Війна за мир

Повідомлення про безпрецедентно раптовий візит до Києва канцлера Німеччини Ангели Меркель і президента Франції Франсуа Олланда вселило тривогу. Путін виставив ультиматум і погрожує повномасштабною війною? Європейські лідери їдуть виламувати Києву руки й примусити піти на якісь поступки Кремлю, щоб уникнути ще більшого кровопролиття в Україні та великого головного болю для Європи?

У своїх побоюваннях ми були не самотні. Витік інформації з урядових джерел у провідних світових ЗМІ не віщував нічого доброго. Ремарки експертів і дипломатів з різних європейських столиць, у яких ми намагалися оперативно з'ясувати, з чим їдуть до Києва високі гості, варіювалися від "Темнять. Я не чекаю нічого позитивного" до "Буде зрада". Експерти звертали увагу на явну тенденцію в риториці й діях європейців покладати відповідальність за імплементацію Мінських домовленостей на обидві сторони (хоча при цьому європейці й визнають, що Росія справді агресор) і посилення критики на адресу української сторони.

Та й кремлівський "злив" у російський "Коммерсант" оптимізму не додав: видання, посилаючись на дипломатичні джерела, припустило, що "суть франко-німецької ініціативи може зводитися до припинення вогню на умовах визнання нової лінії розмежування, яка не збігається з тією, яка була обумовлена у вересні минулого року, коли підписувалися Мінські угоди". Крім того, останніми днями ходили наполегливі чутки, що Путін викотив черговий "мирний план" - іще абсурдніший, ніж перед цим, і цинічні "хотілки".

Виявилося, не чутки…За інформацією DT.UA, після тристороннього телефонного спілкування між президентами Росії, Франції і канцлером ФРН, Путін передав своїм співрозмовникам документ під назвою "Комплекс заходів щодо реалізації Мінського протоколу від 5.09.2014 р. з урегулювання конфлікту на Південному Сході України". Цей документ передбачає, за даними DT.UA, такі розділи:

1. Невідкладні заходи.

2. Розширення "Мінського формату" і демілітаризація зони конфлікту.

3. Муніципальні вибори.

4. Конституційна реформа.

У самій Москві цей план називають "Тірольським". Чому? Відповідь - в історії цієї землі з найширшими повноваженнями, яка входить до складу Австрії та Італії.

Передачею самого документа Путін зробив спробу схилити на свій бік Меркель і Олланда і, узгодивши позиції на кремлівській платформі, утрьох, без Штатів, натиснути на Україну.

Проте європейські партнери поінформували Київ про існування "плану", щоправда, документа не передали ні Клімкіну, ні Порошенкові. Нібито глави двох держав не схотіли ставати "поштовою скринькою" Путіна.

Разом з тим, за даними DT.UA, варіант, запропонований Путіним, не видався Ангелі Меркель і, напевно, Франсуа Олланду, однозначно прийнятним. І вони вирішили, що необхідно обговорити його спершу з Петром Порошенком, а потім із Владіміром Путіним.

Що ж до української сторони, то обурений черговим неподобством Кремля Київ через довірених комунікаторів передав своє наполегливе бажання ознайомитися з останнім зразком путінської творчості. Зрештою, документ таки був переданий у Київ - не українським чи російським послом, а... правильно, знову В.Медведчуком.

За даними DT.UA, отриманими з української сторони, Порошенко, після ознайомлення з текстом, повідомив Владіміру Путіну про неприйнятність для України запропонованого плану, вважаючи його спробою дестабілізувати ситуацію в країні з метою її розвалу.

Основні пункти "Комплексу заходів...":

- надання статусу автономії в рамках адміністративних кордонів Луганської і Донецької областей;

- гарантія безпеки, недоторканності та безвідкликності обраних на позачергових муніципальних виборах осіб та органів влади (ці вибори називають другим етапом, згідно з яким перший етап, що пройшов 2 листопада 2014 р. і призначив Захарченка і Плотницького керівниками "ДНР" і "ЛНР", уже відбувся і залишиться в силі);

- гарантія виконання Україною Закону "Про особливий статус" у повному обсязі (нагадаємо, що в законі "Про статус" не зазначено дати місцевих виборів і кордонів території, на яку він поширюється. Останнє має визначити Верховна Рада...);

- гарантія конституційної реформи України, що передбачає децентралізацію і федералізацію, а також створення Донецької і Луганської автономних областей (або республік). Щодо Донбасу Путін конституційні перетворення бачить так: створення автономних республік; надання їм статусу вільної економічної зони; ухвалення конституцій Донецької і Луганської автономних республік; проведення виборів відповідно до донецької і луганської конституцій; договір про розмежування повноважень між Україною і автономними республіками.

Для реалізації всього цього в документі передбачено встановлення прямого діалогу між офіційним Києвом і лідерами "ДНР" і "ЛНР", виведення всіх українських військових формувань - ЗСУ і МВС - за межі областей і легалізація "народної міліції", якою називатимуться наявні на території "ДНР" і "ЛНР" військові формування, зосередження частин "народної міліції" на кордоні з Росією.

Зрозуміло, у формат запропонованого Меркель і Олланду плану ввійшли не всі побажання російського президента. У принципі, для Порошенка не новина комплексний погляд Путіна на врегулювання ситуації в Україні. Кремль для зустрічі в Астані, що не відбулася, пропонував простий і ясний порядок денний: федералізація України; конституційно закріплений нейтралітет; визнання Криму частиною Росії і участь України в ЄврАзЕС. Ба більше, кажуть, Путін намагався це видати за позицію, нібито погоджену Назарбаєвим із Порошенком...

Серйозна ескалація воєнних дій на сході України й недитячі "хотілки" Путіна для Берліна і Парижа, очевидно, стали неабиякими "лякалками". Небувала мобільність і жертвування різними протокольними умовностями явно свідчать про неординарність ситуації й надзвичайну стурбованість лідерів двох провідних європейські держав із приводу того, що відбувається. Втім, особливих ілюзій щодо власної дипломатичної місії Меркель і Олланд, судячи з усього, теж не мають. Незадовго до зустрічі трьох лідерів в українській столиці міністр закордонних справ Німеччини Штайнмаєр, перебуваючи у Варшаві, заявив, що нині йдеться "скоріше про сподівання, ніж про реальні шанси, успіху не гарантовано, але не спробувати було би помилкою".

Після більш ніж п'ятигодинних київських переговорів лідерів (і напружених багатогодинних консультацій на рівні експертів) делегації розійшлися в ніч із четверга на п'ятницю. Впадало в око, що члени української делегації залишали зустріч у непоганому настрої. За нашою інформацією, сторони домовилися тримати в суворій таємниці як деталі переговорів, так і вироблений у Києві документ, з яким Олланд і Меркель мали намір вирушити до Москви. Але з нечисленних офіційних повідомлень і зібраних дещиць інформації від кількох українських джерел, близьких до переговорного процесу, мабуть, усе-таки можна скласти доволі приблизну картину.

По-перше, як стверджують наші співрозмовники, жодного чіткого плану Олланд і Меркель у Київ не привозили. За їхніми словами, путінський "Комплекс заходів" не було взято за основу, але каталізатором він став. Усе обговорювалося й виписувалося на місці, в Києві. Погоджений трьома сторонами документ "не базується на якихось переданих з Москви чи привезених з Берліна або Парижа документах". Непорушний фундамент для пошуку й вироблення пропозицій - Мінські домовленості. Причому, як укотре наголосив український міністр закордонних справ Клімкін, ці домовленості - "не меню". Тобто вибирати лише те, що сподобалося, не вийде, виконувати треба все.

У Києві сторони постаралися деталізувати мінські угоди, розписати якісь часові періоди, визначити чіткіші графіки виконання.

Як повідомили наші співрозмовники, "українська сторона зробила все, щоб зняти можливі підозри й запитання партнерів", "довіру відновлено".

"Напрацьований документ, із яким Меркель та Олланд мали поїхати в Москву, - це спільна позиція трьох лідерів: Німеччини, Франції й України", - запевнили нас дуже офіційні особи.

Крім того, попередньо застережено, що коли Володимир Путін, після консультацій дуету з президентом України, виявиться сприйнятливим до зміни низки положень запропонованого ним же документа, то орієнтовно в неділю в Мінську може відбутися зустріч у "нормандському форматі": Порошенко, Меркель, Олланд, Путін. У зв'язку з можливістю такого розвитку подій президент України на день скоротив своє перебування на Мюнхенській конференції і в п'ятницю залишився в Києві для того, щоб бути готовим до позаштатного розвитку ситуації стосовно можливої зустрічі.

По-друге, нас переконували, що на переговорах ішлося лише про лінію розмежування, зафіксовану в мінському Меморандумі від 19 вересня. Визнати фактичну лінію, як того домагається Кремль, українську сторону ніхто не примушував, і "ніяких українських територій ніхто не віддавав".

По-третє, запевнили нас, "автономію" двох східних регіонів ніхто не проштовхував, у документі є посилання лише на український закон про особливий статус Донбасу (від себе зазначимо: який безнадійно застарів, і рішенням РНБОУ, введеним у дію указом президента, Верховній Раді рекомендується скасувати). Крім того, не завадить нагадати, що Україна - парламентська республіка. Та ще яка парламентська… Тому всі "статуси", "автономії", "децентралізації" й "федерації" мають отримати схвалення Ради. Навіть якщо їх раптом (гіпотетично) схвалить президент.

Що стосується проведених 2 листопада в "ЛНР" і "ДНР" "виборів", Меркель і Олланд також вважають їх незаконними.

По-четверте, про НАТО в Києві нібито взагалі не говорили. Хоча, нагадаємо, перед самим відльотом до Києва президент Олланд зробив заяву, яка приголомшила багатьох (і не тільки в Україні), про те, що Франція не підтримує ідею приєднання України до Північноатлантичного альянсу. Причому ця "непідтримка" мотивувалася ні, скажемо, неготовністю України та невідповідністю натовським стандартам нашої армії, ні даними соцопитувань, що свідчили б про неготовність українського суспільства. Ні. Пан Олланд відверто визнав, що робить цю заяву "для росіян, які тривожаться з цього питання". В Україні багато хто вважає цей пасаж визнанням Парижем як права вето Росії на розширення НАТО, так і її права обмежувати вільний вибір України стосовно приєднання до того чи іншого союзу. Але ж не за НАТО й навіть не за ЄС бореться Україна ось уже рік! А саме за СВОЄ ПРАВО ВИБОРУ, позбавити її якого - мета Москви.

До речі, деякі європейські видання, зокрема британська "Індепендент" і французька "Фігаро", повідомили в п'ятницю з посиланням на свої джерела, що "план Олланда й Меркель" передбачає нейтральний статус України та її федералізацію, включно з особливим, автономним статусом "для деяких районів сходу України". Сьогодні ще важко судити, що це - ще один російський інформаційний вкид, чи нам чогось не договорює українська сторона (як, наприклад, у випадку з додатком до мінського меморандуму). Однак нагадаємо, що (як уже повідомляло DT.UA) нейтралітет і федералізація України - одні з головних вимог Путіна. І немає жодних сумнівів, що на зустрічі в Москві ці вимоги озвучили знову. Як і погрози у відповідь на бурхливу дискусію у Вашингтоні про можливість надання Києву летальних озброєнь.

До речі, ще одне не порожнє питання, над яким багато хто замислюється: чому на зустрічі Порошенка, Меркель і Олланда не було держсекретаря США Керрі? Українська сторона неодноразово говорила про бажання відновити "женевський формат", посол США Пайєтт в інтерв'ю DT.UA (в попередньому числі) повідомив, що й американці не проти цього, вони готові брати участь у будь-яких форматах, "які допоможуть зупинити насильство й підштовхнути Росію до більших поступок".

Керрі перебував у Києві того ж дня, що й Меркель з Олландом. Ба більше, за нашою інформацією, він спеціально затримався і після зустрічі з прем'єром Яценюком до вечора перебував у приміщенні Кабміну, в кабінеті №741, очікуючи, що його запросять на Банкову. Не запросили. Пізно ввечері прем'єр Яценюк, як розповідають, провів держсекретаря Керрі до другого під'їзду будівлі на Грушевського. Яценюк вирушив на вечерю з Порошенком, Меркель та Олландом, Керрі - в "Бориспіль". Деякі наші співрозмовники пояснили відсутність держсекретаря у тристоронніх переговорах тим, що, мовляв, його участь "і не планувалася, і не обговорювалася з самого початку". Та й "неформат", мовляв, посадою не вийшов, не годиться держсекретарям (міністрам закордонних справ) за одним столом із лідерами держав переговори вести. Пояснення сумнівне, оскільки очевидна надзвичайність ситуації і нетрадиційна поведінка Меркель та Олланда допускали як будь-які формати, так і ігнорування умовностей і протоколу. За наявності бажання всіх трьох лідерів, звісно. Таке бажання не виникло. Чи то через небажання дражнити Путіна, щоб він, не дай Боже, не побачив у привезених європейськими парламентерами пропозиціях "руку Вашингтона". Чи то через деякі можливі розбіжності в баченні шляхів вирішення україно-російського конфлікту.

За нашою інформацією, проти участі в київських переговорах Керрі була німецька сторона. Очевидно, Ангела Меркель на цьому етапі хоче спробувати розв'язати ситуацію самостійно. Якщо раптом вийде, буде з чим приїхати в понеділок до Обами у Вашингтон і переконати його пригальмувати. А коли ні - то доведеться розписатися в тому, що Європа не змогла врегулювати ситуацію поганим миром. І тоді вже Обама визначатиме і масштаб конфлікту, і долю України, і долю Європи.

Адже, як свідчать численні офіційні й неофіційні джерела, президент Сполучених Штатів за півкроку від прийняття рішення, здатного, за оцінками одних, хоча б трохи вгамувати Росію, а за похмурими прогнозами інших - втягнути у війну весь західний світ. Ідеться, звісно, про передачу Києву летальної зброї.

Очевидно, що останнім часом США займають значно рішучішу й жорсткішу позицію, ніж Європа. Даються взнаки як наближення президентських перегонів, так і вплив військово-промислового лобі. Та й боротьба з Путіним за Європу все ще ніким однозначно не виграна. Вашингтон погрожує Москві повною ізоляцією у разі продовження воєнної ескалації і гучно дає зрозуміти, що поставки озброєнь в Україну не виключені, а як "пряник" пропонує зняття деяких санкцій - якщо Москва стримає свій воєнний запал і почне дотримуватися Мінських домовленостей.

Берлін та Париж і чути нічого не хочуть про поставки зброї Києву, у європейських столицях багато хто наляканий можливістю озброєння України Америкою і передбачуваними діями у відповідь Росії - як в Україні, так і, насамперед, у Європі (що там у Москві іноді "мимохіть" роняють з приводу тактичної ядерної зброї?).

Європа все ще сподівається виявити залишки раціо в голові хазяїна Кремля. Берлін і Париж намагаються чи то спокусити його запровадженням зони вільної торгівлі між Євразійським союзом і ЄС (у довгостроковій перспективі), чи то захопити ідеєю спільної боротьби проти "Ісламської держави" та врегулювання сирійської кризи.

Європейці не поспішають відчутно посилювати санкції, більше того, половина країн ЄС взагалі мріє скасувати навіть існуючі, тож про відлучення Росії від SWIFT або повне "обрубування" кредитів, що справді стало б для РФ руйнівним економічним цунамі, говорити абсолютно не доводиться.

За свідченням дипломатичних джерел, А.Меркель, на відміну від Обами, грає "вкоротку": вона побоюється, що не зможе більш ніж півроку стримувати наростання невдоволення багатьох партнерів з ЄС необхідністю зберігати санкції проти Росії, від яких потерпають і європейські економіки. Щоб зняти санкції, необхідний прогрес в урегулюванні "української проблеми" - хай і ціною заморожування конфлікту на сході України… Росія випробовує єдність Європи на міцність, і вона тріщить. Під час економічної кризи втрати від санкцій болючіші, ніж втрати цінностей. Необхідно закупорити процес, що створює дестабілізацію в Європі. І це - шанс. Але для України він - не вирішення.

Адже навіть у тому разі, коли Мінських домовленостей, які, до речі, жодним чином не вирішують питання Криму, будуть дотримуватися, конфлікт залишиться замороженим. Розморозити його Путін зможе в будь-який момент, оскільки, як сумно жартують українські перемовники, всі укладені з Москвою домовленості "або не виконуються, або порушуються".

Мета Путіна - не Донбас, і навіть не вся Україна. Емісари Москви, які роз'їжджають світовими столицями, недвозначно дають зрозуміти: путінська Росія прагне повернути собі всю сферу впливу колишнього СРСР. І це не тільки СНД. Це Балтія, це країни колишньої РЕВ, це Балкани. Україна просто перша. Чи хтось досі ще сподівається, що остання?

Довідка DT.UA:

"Протокол по результатам консультаций Трехсторонней контактной группы о совместных шагах, направленных на имплементацию Мирного плана Президента Украины Петра Порошенко и инициатив Президента России Владимира Путина

По результатам рассмотрения и обсуждения предложений, внесенных участниками консультаций в Минске 1 сентября 2014, Трехсторонняя контактная группа в составе представителей Украины, Российской Федерации и Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе достигла согласия относительно необходимости осуществить следующие шаги:

1. Обеспечить немедленное двустороннее прекращение применения оружия.

2. Обеспечить мониторинг и верификацию со стороны ОБСЕ режима неприменения оружия.

3. Осуществить децентрализацию власти, в том числе путем принятия Закона Украины "О временном порядке местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей" (Закон об особом статусе).

4. Обеспечить постоянный мониторинг на российско-украинской государственной границе и верификацию со стороны ОБСЕ с созданием зоны безопасности в приграничных районах Украины и Российской Федерации.

5. Немедленно освободить всех заложников и незаконно удерживаемых лиц.

6. Принять закон о недопущении преследования и наказания лиц в связи с событиями, которые произошли в отдельных районах Донецкой и Луганской областей Украины.

7. Продолжить инклюзивный общенациональный диалог.

8. Принять меры для улучшения гуманитарной ситуации на Донбассе.

9. Обеспечить проведение досрочных местных выборов в соответствии с Законом Украины "О временном порядке местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей" (Закон об особом статусе).

10. Вывести незаконные вооруженные формирования, военную технику, а также боевиков и наемников с территории Украины.

11. Принять программу экономического возрождения Донбасса и восстановления жизнедеятельности региона.

12. Предоставить гарантии личной безопасности для участников консультаций.

Участники Трехсторонней контактной группы:

Посол Хайди Тальявини

Второй Президент Украины Леонид Кучма

Посол Российской Федерации в Украине Михаил Зурабов

Александр Захарченко

Игорь Плотницкий"