Підтримати
Ніколи не втомлювався дивуватися вмінню Кириленка уникати прямих відповідей на неприємні запитання. Не маючи наміру ображати будь-кого з його колег, все ж таки зазначу: мало який політик настільки цінує кожне своє слово. Відповідно, мало який журналіст виходить після спілкування із В’ячеславом Анатолійовичем повністю задоволеним. Мушу визнати: автор цих рядків не став винятком. Так, я, наприклад, збагнув, що процес створення єдиного блоку патріотичних сил відбувається складніше, ніж це можна було передбачити. Проте, радше, здогадався про це з виразу обличчя, ніж зрозумів із того, що почув. А ось коли пан Кириленко говорив про неминучість виборів, його відвертість жодних сумнівів не викликала.
— Пане В’ячеславе, а якщо вони все ж таки не відбудуться? Що робитиме опозиція в такому разі?
— Я переконаний, що вибори відбудуться обов’язково, і це станеться саме 30 вересня поточного року. Для цього, на мій погляд, існує ціла низка політичних і правових підстав. Не думаю, що кампанія може бути зірваною, хоча сьогодні є чимало як політичних сил, так і конкретних політиків, котрі прагнуть зриву виборів або принаймні їх перенесення.
— Є підстави гадати, що значна частина «регіоналів» на чолі з прем’єром Януковичем змирилися з неминучістю виборів. Натомість складається враження, що спікер Мороз демонстративно й наполегливо робить усе, аби зупинити чи бодай загальмувати цей процес. Наскільки серйозний вплив голови Верховної Ради на ситуацію?
— Мороз є незаперечним провідником тих сил, зокрема і всередині Партії регіонів, які не бажають проведення дострокових виборів. Одначе, на мою думку, ці сили щодня зазнають кількісних та якісних втрат.
— Чому у травневих домовленостях між президентом, прем’єром та спікером за правову підставу для дострокових виборів узяли майбутнє зменшення кількості чинних депутатів? Цей привід не видавався беззастережним із юридичної точки зору. Якщо вже існувала згода всіх сторін, то можна було домовитися про інший вихід. Депутати свідомо не розпочинали б пленарних засідань протягом тридцяти днів, після чого президент отримував бездоганну підставу для дострокового припинення повноважень ВР.
— Пропонувалися різні способи. Той, що ви згадали, — також. Цей варіант пропонував, зокрема, голова Верховної Ради. Але ніхто, навіть він сам, навіть 27 травня не давав жодної гарантії, що цієї обіцянки дотримаються всі. Що, наприклад, після 29 днів 150 депутатів із правлячої коаліції не звернуться до спікера з вимогою негайно скликати сесію для обговорення якої-небудь надзвичайно важливої події. Тому від цього варіанта відмовилися.
Як на мене, Мороз пропонував такий сценарій саме для того, аби унеможливити розпуск Верховної Ради. Його останні дії, на мій погляд, це припущення тільки підтверджують. Намагання спікера загальмувати процес шляхом створення псевдофракції БЮТ чи псевдофракції «Наша Україна» є марними спробами зупинити неминуче.
— ЗМІ поширили інформацію, що хтось побував у вашому депутатському кабінеті без відома господаря. Проте спікер Мороз це твердження спростував. Що сталося насправді?
— У ніч із 12 на 13 червня хтось замінив замки в кабінеті голови фракції. Після того, як нас нарешті достроково позбавили депутатських повноважень, ми готувалися звільнити приміщення у Верховній Раді. Але для цього потрібен певний час. До речі, у кабінеті, крім особистих речей, зберігалися внутрішні документи фракції. Тому ми, звичайно, були обурені такими діями керівництва парламенту.
— Сатисфакції вимагатимете?
— Ми прагнемо чіткої відповіді: хто, коли, з якої причини, на підставі чого нишпорить по чужих кабінетах. Відповідне звернення вже скероване голові Верховної Ради. Щодо висновків, то нехай їх роблять виборці.
— Нова редакція Закону про вибори народних депутатів ставить під величезний сумнів можливість проведення справді демократичних виборів. У опозиції є намір якось його скоригувати?
— Намір є, але, на жаль, поки що немає реальних важелів. Закон обов’язково треба змінювати, бо нині він не витримує жодної критики. Але, хоч як це прикро, навряд чи вдасться внести зміни до виборів. По завершенні кампанії це станеться неодмінно.
— Деякі правники, що представляють помаранчевий табір, стверджують: такі важелі впливу на ситуацію є. Зокрема йдеться про залучення до процесу ЦВК або спробу оскаржити в суді порушення прав виборців, яких припустилися автори останнього варіанту закону.
— Коли юристи нададуть нам прийнятний з правової точки зору рецепт, ми ним неодмінно скористаємося.
— Зрив виборів можливий? Як відомо, зміни до закону передбачають встановлення бар’єру явки.
— Ця норма — анахронізм, вона повертає нас до радянських часів, коли вибори були обов’язком, а не правом. Упевнений, що до кінця року зазначене положення буде скасоване. Щодо можливості зриву… Не бачу політичного сенсу в тому, щоб погоджуватися на дострокові вибори, ретельно до них готуватися, а потім докладати зусиль для їх зриву.
— Засоби масової інформації подавали як достеменний факт об’єднання «Нашої України», «Народної Самооборони» та «Правиці» у єдиний блок. Проте останні заяви деяких політиків фактично дезавуювали це повідомлення. То ви домовилися чи ні?
— Особисто я роблю все, від мене залежне, аби формування цього блоку нарешті відбулося. Таке об’єднання стало б гідною відповіддю реваншистам. Але створення блоку завжди означає часткову втрату суверенітету тими політичними силами, які до цього блоку входять.
Дискусії про квоти завжди були, є і будуть. Як правило, при цьому не буває задоволених ані процесом, ані результатом.
— Тобто можна зробити припущення, що розподіл квот, оприлюднений пресою (54% — «Нашій Україні», 25% — «Самообороні» та 21% — «Правиці») не є остаточним?
— Ні, він є остаточним.
— Назву блоку також остаточно узгоджено?
— Поки що ні.
— До якого варіанта схиляєтеся особисто ви?
— Я схиляюся до назви «Виборчий блок «Наша Україна». Однак ми неодноразово заявляли про готовність до компромісу. Ми не готові лише до одного — до відсутності в назві блоку словосполучення «Наша Україна».
— Під час перемовин порушувалося ще одне важливе питання — про створення на базі блоку єдиної партії. Чи можливо це, з огляду на перебір амбітних політиків? Чи потрібне це, з огляду на певні ідеологічні розбіжності?
— Я би наважився стверджувати, що в середовищі тих політичних сил, які створюють цей блок, принципових розбіжностей немає. Є розбіжності тактичні.
— Даруйте, ви називаєте тактичними розбіжностями різницю у поглядах на євроатлантичну інтеграцію, мовну проблему, питання федералізму та форму державного устрою? Що ж тоді є стратегічними розбіжностями?
— Виборча програма буде єдиною для всіх політичних сил, які укладуть угоду про створення блоку. У цій програмі, безперечно, знайдеться місце тезам про євроатлантичну інтеграцію, про захист державної мови. Ця програма буде співзвучна з програмою президента і скерована на захист тих цінностей, обстоювання яких допомогло нам перемогти 2004 року.
Чи буде після виборів на основі блоку створено партію? Для мене це питання лишається відкритим. Штучність у такому процесі, як правило, шкодить справі. Спроби створити єдину націонал-демократичну силу робилися неодноразово. Але навіть під час створення партії «Наша Україна», яке відбулося відразу після перемоги на виборах-2004, не вдалося врешті-решт об’єднати всіх тих, хто декларував готовність долучитися до цієї сили.
Зазначений процес не може бути легким. Тому в угоді про блок не прописані конкретні терміни. Там навіть не звучить теза про створення єдиної партії. Йдеться лише про визнання всіма учасниками необхідності її формування.
— Як далеко ви просунулися у перемовинах щодо лідера майбутнього блоку?
— Попри повідомлення деяких засобів масової інформації, питання лідера, а також першої п’ятірки та першої десятки навіть не обговорювалося. Я це можу засвідчити як людина, котра брала участь в усіх без винятку раундах відповідних переговорів. Обговорювалися лише питання угоди та ключових політичних документів.
— Наскільки серйозною є загроза, що суперечки навколо прізвища майбутнього лідера можуть пересварити учасників перемовин?
— Не пересварили досі — сподіваюся, що цього не станеться і в майбутньому. Власне угоду про створення блоку та головні принципи погоджено. Решта — похідне. Є низка складних питань, розв’язуючи які, треба врахувати думку всіх учасників процесу. Ми повинні розв’язати їх без жодних ускладнень для суспільства.
— Якщо ускладнення все ж таки виникнуть, хто стане арбітром у суперечках щодо лідерства? Чи можливо, що цим рефері буде президент?
— Можливо. Блок, який створюється, є блоком пропрезидентських політичних сил. Тому не виключено, що останнє слово буде за Віктором Андрійовичем.
— Ціна виборів — надзвичайно висока. Кожен зайвий голос матиме вагу золота. Багато фахівців переконані, що «НУ» та «Самооборона» поодинці зібрали б більший електоральний урожай, ніж разом.
— Я чув різні думки з цього приводу. Більше того, уважно вивчав це питання. Особисто я сподіваюся на так званий кумулятивний ефект. Якщо зараз вийти на вулицю й запитати першого-ліпшого виборця, котрий прихильно ставиться до демократичних сил, чи підтримує він такий об’єднавчий процес, я переконаний: ви отримаєте ствердну відповідь. Єднання має згуртувати не тільки самі політичні сили, а й їхніх симпатиків.
— Згідно з домовленостями, в разі теоретичної перемоги помаранчевих, та політична сила, яка набере більше голосів, матиме право висувати кандидатуру прем’єра. Деякі спостерігачі пов’язують бажання «НУ» залучити до блоку «Самооборону» на чолі з Луценком саме з прагненням неодмінно випередити БЮТ у цьому «соцзмаганні».
— Ми не йдемо на вибори, аби набрати мало голосів. Ми сподіваємося набрати багато. Останні місяці ми провели у спільній боротьбі, що, поза всяким сумнівом, згуртувало демократичні сили. Підстав перетворювати деякі відмінності у передвиборних програмах у конфронтацію, яка була раніше, я не бачу.
— Якщо «Наша Україна» здобуде більшу електоральну підтримку, хто стане кандидатом у прем’єри від «НУ»?
— Прізвища прем’єра чи спікера не мають принципового значення. Для реалізації європейського вибору України критично важливо лише те, щоб ці посади посіли представники демократичних сил.
— Якими є кадрові амбіції В’ячеслава Кириленка?
— Треба створити блок, гідно провести вибори, перемогти. А посад вистачить на всіх.
— Наскільки я можу розуміти, згоду стати лідером «Нашої України» ви дали не без внутрішніх вагань. Що саме переконало у необхідності такого кроку?
— Усвідомлення того, що політичну силу, яка є однією з найбільших у країні, яка виконує роль політичної опори президента, треба виводити на якісно новий рівень.
— Сформулюємо питання інакше. Що саме вас непокоїло? Острах, що вас не сприйматимуть як лідера? Можливий спротив із боку авторитетніших, впливовіших, досвідченіших партійців?
— Насправді мене стримувало лише одне — побоювання, що рішення стосовно переходу до парламентської опозиції було ситуативним. Коли я побачив: переважна більшість моїх колег ставиться до цього так само серйозно, як і я; коли побачив спільне прагнення відстоювати ті принципи, які дозволили нам перемогти у 2004-му, — останні сумніви у мене зникли.
— Згодом не жалкували, що погодилися? Вас називали людиною, котра прийшла, аби поховати владу так званих «любих друзів». Не думаю, що вони були від цього в захваті.
— Якби я сказав, що мені легко, я б сказав неправду. І фракція, і партія складаються здебільшого з людей самодостатніх. Багато хто з них не підтримував запропонованого мною курсу на спільну опозиційну діяльність із БЮТ. Але, незважаючи на досить гарячі дискусії, ми пройшли цей відтинок як дуже згуртована політична сила.
— Ваш колега по табору Юрій Луценко неодноразово говорив про необхідність очищення «Нашої України». Вона справді потребує очищення?
— На мій погляд, дії «Нашої України» у ці дуже складні часи переконливо довели, що вона є ефективною політичною силою, яка відповідає сучасним викликам.
— Нових спроб створити коаліцію з «Регіонами» після виборів не побоюєтеся? Прихильників такої ідеї, наскільки я розумію, у складі «НУ» все ще не бракує. Напевно, є вони і в лавах ваших політичних союзників.
— Це питання остаточно розв’язане ще в лютому. Створено цілу низку запобіжників, що унеможливлює навіть появу такої ідеї. Демократичні сили неодмінно будуть разом — або в опозиції, або у правлячій коаліції. До того ж союз «Нашої України» з «Регіонами» — неприродний за визначенням. Зробити його природним неможливо, такі спроби призведуть лише до втрати довіри виборців.
— Президент не залишив надії змінити Конституцію з допомогою референдуму. Ваше ставлення до цієї ідеї?
— Позитивне. Поки що я не бачу іншого шляху. Поки що не доводиться говорити, що якісь зміни до Конституції матимуть беззастережну підтримку 300 народних депутатів. Натомість навіть нашим опонентам очевидно, що Основний Закон потребує змін. Нинішня Політична криза — найяскравіше підтвердження цього.
— Помаранчевий табір демонструє неабияке розмаїття думок із приводу характеру конституційних змін. Не боїтеся, що цей процес вас пересварить?
— Я за те, аби над змінами працювали фахівці з конституційного права. Після того як проект реформи буде концептуально готовий, його варто винести на обговорення, в якому братимуть участь усі, хто вважатиме це за потрібне.
Мені здається, що для виборця, за великим рахунком, не принципово, хто які повноваження отримає. Для нього важливо, аби влада була відповідальна, а держава — убезпечена від хаосу.
Слабкі місця Основного Закону відомі. Можна було прибрати всі недоречності без зайвого поспіху й надмірної політизації цього питання. Але проблема полягала в тому, що цього не хотіла одна зі сторін політичного процесу. Вона просто хотіла узурпувати всю владу. За фактом. Без будь-яких конституцій.
— Наскільки я пам’ятаю, ви є прихильником президентської моделі?
— Так, особисто я — за сильну президентську владу, яка збалансована демократичними противагами. Я не пропоную повертатися до повноважень часів Кучми. Але президент повинен впливати на критичну кількість політичних процесів у державі. Президентська модель, на мій погляд, — виправдана для України. Це пов’язано з особливостями створення нашої держави, це диктується досвідом багатовікової боротьби українців за незалежність. Україна потребує легітимного консолідуючого центру, який виступав би гарантом її суверенітету.
Попри всю мою повагу до парламентської моделі, депутатський корпус, особливо за нинішніх умов, таким гарантом в Україні бути не зможе.
— Сильну президентську владу ви вважаєте корисною на близький час чи назавжди?
— Назавжди. І це моя принципова позиція.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google