Йдучи — йдіть

Львівська обласна рада вже виявляла недовіру місцевому губернатору. Першого разу сталося це на одній з позачергових сесій наприкінці листопада. А 14 грудня депутати облради ще раз вказали главі ОДА Олександру Сендезі на двері. Щоправда, нині в рішенні місцевого представницького органу не фігурувало слово «недовіра». У документі значилося: «Вважати за недоцільне подальше перебування на займаній посаді голови Львівської обласної державної адміністрації О.Сендеги та звернутися до Президента України про його звільнення». Які підстави цього разу для «звільнення» глави ОДА використала облрада? У звіті тимчасової контрольної комісії з питань перевірки фактів порушення виборчого законодавства України у Львівській області серед іншого зазначалося: О.Сендега як глава місцевого координаційного комітету по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю «не забезпечив контроль за негативними процесами, не вжив заходів щодо їх недопущення й усунення, практично проявив бездіяльність, усунувшись від виконання своїх обов’язків». Доповідь глави згаданої тимчасової контрольної комісії М.Ваврина містила пункт, де сказано, що Львівська ОДА, якою керує Сендега, була безпосередньо залучена до порушень Конституції України і Закону України «Про вибори президента України».

З боку така стрільба «в одну й ту ж вирву» багатьом спостерігачам видалася алогічною. Обласна ж рада в алгоритмі своїх учинків не бачить нічого дивного. Як випливає з аргументації керівництва цього органу, облрада, котра «висловлює волю переважної більшості виборців Львівщини», намагалася налагодити співробітництво з губернатором. Спочатку йому пропонували визнати народно обраним президентом Ющенка, відмовитися від виконання вказівок Кучми й очолити створений виконком. Олександр Сендега від такої честі відмовився. Потім, коли Львівська облрада під загрозою «східного сепаратизму» призупинила своє рішення стосовно функціонування щойно відродженого виконкому, Сендезі було запропоновано координувати спільну політику у форматі старих інституцій влади. Облрада й обласна держадміністрація вийшли на підписання відповідної угоди. (До речі, з цієї причини «першу недовіру» так і не було відправлено Кучмі.) Таке співробітництво, можливо, набуло б якогось розвитку, запевняють в облраді, якби тимчасова контрольна комісія не знайшла «порушення Сендеги». Крім того, як зазначив голова облради Михайло Сендак, Сендега не відзвітував перед сесією щодо долі листів про недовіру керівникам обласних силових структур, які губернатор підготував і направив у відповідні міністерства і відомства. Словом, глава ОДА «напросився» на повторну «недовіру».

Швидше за все, звернення Львівської обласної ради до Президента з вимогою про звільнення Сендеги не справило б на його долю якогось суттєвого впливу. Формально Кучма мав підстави знехтувати думкою 55 львівських обласних депутатів. Визначенням «недовіра» стосовно О.Сендеги депутати не користувалися — вони воліли це називати «правовою та політичною оцінкою керівників виконавчої влади... які допустили порушення чинного законодавства України...». «Правова та політична оцінка» на статус «недовіри» не тягла ще й тому, що голосування з даного питання проводили не таємно, як того вимагає процедура, а відкрито.

Попри все це Сендега подав своєму безпосередньому начальнику заяву про звільнення. Чому? Невже на нього подіяла обіцянка обласної ради продовжити роботу контрольної комісії, котра після перемоги Ющенка могла накопати на нього «більш глибокий компромат»? Може, Сендегу злякало рішення облради створити ще одну тимчасову комісію? Останній було вказано вивчити, наскільки ефективно ОДА виконувала делеговані їй обласним представницьким органом повноваження? Однак нам здається, що вирішальною обставиною у вчинку львівського губернатора став психологічний чинник.

В умовах Львівської області останнього десятиріччя глава ОДА — це слуга двох панів. З одного боку, він змушений проводити політику Кучми. А з другого — він не може не рахуватися з антирежимними настроями місцевого населення. Сендега з моменту свого приходу на посаду неодноразово декларував свою аполітичність, усіляко підкреслював, що є, насамперед, господарником. Можливо, в якийсь іншій області така позиція і пройшла б, але тільки не тут, де вимагають чіткого позиціонування. Сендега лавірував меж двох вогнів, скільки міг. Але, судячи з усього, нервові ресурси цієї людини для здійснення такої лінії виявилися вичерпаними. Вибір «або народ — або Кучма» — не для Сендеги.

Свої політичні кроки з ходою народу Сендега узгоджував лише тоді, коли на те давав санкції «єдиний легітимний орган у країні» — Верховна Рада. Зокрема, він наважився написати листа щодо недовіри обласним силовикам після того як ВР визнала вибори сфальсифікованими і, якщо пам’ять не зраджує, після відправлення у відставку уряду парламентом. Непослідовність і нерішучість помаранчевих, голосування пакета, як зазначають деякі спостерігачі, призупинили революціонізацію Сендеги. Те, як ведеться підготовка до переголосування і чим воно може завершитися (новими порушеннями і судами вже з боку Януковича), дає підстави з великою часткою ймовірності стверджувати: епоха Кучми найближчим часом може й не канути в Лету. І Сендега, апаратник ще радянської закваски, цю тенденцію відчуває, як ніхто.

Із сказаного самим Олександром Сендегою стосовно причин, які спонукали обласну раду двічі відмовляти йому в довірі, найсміливішим було те, що він відзначив «кадрові амбіції певних сил в облраді». Трохи більше висловили його заступники. Вони оприлюднили заяву, в якій організаторами відставки губернатора назвали «окремі кола політиків і олігархів». При цьому заявили, що знають цих героїв, але поки відмовилися називати їхні імена.