Я пам'ятаю всі твої тріщинки...

Майже рік і два місяці минули від дати останньої публікації на сторінках DT.UA про перипетії навколо так званого Іракського контракту про поставки українських БТРів міноборони Іраку. Рівно стільки часу знадобилося Генеральній прокуратурі України для того, щоб хоч якось відреагувати на проблемні питання цієї угоди і в умовах "глибокої" таємності відкрити кримінальне провадження за фактом укладання заздалегідь невигідного для України зовнішньоекономічного контракту.

Хто взяв касу?

Чи спроможна Генпрокуратура розібратися в глобальній брехні і чиновників, і спецекспортерів, причетних до катастрофічного провалу одного з найбільших контрактів в історії експорту зброї з України?

Треба бути наївним, щоб сподіватися на об'єктивне розслідування в такій тонкій сфері, як експорт зброї. Ні для кого не секрет, хто заробляє в Україні на цих операціях. Та й запитання, що підлягає дослідженню, може бути поставлене тільки в одній площині: "Скільки не донесли?".

Цілком імовірно, що й команду прокурорам дали лише після того, як з'ясувалося, що повз відому всім касу пролетіли і комісійна винагорода, і кошти на проведення маркетингу, які становлять майже третину від усієї вартості контракту (дані з протоколу засідання американського суду в Сан-Антоніо, яке відбулося у вересні минулого року).

Персоналії, які розжилися на іракському контракті, відомі. Дехто з них давно вже покинув нас і гріє свої тлінні тіла на лазурових берегах Середземномор'я. Дехто повернувся на свою землю обітовану й просуває на зарубіжні ринки зброю російського виробництва. Їхні душі зігрівають перераховані на офшорні рахунки зарубіжних компаній чималі суми.

Для правоохоронних органів нагадаю назви цих компаній: сінгапурська UST-Tech Consulting, зареєстрована на Британських Віргінських островах Hectorian Services, британська Lanefield Exports, що належить компаніям з Белізу Milltown Corporate Services та Ireland&Overseas Acquisition. До речі, якщо хто пам'ятає скандал з поставками української бронетехніки в Кенію (а за даними наших джерел у спецслужбах - у Південний Судан), пов'язаний із захопленням судна "Фаїна", то ці компанії теж там добре засвітилися. Українські чиновники тоді поширювали легенду про легальну поставку зброї в Кенію.

Ще частина комісійних від іракського контракту "відпливла" на делаверську компанію Universal Investment Group (UIG). За стенограмою згаданого мною засідання суду в США, саме з рахунків цієї компанії й перераховувалися гроші українським "лобістам".

"Найяскравіше" ситуація навколо іракського контракту почала розвиватися з приходом у держкомпанію "Укрспецекспорт" Д.Саламатіна, який став потім главою концерну "Укроборонпром". Перемістившись у крісло міністра оборони, Дмитро Альбертович не забув при цьому свого найближчого соратника Д.Перегудова, котрий теж устиг плідно покерувати згаданими компаніями.

Досі залишається відкритим питання, чому раптом Д.Саламатін ухвалив одноособове рішення про ліквідацію основного держателя контракту з Іраком - дочірнього підприємства "Укрспецекспорту" зовнішньоторговельної фірми "Прогрес". Адже цілком очевидно, що саме ця подія поклала початок зриву українсько-іракської угоди вартістю 500 млн дол. США. Саме з приходом Д.Саламатіна на пост керівника основного українського спецекспортера і його безглуздих кроків почалися активні дії російських збройових баронів щодо зондування можливості поставок російських озброєнь в Ірак. Можна тільки здогадуватися, які дивіденди від наших російських "друзів" міг отримати діяч, що фатально занапастив вигідну для України угоду.

Ідемо на зрив!

Проблеми з контрактом почалися зі зриву першої поставки 26 бойових машин, відправлених міноборони Іраку з майже піврічним запізненням.

Другу партію БТРів у кількості 62 одиниць поставили замовникові через півтора року - у листопаді 2012-го. Дуже добре запам'яталися переможні реляції з цього приводу Д.Перегудова й самого Д.Саламатіна, котрий напередодні відправки цієї партії старанно доносив В.Януковичу, як він "розвіював хмари над контрактом", а насправді просто "розводив" президента.

У такий самий спосіб удалося "розвести" й голову уряду, котрий випустив лист із зобов'язаннями, які гарантували з боку уряду України виконання "Прогресом" цього зовнішньоекономічного договору, а також відповідну компенсацію міноборони Іраку в разі його зриву.

Як подейкують у самому "Укроборонпромі", про те, що в броні цієї партії бронетранспортерів з'явилися тріщини, у компанії не говорив тільки ледачий. Не сумніваюся, що, інформуючи президента про розв'язання проблемних питань і отримуючи гарантію уряду, горе-керівники держкомпаній знали про тріщини у броні. Звісно ж, слід ретельно дослідити питання про те, хто з посадових осіб "Укроборонпрому" й "Укрспецекспорту", попри виявлені дефекти, дав вказівку все-таки відправити цю партію замовникові.

Також дуже цікаво, як і чому міністр оборони Д.Саламатін підписав наказ про прийняття цього типу бойової техніки з численними дефектами й недоробками на озброєння Української армії. До речі, щодо цього вже подумала Генеральна прокуратура, котра, як стало недавно відомо від прокурорських працівників, відкрила кримінальне провадження за фактом перевищення повноважень посадовими особами Міноборони.

Чи знали іракські військові про те, що в броні цієї партії техніки з'явилися тріщини? Гадаю, знали, але, цілком можливо, розраховували на достатньо "вагомі аргументи".

За старою українською традицією, після прибуття техніки на військову базу в Таджі, про перерахування зацікавленим іракським військовим "вагомих аргументів" діячі з "Укрспецекспорту" забули. Саме після цього іракські військові почали "активно" виявляти тріщини в броні (знімок на сайті).

Інформація про проблеми з бронею почала надходити в Україну вже наприкінці минулого року по лінії Держекспортконтролю, та й спецслужби несміливо натякали на виникнення проблем у виконанні іракського контракту.

На сьогодні майже 80% бойових машин не можуть експлуатуватися через їхній технічний стан.

Нагадаю, що Д.Перегудов практично до свого звільнення в липні 2013 р. старанно баражував між Києвом і Багдадом, запевняючи всіх, що ось-ось іракська сторона підпише чи то вже підписала доповнення на продовження контракту й узгодження нового графіка постачання техніки. Навіщо й кому була потрібна ця неправда? Версій може бути кілька, але всі вони зводяться до однієї - уникнути відповідальності за свої дії, що призвели до зриву півмільярдного зовнішньоекономічного контракту.

При цьому ні в уряді, ні в адміністрації президента не володіли об'єктивною інформацією про плачевну ситуацію, пов'язану з виконанням Україною своїх зобов'язань.

Що ж до "Укроборонпрому", яким, до речі, з червня 2012 р. уже керував С.Громов, то, найімовірніше, про численні дефекти броні йому було відомо достеменно, але він цю інформацію приховував.

Поза сумнівом, заходи для нормалізації ситуації навколо українсько-іракського контракту слід було починати ще торік, і результати не були б нині такими жалюгідними для української сторони.

Зрозуміло, що й С.Громов разом із Д.Саламатіним і Д.Перегудовим повинні розділити відповідальність за свою безвідповідальність.

Про роль С.Громова у зриві контракту варто сказати окремо. Достатньо проаналізувати поїздки керівника "Укроборонпрому" до Іраку. Та, втім, і аналізувати не треба. Навіть кількість пальців на одній руці видається величезною цифрою. Особливо запам'ятався нещодавній черговий візит української делегації на чолі із заступником міністра оборони А.Бабенком. Як і для доблесного заступника міністра, так і для С.Громова він, можливо, і перший, і останній. Імовірно, керівник "Укроборонпрому" так і не зрозумів, що йому треба було днювати й ночувати в Іраку. А ще мчати до американського посередника, якого "кинули" Саламатін з Перегудовим, і хоча б спробувати схилити його до співробітництва.

Та навіть і під час цього візиту українська делегація примудрилася відзначитися. Представники України "дружно" гайнули в Ірак під час священного для мусульман усього світу свята курбан-байрам. Така дрімуча некомпетентність керівництва найбільшої компанії у сфері оборонно-промислового комплексу України є свідченням професійної непридатності й не інакше.

Природно, що й результати цього бліц-візиту наближаються до нуля. Але якщо тур С.Громова ще якось можна виправдати, то що робив в Іраку заступник П.Лебедєва Артуро Франциско - взагалі зрозуміти неможливо. Хіба що українське Міноборони бажає розділити відповідальність за провал контракту з "Укроборонпромом".

Ще гірший стан речей нині з поставкою в Ірак третьої партії з 40 БТРів, що бовтаються з лютого поточного року на кораблі в нейтральних водах біля порту Ум-Каср. У заручниках в "Укроборонпрому" перебуває сінгапурське судно SE PACIFICA та його екіпаж, покинутий, по суті, напризволяще. У що обійдеться "Укрспецекспорту", який зафрахтував корабель, його простій, можна тільки здогадуватися. Єдине, що ні С.Громов, ні його товариші цих грошей не платять із власної кишені, а дарма!

Мало того, гарячі голови в "Укроборонпромі" додумалися своєрідно розв'язати проблему - здійснити перевантаження військової техніки на інший корабель прямо у відкритому морі. Попутного вітру!

"Морська хвороба" дуже сильно вплинула на стан бронетехніки. Вся гума стала непридатною, акумулятори давно окислилися, корпуси покрилися іржею. Для відновлення цієї техніки знадобляться чималі кошти. Тільки за приблизними оцінками, без урахування робіт із ремонту корпусів, на відновлення цієї партії техніки додаткові витрати можуть становити від 20 до 30% її вартості.

Що робити?

Те, що українсько-іракський контракт розірвано, є секретом полішинеля. Про це тижневик інформував читачів іще влітку минулого року. Знали про це і в "Укрспецекспорті", і в "Укроборонпромі", та тільки з якою метою дезінформували президента й уряд?

Мало того, Посольство України в Іраку, щоправда з величезним запізненням, але все-таки поінформувало прем'єр-міністра про те, що виконувач обов'язків міністра оборони С.Аль-Дулеймі просить М.Азарова, з огляду на гарантійний лист уряду, особисто втрутитися в ситуацію з виконанням контракту. Він указує на відсутність прогресу в переговорах з керівництвом українського спецекспортера стосовно вирішення проблемних питань і звертається з проханням дати прямі доручення ДК "Укрспецекспорт" зупинити реалізацію чинного контракту, обмежившись кількістю техніки, уже поставленої Міноборони Іраку.

Треба все-таки відзначити толерантну позицію іракської сторони, яка поки що утримується від подачі позову до Арбітражного суду Женеви у Швейцарії, що передбачено зовнішньоекономічним договором. Це дає змогу сподіватися на те, що невиконання підприємствами "Укроборонпрому" контрактних зобов'язань не надто негативно вплине на українсько-іракські відносини.

Кращим варіантом для нашої країни була б можливість продовжити постачання в Ірак військової техніки, але для цього треба розв'язати проблему з ремонтом дефектної броні. А якщо наші ремонтні групи зробити цього на місці не зможуть, треба повертати техніку в Україну й міняти тріснуті корпуси.

Запитання в цьому разі лише одне: яка витратна частина? Те, що ці кошти обчислюються мільйонами доларів, не сумнівається жоден експерт. І найголовніше, що вся витратна частина компенсуватиметься не за рахунок "Укроборонпрому" та його підприємств, а за рахунок простих платників податків. Саме так ставлять питання не тільки в концерні, а й навіть народні депутати, які вважають, що держава повинна виконувати зобов'язання наших збройових горе-комерсантів.

Як подейкують в "Укроборонпромі", ремонт БТРів силами українських фахівців безпосередньо в Іраку може становити майже 9 млн дол. США. Якщо ж повернути всю поставлену партії і проводити заміну й ремонт корпусів у заводських умовах, ця сума може збільшитися втричі і становити 25-
27 млн дол.

З ініціативи комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони наприкінці жовтня цього року відбулася нарада з керівництвом концерну "Укроборонпром" і держпідприємства "Завод ім. Малишева".

Депутати так "роздухарилися", що почали критикувати "урядові структури", які не виконали доручень президента і прем'єр-міністра "щодо підвищення ефективності функціонування та організації управління оборонними галузями промисловості". При цьому вони якось забули, що саме для цього за указом президента й зорганізовано певне сурогатне управлінське утворення в оборонно-промисловому комплексі, яке несе повну відповідальність за критичний стан зовнішньоекономічних контрактів, кризу підприємств оборонки, невиплату зарплат.

Ще більше потішило звернення одного з нардепів до М.Азарова, де наголошується, що на підприємствах "Укроборонпрому" фактично вимито оборотні кошти (текст на сайті). Дуже шкода, що представники законодавчого органу не запитали в С.Громова: куди ж поділися ці самі оборотні кошти? Або, наприклад, чому для закупівлі навіть туалетного паперу на підприємствах це питання необхідно місяцями узгоджувати з апаратом концерну? Або чому сфера держзакупівель перетворилася на дуже дохідний бізнес для департаменту безпеки "Укроборонпрому"? Чому комплектуючі необхідно закуповувати в компаній і фірм, що їх настійно рекомендують діячі з концерну?

На тлі переможних реляцій "Укроборонпрому" у пресі про поліпшення показників роботи підприємств концерну, у тому числі надзвичайних досягнень в експорті озброєнь, інформація про катастрофічну ситуацію з виконання зовнішньоекономічних контрактів, оприлюднена під час згаданої вище наради з участю народних депутатів, викликає здивування. Тож, може, зовсім і необов'язково уряду видавати державні гарантії концерну для фінансування виконання експортних поставок? Тим паче, напевно, немає й необхідності надавати підприємствам оборонної галузі фінансову допомогу?

До речі, "Укроборонпром" вимагає надання таких гарантій у сумі 1,7 млрд грн ще поточного року. При цьому якось замовчується ситуація з розривом експортного контракту з Іраком. Чи на реалізацію розірваного контракту уряд теж має видавати гарантії?

Дуже шкода, що досі ніхто не розібрався й у тому, хто отримує роялті за використання марки броні для виготовлення цих БТРів.

І чому ніхто не запитав у С.Громова: а скільки з авансового платежу іракського Міноборони "відкотили" посередникам? Цієї суми цілком вистачило б на організацію заміни більшої частини дефектних корпусів бронетранспортерів, поставлених Іраку.

Низку подібних запитань можна продовжити. Обов'язково треба поцікавитися про комісійні спецекспортерів. І про "вдалий" маркетинг, на який списують мільйони, котрі можна влити і в організацію виробництва, і в оздоровлення ситуації на підприємствах. Може, народні депутати не там шукають?

Про маркетинг і комісійні

Дивні метаморфози відбуваються в головах народних депутатів, які, вимагаючи фінансової підтримки від держави, абсолютно не цікавляться в керівників "Укроборонпрому", хто заробляє мільйони на продажах зброї.

Яскравою ілюстрацією може слугувати відправлення в Лівію підприємством - учасником концерну "Укрінмаш" корабля зі зброєю, затриманою грецькою береговою охороною. До речі, цю поставку "Укрінмаш" реалізовував із допомогою турецької компанії-посередника.

У результаті проведення цієї блискучої операції Міноборони, яке передало для продажу на зовнішньому ринку "Укрінмашу" зброю, з однієї з поставок має отримати майже 40 млн грн, а от причетні до цієї угоди особи запланували отримати "вершки" у сумі близько 140 млн грн. У цій ситуації навіть головний аудитор Міноборони Максим Гольдарб спасував, оскільки не помітив такої диспропорції в заробітку.

Як узгоджувалася така сума "заробітку" посередників з Міноборони, стало зрозуміло в ході невеличкого дослідження цього питання. Виявляється, що "Укрінмашем" керує сьогодні такий собі С.Хош, а от у Міноборони посаду радника міністра обіймає Д.Хош. При цьому останній, хоча й не підписував договору з "Укрінмашем", дуже вже в курсі того, що відбувається. Насправді виявилося, що між цими двома панами є кровний зв'язок.

Та от халепа. Лівійський корабель, затриманий грецькою береговою охороною, раптом несподівано затонув біля грецьких берегів. Не знаю навіть, чи встигли греки вивантажити на берег заарештоване ними озброєння та боєприпаси, які вони оголосили контрабандою. Що буде із цим вантажем, зрозуміло - його конфіскує Греція. Потерпілою стороною в цій угоді будуть лише лівійські комерсанти.

Не допоміг досвід М.Гольдарба й у виявленні корупційної складової в іще одному договорі Міноборони з підприємством - учасником концерну ДП "Укроборонсервіс". У цьому договорі ціну на патрони занижено майже вдвічі. Тобто при можливості отримати близько 32 млн грн, Міноборони отримає лише
18 млн. Хто розділить решту? Та й це запитання - не найцікавіше. Виявляється, з боку "Укроборонсервісу" цей невигідний для Міноборони договір підписав якийсь Р.Бабенко. Прізвище ні про що не говорить? І справді, прізвище підписанта напрочуд збігаються з прізвищем одного із заступників міністра оборони.

Такий от сімейний підряд, виявляється, існує у сфері торгівлі зброєю!

Я навмисне навів ці приклади для панів, які так ревно дбають про пошук фінансів для підтримки оборонно-промислового комплексу. Практично всі угоди, реалізовані в цій сфері, - з подібним "душком".

Може, треба зменшити свої апетити й спрямувати незаконно зароблені кошти в розвиток ОПК та армії?