Віджим на місцевості

Є підстави вважати, що літо 2013 р. подарує нам не тільки довгоочікуваний урожай ягід і фруктів, а й нові технології віджиму. Зокрема, тиску на народних обранців, котрі не бажають входити до фракції Партії регіонів, яка символізує собою більшість Верховної Ради.

Колишній законодавець Юрій Кармазін, який не знайшов себе у новому парламентському скликанні, 12 червня з радістю повідав громадськості про рішення Окружного адміністративного суду, яке зобов'язало вилучити в народних депутатів Олександра Домбровського і Павла Балоги депутатські посвідчення, картки для голосування й нагрудні значки. Прикро, що суди іменем України продовжують безпрецедентну трансформацію результатів волевиявлення виборців на догоду політичним апетитам влади.

Незрозуміло інше: на якій підставі суд виносив якесь рішення за позовом Кармазіна, якщо його права жодним чином не було порушено. Прагнення відомого під час перебування депутатом ентузіаста внесення поправок до законопроектів з усіх можливих приводів - зовсім не привід для суду брати під козирок. Очевидно, в суду були інші резони - з політичним під-текстом.

Домбровський і Балога-молодший цим рішенням суду, безперечно, здивовані, хоча й продовжують козиритися, не збираючись капітулювати перед вибриками вітчизняної Феміди. Для них залишається незрозумілим, чому вердикт виніс Окружний адміністративний суд, якщо є практика розгляду позовів про бездіяльність голови парламенту Вищим адміністративним судом. Голова Верховної Ради - такий же народний депутат, як і решта, і його дії або бездіяльність - у компетенції ВАСУ.

Очевидно, що Віктор Балога, якому 15 червня виповнюється 50, нині переживає далекі від позитивних емоції. Власне, і Володимир Рибак, якому суд нібито запропонував втілити в життя це рішення, від ситуації не в захваті. З одного боку, якщо Рибак, порушивши ст. 88 Конституції України, виконає його, то дістане склад злочину за перевищення посадових повноважень. З другого боку, - якщо не виконає, то отримає склад злочину, передбачений ст. 382 Кримінального кодексу (невиконання рішення суду). Представник Верховної Ради в судах Анатолій Селіванов пообіцяв домагатися апеляції на рішення Окружного адміністративного суду. Особливо завзятим прихильникам швидкого правосуддя нагадаю, що служби парламентських приставів в Україні немає, і створення її не передбачається. Доручити вилучення депутатських "корочок" і значків співробітникам Управління державної охорони, яке підкоряється президентові, - означає відкрити скриньку Пандори, коли представник держохорони буде силою вилучати мандати в неугодних владі депутатів. Так можна дійти й до того, що завтра можуть забрати посвідчення в самого Рибака…

Напевно, можна створити надзвичайний загін "регіоналів", здатних здійснити "віджим на місцевості" під приводом втілення в життя рішення Окружного адміністративного суду. Але це шлях у нікуди. Схоже, що яструби в президентському оточенні здобули нову перемогу: поки лідери опозиційних фракцій Верховної Ради формують порядок денний для діалогу з главою держави, у парламенті відбувся новий акт безмежної драми.

У Верховній Раді сьомого скликання встановилася хистка рівновага між владою й опозицією, і логіка законотворчих дій багато в чому зумовлена президентськими виборами, що наближаються. В умовах публічного сепарування депутатського корпуса на "правильних" і "неправильних" виявилося, що навіть 2 (два) мандати законодавців мають вагу для ухвалення рішення простою більшістю Верховної Ради. Сформувати повноцінно працюючу бодай раз на тиждень більшість без рецидивів "кнопкодавства" Партії регіонів не вдається, хоч як би бадьористо її спікери переконували у зворотному.

Якщо "плюс 2" (які ще треба завоювати на дострокових виборах у непрохідних для "регіоналів" округах) - вираження формули "сильної влади", то її керівники мають бути кровно зацікавлені в тому, щоб таких прецедентів не було. Занадто вже хиткою видається конструкція псевдоправосуддя над прагненням створити небезпечний прецедент з перерозподілу депутатських мандатів і ігнорування волевиявлення десятків тисяч громадян України. Крім того, якщо й спробують виконати рішення ВАСУ стосовно Домбровського й Балоги, то нас очікує сонм позовів відносно діяльності Верховної Ради, починаючи з грудня минулого року. Інакше кажучи, навіть їх пасивна участь у засіданнях парламенту після винесення вердикту суду може служити аргументом для оскарження всіх законопроектів, постанов і угод. Невже Україна хоче отримати новий однозначний вердикт Європейського суду з прав людини.

Наївно очікувати втручання в ситуацію Віктора Януковича. Президент віддає перевагу в таких ситуаціях позиції рівновіддаленості і демонстрації непорушності своєї віри в принцип поділу влади. Позиція, можливо, правильна, але вкрай убого підкріплена прецедентами прояву незалежності суду за час президентства нинішнього глави держави.

Підґрунтя тиску на Домбровського і Балогу очевидне, адже в лавах "регіоналів" зібралися кілька десятків парламентаріїв, які здобули перемогу на одномандатних округах як самовисуванці. Парадоксально, але факт: Партія регіонів, яка набрала найбільше голосів за партійними списками і провела рекордну кількість власних одномандатників, могла б лише мріяти про імітування ролі парламентської більшості, якби не формально незалежні народні обранці, що перейшли під її прапори. Із Павлом Балогою в цьому разі ситуація й зовсім має вигляд показового шмагання: він єдиний у цьому скликанні парламентарій, котрий ризикнув покинути "регіональне" парламентське представництво.

Після скандального рішення Вищого адміністративного суду про позбавлення Олександра Домбровського і Павла Балоги депутатських мандатів у лютому 2013 р. (нагадаю, що такі рішення до 2013 р. були в компетенції Верховної Ради) здавалося, що компроміс буде знайдено, а скандальний вердикт ВАСУ не згадуватиметься в пристойному політичному товаристві. Але не судилося: його не тільки згадують, а хочуть руками лідера Партії захисників Батьківщини Юрія Кармазіна втілити в життя з особливим цинізмом. Давня обіцянка Юрія Анатолійовича провести такі "свята справедливості" з "регіоналами", які перемогли в мажоритарних округах, залишилися деклараціями.

Ініціаторів "наведення ладу" у Верховній Раді не бентежить очевидний факт: обмеження вільних радикалів депутатського корпусу може мати зворотний ефект, і він швидко втратить залишки гнучкості й можливості для компромісу. Нині ми спостерігаємо парадоксальну ситуацію: Верховна Рада за результатами жовтневих виборів обновилася на дві третини, але якість її роботи не змінилася на краще. У сесійному залі можна роздивитися невідомі мільйонам співгромадян обличчя, які затято відмовляються виявляти себе у сфері публічної активності, залишаючись максимально непублічними. Це тим більш дивно, якщо згадати, що парламент сьомого скликання сформований на змішаній основі, і пропрацював уже півроку. Але багато парламентаріїв змирилися з роллю маріонеток, котрі працюють так, як велить партія.

Доводиться констатувати, що падіння авторитету Верховної Ради набуває необоротного характеру. Законодавці так і не змогли вийти з-під партійних прапорів, щоб обстоювати загальнонаціональні інтереси, а політична доцільність щоразу переграє здоровий глузд із очевидною перевагою. Творче тлумачення відомої цитати Бориса Гризлова "Парламент не місце для дискусій" неприйнятне для України, яка пережила не тільки короткочасний тріумф парламентсько-президентської форми правління, а й скасування політичної реформи. Експерти-юристи переконані, що видатне за своєю абсурдністю рішення ОАС буде оскаржене й не набере чинності. А загалом останні рішення суду, які за ідеєю покликані давати відповіді на запитання, породжують правовий хаос запитань додаткових.