Він пиляє сук під собою. А впаде країна

Так об’єднати світ проти себе здатні тільки українська влада та сомалійські пірати. Вироком, винесеним Юлії Тимошенко, «глибоко розчаровані і стурбовані» всі - від могутніх Сполучених Штатів (які не проміняли демократію і верховенство права в Україні на високозбагачений уран) до маленької, але принципової Естонії (чий президент демонстративно скасував зустріч з міністром закордонних справ України); від Москви (яка побачила у вироку Тимошенко антиросійський підтекст) до Брюсселя (що не побачив у діях офіційного Києва відданості європейським цінностям); від генсека ООН і Комітету міністрів Ради Європи (в якому Україна зараз головує (!) до НАТО і ОБСЄ (в якій наша країна збирається головувати у 2013 р.); від Freedom House і Гельсінкської комісії до Amnesty International і Transparency International; від партнерів «Батьківщини» з Європейської народної партії до партнерів Партії регіонів - групи соціалістів і демократів Європарламенту. Шквал різких критичних заяв величезної кількості держав, міжнародних організацій, політичних партій, окремих політиків і громадських діячів можна порівняти хіба що зі збуренням світової громадськості фальсифікаціями на президентських виборах у 2004 р.

Основні претензії, висунуті сьогодні демократичним світом українській владі, такі. Судовий процес над Ю. Тимошенко був фарсом, він «не поважає міжнародні стандарти справедливого, прозорого і незалежного правового процесу». «Це підтверджує вибіркове застосування закону в політично мотивованому переслідуванні лідерів опозиції та членів колишнього уряду».

Подальший розвиток двосторонніх відносин більшість партнерів України, у тому числі й Євросоюз, поставили в пряму залежність від «поважання українською владою загальнолюдських цінностей, верховенства права і дотримання найвищих стандартів демократії». Також наші партнери очікують, що українська компетентна влада забезпечать «чесний, прозорий і неупереджений процес за будь-якою апеляцією у справі Ю.Тимошенко та за іншими судовими провадженнями, які стосуються членів колишнього уряду».

Захід не очікував, що, попри численні меседжі та особисті бесіди з Януковичем, вирок Тимошенко буде настільки швидким і настільки жорстким. І хоча, як свідчать наші численні джерела, Янукович нікому не обіцяв звільнити колишнього прем’єра, знову і знову повторюючи, що «в демократичній Україні президент не може втручатися в діяльність судової гілки влади», по обидва боки Атлантики, по-перше, знали, що це не так, і, по-друге, сподівалися, що Янукович таки опам’ятається, і процес тим чи іншим способом буде спущено на гальмах. Зокрема, європейці розраховували, що хоча б до візиту українського президента в Брюссель 20 жовтня і запланованого на цю дату оголошення про закінчення переговорів щодо Угоди про асоціацію, у Печерському суді як мінімум не відбудеться нічого кардинального, як максимум екс-прем’єра буде звільнено з-під варти. Тому фрустрація наших партнерів дійсно глибока, а їхня реакція настільки масована й жорстка.

Чи очікував Янукович, що все буде саме так? Важко сказати. За інформацією DT.UA, ще до взяття ЮВТ під варту в АП відбулася закрита нарада на тему «Що робити з Тимошенко?». Тоді ряд людей з оточення президента переконували його в тому, що «саджати не можна», оскільки це спричинить вкрай різку критику Заходу, може призвести до зриву переговорів про асоціацію з ЄС, посилить тиск Москви і збільшить імовірність примусу України до Митного союзу з усіма наслідками, які випливають з цього для президента і близького до нього олігархату. На нас­тупні наради щодо справи Тимо­шенко цих людей чомусь більше не запрошували.

Президент вирішив за краще вирішувати проблему із силовиками. Ця сфера йому зрозуміла й близька. Після того як з Банкової пішов Г.Васильєв, в АП більше немає людини, відповідальної за зв’язок президента із силовими відомствами. Прези­дент воліє курирувати їх особисто, без посередників. Це його вотчина. Людям саме з цієї сфери Янукович вирішив довіритися у проблемі Тимошенко. Людям, дрімучим у питаннях геополітики, темним у політиці зовнішній, які надзвичайно далекі від європейської інтеграції і сприймають як порожній звук словосполучення «європейські цінності». Хтось із цього близького президентові кола підтримав його невтримне бажання посадити Тимошенко за всяку ціну з далекосяжних особистих міркувань, хтось - з мисливського азарту, хтось просто хотів зробити президенту приємне. Адже Януко­вичу, який загалом, не потребував підживлення своїх темних почуттів до політичної суперниці, необхідна була чиясь підтримка для власної впевненості в тому, що він чинить правильно.

Очевидно, ці люди змогли переконати президента в тому, що «Європа нікуди не подінеться», «повирує і вщухне». Більше того, очевидно, що вони наполягають на цьому й сьогодні. Інакше, як пояснити нинішній цілковитий абсурд, який не може вкластися в жодній здоровій голові? Європа і Америка охрипли від обурених заяв. На кін поставлено стратегічно важливу для країни Угоду про асоціацію з ЄС і, за великим рахунком, геополітичний вибір України. Янукович начебто відступає, заявляючи, що вирок Тимошенко не остаточний, і висловлюючи сподівання, що апеляційний суд у справі екс-прем’єра відбудеться на базі оновленого законодавства. І після цього СБУ раптом повідомляє про порушення нової кримінальної справи проти Тимошенко - цього разу стосовно заборгованості ЄЕСУ Міноборони РФ, «перекладеної на український держбюджет». Чи є хоч якась логіка в тому, що відбувається?

А якщо є, то де - на Банковій чи в Кремлі? Чому з усіх гріхів Тимошенко знову спливла справа, пов’язана з Міноборони Росії?

Основних версій дві. Перша. Для багатьох очевидно, що Москва готова заплатити високу ціну й зайти досить далеко, аби зупинити наближення України до Євросоюзу. Адже асоціація нашої країни з ЄС - це навіть не натовський ПДЧ: для Росії це значно серйозніше, оскільки економічна інтеграція та політична асоціація з Євросоюзом назавж­ди виведе Україну з російського стійла. То, може, щось сталося в Завидово? Може, Януковичу показали й розповіли щось таке, що зламало його волю до перемоги в євроінтеграції? Може, Путін уже обіграв Януковича? Тоді нинішні фортелі СБУ виглядають цілком логічно: ще дві-три кримінальні справи проти Тимо­шенко, і терпіння Євросоюзу ввірветься вже напевно. І тоді «з чистою совістю» можна буде сказати народу: бачте, ми намагалися, як могли, але Європа нас не хоче.

Версія друга. Януковича Митний союз не приваблює, він щосили опирається тиску Кремля, не бажаючи перетворюватися з хазяїна України на васала Москви. І в історії з Тимошенко вся справа таки в нездоланному бажанні будь-що її посадити і невгамовному прагненні довести при цьому Європі та Америці її винуватість і законність того, що відбувається. Мовляв, вам не подобається стаття 365, вважаєте, що екс-прем’єр повинна нести виключно політичну відповідальність за газові угоди? Добре, ми декриміналізуємо відповідне законодавство, як ви наполягаєте, але все одно доведемо, що вона кримінальниця, розкопаємо інші її злочини і посадимо за іншою статтею КК. Але подібні дії і подібний хід думок свідчать, що президент так і не зрозумів ні змісту претензій Заходу, ні всієї серйоз­ності проблем, які виник­ли навколо угоди про асоціацію, ні небезпеки для геополітичного вибору України.

Але де ж ті люди, які передбачали всі згубні для країни та для її президента особисто наслідки «посадки» Тимошенко? Чому вони не наполягали на своїй точці зору, не переконали президента? Можливо, ці люди з оточення Януковича розуміли, що неможливо переконати того, хто не хоче навіть слухати, і, знаючи круту натуру «хазяїна», не хотіли лізти на рожен і ризикувати власним теплим і дохідним місцем. Навряд чи хтось із них сьогодні насмілиться натякнути главі держави: «А ми ж вас попереджали!». Адже вміння визнавати свої помилки - досить рідкісна риса, властива тільки мудрим і сильним людям… Отже, за зовнішньополітичну катастрофу (незалежно від її результату) хтось повинен буде відповісти. Загнаний у кут президент, м’яко кажучи, не в дусі. Ми поки що не знаємо, кого і з якої групи в його оточенні призначать стрілочниками. Але одна жертва вже вимальовується цілком чітко.

Про невдоволення Банкової міністром закордонних справ Грищенком говорять уже досить давно й цілком відкрито. Чи то президент і його команда не розбираються в тонкощах дипломатичної роботи і їм необхідна людина, яка «вирішує проблеми» швидко й чітко, без зайвих дипломатичних розшаркувань і еківоків, чи то Костянтин Іванович не виправдав сподівань і виділених коштів «на євроінтеграцію», але факт залишається фактом: у владних коридорах обговорюється кандидатура нового міністра. Хтось називає в претендентах Петра Порошенка, який уже побував у головному кріслі на Михайлівській, хтось першого заступника міністра Руслана Демченка, який ходить у фаворі, хтось упевнений, що це буде «темна конячка». Але не це важливо. Грищенко не гірший міністр з усіх колишніх глав українського МЗС (хоча в нас до нього чимало претензій, але вони зовсім з іншої сфери, ніж у Бан­кової). І від заміни міністра не зникне головна проблема цього відомства: зовнішня політика України хронічно є не продовжен­ням, а заручницею внутрішньої. Дипломати ж, хто з примусу, хто в гонитві за посадами й рангами, стають не виразниками й захисниками інтересів Бать­ківщини, а оповісниками «забаганок» хазяї­на головного кабінету на Банковій.

Ми чудово пам’ятаємо, як іще за президента Ющенка українських послів змушували інформувати керівництво країн перебування про рішення РНБОУ, на якій розглядалися «злочинні діяння» Тимошенко - підписання газових угод з Росією. Сьогодні українська влада на чолі з Януко­вичем, шукаючи для Заходу виправдання своїм переслідуванням екс-прем’єра, із задоволенням посилається на горезвісне рішення Радбезу і знову киває на «папєрєдніків» - мовляв, це ж при них почали розслідування, а ми лише довели справу до логічного кінця.

Крім того, попри всі недавні запевняння Азарова, котрий зібрався в Пітер на зустріч до Путіна, в тому, що справа Тимошенко не має жодного стосунку до бажання Києва переглянути газові контракти з РФ, джерела DT.UA свідчать про те, що в Брюсселі доводили якраз протилежне. Щоб заспокоїти європейців і пояснити зміст кримінального переслідування екс-прем’єра, українські емісари переконували своїх співрозмовників, що обвинувальний вирок Тимошенко - єдиний порятунок від газового зашморгу Росії. Що, довівши в суді перевищення повноважень екс-прем’єром при санкціонуванні укладання згубних для України угод, можна буде звертатися вже в міжнародні інстанції для їх оскарження або розірвання.

Про справу ж ЄЕСУ, яка заборгувала російському Мін­оборони, європейці теж почули вперше не позавчора. Зокрема, за інформацією DT.UA, цю тему порушували на зустрічі українсь­кого президента з канцлером Німеччини у Варшаві. Янукович, намагаючись переконати Мер­кель у корисливих мотивах дій екс-прем’єра, повідомив канцлера, що Тимошенко погодилася на невигідні для України газові угоди в обмін на обіцянку росіян закрити справу про борг ЄЕСУ. Але, як свідчать наші джерела, прихильно налаштувати до себе пані Меркель Віктору Федоро­вичу не вдалося. По-перше, канц­лер була роздратована запізненням Януковича на зустріч із нею (тривала бесіда з Баррозу вип­равданням українському президентові не послужила); по-друге, до обговорення нового обвинувачення проти Тимошенко вона готова не була. Тому ще раз повторила, що політичні фігури мають нести політичну, а не кримінальну відповідальність, а їхня доля має вирішуватися на виборах, а не в суді. «Це що ж виходить, якби в Німеччині діяло таке саме законодавство, як в Україні, то після того як я перестала бути канцлером, мене мої противники цілком могли б засадити у в’язницю, наприклад, за рішення надати багатомільярдну допомогу Греції?» - приблизно так міркувала, за словами наших співрозмовників, А.Меркель на зустрічі з Януковичем.

Розуміння кримінальної та політичної відповідальності в Києва не таке, як у Євросоюзі, констатують європейські партнери України. Британський прем’єр Д.Кемерон назвав вирок Тимо­шенко «ганебним» і попередив: якщо ситуація не зміниться, «це дуже негативно вплине на відносини України не тільки з Велико­британією, а й з ЄС і НАТО». «Вирок колишньому главі уряду - удар по основах правової держави в Україні», - це думка Берліна, висловлена главою МЗС Німеччини Г.Вестервелле, котрий підкреслив, що «це рішення не може залишитися без наслідків для відносин України як з нами, так і з ЄС загалом». Париж вустами міністра закордонних справ А.Жюпе однозначно дав зрозуміти: «Франція розглядає дотримання принципів правової держави і, особливо, принцип незалежності судової влади в Україні як ключовий критерій у відносинах цієї країни з Європейським Союзом, зокрема, у перспективі укладання угоди про асоціацію».

Позиція ключових євро­пейсь­ких держав, утім, як і реш­ти членів ЄС, тверда, але на момент написання цієї статті ще залишала Україні шанс і надію: візит Януковича до Брюсселя, як і раніше, планувався на
20 жовтня, а, за свідченням глави європейської дипломатії К.Ештон, технічна частина переговорів з Україною щодо асоціації продовжиться («щоб покласти на стіл документ, який випрозорить для обох сторін, що можливо, а також, що може бути втрачено»). Однак «угоду буде підписано тільки тоді, коли Брюссель переконається, що керівництво країни вірить у цінності, на яких грунтується до­кумент».

Проблема в тому, що воно не вірить. І навіть не розуміє, що це таке. За інформацією джерел DT.UA, у четвер Янукович нібито остаточно визначився: Юля повинна сидіти. А в Європі, очевидно, переконаний президент, тижнів за три все затихне, і нікуди європейці від нас не подінуться. Судячи з дій СБУ, зухвалих коментарів деяких регіоналів, які заговорили про «європейське ярмо», а також з відголосків, що off the records долинають з Михайлівської (мовляв, не хвилюйтеся, всю пару Європа вже випустила і тепер проковтне все заради угоди), офіційний Київ начхав на реакцію цивілізованої частини світу. І вирішив іти напролом, чомусь увірувавши, що Україна настільки цінна для ЄС, а в Європі так до смерті всі налякані можливістю обрання Києвом альтернативного шляху - входження України в путінський Євразійський союз, що угоду про асоціацію з Україною Євросоюз підпише в будь-якому разі, навіть якщо його «улюблениці Тимошенко» дадуть довічний строк.

Але це не так. По-перше, терпіння Брюсселя таки не безмежне. І хоча досі європейські дипломати говорили про недоцільність якихось санкцій, то після цього шоку від зухвалої поведінки офіційного Києва та демонстративного ігнорування ним зауважень і попереджень Європи, обурений європейський політикум усерйоз розглядає можливість застосувати точкові санкції до українських можновладців. Але заборона на в’їзд до країн Євросоюзу та нерукопотискання можуть стати не найбільшою проблемою Януковича і його оточення, а лише початком глобальніших проблем. Президент увірував, що йому ніхто не потрібен - ані Європейський, ані Євразійський союз, що йому вистачить внутрішніх ресурсів для утримання української економіки на плаву і, отже, збереження своєї влади? Тоді він дуже переоцінив власні таланти й здібності своїх підлеглих. Катастрофа у відносинах із Заходом неминуче призведе до економічної катастрофи в Україні. Що наші економічні світочі й фінансові генії робитимуть без кредитів МВФ, ЄС і Світового банку? Яким чином упораються з другою, вже близькою, хвилею економічної кризи, що більше нагадує дев’ятий вал, якщо Захід не кине їм рятувальний круг? Правильно - потерплять і метнуться до Москви. Підписувати акт капітуляції.

По-друге, Янукович зі своїм боязким і запопадливим оточенням не хоче або не може зрозуміти, що Тимошенко - не улюб­лениця, не обраниця Заходу (там чудово знають їй ціну й па­м’ятають усі не виконані нею обіцянки й зобов’язання). Тимо­шенко для Заходу - символ, а її подальша доля, насамперед політична, - це лакмусовий папірець, індикатор того, наскільки Янукович і його команда здатні сприймати думку співтовариства, частиною якого вони нібито прагнуть зробити й Україну. Догідники Януковича, зокрема і з Михайлівської, примітивізують і спотворюють позицію Євро­союзу: доля Угоди про асоціацію залежить не тільки від долі Тимошенко. А й від долі інших переслідуваних нинішньою українською владою членів попередньої політичної команди. І від закону про вибори, і змін Кримі­нального кодексу, від судової реформи й реформи правоохоронних органів. Від стану в Україні з правами людини й гарантування її владою українським громадянам основних свобод у повному обсязі. Від умов ведення бізнесу й реальних успіхів у боротьбі з корупцією.

Янукович злиться і ображається: мовляв, Україну розглядають під мікроскопом, а якби сталася така сама історія, як із Тимошенко, у будь-якій іншій, навіть найдемократичнішій країні світу, ніхто б і рота не відкрив. Неправда. Нашому президентові досі ніхто не зміг або не насмілився розтлумачити, що це не європейські причіпки, що вимоги Євросоюзу - не «ярмо», а правила гри в цивілізованому світі. Що «під мікроскопом» ЄС розглядає будь-яку країну, яка забажала зблизитися з ним або навіть уже стала членом Євросоюзу, але в якихось питаннях раптом відхилилася у своїй політиці від загальновизнаних європейських цінностей. Чому ніхто не опише Януковичу, в якій ситуації опинилася член ЄС Австрія після створення 2000 р. у тамтешньому парламенті коаліції з Партією свободи одіозного Хайдера, відомого своїми ксенофобськими й расистськими поглядами? Хто-небудь, розкажіть президентові, як інші країни ЄС знизили рівень офіційних контактів з Австрією й відмовлялися не тільки вітатися за руку, а й спілкуватися з тодішнім канцлером Шюсселем. Повідайте гарантові української Конституції, якою була зовсім недавня реакція Євросоюзу на запропонований урядом Угорщини новий закон про ЗМІ, що значно обмежував права журналістів. Просвітіть про те, які терни на шляху до Євросоюзу не так давно проходили Болгарія і Румунія, які вимоги й претензії висуваються багаторічному кандидатові на членство Туреччині й на що повинна була піти Сербія, аби цього тижня Єврокомісія запропонувала надати їй статус кандидата на вступ у ЄС.

Ті, хто справді «прагне бути в Європі», повинні відповідати європейським стандартам і вимогам, а не вважати, що це ЄС зобов’язаний бути просто сам не свій від щастя від їхнього «стратегічного вибору».

МЗСівський «голос» О.Во­ло­шин днями поскаржився, що ситуацією навколо Тимошенко напевне радісно скористаються ті, хто не прагне бачити Україну в Європі. Так, очевидно, що такі є, і їх чимало. Співтовариство політиків, політологів, експертів і журналістів, яке формує в Європі суспільну думку і впливає на ухвалення рішень лідерами держав, можна умовно розділити на три групи. Представ­ники першої - «раціоналісти» - підтримують максимальне зближення України з Євро­союзом, розуміючи всі вигоди від цього для ЄС і усвідомлюючи всі небезпеки обрання Києвом іншого шляху. Вони всерйоз сприйняли програмну статтю Путіна в «Известиях» і його плани створити Євразійсь­кий союз (до речі, значну увагу цій темі приділили на своїй зустрічі в Люксембурзі в понеділок і міністри закордонних справ ЄС). Другі - «демократи» - теоретично, можливо, були б і не проти бачити Україну в європейському колі, але як щирі поборники європейських цінностей вони глибоко обурюються тим, що відбувається в нашій країні і не можуть допустити думки, щоб така держава стала членом європейської сім’ї. Треті - «русофіли-прагматики» - поводяться так само, як і представники другої групи, але… за російські гроші. Других і третіх нині набагато більше, ніж перших. Ми ніяк не можемо зменшити кількість «русофілів», особливо враховуючи, що вони ще й «прагматики», але от перетворити представників другої групи на «симпатиків України», демократизувавши й реформувавши нашу країну, шанси і надії були. Але обмеженість, упертість і мстивість президента Януковича (замість прояву «політичної волі й далекоглядності щодо майбутнього України й усього європейського континенту») можуть брутально перекреслити «історичну можливість» для українського народу.