НАТОвська міфологія

Шестирічна війна з Росією змінила ставлення українців до Альянсу, а реальна загроза російської агресії переформатувала питання "чи хочемо ми в НАТО" у завдання - як нам швидше туди потрапити.

Що потрібно, аби стати членом НАТО? Як це часто буває, коли політики формулюють відповіді на такі питання у форматі швидкої панацеї від усвідомленої небезпеки, висуваються гіперспрощені тези масового вжитку. За останні роки чимало цих тез уже переросли в національні міфи.

Міф перший. Україні достатньо запровадити основоположні принципи НАТО - свободу, демократію, права людини й верховенство права, - і вже можна претендувати на членство в Альянсі.

Міф другий. Окрім фундаментальних принципів НАТО, у Збройних силах України необхідно запровадити так звані "стандарти НАТО", що не потребує суттєвих доктринальних змін. Цей міф часто супроводжує риторика, що треба лише змінити окремі положення наших військових та бойових статутів, і що це можна робити а) частинами; б) не порушуючи основну військову (доктринальну) модель, на яку спираються ЗСУ.

Міф третій. Для проведення спільних операцій окремих частин чи підрозділів ЗСУ з багатонаціональним військовим контингентом країн - членів НАТО достатньо запровадити ті базові процедури, якими користуються війська НАТО. Зокрема, йдеться про так званий "процес прийняття військових рішень" (military decision making process - MDMP).

Міф четвертий. Уже багато що з вище переліченого зроблено; чимало підрозділів ЗСУ цілком готові інтегруватися у військові структури НАТО і здійснювати спільні тактичні операції.

Кілька крапок над "і"

НАТО - це політичний і військовий альянс, побудований за принципом колективної безпеки та оборони. Стаття 5 Північноатлантичного договору зобов'язує кожну державу - члена НАТО активно підключатися до оборони іншої держави-члена, проти якої скоєно збройний напад. Ця керівна норма встановлює, що збройний напад на одну країну - члена НАТО є нападом на всіх.

НАТО дотримується політики "відчинених дверей" стосовно будь-якої країни, котра має намір вступити в Альянс. Немає єдиного переліку критеріїв для вступу. Такі критерії формуються окремо для кожної країни-кандидата, виходячи з рівня розвитку, спроможностей та (гео)стратегічного значення. Вони детально викладаються в окремому індивідуалізованому документі - "Плані дій щодо членства" -ПДЧ (Membership Action Plan - MAP). Власне, аналіз таких ПДЧ, за якими готувалися до вступу країни колишнього Варшавського пакту і країни Балтії, дає підстави зробити певні узагальнюючі висновки.

Отже, головними критеріями вступу є:

• дотримання принципів демократії, ринкової економіки та верховенства права;
• спільна військова доктринальна модель; єдині операційні рамки: спільне розуміння тактики, однакові процедури бойового управління тощо;
• спроможність посилити систему колективної безпеки і не бути тягарем для інших держав - членів Альянсу;
• "взаємна сумісність" - спроможність виконувати спільні військові операції за єдиними технічними, доктринальними, операційними, тактичними та процедурними стандартами; належна й законодавчо забезпечена система захисту "чутливої" інформації та її обміну серед країн-членів;
• бажання і спроможність поширювати основоположні засади Альянсу.

Як бачимо, членство в НАТО - це насамперед відповідальність. Країна-кандидат має довести, що вона спроможна й готова нести свою частку відповідальності за колективну безпеку всіх.

"Стандарти НАТО"

Найбільш міфологізованим елементом дискусії навколо теми вступу України в НАТО є словосполучення "стандарти НАТО". Це словосполучення (вагаюся його називати "терміном") незліченну кількість разів вжите в нормативно-правових актах України. Однак при цьому змістовий контекст, у якому використовується вислів "стандарти НАТО", не завжди відповідає його формальному функціональному призначенню та тому, як він застосовується в документах НАТО.

У НАТО існує чимало взаємно зобов'язуючих правових документів під назвою "Угоди зі стандартизації" (Standardization Agreements-STANAG). Це міжнародні договори, які укладаються всіма країнами - членами НАТО і підлягають ратифікації. Ієрархічно побудована система STANAG регламентує цілу низку різних питань, зокрема єдині адміністративні, операційні чи технічні процедури, єдину військову термінологію, єдину систему класифікації предметів військового забезпечення (логістику) тощо.

Головне призначення STANAG: визначення спільних операційних і адміністративних процедур та єдиних стандартів для військової техніки, оснащення - щоб збройні сили однієї країни могли використовувати логістику й військову підтримку іншої країни - члена Альянсу під час проведення спільної військової операції.

Окремі STANAG також визначають спільні доктринальні принципи, відповідно до яких формуються єдині тактичні підходи, єдині процедурні вимоги та спільні оцінні критерії при формулюванні стратегічних, операційних і тактичних цілей. До прикладу, STANAG 2437 впровадив "Союзну спільну доктрину" (Allied Joint Doctrine) - базовий доктринальний документ НАТО, на який спираються всі види і функції військової діяльності (командування та управління - С2, розвідка, вогонь (вогнева підтримка), рух і маневр, захист і забезпечення (логістика)). На основі цього базового доктринального документа розроблені окремі STANAG, які регламентують діяльність по військових галузях. До прикладу, STANAG 2490 Allied Joint Doctrine for the Conduct of Operations (Союзна спільна доктрина для проведення операцій) чи STANAG 2190 Allied Joint Doctrine for Intelligence, Counter-Intelligence and Security (Союзна спільна доктрина для розвідки, контррозвідки та безпеки). На основі таких "галузевих" доктринальних документів у НАТО вироблено більш деталізовані "стандарти" за напрямами (темами). До прикладу, STANAG 2537 Allied Joint Doctrine for Human Intelligence (Союзна спільна доктрина для агентурної розвідки).

Отже, за доктринальної визначеності, система "стандартів НАТО" - STANAG побудована за чітким ієрархічним принципом. "Доктрина" в НАТО трактується як "Основні принципи, відповідно до яких військові сили спрямовують свої дії для досягнення мети" (див. Allied Joint Publication - AJP-01 Allied Joint Doctrine, February 2017, LEX-5). Неможливо запровадити якийсь "тематичний" чи "галузевий" доктринальний стандарт у системі збройних сил однієї країни, не запровадивши насамперед базовий доктринальний документ, на якому такі "галузеві" й "тематичні" стандарти мають базуватись. Інакше кажучи, доктрина НАТО є базою для єдиної операційної, тактичної та процедурної "мови". А це означає, що намагання запровадити в Українській армії доктринальні "стандарти НАТО" в окремих секторах, галузях чи в окремих видах військ без докорінних доктринальних змін - беззмістовна й порожня декларація. Запровадження лексикону цієї "мови" в окремих галузях військового ремесла без засвоєння доктринальних основ "мови" веде до тотального хаосу. І цей хаос уже набирає патологічного й системного характеру.

Взаємна сумісність

Основною керівною аксіомою НАТО є принцип взаємної сумісності (interoperability). Цей термін має чітке визначення: "… спроможність Союзників діяти разом узгоджено, ефективно та результативно для досягнення тактичних, операційних (Від слова "операція" і тому не "оперативних". - Р.З.) та стратегічних цілей. Конкретніше, [взаємна сумісність] створює умови для (військових) сил, підрозділів та/чи систем взаємодіяти, дає їм змогу ділитися спільною доктриною та спільними процедурами, своєю інфраструктурою та базами, відкриваючи можливості для спілкування". (Див. Interoperability: Connecting NATO Forces https://www.nato.int/cps/en/natolive/topics_84112.htm).

Розгалужена, деталізована й ієрархічно побудована система STANAG свідчить про намагання вищого командування НАТО забезпечити чітку взаємну сумісність збройних сил усіх країн - членів Альянсу. Концепція взаємної сумісності покликана забезпечити оптимальні умови для формування коаліцій з участю національних військ країн - членів НАТО та країн-партнерів. Якщо STANAG мають тематичний і деталізований та/чи технічний характер, вимоги взаємної сумісності акцентують на оптимальній злагодженості між військами багатонаціональної коаліції насамперед на рівні доктринальної та процедурної взаємодії.

В основному доктринальному документі НАТО концепція взаємної сумісності пояснюється так: "1.4. Ефективність Союзних сил в умовах миру, кризи чи конфлікту залежить від спроможності виділених сил діяти спільно злагодженим, ефективним та цілеспрямованим чином. Союзні спільні операції мають бути підготовлені, заплановані та виконані у спосіб, що найоптимальніше використовує відносні переваги і спроможності військових сил, виділених членами для операції" (AJP-01 Allied Joint Doctrine, лютий 2017 р., стор. 1–2).

Військова доктрина НАТО посідає важливе місце в концепції взаємної сумісності: "1.5. Доктрина НАТО, як спільна мова (підкреслено мною. - Р.З.) для операцій, необхідна для встановлення взаємної сумісності. Прийнята й застосована доктрина - необхідна для ефективного створення коаліцій" (AJP-01 Allied Joint Doctrine, лютий 2017 р., стор. 1–2).

Висновок: 1) надскладний процес інтеграції збройних сил країни-кандидата в НАТО має відбуватися з необхідними доктринальними змінами; 2) намагання запровадити окремі так звані "стандарти НАТО" без попередньої доктринальної перебудови збройних сил апріорі приречене на провал.

Несумісність двох моделей

Успадкована нами пострадянська модель військової підготовки, планування і тактики (в широкому розумінні цього поняття, включно з розвідкою, вогневою підтримкою, командуванням та логістичним забезпеченням) істотно відрізняється від моделі НАТО. До прикладу: одна з доктринальних основ, на якій побудована військова модель НАТО, - це концепція про "рівні війни" або "рівні операцій".

НАТО визначає таких три рівні: стратегічний, операційний і тактичний. На кожному з цих рівнів командири по-різному скеровують свої зусилля для визначення цілей, уточнення пріоритетів чи виділення ресурсів. "Стратегічні" команди не лише визначають стратегічні цілі для коаліційних сил із урахуванням політичних пріоритетів, а й зобов'язані чітко визначити "свободу дій" "операційних" командирів, обмежуючи цю свободу за чітко визначеними параметрами. Із урахуванням стратегічного плану та параметрів "свободи дій", "операційні" командири повинні виробляти загальний військовий план для досягнення стратегічних цілей. Тактичний рівень НАТО визначає так: "рівень, на якому плануються і виконуються дії, битви та бойові зіткнення для досягнення військових цілей, за які відповідають тактичні формування та підрозділи" (Див.: AJP-01 Allied Joint Doctrine, стор. 1–11).

Попри те, що функціональні призначення цих "рівнів війни" часто переплітаються, командири на кожному з них повинні виробити властиву саме цьому рівню матрицю мислення і дій. Відповідно, процедури вироблення наказів на кожному з рівнів істотно різняться.

Натомість в успадкованій нами пострадянській доктринальній військовій моделі немає такого чіткого розмежування між трьома рівнями війни чи операцій. Безумовно, ці функції виконуються залежно від повноважень окремих командирів. Однак виконання зазначених функцій позбавлене тих чітких вимог мислення, якими керуються командири військ НАТО. Отже, запровадження "стандартів НАТО", щонайменше і для початку, потребує запровадження цих базових доктринальних принципів уже на етапі освіти у військових вишах. І його не можна підміняти банальним перекладанням українською мовою окремих STANAG, бо це аж ніяк не забезпечить нашим Збройним силам взаємної сумісності з НАТО.

Першим кроком до запровадження "стандартів НАТО" мало б бути глибоке усвідомлення діаметральної протилежності вже на базовому доктринальному рівні двох військових моделей - пострадянської та НАТОвської. Зазначені моделі взаємно виключні. Цієї елементарної істини не хочуть визнавати наші військові чини. Різницю між НАТОвською й чинною українською найяскравіше можна проілюструвати на конкретному прикладі різним - взаємовиключним - трактуванням поняття "задум командира" (commander's intent). У двох моделях принципово різне розуміння цього ключового поняття у сфері бойового управління.

У пострадянській моделі "задум командира" жорстко й детально викладається в самому бойовому наказі й вимагає непохитного виконання всіма підлеглими.

Натомість у моделі НАТО "задум командира" формує загальний "дизайн" - мету і напрям тактичної операції. Це відкриває можливість підлеглим командирам спільно з їхніми штабами виробляти відповідний операційний бойовий план/наказ. Підлеглі командири не тільки заохочуються, - вони зобов'язані виявляти "дисципліновану ініціативу" у виробленні бойового плану в межах задуму командира. При виконанні бойового наказу (OPORD -operation order) задум командира має бути проаналізований і доведений не лише кожному офіцерові та сержанту, а й кожному військовослужбовцю, який бере участь в операції, незалежно від його ролі в ній. Тобто модель НАТО - "мисляча"; вона вимагає, щоб кожен учасник операції, від офіцера до рядового солдата, чітко розумів задум командира, а також, принаймні в загальних рисах, усвідомлював зміст стратегічних та операційних цілей.

Висновки

1. Модель ЗСУ, яку закладено в різних військових документах, побудована за "вертикально-виконавчим" принципом. Вона ієрархічно непохитна й не допускає навіть найменшого відхилення від наказів вищого командування.

Модель НАТО - "горизонтальна". Вона заохочує і зобов'язує командирів нижчих ешелонів виявляти ініціативу в межах "задуму командира".

Ці дві моделі - несумісні.

2. Основним бар'єром на шляху до запровадження стандартів НАТО в ЗСУ є чинні статути ЗСУ. Досвід усіх пострадянських країн і колишніх сателітів СРСР, які вже сьогодні стали членами НАТО, свідчить, що неможливо запроваджувати стандарти НАТО частинами, поетапно заміняючи окремі розділи чи аспекти статутів ЗСУ.

Потрібно на доктринальному рівні, в цілому (а не "поетапно", не "частинами", не окремими "галузями"), замінювати успадковану пострадянську модель військової підготовки, планування й тактики на цілісну систему "стандартів НАТО", яка побудована на принципово інших доктринальних і тактично-операційних постулатах. Тільки тоді, коли наші військові навчаться думати й говорити доктринальною "мовою" НАТО, вони зможуть опанувати військовий "лексикон" цієї "мови".

Про методику

Звісно, в процесі інтеграції з НАТО нам доведеться перекласти коли не всі, то чимало STANAG. Однак, як зазначалося вище, це забезпечить ефективну взаємну сумісність із НАТО, достатню для реальної участі в операціях НАТО. А без досягнення такого рівня взаємної сумісності Україна не цікава Альянсу. Ми будемо тягарем для системи колективної безпеки, а не її надійною опорою, готовою й спроможною нести свою частку відповідальності за безпеку всіх.

У лютому 2018 року колишній міністр оборони України Степан Полторак в інтерв'ю "Голосу Америки" заявив: "Ми поставили перед собою амбітні плани набуття стандартів Альянсу до кінця 2020 року, - ми над цим працюємо. За підсумками двох років, відсоток виконання - 90% від запланованих заходів". Що це було? ЗСУ вже перейшли на доктринальну модель НАТО у сферах бойового командування, тактики, логістики, вогневої підтримки? Наші майбутні офіцери вже здобувають військову освіту з визначеної тематики? А що з дотеперішнім офіцерським корпусом? Де й коли він проходив перепідготовку і атестацію? Це також означає, що система бойової підготовки військових теж перейшла на нову доктринальну модель? Військові підрозділи ЗСУ вже запровадили систему "колективних тактичних завдань" за визначеною схемою НАТО у своїх тренувальних модулях? Це вже міститься у військових та бойових статутах ЗСУ? Штаби окремих підрозділів ЗСУ вже перейшли на схему побудови штабів НАТО за так званою "S-G-J" системою? Контракти на державне оборонне замовлення укладаються з урахуванням відповідних НАТОвських STANAG?

Частково відповідь на ці питання міститься в інформаційному повідомленні, розміщеному на сайті Міністерства оборони України у квітні 2019 року під заголовком "Впровадження стандартів та інших керівних документів НАТО".

Читаємо: "Впровадження стандарту НАТО передбачає проведення комплексу заходів, що включає прийняття рішення на застосування у Міністерстві оборони України та Збройних силах України положень (норм, вимог) стандарту НАТО, розроблення на його основі відповідного акта законодавства чи нормативного документа (внесення відповідних змін та/чи доповнень до чинного документа), надання йому чинності в установленому порядку і його застосування у повсякденній діяльності Міністерства оборони України та Збройних сил України" (Підкреслення моє. - Р.З.). Із повідомлення дізнаємося, що вже 236 (!) таких "стандартів" пройшли вищеописану процедуру, тобто - стали чинними "нормативними документами".

У цьому ж інформаційному повідомленні міститься лінк на pdf-файл під заголовком "Перелік стандартів та керівних документів НАТО, вимоги яких впроваджено в національних нормативних документах". Із цього переліку дізнаємося, що ціла низка STANAG та пов'язаних із ними документів уже мають "нормативну" силу в Україні. Однак у колонці під назвою "Найменування національного документа" чимало цих "нормативних" актів значаться під грифом "Внутрішній документ Міністерства оборони України". Це, зокрема, стосується всіх доктринальних STANAG, які, очевидно, пройшли процедуру набуття "нормативної чинності".

Приклади. Виявляється, що базовий керуючий документ НАТО з військової доктрини - AJP-01 Allied Joint Doctrine (Союзна спільна доктрина), на який ми посилалися чимало разів, уже набув статусу "нормативного документа" України, але тільки для внутрішнього вжитку Міністерства оборони України! Така сама ситуація і з AJP-5 Allied Joint Doctrine for Operational-Level Planning (Союзна спільна доктрина для планування на операційному рівні). Чи означає це, що Міністерство оборони вже перейшло на вищенаведену схему визначення методики планування за "трьома рівнями операцій" (стратегічний, операційний, тактичний), відмовившись тим самим від стратегічного планування? А оскільки цей "нормативний документ" має статус "внутрішнього документа" самого міністерства, то це означає, що "операційне" планування відбувається лише в самому міністерстві? А зі ЗСУ що і як?

Власне, наведені приклади свідчать, що процес інтеграції ЗСУ з НАТО шляхом надання "нормативної чинності" НАТОвським STANAG має суто декларативний, навіть бутафорський характер і задуманий для оманливої звітності про виконання "90% від запланованих заходів". Цього не хотіло визнавати попереднє військове керівництво країни, і незрозуміло, чи усвідомлюють нинішні керівники ЗСУ та Міноборони глобальність і системність роботи з досягнення "стандартів НАТО".

Перехід ЗСУ на "стандарти НАТО" не вирішується бюрократично-правовою методикою. Звісно, створення правового підгрунтя для запровадження цих стандартів є кроком необхідним, але не вирішальним. Адаптація нашого законодавства до правових норм НАТО зовсім не забезпечує взаємну сумісність ЗСУ з Альянсом. Потрібні докорінні зміни, насамперед - на доктринальному рівні, а далі - у таких сферах як командування, тактика, військова розвідка, логістика, вогнева підтримка, а також - планування, військова освіта, наукові дослідження, система бойової підготовки та тренування військ.

І надважливо: запровадження "стандартів НАТО" не повинно бути мотивоване виключно метою вступу України в НАТО. Значно важливішою метою цього процесу має стати прагнення підвищити рівень бойової готовності армії та обороноздатності країни. Незалежно від того, чи приймуть нас у НАТО.

Розраховувати на "колективну безпеку" НАТО, не забезпечивши максимальної спроможності дати ворогові рішучу відсіч самотужки, - згубна стратегія.