ВОГОНЬ ПО ПЛОЩАХ

З очевидним небажанням (у чому сам журналістам зізнавався) новий губернатор Чернігівщини Валентин Мельничук відмовився від депутатського мандата. Недавні вибори по 206-му виборчому округу визначили нового народного обранця.

Кампанія вразила. Естрадні мегазірки запекло «переспівували» одне у одного електорат. Безплатні концерти організовувалися в найнесподіваніших і не завжди пристосованих для цього місцях (де пиво є, а туалетів немає). Політики вищого державного рівня сумлінно умовляли з телеекранів і шпальт центральних газет місцевих жителів проголосувати так, а не інакше. Небачені феєрверки у вечірньому небі викликали стійкі асоціації з репортажами СNN про бомбардування Багдада...

Війна за одне-єдине депутатське крісло велася в Чернігові із застосуванням агітаційних гармат найбільшого калібру. Таких піарівських залпів місто не чуло навіть за часів останніх президентських виборів. Полісся на час перетворилося на своєрідний ігровий майданчик. Чергову експериментальну базу для вивчення нових і удосконалення традиційних виборчих технологій.

Чернігів — місто невелике. Населення менше трьохсот тисяч. У десять разів більше, аніж в Афінах часів Солона й Перікла. Та все одно — як і в Афінах, усі про всіх усе знають. Це, з одного боку, ускладнює можливість маніпуляції виборцями. А з іншого, — робить таку роботу технічно дуже цікавою. Безумовно, досвід, набутий у таких непростих умовах, має докладатися в інших регіонах, під час передвиборних марафонів іншого масштабу.

Воювали брудно, розпалюючись і стаючи жорстокішими у міру наближення до фінішу. На одній з виборчих дільниць неправильно опечатали урни (скандал ледь не закінчився бійкою). На інших — усе відбувалося зразково.

У нас немає підстав брати під сумнів результати голосування. Те, що виграв кандидат, про чию перемогу давно шепталися у місцевих коридорах влади, — швидше за все, дійсно проблема вибору наших земляків. Ображатися їм геть немає на кого.

«Раніше нам давали вказівки, за кого голосувати, а тепер — ні. Певне, вгорі ніхто ці змагання всерйоз не сприймає», — сказав нам тижнів за три до виборів знайомий командир військової частини. Він не брехав. Навіть якщо лабораторної чистоти експерименту дотримано не було і війська таки «ввели» в останній момент — все одно на волю більшості це не вплинуло. Оскільки більшість чернігівчан на виборчі дільниці не явилася, проголосувавши проти всіх ногами.

Так зазвичай роблять у двох випадках: коли абсолютно не вірять у можливість щось змінити на краще за допомогою вільного волевиявлення. Або — коли знають про претендентів, що змагаються, достатньо, щоб повторити слідом за Шекспіром: «Чума на обидва ваші доми».

Ось, приміром, дані за 44-ю виборчою дільницею. За достовірність їх можемо поручитися: до складу комісії входила особисто відома нам людина бездоганної чесності. Разом — 1954 бюлетені, внесено до списку — 1866, кількість невикористаних — 1009, тих, хто проголосував, — 945, визнано недійсними — 82.

Кандидатом від об’єднаної (мінус комуністи) опозиції виступав редактор обласної молодіжної газети «Гарт» Дмитро Іванов. Талановитий письменник (Василь Биков років десять тому назвав його одним із найкращих українських поетів). Це — найкраще з того, що можна сказати про нього. А погане про того, хто впав, казати гріх: він програв.

Опонувала йому людина, яка віршів не пише. Президент акціонерного комерційного інноваційного УкрСиббанку Олександр Ярославський. Місто було переповнене наочною агітацією, яка запевняла, що Ярославський відродив один з індустріальних гігантів Чернігівщини — комбінат «Хімволокно».

У телевізійному ролику Іванова давалася характеристика стану місцевої промисловості (дещо моторошна, треба сказати). «Хімволокно» також у тому мартирологу згадувалося. Втім, сьогодні — це вже нікому не потрібні деталі. Підсумки підбиті: Ярославський — на першому місці, Іванов (з відривом у кілька тисяч голосів) — на другому, Олександра Кужель — із значним відставанням — на третьому.

Набагато цікавіше розглянути прийоми, що застосовувалися під час кампанії. Не претендуємо при цьому на повноту охоплення: здається, деякі з апробованих у Чернігові політтехнологій потребують не швидкого журналістського погляду, а серйозного наукового вивчення.

«Вогонь по площах» (створення безлічі незручностей для конкурента) був задіяний сповна. Скажімо, на площі, де мав відбутися мітинг, за ніч виростав луна-парк... І таке інше. Ефективність оцінюємо як задовільну. Майже напевно необхідність проводити агітаційний концерт у непридатному місці коштував кандидату сотень голосів місцевих жителів. Кому хочеться наступного дня відкидати від свого житла порожні пивні банки?

«Атака клонів» (використання кандидатів-однофамільців). Прийом застосовувався з усіх сил, але, схоже, без особливого результату. У списках був і «Дубль-Іванов», і цілих дві «Ерзац-Вітренко».

До речі, вибита судом із сідла Наталія Вітренко виступила по місцевому телебаченню і повідомила, що їй відомі достовірні факти прямого підкупу виборців. Що ніхто з посадових осіб, офіційно поінформованих про це, неподобство не припинив. Що є відеозапис процесу видачі грошей. Згадана передача за участі Вітренко не була заявлена заздалегідь у телепрограмі. Закінчився цей телевізійний вечір (останній, коли можна було агітувати) майже по-застійному: зображення зникло, в ефір пішла настроювальна таблиця.

Вибори підтвердили одну спільну для всіх кандидатів вимогу: у політиці сьогодні без грошей робити нічого. Звертаючись до незаможних (таких у Чернігові більшість), претенденти продемонстрували, що кошти за ними стоять величезні.

Без сумніву, жителі Чернігова сповна заплатять за всі складові передвиборного шоу. За кожну ноту, взяту для них естрадною зіркою, і за кожну випущену в небо ракету.

Уже платять. Адже розкрутилося політичне дійство в регіоні, який за низкою соціальних показників відповідає світовим стандартам неблагополуччя. У краї, де сільське господарство обвалилося майже до повоєнного рівня, а смертність (показник, безпосередньо пов’язаний із способом життя) страшенно перевищує народжуваність. У місті, що невпинно розростається нині лише в одному напрямку — за рахунок збільшення кладовища Яцево. Кладовища, на якому навіть є спеціальний дитячий майданчик, призначений для тих, кому не пощастить уже побачити майбутнє, що будують нинішні слуги народу.

До речі, про дітей. Чернігів без сліз розстається з думкою про те, що дітям варто віддавати найкраще. На місці шкільних садів і піонертаборів будують особняки. Нещодавно ми спробували відстояти сад школи-ліцею №16, відданий під ось таку забудову — і знищення його призупинилося. До виборів. А відразу після виборів — знову розгорнулося щосили...