Візит із «чорною» міткою

Скандальна історія з лідером Міжнародного євразійського руху Олександром Дугіним і радником українського президента професором Миколою Жулинським, яких не пустили відповідно в Україну і в Росію, для багатьох змістила акценти поїздки Арсенія Яценюка, котрий брав участь у Москві в другому засіданні підкомітету з міжнародного співробітництва міждержавної комісії Ющенко—Путін. Цьому сприяли і слова самого глави українського зовнішньополітичного відомства, котрий заявив журналістам, що на переговорах головним стоятиме питання недопуску Жулинського на територію Росії.

Тим часом, вирушивши до російської столиці вдруге за останні два місяці, Арсеній Яценюк мав перед собою чітко окреслене коло питань для обговорення. І хоча в Києві не плекали ілюзій щодо позитивного вирішення всього запланованого, однак стосовно частини з них розраховували домогтися в російській столиці певних результатів.

Деякі з цих проблем традиційно входять в україно-російський порядок денний. І планове засідання підкомітету з міжнародного співробітництва мало показати, наскільки Київ і Москва наблизилися до їх вирішення. Цей «джентльменський набір» добре відомий: делімітація Керчен­ської протоки, а також Азов­ського і Чорного морів, демаркація сухопутної ділянки українсько-російського кордону, питання, пов’язані з функціонуванням російського Чорномор­ського флоту в Україні, а також із перебуван­ням українських громадян на території Росії, гуманітарне співро­бітництво, придністровське врегулювання, газові поставки в нашу країну тощо. (Щоправда, на нинішньому засіданні підкомітету не порушували питань ні щодо фор­мули ціни на газ, ні щодо поставок блакитного палива.)

Однак скандал якщо й не позначився на ході переговорів, то вже точно створював інформаційне тло...

Складений недавно в Україні «чорний список» росіян, яким заборонено в’їзд у нашу країну, був для Києва вимушеним заходом, покликаним захистити безпеку держави. З пам’яті ще не встигли стертися спогади про те, як попрацювали на розкол країни російські політтехнологи на останніх президентських виборах, як не без активної участі російських громадян торік відбулися феодосійські події. Українська реакція для росіян виявилася дуже болючою. Оскільки до списку, що налічує кілька десятків прізвищ, входять не лише активісти-радикали з євразійського руху, а й ті, кого зазвичай вважають «спеціалістами» по Україні. А напередодні парламентських виборів попит на них, безперечно, зросте.

У контексті сказаного, зрозумілі зусилля російського МЗС, яке закликає Київ відмовитися від практики заборони в’їзду деяким громадянам на взаємній основі. У цій ситуації складання чисельного «чорного списку» російською стороною, до якого, як уже тепер відомо, крім Поро­шен­ка, ввійшов і Жулинський, є лише засобом впливу на незговірливих «хохлів», щоб ті дали задній хід і дозволили й далі без будь-яких застережень з’являтися в Україні Павловському, Лимо­нову, Дугіну, Леонтьєву, Фоміну, Коровіну, Заріфулліну та іншим «нев’їз­ним» панам. Адже досі ніхто з росіян так і не дав зрозумілого пояснення: чим загрожує безпеці російської держави український філолог Жулинський? Чи не тим уже, що радник президента активно виступає за збереження та розвиток української мови і проти надання російській статусу державної?..

Переговори з питання «чорних списків», котрі проходили «у дружній і конструктивній атмосфері», із формального погляду не були безрезультатними. Глави зовнішньополітичних відомств двох країн домовилися, що найближчим часом для обговорення ситуації зберуться експерти. Крім того, на переговорах українські дипломати запропонували російським колегам кілька варіантів, покликаних, якщо вже не обнулити списки (це відбудеться в разі, якщо «фігуранти» публічно покаються у своїх різких заявах), то бодай пом’якшити жорсткість заходів. Ідеться не лише про те, щоб особи, які перебувають у «чорних списках», могли бувати у відповідних країнах з гуманітарною метою — зокрема аби відвідати могили родичів чи провідати батьків. Українсь­кі дипломати запропонували ще й обмінятися списками, щоб люди, які потрапили до них, марно не летіли, знаючи, що в’їзд їм в Україну чи Росію заборонений.

Українська сторона навіть мала намір зробити свій список відкритим. Про що як про доконаний факт навіть заявив у четвер журналістам Яценюк. Утім, українці пізніше відмовилися від цієї загалом гуманної ідеї: у світовій практиці, як правило, не оприлюднюють «чорних списків». І люди, котрі до них потрапили, дізнаються про заборону відвідувати країну за фактом прибуття на її територію. Це перше. Друге: у списках, складених СБУ, значиться близько п’яти тисяч осіб. І якщо Київ оприлюднить прізвища росіян, то такого кроку від української влади будуть вправі очікувати й інші країни, чиї громадяни виявилися «нев’їзними». До того ж — попри те що глава російської делегації Сергій Лавров визнав на прес-конференції, що в Росії також існує такий список, — цілком можливо, що після оприлюднення Києвом свого списку «нев’їзних» росіян нашу країну звинуватять у політичних утисках...

У тіні цього скандалу виявилися питання, котрі для Києва і Москви становлять сьогодні не меншу, а то й більшу важливість. Так, готуючи візит Яценюка до Москви, українська сторона передбачала, що поїздка в Білокам’яну дасть змогу главі українського зовнішньополітичного відомства домовитися з росіянами про особисту зустріч Віктора Ющенка і Володимира Путіна під час неформального саміту СНД у Санкт-Петербурзі, який має відбутися цього уїк-енду. (Нагадаємо, що намічені на початок квітня переговори Ющен­ка з Путіним були скасовані українською стороною через початок гострої фази української політичної кризи.) Без цієї зустрічі українська сторона не бачила підстав для поїздки свого президента до Північної Пальміри. Тим більше після зроблених Во­лодимиром Путіним під час зустрічі з журналістами з країн, що входять до «групи восьми», різких випадів стосовно України.

Деякі наші співрозмовники стверджували, що саме організація зустрічі Ющенка з Путіним у Пітері була головною метою поїздки Яценюка до Москви. З цього погляду візит виявився успішним, і Арсеній Яценюк мав підстави бути задоволеним: як повідомили після завершення засідання підкомітету міністри, зустріч президентів відбудеться 10 червня. (Також стало відомо, що 22 червня в рамках підкомітету з економічного співробітництва пройде зустріч українського і російського прем’єрів.) Щоправда, до цього часу так і залишається незрозумілою доцільність майбутньої зустрічі глав двох держав: в українсько-російських відносинах і без того вистачає безрезультатних самітів. А сьогодні є всі передумови для того, щоб і пітерське рандеву виявилося таким самим, хоча президенти повинні будуть обговорити тему «чорних списків», які існують в обох країнах. Цілком можливо, що Віктор Ющенко хоче особисто окреслити Володи­миру Путіну свою інтерпретацію українських внутрішньополітичних подій на предмет перегляду останнім своєї позиції, згідно з якою в Україні постає тиранія.

А ось іще одне завдання, якому в Києві надають великого значення — визначення дати проведення міждержавної комісії Ющенко—Путін, на якій має бути підписано План дій Україна—Росія на 2007—2008 роки. Українська дипломатія хотіла, щоб це засідання відбулося вже найближчим часом. І в Москві Яценюк мав постаратися «дотиснути» росіян і «вибити» у них на це згоду. Але не вийшло. Хоча міністри закордонних справ двох країн і заявили, що вирішенням цього питання в Санкт-Петербурзі займуться президенти під час своєї зустрічі, це аж ніяк не означає, що в разі досягнення Ющенком і Путіним згоди щодо дати проведення засідання комісії домовленості буде дотримано.

Причин тому кілька. Але головна — заходи, прописані в Плані дій, матимуть обов’язковий характер для виконавчої влади Росії і України. Поки що росіяни в цьому не зацікавлені: у Москві пожвавлено спостерігають за внутрішньополітичними подіями в Україні і не квапляться проводити засідання міждержавної комісії до осені, очікуючи, чим усе закінчиться в нашій країні. Схоже, що в Кремлі, де досі існують ілюзії стосовно частини політиків із коаліції, вважають, що оптимальна дата проведення засідання цієї комісії — після парламентських виборів в Україні.

На зустрічі в Москві міністри розглядали й питання про розмежування Азовського та Чорного морів, а також Керченсь­кої протоки. Нагадаємо, що за кілька днів до цієї зустрічі посол із особливих доручень МЗС РФ Валерій Кеняйкін повідомив, що Москві і Києву вдалося узгодити текст проекту договору про російсько-український держкордон. Втім, радіти з цього приводу зарано, оскільки російська сторона відмовляється фіксувати в документі не лише координати проходження кордону в Азовському морі, а й навіть метод його проведення (українці наполягають на методі серединної лінії, проти чого всіляко вис­тупають росіяни). І, звісно ж, досі не вирішене питання з Керченською протокою. Як показали переговори Арсенія Яценюка із Сергієм Лавровим, зрушень у цьому питанні поки не очікується. Мало того, росіяни знову фактично повернулися до ідеї пакетного підходу, коли ув’язуються питання делімітації Керченської протоки з розмежуванням Азовсь­кого та Чорного морів. Що ж до демаркації сухопутного кордону, то українські й російські дипломати домовилися укласти двосторонню угоду у формі обміну дипломатичними нотами.