ЄС має запобігти "грузинському сценарію" в Україні

07 лютого, 2014, 21:50 Роздрукувати Bипуск № 4, 7 лютого-14 лютого 2014р.
Відправити
Відправити

Важливо, щоб кремлівське керівництво повністю і вчасно усвідомило всі наслідки нової російської анексії на пострадянському просторі й зрозуміло, що повторення "грузинського сценарію" в Україні спричинить докорінний перегляд усіх відносин між Росією і Заходом.

ЄС має запобігти "грузинському сценарію" в Україні

Головний виклик нинішньої пострадянської політики - виклик стабільності, суверенітету й недоторканності кордонів Української держави. Щоб зберегти мир у Східній Європі, Захід повинен спрямувати свою основну увагу швидше на Москву, ніж на Київ.

Протягом минулих тижнів західні ЗМІ були переповнені драматичними зведеннями і кадрами з Києва. Журналісти, політики й інші спостерігачі дедалі частіше проводять паралелі між часом піднесеними, часом тривожними сьогоднішніми картинами української столиці й більш ранніми репортажами про відомі події в Єгипті, Лівії і Сирії.

Україна - не Сирія і не Білорусь

Однак часті порівняння останнього протистояння на вулицях Києва з нещодавніми збройними сутичками в ісламських країнах вводять в оману. Україна - європейська нація з тісними й багатосторонніми зв'язками з ЄС та його державами-членами. У молодої посткомуністичної держави за останню чверть століття виникла традиція ненасильницького розв'язання політичних суперечностей і мирного громадянського опору. Лише зовсім нещодавно нерозумна політика президента Віктора Януковича призвела до розриву з колишньою поміркованою моделлю розв'язання політичних конфліктів в Україні. Проте ймовірність різкого загострення нинішнього бунту в Києві, а тим більше громадянської війни в Україні, з тисячами загиблих, залишається низькою.

Не меншою оманою є також популярний на Заході сценарій, за яким Україна стає диктатурою на кшталт режиму Лукашенка в сусідній Білорусі. Українські політика, ЗМІ й громадянське суспільство занадто різні й автономні для встановлення повномасштабного авторитарного правління. Орієнтація українських міжнародних відносин і майбутнього розвитку країни на Європу для переважної більшості політиків, інтелектуалів і менеджерів України - незаперечна. Різні представники еліти України можуть мати різні думки щодо того, коли і як Україна має приєднатися до Євросоюзу, але вони об'єднані метою майбутнього членства в ЄС. Крім того, курс на встановлення тісних відносин з ЄС популярний у значної частини населення України, особливо серед молоді.

Отже, основні принципи сучасної української політики не тільки об'єктивно відрізняються від білоруських або російських. Більшість українських громадських активістів, політичних експертів, впливових журналістів і громадських діячів (Янукович і його радники, можливо, винятки) суб'єктивно розуміють, що всі спроби внутрішньої централізації або міжнародної ізоляції українського політичного життя - безглузді.

Привиди сепаратизму й інтервенції

Проте у Брюсселя і країн - членів ЄС наразі немає приводу розслаблятися щодо недавніх подій в Україні і майбутнього східноєвропейської безпеки. Політична ахіллесова п'ята України - це її відомий регіонально-культурний поділ, а також тісні зв'язки Південної і Східної України з Росією. Більше того, багато громадян Російської Федерації вважають себе відповідальними за приблизно 8 млн етнічних російських громадян України, а також за долю кількох мільйонів російськомовних українців.

Проросійськи налаштовані українці проживають здебільшого у регіонах, розташованих уздовж довгого кордону між Україною і Росією, а також біля Чорного моря. Багато українців мають вільний доступ і перебувають під впливом контрольованих Кремлем ЗМІ, насамперед трьох головних російських телеканалів - "Первого", "России" та "НТВ". (До речі, більшості росіян російськомовні українські телеканали недоступні). Ефективна телевізійна пропагандистська машина Москви подає протести в Києві як спробу путчу некерованої юрби, нацькованої русофобськими фашистами, іноземними агентами й аморальними лібералами.

Модель, яка точніше відобразила б найгірший сценарій можливого майбутнього Української держави, - не білоруська і не сирійська. Швидше, Україну може очікувати доля пострадянської Грузії. Іншими словами, оцінюючи ситуацію в нинішній Україні, варто брати до уваги збройну конфронтацію Москви і Тбілісі у 2008 р. Схема підготовки російської зарубіжної інтервенції проста: вже наявний внутрішній конфлікт, із прихованим або не дуже пособництвом Кремля, різко загострюється. Застосування сили у подоланні конфлікту спонукає просити допомоги в Москви проросійську сторону зіткнення, яку російські ЗМІ зображують як таку, що перебуває під збройною атакою місцевих ультранаціоналістів. Етнічних росіян або/і власників російських паспортів представляють як потенційних або реальних жертв, здавалося, суто внутрішнього конфлікту. Їм нібито загрожує етнічна чистка.

У відповідь на розпачливий крик про допомогу потенційних жертв безжальних неофашистів Москва починає гуманітарне втручання, що базується на трьох її твердженнях. По-перше, Росія має право забезпечувати стабільність і безпеку на своїх кордонах для самозахисту. По-друге, Кремль зобов'язаний урятувати від придушення, переслідування, вигнання або/і масового вбивства громадян, пов'язаних з Російською Федерацією кровно (етнічних росіян) або за законом (власників російських паспортів). По-третє, російська армія не може не відігравати ролі євразійського миротворця на пострадянському просторі. Москва покликана відновити порядок замість хаосу в осколках колишньої великої імперії та умиротворити різного роду божевільних місцевих політиканів. Так, наприклад, у Південній Осетії в серпні 2008 р. російська армія, якщо вірити контрольованим Кремлем ЗМІ, зупинила не що інше, як грузинський "геноцид" щодо південних осетинів, багато з яких мали російські закордонні паспорти.

Зрада Грузії Європою

Імовірність реалізації "грузинської" моделі в нинішній Україні посилюється, коли згадуєш незграбну реакцію Заходу на воєнну інтервенцію Росії в Південну Осетію та Абхазію в серпні 2008 р. На той момент Ніколя Саркозі, не стільки як президент Франції, скільки як представник тодішнього французького головування в ЄС, домовився з президентом Росії Дмитром Медведєвим про мирне врегулювання п'ятиденного конфлікту, що передбачало повернення російських військ у Росію. Однак РФ не тільки не виконала цієї ключової статті угоди. Москві навіть вдалося погодити з ЄС подальшу модифікацію початкової домовленості, яка зазнала критики з боку НАТО. На стрімко зростаючих економічних відносинах між РФ та ЄС (торгівлі, інвестиціях, СП і т.д.) уведення російських військ у два південно-кавказькі регіони мало чим позначилося.

Непослідовна й невиразна політика Заходу побічно сприяла фактичній анексії Росією в серпні-вересні 2008 р. Південної Осетії та Абхазії. Брюссель, Берлін, Париж та ін. дали сигнал Кремлю: хоча на словах Євросоюз і критикуватиме різко Росію за зовнішню інтервенцію і риторично всіляко підтримуватиме жертв її експансії, та водночас ЄС не здатен або не бажає використовувати свою потенційно більшу економічну й політичну потугу для запобігання і/або подолання військової конфронтації між колишніми радянськими республіками.

Сьогодні Кремль, можливо, розраховує на те, що йому вдасться втілити подібний сюжет і в Україні. Наприклад, відомі кримські проросійські політики й активісти вже почали озвучувати заклики до Москви "захистити" жителів чорноморського півострова з більшістю етнічного російського населення. Проросійські ЗМІ й структури, особливо в Східній та Південній Україні, повторюють твердження росіян, що Євромайдан - це спроба антиконституційного захоплення влади українськими екстремістськими етнонаціоналістами. У цьому обвинуваченні чується й натяк на те, що зміна влади в Києві могла б стати приводом для відокремлення російськомовних регіонів від України.

Важливість раннього сигналу Брюсселя Москві

Щоб уникнути подальшого загострення напружених відносин між регіонами України і повторення "грузинського сценарію" шестирічної давності, ЄС повинен уже зараз попередити Москву, що Союз і його члени поводитимуться інакше, ніж у серпні-вересні 2008 р. Зокрема, Брюссель сьогодні має дати зрозуміти Кремлю, що він готовий використати свою значну економічну вагу для того, аби в разі необхідності оштрафувати Москву за підтримку українського сепаратизму. Важливо, щоб кремлівське керівництво повністю і вчасно усвідомило всі наслідки нової російської анексії на пострадянському просторі й зрозуміло, що повторення "грузинського сценарію" в Україні спричинить докорінний перегляд усіх відносин між Росією і Заходом.

Related video

Наприклад, ЄС міг би пригрозити, що використає свої значні резерви газу й нафти для того, щоб скоротити європейський імпорт російських енергоносіїв і переорієнтувати частину європейського енергопостачання на інші джерела й постачальників. Такий захід вдарив би по стабільності не тільки російської економічної і соціальної систем, а й, зрештою, і політичного режиму. Останнє має змусити Кремль поводитися сьогодні щодо України більш помірковано, ніж у Грузії в 2008 р. Але щоб справді запобігти українському сепаратистському сценарію, ЄС повинен оголосити про готовність до санкцій проти Росії якомога раніше, тобто до початку відтворення Кремлем південно-кавказького сценарію у Східній Європі. Коли ж почне розкручуватися спіраль ескалації в Криму, Донбасі або на Харківщині, зупинити цей процес, може так статися, буде вже неможливо.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК