«Часовню тоже я развалил?..»

Служба безпеки України порушила ще одну кримінальну справу проти екс-прем’єра України Юлії Тимошенко за фактом спроби розкрадання державних коштів. При цьому залишається на десятому плані, що коли Ю.Тимошенко справді «нахімічила» на посаді президента «Єдиних енергетичних систем України» (десь 1997-го), недопоставивши в обмін на газ Міноборони РФ обіцяні товари і обладнання, то як це стосується газових контрактів «Нафтогазу України» з російським «Газпромом» від 19 січня 2009 року? Але ж підносять усе саме так.

Опублікований в «Українській правді» лист міністра оборони Російської Федерації Анатолія Сердюкова від 10 червня 2011 року, адресований прем’єр-міністрові України Миколі Азарову, з проханням розглянути питання про погашення заборгованості корпорації «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ) виглядає доволі дивно. Тим більше дивно, що Служба безпеки України з цього факту дуже оперативно порушує ще одну кримінальну справу щодо екс-прем’єра Юлії Тимошенко. Мовляв, 2009 року екс-прем’єр пішла на укладання невигідної для України угоди заради закриття кримінальної справи «МО РФ проти ЄЕСУ». Чіткої відповіді на запитання, а де всі ці роки було Міністерство оборони, немає. Однак є дві версії того, чому цей лист з’явився саме тепер.

Згідно з першою версією, Дмитро Медведєв, який не є симпатиком Юлії Тимошенко і має більш теплі відносини з Віктором Януковичем, вирішив підсобити колезі, натиснувши на кнопку й активувавши російського міністра оборони. Останній підкинув привід, що дозволяє нагадати про нечистоплотне комерційне минуле українського опозиціонера, а також підживити документально тези опонентів ЮВТ, які стверджували, що 2009 року Росії було чим шантажувати екс-прем’єра, внаслідок чого вона обміняла державний інтерес на приватний.

Друга версія - прямо протилежна. Згідно з нею, Володимир Путін, у якого з Юлією Тимошенко був укладений договір про ненапад (і він усе ще діє), вирішив допомогти колишній колезі, активувавши міністра оборони, який фактом свого листа зруйнував обвинувачення опонентів Тимошенко, що стверджували, нібито вона 2009 року уклала невигідну угоду, обмінявши її на закриття кримінальної справи і зняття вимог про повернення єесувських 400 млн. дол. Мовляв, якщо претензії з боку Росії є, то про якийсь приватний інтерес Тимошенко 2009 року й мови бути не може.

Відносини між Медведєвим, Путіним, Тимошенко і Януковичем - доволі заплутана історія, тому спустимося з цього комерційно-політичного олімпу й звернемося до фактів. І перший серед решти - лист не по чину, надісланий міністром оборони Росії прем’єрові України.

Очевидне недотримання правил дипломатичного протоколу й міждержавного листування. Не може і не повинен міністр іноземної держави прямо звертатися до глави українського уряду - занадто вже явна асиметрія. Своє прохання допомоги російська сторона мала передати або дипломатичними каналами (зверненням МЗС Росії до українського МЗС), або через звернення російського прем’єра Володимира Путіна до свого українського колеги. Порушення зазначених правил листування у принципі є підставою або для відмови в розгляді прохання російського міністра, або ж для звернення до російської сторони з проханням підтвердити чи дезавуювати дії її міністра.

За великим рахунком, російська сторона не могла не усвідомлювати, м’яко кажучи, нестандартності асиметричного й позапротокольного звернення до українського прем’єра. А отже, свідомо пішла на зазначений крок. Хоча в це повірити важко. Тим більше що днями той-таки міністр оборони РФ А.Сердюков публічно продемонстрував, що знає протокол, і з питання відновлення оренди бази в Севастополі звернувся до рівного по чину - міністра оборони України М.Єжеля. Хоча саме тут - парафія парламенту й уряду України…

Протокольні нестиковки, а також сумніви, висловлені захистом Юлії Тимошенко, у справжності листа міністра оборони РФ дали привід редакції DT.UA звернутися до посла РФ в Україні Михайла Зурабова з проханням відповісти на два запитання: а чи був лист, і якщо так, то чому він не підписаний російським прем’єром, як того вимагає етикет міжурядових відносин?

7 липня редакція отримала таку відповідь: «У зв’язку з запитанням, яке виникло у Вас щодо листа Міністра оборони Російської Федерації А.Сердюкова на ім’я Прем’єр-міністра України М.Азарова з проханням погасити борг корпорації «Єдині Енергосистеми України» перед Міністерством оборони Росії, хотів би проінформувати, що такий лист справді мав місце. Він був переданий українській стороні в Москві через посольство України, де, слід гадати, не засумнівалися в тому, що він відповідає міжнародній протокольній практиці листування високопоставлених осіб».

Відповідь посольства допомогла розібратися з двома речами: лист справжній, а ось посол у Білокам’яній, що ковтає такі речі, якийсь не справжній.

Ідемо далі. У листі російського міністра немає обґрунтування бодай якогось зв’язку між боргами ЄЕСУ, що згадуються в ньому, і державою Україна. Російський міністр не потрудився сказати, з яких, хай мізерних, причин держава Україна мусить узяти на себе відповідальність за борги ЄЕСУ й погасити їх за рахунок державного бюджету України.

До речі, слід звернути увагу на стилістику листа, в якому міститься прохання «розглянути питання про погашення існуючої заборгованості на суму 405,5 млн. доларів США». При цьому прямо не зазначається, хто саме (держава, ЄЕСУ, «Нафтогаз» чи особисто Ю.Тимошенко) повинен, на думку російського міністра, цю заборгованість погасити.

Крім того, не акцентується увага на юридичному характері згаданої заборгованості: чи вона державна, чи корпоративна? Контекст листа цілком допускає трактування про те, що російська сторона звертається з проханням посприяти в погашенні заборгованості на корпоративному рівні, без якихось виплат із державного бюджету України. Беручи до уваги ці обставини, лист п. Сердюкова аж ніяк не може бути підставою для порушення Службою безпеки України кримінальної справи за фактом спроби розкрадання державних коштів. Порушити таку кримінальну справу на підставі листа російського міністра від 10 червня - означає прочитати в ньому те, чого там і близько немає.

Більше того. У своєму паралельному (і більш розгорненому) листі до п. Богословської (теж від 10 червня нинішнього року) російський міністр інформує, що спір із питання заборгованості ЄЕСУ перед російським Міноборони є предметом розгляду в судах - російських і українських. І судові розгляди тривають. За таких обставин погашення заборгованості ЄЕСУ є предметом господарських правовідносин і вирішується судовою гілкою влади.

У принципі, український прем’єр так і мав відповісти російському міністрові - державним органам влади заборонено втручатися як у правовідносини між господарюючими суб’єктами, так і в судові розгляди спорів. Порушення ж кримінальної справи як реакція на лист п. Сердюкова - приклад розширеного тлумачення карного закону, що неминуче призведе (і ми зможемо спостерігати це в режимі online) до розмитих і абстрактних оцінок, довільних припущень і неконкретизованих обвинувачень з боку слідчих органів. Ми вже мали нагоду споглядати порушення Генпрокуратурою України кримінальної справи проти дочки голови Верховного суду України за обвинуваченнями в невиплаті приватно-правової позики. Доповідач Датського Гельсінкського комітету у своїй відомій доповіді від 28 квітня 2011 року у справах Є.Корнійчука і Ю.Луценка охарактеризував порушення таких кримінальних справ як можливе свідчення чинення тиску на певних осіб.

І нарешті, привертає до себе увагу часовий чинник. Заборгованість ЄЕСУ утворилася ще 1997 року. У листі п. Сердюкова на адресу п. Богословської згадується судове рішення про стягнення заборгованості, винесене 2001 року. То чому ж російському Міноборони було незручно тривожити українських високих посадових осіб проханням сприяти в погашенні зазначеної заборгованості протягом більше десяти (!) останніх років? Можливо, тому, що українська сторона раніше не була такою наполегливою у проханні до російської сторони направити в Київ відповідне звернення? Хто б там і з якою метою не писав відповіді й претензії в Москві, в Києві, а точніше - на Печерську, їх розгорнуть у «правильному», заданому владою напрямку.

З іншого боку, згаданий часовий чинник має значний вплив на порушену кримінальну справу за фактом спроби розкрадання державних коштів, адже поняття «строків давності» у кримінальному праві ще ніхто не скасовував. Чи українські слідчі органи всерйоз розглядають питання про те, що невстановлені колишні посадові особи Кабміну та ЄЕСУ у 1997 році зайшли у змову з метою розкрадання коштів із державного бюджету 2011 року? Воістину, кожна нова порушена кримінальна справа, яка стосується колишнього українського прем’єра Ю.Тимошенко, дедалі більше скидається на театр правового абсурду.