тренувальних модулів.

Кластер підрозділів - Бойова підготовка

Кожен військовий підрозділ збройних сил США має своє операційне і тактичне призначення, яке конкретно викладене в основному визначальному документі підрозділу - Таблиця організації та оснащення [Table of Organization and Equipment - TOE]. Кожен ТОЕ складається з конкретних тактичних завдань, які підрозділ має бути готовим виконувати. Ці тактичні завдання формально пронумеровані, а система нумерації й категоризації тактичних завдань міститься в ADRP 1-03 The Army Universal Task List. Головні сержанти підрозділу періодично доповідають своїм командирам про рівень готовності підрозділу до виконання тактичних колективних завдань (відповідно до його ТОЕ).

У межах програми проводилися тренування і бойова підготовка вже за новою доктринальною схемою окремих підрозділів 13-го батальйону, від рівня відділення і до роти.

Оцінка

Для оцінки ступеня успішності програми вирішили взяти за основу так звані "функції ведення війни" (warfighting functions), які після останніх доктринальних змін у системі військової підготовки збройних сил США (2008–2012) лягли в основу доктринальної моделі ЗС США (Army Doctrine Reference Publication ADRP 3.0 Operations, жовтень 2017р.):

- бойове командування (командування та управління-С2);

- рух і маневр;

- розвідка;

- вогонь;

- забезпечення;

- захист.

Відповідно до доктрини армії США, "функція ведення війни" - це "… група завдань і систем об'єднаних спільним призначенням, що використовується командирами для виконання завдань та з тренувальними цілями" (ADRP 3.0 Operations).

Програмою "Страйкер" було запроваджено різного роду військову підготовку за п'ятьма з шести зазначених "функцій" (зважаючи на різні обставини, не робилося жодної системної спроби запровадити елементи шостої "функції" - захист, що було вадою програми). Основний акцент програми, зокрема щодо "офіцерського кластеру", був зроблений на перші три "функції" (С2, маневр і розвідка). Саме для них було перекладено й видано більшість методичних матеріалів. Практичні заняття зосереджувалися на перших двох "функціях". Крім того, було проведено базове навчання з 4-ї та 5-ї "функцій" - вогонь (вогнева підтримка) і забезпечення. Окремо слід відзначити місце розвідки, оскільки, на думку організаторів програми, якщо порівняти військову модель ЗС США чи інших країн-членів НАТО з нашою пострадянською, найбільш очевидні відмінності - в розумінні місця розвідки у військових операціях, її структури й методики планування, організації та виконання розвідних завдань. Тому для офіцерів 13-го батальйону було проведено окремі заняття із загальної системи розвідки військ США (ВП 2.0 Розвідка) за процедурою виконання розвідних завдань - т. зв. "Розвідувальна підготовка поля бою - РППБ" (Intelligence preparation of the battlefield - IPB) (ВП 2.01.3 РППБ) та з тематики проведення військової розвідки на підтримку військових операцій у міських умовах (Тренувальний посібник 2.91.4 "Підтримка розвідкою операцій у міських умовах").

Отже, якщо оцінювати нові спроможності 13-го батальйону після завершення програми "Страйкер", можна впевнено стверджувати: цей підрозділ був достатньо готовим інтегруватися в коаліційні сили НАТО, що утворені для проведення будь-якої з трьох тактичних операцій: наступ, оборона чи т. зв. "тактичні уможливлюючі операції" (tactical enabling operations).

Підтвердженням високого ступеня бойової готовності 13-го батальйону стали військові навчання Saber Junction, що проводились у Німеччині у вересні 2018 року. Рота 13-го батальйону активно влилася в ці навчання у складі багатонаціональної батальйонної тактичної групи Blackfoot. Наші десантники отримали дуже високі оцінки від командування самих навчань, зумівши захопити польовий штаб батальйону противника.

Продемонструвавши ефективну інтеграцію в багатонаціональний контингент НАТО, 13 батальйон, натомість, не зміг застосувати своїх нових знань і навичок у системі ЗСУ. Причина - доктринальна та процедурна несумісність між ЗСУ і НАТО (див. попередню статтю).

Після завершення програми "Страйкер" координатори підготували докладний аналіз. У вересні 2017 року цю доповідь було представлено, зокрема, Верховному Головнокомандувачу - президентові України, міністру оборони та Головнокомандувачу-начальнику Генерального штабу ЗСУ. В доповіді міститься чимало конкретних пропозицій, орієнтованих на ґрунтовну перебудову військової освіти, системи військової підготовки та тренування. Основні акценти зроблено на дві позиції:

- перехід на доктринальні основи ЗСУ відповідно до "стандартів НАТО" і принципу взаємної сумісності;

- нарощування у підрозділах ЗСУ оптимального набору нових військових спроможностей відповідно до тактичного призначення підрозділу (TOE), виходячи з шести "функцій ведення війни".

Головні тези тут: https://indd.adobe.com/view/8495832c-f49e-4217-af3c-c3141fa62a4e, https://indd.adobe.com/view/8e0341a0-9037-450b-9a1a-3bc7b09ed715, https://indd.adobe.com/view/02e2747e-189a-4ab7-97c4-2de3ec35150e. Слід також зазначити, що торік у листопаді окремий конспект доповіді був поданий уже новому міністрові оборони України. Досі чекаємо його реакції. З іншого боку, чимало наших пропозицій знайшли своє втілення у "Візії…". А тому хочеться чергового поступу вперед. На мою думку, зараз важливо зробити наступні кроки.

1. Почати процес втілення нових доктринальних (зокрема операційних і тактичних) принципів у ЗСУ шляхом "знизу вгору", на рівні окремих підрозділів, орієнтуючись на систему військової підготовки сухопутних військ США.

2. Замінити чинні військові та бойові статути новою системою військових "польових" посібників, за аналогією американської моделі, розподіливши тематику за шістьма "функціями ведення війни" (маневр, розвідка, вогонь (вогнева підтримка), забезпечення (логістика), командування (С2) та захист). Четвертий розділ "Візії" відтворює цей розподіл на зазначені напрями, але у вузькому відношенні - "Спрямованість розвитку озброєння і військової техніки та матеріально-технічних засобів". Слід було б поширити такий підхід на військову освіту та систему бойової підготовки.

3. Підготувати нові методичні матеріали-"військові посібники", орієнтуючись на американську модель і використовуючи методичні матеріали програми "Страйкер" як основу. Для цього потрібно утворити нові інститути у сфері бойової підготовки: командування з доктрини та підготовки, за аналогом американcького TRADOC (Training and Doctrine Command), що міститься у "Візії".

Із урахуванням позитивного досвіду програми "Страйкер", побудувати багатогалузеву програму запровадження стандартів НАТО в ЗСУ на три "кластери": офіцерський (військова освіта), сержантський (запровадження сертифікованих сержантів-інструкторів) та кластер бойової підготовки підрозділів. Тут потрібне додаткове пояснення:

а) забезпечення доктринальних змін у ЗСУ потрібно почати з офіцерського корпусу шляхом запровадження змістово нових програм навчання у військових ВНЗ;

б) провести переатестацію, насамперед викладацького складу військових ВНЗ, а згодом - усього офіцерського корпусу ЗСУ після об'єднання всіх військових ВНЗ "у єдину систему під загальним керівництвом підрозділу підготовки (J-7) Генерального штабу ЗС України";

в) перехід на нову модель потребуватиме нарощування нових бойових спроможностей (capabilities) на рівні кожного військового підрозділу, починаючи з відділень та взводів, і, поетапно, до рот, батальйонів та бригад. Для цього потрібно, щоб підрозділи мали своє чітке тактичне призначення, визначене в їхній "Таблиці організації та оснащення" (Table of Organization and Equipment.-TOE). Такий підхід дозволить командирам підрозділів готуватися до виконання бойового завдання (mission), насамперед визначивши "Список тактичних завдань, необхідних для виконання бойового завдання" (Mission Essential Task List-METL). Відповідно, у "Візії" наголошується на необхідності "нарощування спроможностей". Досвід програми "Страйкер" підказує, що цієї мети найефективніше можна досягти шляхом запровадження американської системи бойової підготовки, яка базується на ієрархічно побудованій схемі "колективних тактичних завдань" (collective tactical tasks);

г) ця схема "колективних тактичних завдань" докладно розписана в основному доктринальному посібнику бойової підготовки - ADRP 1-03 Army Universal Task List. З кожного "завдання" потрібно підготувати відповідні "тренувальні модулі". Власне, це мало б бути одним із головних завдань новостворених командувань із підготовки (аналогічних американському TRADOC). І знову підкреслюємо: це все можливо реалізувати лише за умови переходу ЗСУ на нову доктринальну модель (схема організації цих "завдань" за тематичним планом ADRP 1-03)

ґ) перехід на нову систему бойової підготовки потребуватиме запровадження нового інституту - сержантів-інструкторів, вишколених із кожного тренувального модуля і сертифікованих для проведення навчання та тренування на рівні конкретних підрозділів. Власне, створення такого інституту передбачається "Візією..." з трирівневою схемою сертифікації: базовою, підвищеною та академічною;

д) перевести штаби батальйонів і бригад на "S-G" структури та утворити всі сектори "J" структури в Генштабі та в штабах Командування об'єднаних сил і командувань окремих видів військ (1. Кадри; 2. Розвідка; 3. Операції; 4. Забезпечення (Логістика); 5. Планування; 6. Зв'язок; 7. Підготовка; 8. Фінанси; 9. Цивільні справи). Особливо слід підкреслити необхідність утворення сектора J-2 (Розвідка) в Генштабі, якого досі там немає. У "Візії" такий підхід передбачений. Це також потребуватиме запровадження в усіх штабах принципів командування і процедур, які застосовуються в НАТО, зокрема - "процесу прийняття військових рішень" (Military Decision-Making Process-MDMP).

У новій "Візії ЗСУ" зроблено дуже правильний акцент на "розвиток системи територіальної оборони і підготовку території та населення України до оборони". Однак сили територіальної оборони будуть ефективними за умови існування професійної армії та єдиної системи бойової підготовки з чітким розумінням і розмежуванням її рівнів та обсягів.

Створення професійної армії та сил територіальної оборони викличе кардинальні зміни у фінансуванні армії, - воно має бути орієнтоване на переоснащення, військову освіту і бойову підготовку. А це виводить на ще вищий рівень глобальне для нашої країни питання - визначення цивільним керівництвом країни цілей військової політики, формулювання конкретних військових завдань і оголошенням чітких механізмів забезпечення Армії фінансовими та матеріальними ресурсами.

Вступ до НАТО - правильна мета. Однак навряд чи ця амбітна мета сьогодні налякає російського агресора на сході країни й чи змусить його повернути Крим. Готовність удосконалюватися, проводити швидкі зміни і битися за свої території мають демонструвати не лише бійці в окопах, а й цивільне та військове керівництво країни.