Як житимемо, батьку Вікторе Федоровичу?

Відомо, що до доброго людина звикає швидко. Виявляється, що звичка до злого має ту ж саму специфіку. Не смію величати новообраного президента «злом», але не секрет, що ще кілька років тому на Галичині його інакше не сприймали. Які були б суспільні настрої, якби у 2004-му державу очолив Віктор Федорович, важко уявити навіть сьогодні. Термін «катастрофа» в цьому контексті видається абсолютно лайтовим.

Але перемога Януковича у 2010-му жодної паніки не спричинила. Натомість спровокувала дві тенденції. Перша — очікувана: черговий привід пропіаритися правим радикалам на кшталт «Свободи» та різноманітним маргіналам, у чиїх партійних офісах прапорів більше, ніж людей. Друга тенденція — доволі обнадійлива. Адекватні політики заговорили про пошук Галичиною свого місця в сучасній українській системі координат.

Показовими в зазначеному контексті видаються слова політолога Анатолія Романюка, який запропонував поглянути на ситуацію з трохи незвичного для галицького обивателя ракурсу. А саме — що ми сьогодні здатні запропонувати Україні. Крім, звісно, збережених мови та традицій. Це, певна річ, важливо, однак не до кінця зрозуміло партнерам, друзям, братам, краянам (кому яке формулювання до вподоби) зі Сходу. Натомість розмовляти з Великою Україною мовою бізнесу та економіки галичани, хоч як це прикро, сьогодні не готові. Тому видається цікавою теза, яку дедалі частіше озвучують західноукраїнські аналітики, що Янукович може навчити «західняків» економічного націоналізму. Бо, попри всі патріотичні самоствердження, слід визнати: російський бізнес на Львівщині почувається набагато краще, ніж на Донбасі.

До речі, чи не вперше за роки незалежності ідея відродження Львова як виробничого центру може посісти стрижневе становище в різних політичних сил. Досі для багатьох візія Галичини переважно обмежувалася поняттям туристичної Мекки і духовного П’ємонту. Скажімо, один зі старійшин депутатського корпусу Львівської міської ради, лідер громадського об’єднання «Спільнота» Юрій Кужелюк гостро розкритикував зацикленість діючої влади на Львові як туристичному центрі. Розвивати виключно цю галузь, вважає Кужелюк, небезпечно через її уразливість, що яскраво проявилося під час пандемії грипу. Є ще одна причина. Розвиток туризму з одночасним нехтуванням виробничими сферами, фактично, гарантує безробіття десяткам тисяч випускників «Львівської політехніки» та інших технічних вузів. Загалом, ця проблема гостро стоїть і в Івано-Франківську, і — навіть більшою мірою — в Тернополі, де немає ані Карпат, ані вишуканої архітектури у львівських масштабах.

Ці та інші сигнали свідчать: Галичина потихеньку усвідомлює те, що мала б усвідомити років двадцять тому. Без потужної економічної бази важко бути конкурентоспрможним регіоном, навіть володіючи невичерпними запасами патріотизму. Тобто економічний діалог між Сходом і Заходом видається сьогодні цілком можливим. І це здатне стати тим об’єднавчим чинником, про який усі поки що тільки говорять. Правда, тепер багато що залежатиме від Віктора Януковича. Розуміючи специфіку й структуру львівської економіки, місцевий бізнес чекає на перші кроки нового президента. Від того, якими вони будуть, залежатиме і сприйняття Віктора Федоровича на Галичині. Бо варіантів, щонайменше, два. Перший полягає в допомозі Галичині відродити її виробничий потенціал або принаймні у спробах тісніше інтегрувати рештки виробничих потужностей у загальнодержавний економічний проект. Плюс для прикордонного краю, в якому багато заробітчан, надзвичайно важливо, щоб новий президент зміг спростити візовий режим із Євросоюзом. Натомість другий варіант, який може стати фатальним для західноукраїнської політики Януковича, — посилення податкового і контрольного тиску на малий та середній бізнес, основу галицької економіки.

І, звісно, Віктор Федорович буде змушений враховувати ментальність Західної України. Навіть найкращі кроки в економіці можуть бути знівельовані черговими антиукраїнськими епатажними заявами діячів на кшталт Дмитра Табачника чи спробами ревізії відомих ющенківських указів. Ось тут Віктору Федоровичу не зле було б скористатися порадами Леоніда Кучми. Після першої перемоги того у Львові зчинилася справжня паніка. Навіть цілком адекватні студенти йшли вступати в УНА-УНСО. Натомість за другий термін Леоніда Даниловича Галичина голосувала мало не як за Степана Бандеру. До речі, схожа ситуація була і з Леонідом Кравчуком. Повне неприйняття під час першої кампанії і тотальний респект під час другої.

У кожному разі, лідер обласної організації Партії регіонів, народний депутат Петро Писарчук одразу після перемоги свого шефа спробував заспокоїти трохи стривожених львів’ян. Чи, може, обнадіяти? «Українська мова не буде принижена, нової насильницької русифікації, якою вас лякали, ніколи не буде… Ніколи Україна не стане губернією Російської Федерації. Ці примітивні міфи були нічим іншим як передвиборною брехнею…Україна стане рівноправним партнером європейських держав, а українців перестануть принижувати не тільки за кордоном, а й в іноземних посольствах на власній території. Ми подолаємо бідність, коли будемо шанувати, сприяти розвитку українського бізнесу. Це ключове завдання нового президента і його команди…» — основні меседжі звернення Писарчука звучать досить привабливо для галицького вуха. Питання — як вони реалізовуватимуться. І, що не менш важливо, хто їх реалізовуватиме.

Кадрових призначень у таких ситуаціях очікують із великим нетерпінням. Адже це перший і дуже важливий сигнал. Якщо у разі перемоги Юлії Тимошенко кадрові кроки нового президента можна було прогнозувати, то тепер ситуація трохи заплутана. Логічно, головним претендентом на посаду губернатора вважають Петра Писарчука. Сам Петро Іванович не відхрещується від можливості очолити область. Але, з іншого боку, особливого завзяття не демонструє. Не секрет, що йому дуже до вподоби крісло міського голови Львова, за яке, втім, ще треба поборотися з діючим мером Андрієм Садовим і молодим амбітним Володимиром Гірняком. Це якщо у боротьбу за крісло в Ратуші не втрутиться ще й екс-мер Василь Куйбіда. Тобто ризик програти вибори дуже високий. Інша причина, яка нівелює однозначність шансів Писарчука на губернаторство, — його складні стосунки з деякими впливовими однопартійцями, як от із Ганною Герман.

Серед потенційних конкурентів Петра Івановича називають колишнього губернатора Олександра Сендегу (до речі, кума Писарчука), екс-керівника обласного УМВС Михайла Цимбалюка, який, втім, може очолити й Тернопілля. Певним реверансом із боку нового президента може бути призначення губернатором Богдана Буци. Досвідчений апаратник, кажуть, дуже не проти змінити статус вічного претендента на головне крісло Львівщини на його реального власника. Реверанс же полягає в тому, що Буца як політик формувався у Львові, добре знає місцеві проблеми, а до всього ще й є депутатом Львівської облради від «Нашої України» (інша річ, що проводячи більшість часу у столиці, пан Буца не особливо утруднював себе депутатською роботою). Плюсом пана Буци є і його добрі стосунки зі своїм колишнім шефом у Кабміні Юрієм Єхануровим — людиною, вхожою в середовище регіоналів.

Ну і не треба скидати з рахунку діючого губернатора Миколу Кмітя. Як досвідчений бізнесмен він протягом усієї каденції, у тому числі й у спекотний передвиборний період, утримувався від публічних політичних коментарів, лавіруючи між ющенківським ковадлом і тимошенківським молотом. Аполітичний бізнесмен із чистим іміджем — кандидатура, котра цілком органічно вплітається у філософію управління, задекларовану Януковичем. Менше політики, більше економіки. Це, якщо, звісно, дії відповідатимуть деклараціям. Зараз, за словами першого заступника голови ОДА Валерія П’ятака, його шеф перебуває у відпустці. Аж до 5 березня. Можливо, комусь здасться, що час для відпочинку Микола Кміть обрав не найкращий. Але у тому він весь. Його переваги — у вмінні не метушитися. І саме це може спрацювати на його користь.

Загалом же, на відміну від Тернополя, де голова облради свободівець Олексій Кайда публічно проігнорував запрошення на інавгурацію Віктора Януковича, Львів видається набагато толерантнішим. Особливо тішить цей факт… власників фотосалонів. Саме так. Спритні клерки обласної державної адміністрації, не чекаючи, коли їм пришлють офіційні портрети нового керманича держави, пометушилися в інтернеті, накачали портретів Віктора Федоровича, щоб із власної ініціативи роздрукувати їх та повісити в теплих кабінетах. Це не жарт. І не буде нічого дивного в тому, якщо під час найближчого приїзду до Львова Віктора Федоровича владоможці вкупі з «найкращими представниками галицької інтелігенції» піднесуть президентові булавку та інші гостинці й тішитимуться, наче малі діти, що батько Віктор Федорович привіталися з ними українською мовою.