ЯКБИ ВИБОРИ ВІДБУЛИСЯ 8 БЕРЕЗНЯ…

От і вір тепер жіночим стогонам про нелегку жіночу долю. Інші роками культивують дедалі менш родюче електоральне поле, марно зрошуючи його рясним чоловічим потом, а ці, які з’явилися буквально за день до початку посівної, вже обводять очима сходи, що проклюнулися з-під їх ніжних ручок і обіцяють неймовірні види на врожай. Поки навернені зарубіжні піарники напружували свої натруджені звивини в пошуках неходжених стежок до серця українського виборця, той у нагальному порядку почав вишиковуватися в ряди шанувальників прекрасної статі. І це при тому, що всеукраїнське об’єднання «Жінки за майбутнє» практично не має минулого. Мін’юст вписав його до реєстру політичних партій 30 березня минулого року, рівно за день до настання терміну, після якого реєстрація нової структури, що зібралася на вибори, — річ абсолютно безперспективна. Відповідно до закону про вибори, брати участь у них можуть лише ті партії, чиї «свідоцтва про народження» отримані не пізніше, ніж за рік до запланованого акту всенародного волевиявлення. Ну, і Бог із ним, «Жінки» — не єдиний проект, створений під вибори. Та йому єдиному з новонароджених пощастило проникнути до верхніх рядків соціологічних опитувань, присвячених електоральним пристрастям.

Не мають «ЖЗМ» і якоїсь новаторської ідеологічної начинки. Не сперечаюся, проблеми українських жінок для когось можуть здатися цілком прийнятним предметом для докладання зусиль громадських організацій і рухів феміністського напряму. Та рухатись до влади за формальною ознакою, у даному випадку за статевою, щонайменше — нерозумно. Не спало ж жодному на думку об’єднуватися, приміром, за зростом, повнотою, кольором волосся чи за наявністю лисини. Хоча з урахуванням дедалі більшої схильності нашого народу до аполітичності, що є цілком зрозумілою реакцією на неспроможність наших політиків, виключати такі перспективи все-таки не варто.

Саме тим, що в ідеологічному плані «ЖЗМ» є альбіносами, і пояснюється їх успіх в електорату. Проте в цьому сенсі феміни не першопрохідники. Їх (а точніше, їх спосіб завоювання прибічників) уже кількаразово встигли порівняти з Партією зелених. Хто під час минулої виборчої кампанії знав «екологів» в обличчя? Правильно, ніхто. Показавши свої фізіономії на рекламних плакатах і буклетах, вони чи за чиєюсь мудрою порадою, чи то керуючись інтуїцією дуже швидко замінили їх на безликі соняшники. Не з’явилися дебютанти передвиборних змагань і на телевізійних екранах. Зате їх протиставлення себе політикам, котрі, як говорилось у «зелених» роликах, займаються демагогією, забезпечило їм увагу, а в підсумку й голоси виборців. Масована атака на телеглядача напередодні нового року за допомогою надійної зброї — рекламних телевізійних роликів, головним героєм яких були «Жінки за майбутнє», проходила за тим самим принципом і мала аналогічний ефект. Поселивши в недосвідчених умах думку, що, якби до законодавчого органу комусь потрібно було провести партію танцюючих чоловічків, телебачення за два-три місяці справилося б із поставленим завданням.

Проте досвідчені уми, які роблять поправку на особливості нинішньої виборчої кампанії, не можуть не розуміти, що бронзове призерство за підсумками соцопитувань «Жінкам» допомогли взяти не лише ролики. Новоявлені політичні вундервумен відрізняються нездоланною тягою до добродійності та меценатства. І цьому навряд чи варто було б приділяти особливу увагу, якби не масштабність подібної діяльності. Ось цитата зі звіту за грудень Комітету виборців України (КВУ): «У Миколаївській області партією «Жінки за майбутнє» проводилася агітація серед військових строкової служби шляхом надання побутових послуг, матеріальної допомоги. У Сумській і Харківській областях «Жінки за майбутнє» роздавали харчові набори. На Буковині обласна організація «ЖЗМ» у всіх районах області проводила акцію «Фото для мами», у ході якої в школах і дошкільних закладах, бібліотеках, клубах культури проводилося безплатне фотографування дітей на тлі партійної символіки. Крім того, було проведено кілька добродійних святкових заходів у районах області з врученням подарунків дітям із малозабезпечених сімей... і добродійна акція в гематологічному центрі й кількох міських інтернатах». Це далеко не повний перелік прикладів «агітації шляхом безплатного надання товарів і послуг», щодо чого, за свідченням КВУ, серед інших партій «Жінки» є абсолютними лідерами. На них припадає понад третина подібних акцій.

Якщо скласти обсяги такого інвестування в «жіночу» політичну кар’єру з витратами на рекламну підтримку, то партійна скарбниця «ЖЗМ» бідною не здасться. А були ще грандіозні концертні тури зірок української та російської естради по містах і селах країни, проведені під патронатом партії. За оцінками фахівців, один лише концерт подібного рівня (за участю Йосипа Кобзона, Едіти П’єхи, Валентини Толкунової, Сергія Захарова, Миколи Носкова і т.п.) тягне на сотню тисяч доларів. Правда, відбувалося все це до початку виборчої кампанії, отже, нічого недозволеного з погляду законодавства в тому немає. І передвиборна каса стає об’єктом пильної уваги з боку ЦВК лише за 90 днів до виборів. Хто в нас так завзято наполягав саме на цьому терміні?

Ось і настав час перейти від розмови про те, чого в «ЖЗМ» немає, до того, чим вони можуть похвалитися. Можуть, та ніколи не стануть. Як там їх лідер спростувала розмови про те, що за списком партії, мовляв, до парламенту мала намір пройти Людмила Миколаївна Кучма? Такі чутки, заявила (явно перестаралася щодо емоційності, що неминуче позначилося на чіткості логіки) Валентина Довженко, можуть поширювати лише вороги партії. Шукайте спростування, вчать мудрі люди, у них — сіль політики. Ні, перша леді країни про депутатство справді не думала — не царська це справа. Та історію виникнення і становлення «ЖЗМ» поінформовані джерела завзято пов’язують із її ім’ям. В очолюваному Валентиною Довженко Всеукраїнському добродійному фонді надії та добра Людмила Кучма обіймає посаду голови піклувальної ради. Про давні приятельські стосунки цих жінок відомо далеко не вузькому колу людей. Щоправда, Валентина Іванівна намагається спростувати й це, віддаючи перевагу не епітету «приятельські», а визначенню «ділові».

Може, авторитет першої леді держави вплинув на стрімке зростання рядів і суттєве укрупнення регіональних організацій партії (за наявними даними, «ЖЗМ» налічує у своїх рядах 320 тисяч не лише жінок, а й чоловіків, об’єднаних у 500 осередків)? Чи свою роль зіграв той факт, що через надзвичайний збіг обставин лідерами крайових філій ставали переважно керівники обласних відділень Держкомітету з питань сім’ї і молоді, очолюваного пані Довженко? Не стверджуючи, що Валентина Іванівна намагається використовувати адміністративні важелі, усе-таки визнаємо ці питання небезпідставними.

Є ще одна дивна обставина. Хоча офіційний передвиборний список «ЖЗМ» ще не оприлюднений, за наявними відомостями, у ньому значиться цілий ряд осіб, чия трудова діяльність пов’язана з флагманом вітчизняної промисловості — «Запоріжсталлю». Зокрема, у реєстрі «Жінок» є голова правління ВАТ Андрій Іванов. А 6 тисяч членів трудового колективу комбінату на чолі з його гендиректором Сацьким носять на грудях партквитки «ЖЗМ». Хочеться вірити, що вони є полум’яними прибічниками ідеї рівності статей. Та не варто забувати й про те, що один із співвласників «Запоріжсталі» — народний депутат Василь Хмельницький, активний учасник численних акцій, проведених під патронатом дружини Президента. Про деяку причетність Василя Івановича до реалізації політичного проекту «Жінки за майбутнє» можна судити з двох обставин. По-перше, крім уже перелічених членів партійного списку «ЖЗМ», у ньому є Ірина Білоусова, чинний член парламентської фракції Партії зелених і давній діловий партнер пана Хмельницького. За свідченням знаючих людей, 1998 року до списку ПЗУ вона потрапила виключно завдяки його протекції. По-друге, юридично адреса партії «ЖЗМ» — Туровська, 13. Дивний збіг: у зазначеному місці, як стверджують поінформовані особи, мають свої робочі кабінети пани Іванов і Хмельницький.

Хотілося б уникнути передчасних висновків, та щось занадто багато сполучних ниток у Василя Хмельницького, Людмили Кучми і Валентини Довженко. А тому не здадуться такими вже надуманими припущення тих, хто вважає, що на авторство «ЖЗМ» однаковою мірою претендують як Людмила Миколаївна, так і Василь Іванович. Хоча, зрозуміло, кожний із них, затіваючи цей захід, керувався власними резонами. Перша цілком могла бути зацікавленою в реальному розширенні свого політичного впливу (і, природно, розширенні впливу свого благовірного). А в другого є прямий резон обзавестися в новому парламенті ще однією (крім ПЗУ, де Хмельницький у першій п’ятірці) лобістською структурою. Тим паче, що співвласник «Запоріжсталі», на думку людей, які добре його знають, — один із небагатьох бізнесменів, які за час перебування у Верховній Раді не тільки не втратили, а ще й примудрилися істотно розширити свій бізнес, збільшивши капітали. І якщо беручи участь у фінансуванні передвиборної кампанії «зелених» 1998-го Василь Іванович серйозно ризикував (якби ПЗУ не перемогла на виборах — її основний спонсор навряд чи коли-небудь знову з’явився б на політичному й бізнесовому просторі країни), то нині він може почуватися набагато впевненішим, навіть маючи двох реціпієнтів.

Самих «зелених», коли вони дізналися, що Хмельницький «зрадив» їм із «жінками», зачепило за живе. І річ не лише у фінансовому питанні. Як стверджують знаючі, відповідних пропозицій у політичних екологів — достатньо. Образливим для них було те, що «ЖЗМ», використовуючи ті самі PR-напрацювання, що й ПЗУ чотири роки тому, відбирає їх потенційний електорат із числа тих, хто не визначився.

Втім, конфлікт «зелених» із Василем Хмельницьким так і залишився партійною таємницею. Набагато більше його має хвилювати тертя з Людмилою Миколаївною, яке, за деякими відомостями, нещодавно виникло.

Причиною цього нібито стало формування партійного списку «ЖЗМ». Подейкують, що Василь Хмельницький і Людмила Кучма розбіглися в поглядах на те, що стало вирішальним чинником відносного успіху нового політичного проекту — гроші й технології чи адміністративні важелі. Відповідно, гадані «батьки» «Жінок» не змогли прийти до спільного знаменника і в іншому, важливішому питанні: чиє слово має бути вирішальним при затвердженні остаточного передвиборного реєстру партії. Саме цими непорозуміннями спостерігачі й пояснюють очевидне зволікання з оголошенням списків «ЖЗМ». Саме в цьому, на їхню думку, полягає причина зафіксованого кілька днів тому охолодження стосунків між Людмилою Кучмою та Валентиною Довженко, що встигла, як кажуть лихі на язик, оцінити весь рівень спокусливості пропозицій із боку опонентів першої леді.

Не беремося судити, наскільки вищеописане відповідає дійсності. Як і прогнозувати, чим цей конфлікт, якщо він таки наявний, закінчиться. У кожному разі, партія «Жінки за майбутнє» має великі шанси сформувати свою фракцію у новому парламенті. Навряд чи її рейтинг, навіть за найнесприятливіших обставин, до виборів встигне впасти нижче чотиривідсоткової позначки. Народ сприйняв месідж «ЖЗМ», продемонструвавши свою давню схильність любити тих, хто роздавання продуктових пакетів поєднує з улаштуванням видовищ. Хоча не слід, певно, нехтувати й думкою, що вирішальний етап виборів починається в кабінці для голосування. І його результат може істотно відрізнятися від результатів попередніх етапів. Повчальна ця історія і для прибічників пропорційної системи виборів, одним з аргументів яких є те, що мажоритарний округ можна легко купити, отож мажоритарна система веде до комерціалізації парламенту й законодавчого процесу. Партія, як свідчить приклад «Жінок», цілком може бути комерційним проектом і служити для реалізації чиїхось бізнес-планів, не особливо прикриваючись при цьому політичними гаслами й цілями. І абсолютно не важливо, складається вона переважно з чоловіків — чи тільки з жінок.