Віджимай і владарюй

03 березня, 2017, 23:00 Роздрукувати Bипуск № 8, 4 березня-10 березня 2017р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Дзеркало війни в Донбасі, в яке - так чи інакше - дивимося всі ми, завжди було трохи тріснутим і складалося з багатьох фрагментів. Але останні події, починаючи з Авдіївки і закінчуючи горезвісною "націоналізацією", здається, геть заплутали всіх і розкололи скло вже не на сотні - на тисячі дрібних фрагментів.

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

Віджимай і владарюй

Дзеркало війни в Донбасі, в яке - так чи інакше - дивимося всі ми, завжди було трохи тріснутим і складалося з багатьох фрагментів.

Але останні події, починаючи з Авдіївки і закінчуючи горезвісною "націоналізацією", здається, геть заплутали всіх і розкололи скло вже не на сотні - на тисячі дрібних фрагментів. Більше немає своїх і чужих. Точніше - рамок майже не залишилося. Запеклі "ополченці", які починали разом із Гіркіним у Слов'янську, тепер стали колишніми і кажуть, що це "гнила війна". А українців в окупації зносить мов на крижині усе далі й далі від України.

Та все-таки: що ж відбувається нині в "ДНР"?

Донецькі морги й кладовища періоду "після Авдіївки" - а нею вже багато хто міряє цю війну - та дорога, якою покотилися колеса "націоналізації". Схоже, цими самими плитами прокотилось і визнання паспортів "ДНР"-"ЛНР", і блокада, і "віджим" ахметовської гуманітарки. Складно сказати, чим саме стала Авдіївка - розвідкою боєм чи реальним бажанням "ДНР" узяти місто під контроль. Колони танків бойовиків і безсонні ночі наших штабів указують на друге. Але в підсумку бойовики знову отримали лише Щегловське кладовище, а ахметовські підприємства важко, але втримали над собою український прапор. Не випадково доводиться говорити про прапор саме над заводом (активами), а не над містом, оскільки ця війна дедалі більше нагадує зведення порахунків між мільярдерами, а не відмінності в національних кольорах.

Мало хто звернув увагу на невелику, здавалося, деталь, але під час боїв за Авдіївку вілла Ахметова потрапила під обстріл - уперше за всі три роки війни. Навіть коли за 200 метрів від неї стояв блокпост бойовиків - майно олігарха було недоторканним. У 2014-му повністю розграбували місто. У 2015-му "віджимали" те, що не вдалося привласнити чи порізати на метал через активні бої. У 2016-му кордони впливу остаточно визначено. Бізнес поділено, будинки, вілли, салони - дісталися торговцям курми та їхнім одноплемінникам. І в усьому цьому хаосі, коли навколо в буквальному значенні все горіло, залишався оазис спокою, до якого не долітала жодна міна, - вілла Ріната Ахметова на "Дубку". Аж тут раптом - кінська голова з фільму "Хрещений батько". Тим, хто навчився читати цю війну між рядків, стало ясно: це початок. Так, танки, так - "Гради". Але річ не в них. Авдіївка запустила механізм масштабного тиску на олігарха, і, схоже, - незадоволені цим по обидва боки.

Буквально паралельно до цих подій постає тема блокади. "Раптом", через три роки "торгівлі на крові", депутат Верховної Ради згадує про цю торгівлю і забуває, що він - депутат. Замість хоч скільки-небудь нормальної позиції стосовно неконтрольованої частини Донбасу і вироблення законодавчої ініціативи стосовно національних активів, населенню, торгівлі і, головне, статусу територій під контролем "ДНР"-"ЛНР" - зварювальний апарат, сміх у наметах, пилки й камуфляж. У правовій державі поїзд з вугіллям зупиняють десь у парламенті. У нас - мішками з піском. Зауважимо, що "кров українських воїнів" - не тільки у вугіллі з ахметовських шахт. Вона - у київській "ювелірці", у вінницьких соках, у чернівецьких грибах, у сумських кетчупах, у полтавських сирах. Усе це у великій кількості поставляється хурами в донецькі супермаркети й крамниці як підставними замовниками через РФ, так і прямо - через українські КПВВ. Українські тут і вода, і електрика, а донедавна - і телефонний зв'язок з інтернетом.

Однак жупелом призначають вугілля. Саме в той час, коли "однакові" Захарченко і Плотницький оголошують ультиматум "нерезидентам" укласти договір з податковими агентами "ДНР"-"ЛНР". "Ми довго мирилися...", - каже Плотницький. Семен теж довго мирився і ось вирішив діяти. "Раптом". Про полонених бійців - з яких блокада починалася - ніхто вже й не згадує. Зрозуміло, бойовики ніколи не пішли б на звільнення бодай одного українського полоненого під зовнішнім тиском. Це очевидно всім, включаючи Семенченка. Так полонені стають заручниками політичних ігор, поки з Макіївки й далі б'ють Д-30-ки, і далі проливаючи українську кров.

Мало в кого залишається сумнівів, чиє саме вугілля блокують і хто насамперед зазнає збитків. Вражає інше: реакція українців по той бік блокпостів. У той час як переважна більшість патріотів в окупації буквально плюється у бік Парасюка і Семенченка, з того боку - ікони в коментарях у соцмережах і вигуки: "Бережи вас Бог! Ви рятуєте Україну".

Здавалося б: щойно здерли ікони Савченко з іконостаса. Щойно в черговий раз обпеклися всією країною у спробі виліпити чергового "святого", який виведе обраних з пустелі до садів. І ось - знову. Мабуть, це і є маркер основної відмінності між ментальністю Сходу і Заходу в широкому сенсі цих понять: тут, в окупації, щойно почалася блокада, першою думкою було - "не вірю". Для місцевого населення первинним є особистий авторитет, якого не має ні Семенченко, ні тим паче Парасюк. У Києві мислять інакше, але так само абстрактно (отже - однобічно): там бачать війну як чорно-білу плівку, тому блокада (особливо з цілодобовою мантрою "на крові") завжди зриватиме шум овацій.

Перефразовуючи відомого персонажа: "Блокада так чи інакше необхідна. Не така дурна, звичайно". Справедливості заради зазначимо, що більша частина українців в окупації - справді за блокаду. Але за радикальну: світло, вода, соцвиплати за аналогією з Кримом, блокада всього залізничного сполучення і навіть - закриття КПВВ. Це ліквідує контрабанду, це знищить тотальну корупцію на наших КПВВ, це серйозно вдарить по свідомості місцевих, яким усе-таки доведеться опритомніти від думки, що шість годин у чергах за дешевою ковбасою - єдине, чим вони заплатили за "референдум". Але це похитне й "Мінськ". А поки є дві пенсії і дорога в Бахмут, поруч з якою течуть річки соків з Одеси, - будь-яка блокада ставитиме тільки одне запитання: хто і проти кого "проплатив"?

Хай там як, але блокада запустила й усі ті процеси, які нині розпочалися в "ДНР"-"ЛНР". Звичайно, блокада - далеко не причина. Але привід - просто чудовий. З власної волі чи мимоволі, але Семенченко і компанія дали козир Москві з визнанням паспортів "ДНР"-"ЛНР". Економічний базис, просто за класикою Маркса й Енгельса, зачепив ідейний і змусив ворушитися Москву. Від цього моменту змінилася не тільки кількість заявок на "республіканські" паспорти (з цифри 300–400 вона збільшилася до 900 за день на одній дільниці), - а й соціальна атмосфера серед населення. Ті, хто мріяв про Росію і втомився від "ДНР", знову піднеслися духом зі словами "Путін нас не кине", і знову пішли в ріст настрої про входження "ДНР"-"ЛНР" до складу РФ. Три роки болота, яке, нарешті, так важко, але почало розгортати свідомість місцевих хоч до якоїсь рефлексії, - знову відкрутили стрілки годинника назад. І хто знає, скільки ще готові терпіти "ДНР"-"ЛНР" місцеві "кремлівські мрійники" після такого подарунка від Парасюка і Москви... Ще три роки? А може, п'ять? Як сказав мені один "ополченець", тепер уже колишній: "Це гнила війна. Але Росія нас одного разу визнає і забере. Просто ще не час - поки що паспорти. А України не буде тепер і без нас".

"Націоналізація", а якщо бути точнішим - запровадження "зовнішнього управління" в українських поки що приватних компаніях у "ДНР"-"ЛНР" - це, мабуть, передостання кістка доміно перед остаточним падінням. Харцизький трубний завод, Донецький металургійний завод, Докучаєвський флюсодоломітний комбінат, ДТЕК "Східенерго", шахта імені О.Засядька і, звичайно, "Донбас Арена" - ось далеко не повний список того, що за добу вже вдалося "віджати" бойовикам. Схоже, що снаряди з САУ, які впали поруч із віллою Ахметова, таки остаточно ввійшли в землю, - і привіт передано.

Показова реакція місцевих: Ахметов для них був майже небожителем, і багато пенсіонерів, побачивши автомати біля носа замість пакетів із борошном, навіть не зрозуміли, через що шура-буря здійнялася. "Блокада" для них звучить так само дивно, як і "геополітика": ці пазли мозаїки завжди займав холодильник. Утім, тут Парасюк і справді може пишатися собою: у таких випадках весь гнів населення падав на одного Захарченка, який поцупив олію з борошном. Але в усьому іншому - трирічна класика: "досить годувати", "наше має бути нашим" тощо. Та тільки з "нашим", звичайно, картину злегка зіпсувало їм СБУ: виявилося, що "народні" готелі та стадіони "на**й нам не потрібні", а весь промисловий сектор забере собі інший олігарх, "смотрящий" від Кремля - Курченко. Як там у статті про "Вагнера"? - "Вони билися за Пальміру"? Ну, а місцеві билися за заводи. Причому іржаві й розграбовані, які коштували їхнім матерям дармових харчів.

Хай там як, а доміношка впала. Хто перший похитнув цей ланцюг - тепер уже важко сказати. Але війна остаточно перетворилася на just business, і те, що з окупації пішов останній український сегмент - нехай і такий гротескний, як СКМ, може означати остаточну втрату цих територій для України - і десятиліття стагнації для самих "ДНР"-"ЛНР".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК