Все буде Путін

Дурак всегда знает ответы - мудрец всегда знает вопросы.

BRUTTO, "Чайка"

Господар Кремля "визначився" зі своєю участю у виборах глави РФ, що відбудуться 18 березня 2018 р.

Він заявив про це 6 грудня, під час виступу на заводі ГАЗ у Нижньому Новгороді.

Питання про нову президентську каденцію поставив працівник заводу, попросивши Путіна зробити робітникам подарунок і запевнивши, що всі вони його підтримують. Драматургія дійства за версту віддавала відчайдушним совком, але головна ідея простежувалася досить чітко: замість висування на тлі з'їзду "Єдиної Росії" очільник РФ обрав більш наближений до електорату спосіб, як і личить "президентові всіх росіян".

Сценарій цілком зрозумілий, його успіх, якщо буде збережено нинішні тепличні умови (а їх буде збережено), незаперечний, як і реалізація плану першого заступника керівника президентської адміністрації Кирієнка, відомого під назвою "70/70" (тобто гарантування перемоги основного кандидата при явці 70% і з результатом 70% голосів). Опитування Левада-Центру дають дуже близькі до цього плану 67% і 64%, відповідно. Сприймаючи перемогу як доконаний факт, набагато цікавіше поговорити про майбутню роботу чотирикратного президента РФ Володимир Путін. Тим більше що контури нової каденції було досить чітко окреслено на традиційній прес-конференції, що відбулася 14 грудня.

За традицією

Такі виступи Путіна ніколи не вирізнялися конкретикою. Все ж цього разу майстер уникнення незручних запитань перевершив себе, бо виступав не тільки як президент, а й як кандидат у президенти. Це й перетворило виступ на своєрідну "оду до радості". Згадки про виграну війну в Сирії, 75-відсоткове зростання ВВП, 94-відсоткове виконання "травневих указів" та інші досягнення народного господарства пересипалися планами на майбутнє: інфраструктурні й освітні проекти, охорона здоров'я, підвищення продуктивності праці та доходів населення, боротьба з корупцією. Одне слово, в усіх сферах Путін бачить незаперечні здобутки, які варто примножувати, і він знає, як саме.

Навального названо другим Саакашвілі, що буде бігати з площі на площу й розкачувати ситуацію в країні, а населення цього не хоче, тому влада зовсім не боїться опозиції і впевнена у своїй перемозі. Оскільки ситуація в Росії стабільна, то влада й надалі не допустить "другого видання сьогоднішньої України для Росії". Зал аплодує.

Це була 13-та прес-конференція нинішнього президента Російської Федерації, на якій він звично почувався у своїй тарілці. Президент уникав конкретики, удавано демонструючи, що не мусить втручатися у справи не свого рівня й вирішувати завдання, віднесені до компетенції керівника суб'єкту Федерації. Технічним, але далеко не логічним наслідком усіх цих процесів стає дедалі більша переконаність росіян у необхідності "сильної руки", яка наведе порядок, та мовчазна згода на те, щоб такий одноосібний правитель володів досить широкими повноваженнями.

Хороший цар при поганих боярах

Назарбаєв ілюструє приклад успішного управління державою у 77 років, Путіну ж у 2024-му буде тільки 72; він - незаперечний кандидат від влади, але кожні нові вибори неминуче породжують розмови про теоретичного наступника.

Відповідно до рейтингу, до такої категорії умовно зараховують Шойгу (30%) і Лаврова (27%). Часто згадувана кандидатура Медведєва сумнівна - хоча б тому, що він входить до символічної п'ятірки громадських і політичних діячів, яким суспільство довіряє найменше. Прем'єр чудово виконує функцію блискавковідводу: спить на офіційних заходах, викидає коники перед пенсіонерами чи підприємцями, збираючи на себе чималу частину народного невдоволення діями влади. Тому позиції нинішнього глави уряду - досить стабільні до моменту виникнення особливої потреби в ритуальному жертвоприношенні.

Маховик звільнень керівників суб'єктів федерації, що набрав небувалого масштабу в 2017 р. (14 губернаторів позбулися своїх посад, але до кінця року їх може стати більше), працюватиме й після виборів. Оновлення губернаторського корпусу триватиме доти, доки не буде створено надійного прошарку регіональних бюрократів, які виконуватимуть головне завдання - утримання під контролем соціальної напруженості. Зрозуміло, вони лишатимуться винними у всіх бідах на місцевому й регіональному рівнях, але особливо талановитим відкриються просування по кар'єрній драбині, доступ у велику політику та інші матеріальні чи нематеріальні бонуси.

Паралельно проводитиметься політика знекровлення регіонів та обмеження їхньої автономії чи останніх решток суверенітету з подальшою централізацією країни: союзний договір із Татарстаном так і не пролонговано, главою Дагестану призначено абсолютно чужого в республіці 67-річного Васильєва, регіональні активи зосереджуються в руках близького оточення Путіна, регіональна номенклатура підчищається шляхом заміни на ставлеників Москви в рамках курсу на націоналізацію еліт.

Кішка. Вигляд ззаду

Конституційною монархією Росія не стане, демократією бути не може, єдиний курс, який лишається, - посилення нинішнього автократичного режиму з опцією чергової пролонгації власного правління.

В середині листопада депутат Держдуми і кінорежисер Володимир Бортко вніс на розгляд депутатів законопроект "Про конституційні збори", тим самим уможлививши старт конституційного процесу. За прописуванням "державних цінностей", превалювання національного законодавства над міжнародним тощо криється спроба оновлення положень про повноваження президента. За новою Конституцією, В. Путін зможе спокійно залишатися при владі й після 2024 р.

Продовжити новації можна закручуванням гайок. Давно затвердивши "закон Ярової", запровадивши перелік іноземних агентів із розширенням за рахунок іноземних ЗМІ, Держдума планує розглянути законопроекти про патріотичне виховання росіян, втручання ззовні, небажану діяльність та небажану співпрацю. Далі зачищається інформаційний простір, переслідуються представники опозиції, звужується свобода віросповідань, точаться розмови про "цар-фаєрвол", який цензуруватиме російський сегмент Інтернету й ізолює його від глобального веб-простору.

Все це супроводжується відмовою Росії від міжнародних зобов'язань: припиненням сплати членських внесків та погрозами виходу з Ради Європи, імовірною відмовою від співпраці з Європейським судом з прав людини, погрозами денонсації договорів, погіршенням відносин з іншими країнами Європи із закриттям їхніх представництв, розширенням практики позбавлення громадянства тощо. На цьому тлі досить сумнівним видається "вікно можливостей" для підвищення зговірливості Путіна після виборів, на яку так сподіваються в Європі та США.

Путін завжди був послідовним політиком. Він може змінювати окремі норми й цілі нормативні акти, тасувати людей на посадах, заперечувати власні слова та маніпулювати деталями. Проте магістральні вектори не піддаються перегляду: російська нація, "русский мир", відновлення імперської величі. Імовірно, послідовнішим у цьому плані був тільки Сталін, чий образ активно "рекультивується" в сучасній Росії. Так чи інакше, немає жодних підстав очікувати на зміну курсу Росії щодо України: неодноразово до анексії Криму і постійно після 2014 р. в офіційних промовах російського правителя звучать тези про один народ, умовність української незалежності, об'єднання зусиль двох найбільших православних держав та інші маніпуляції на ґрунті перекручення історії.

Збереження поясу нестабільності, в якому російський вплив стримує НАТО від розширення далі на Схід, лишатиметься головним пріоритетом зовнішньої політики режиму. Власне, загроза традиційно формує дуже вигідне тло для посилення влади в Росії, тому війна на Донбасі й далі буде тим "полем чудес", із якого Путін час від часу пожинає політичні бонуси у вигляді консолідації суспільства для захисту Вітчизни чи фільтрування прошарку незгодних через постачання живої сили в так звані "Л/ДНР". Пріоритетний напрям збережуть і зусилля, спрямовані на посилення військово-політичної складової співпраці з окремими країнами в рамках ШОС чи БРІКС, поглиблення інтеграції та розширення Євразійського союзу.

Після оголошення перемоги у війні в Сирії Путіну потрібна нова. Бажано, маленька, швидка, яскрава, й така, де б Росія не виступала "одноосібно". Як і в історії з Близьким Сходом, може бути обраний варіант, торований іншими, - Путін не проти вписатись у війну США проти "Талібану", "Аль-Каїди" та Союзу ісламського джихаду в Афганістані. Адже тамтешні терористи загрожують Росії, іншим республікам СРСР, а легітимний уряд потребує міжнародної підтримки. Буквально кількома реченнями окреслено і захисну роль Кремля на сторожі безпеки "молодших братів" та підтверджено реноме самого "Путіна-мочити-терористів".

Краб усія Русі

У лютому 2008 р. В. Путін сказав, що йому не соромно перед громадянами, котрі двічі за нього голосували, обираючи на пост президента Російської Федерації, - всі ці роки він, "як раб на галерах, працював із повною віддачею сил". Під час передруків у якийсь момент трапилася помилка, і "раб" став "крабом", що створило кумедний мем та збагатило Путіна ще одним прізвиськом.

Повернення до "рабського" дискурсу очевидне і в 2018 р. Вкотре проголошено проведення економічних реформ і нівелювання залежності від доходів, отриманих від видобутку нафти та газу, за рахунок розвитку ІТ-сектору, цифрової економіки, інтернет-проектів. Про свою прихильність до високих технологій Путін неодноразово заявляв на останньому Всесвітньому фестивалі молоді і студентів (14-22 жовтня 2017 р., м. Сочі) та інших молодіжних форумах. Головними пріоритетами нової президентської каденції також названо поліпшення демографії, вирішення соціальних проблем, підтримка материнства й дитинства, підвищення доступності житла і заробітних плат. Типовий програмний набір батька нації, котрий знає, чого хочуть люди.

Рейтинг Путіна базується насамперед на стратегії "сягай і досягай": ворогів він жалить під боком (війна проти "бандерівців-фашистів" і терористів) і далеко за океаном (втручання у вибори в США), а про економічні досягнення у різноманітних сферах народного господарства щоденно трублять кишенькові ЗМІ. Логічно, що така успішна модель ведення внутрішньої і зовнішньої політики збережеться в мейнстримі й після березня 2018 р. Хіба що з незначними коригуваннями на злобу дня.

Росія Путіна навіть без Путіна

18 років управління країною сформували Путіну репутацію незамінного, а отримані досвід, знання й навички подаються як народне надбання. Жага влади й особисте збагачення трактуються як незначна деформація на ниві смиренного служіння на благо народу та вітчизни; суспільство готове сприйняти запропонований ним курс у зовнішній і внутрішній політиці як єдино можливий. Не факт, що ця каденція стане останньою, але потенційний наступник однозначно успадкує народну підтримку Путіна. Вересневий експеримент Левада-Центру про "Андрія Семенова" яскраво це підтверджує: дослідники вигадали неіснуючого кандидата, якого нібито підтримує Путін, і фантом миттєво набрав 18%.

Період 2018–2024 рр. може бути використаний незмінним кремлівським очільником для продовження консолідації режиму, перетворення країни на обложену фортецю, посилення зв'язків із Китаєм і країнами Африки або/та Латинської Америки, експериментів над відданістю суспільства, але магістральний напрям залишиться. Він досить простий для розуміння: майбутнє Росії - це майбутнє з Путіним. Ну або з тим, на кого вкаже Путін. Якщо умови не зміняться, установка працюватиме надійно, але поступово перетворить Росію на країну застиглого вчора.