Відставка Разумкова. Тепер без стримувань і противаг

«Злив» колись голови партії «Слуга народу» і спікера парламенту, приведеного в команду Зеленського відомим юристом Сергієм Нижним, відбувся стрімко і в теплій командній атмосфері. На закритому засіданні «Великої фракції» у Трускавці, куди спікера демонстративно не запросили, тільки дві людини з найближчого оточення Дмитра Разумкова — Неллі Яковлєва і Василь Мокан — узяли слово на його захист. Дмитро Наталуха і Сергій Бабак не поставили своїх автографів на підписних листах, але на фракції змовчали.

Уже в понеділок на погоджувальній раді голова фракції СН Давид Арахамія оголосив про ініціативу відкликання спікера та зібрані підписи; у вівторок партія влади з порушенням регламенту усунула Разумкова від ведення засідань; у середу було підготовлено звіт Разумкова і Рахункової палати; сьогодні «слуги» 284 голосами за традиційної підтримки «Довіри», «За майбутнє!», частини «Голосу» і, ви не повірите, «Батьківщини» (!) посадили Разумкова в політичний ліфт шукати новий вільний поверх.

Однак ця безумовно непересічна в політичній долі ексспікера подія (на чому ми зупинимося нижче) має наслідки для всієї країни. Парламентсько-президентська республіка тріщить по швах. Рівень турботи й участі в державних справах чинного президента Володимира Зеленського зашкалює. Як виявилося, небайдужий «гарант» Конституції готовий на багато що, лиш би «під стінами Банкової не збирався обурений народ». Саме так Зеленський на брифінгу в Трускавці пояснив журналістам, навіщо викликає до себе на килим прем'єра, міністрів та їхніх заступників. А інакше, і правда, навіщо за нього голосували люди?

Та якщо очільник уряду Денис Шмигаль, із легким серцем засунувши в стіл Конституцію і закон про Кабмін, пригорнувся до турботливих грудей президента, то з парламентом Зе! завжди було складніше. Тепер не буде. Але чи стане легше країні?

Разумков VS Стефанчук. Відчуйте різницю

«Некомандного» гравця Разумкова в понеділок викинули з усіх внутрішньопартійних чатів. А перед тим він отримав чималу порцію публічних обвинувачень від «слуг». Серед ключових загальновідомих — непідтримка впровадження санкцій РНБО проти Медведчука і Ко та рішення відправити у Венеційську комісію антиолігархічний закон. Із нового: від «Разумков був спікером не всього парламенту, а ОПЗЖ і «Батьківщини» до «Разумков занадто близький до біло-голубих, куди він і вирушить будувати свою політичну кар'єру». Голова СН Олександр Корнієнко, який озвучив позицію партії з парламентської трибуни, в епітетах себе особливо не стримував. Вийшло — соромно. Хоч він і «не хотів».

Але перш ніж робити ставки й будувати прогнози, не завадить допомогти «слугам» підбити й деякі позитивні підсумки діяльності Дмитра Разумкова на посаді спікера. Бо саме його «некомандна» позиція дозволила партії влади тривалий час утримувати політичну ситуацію в парламенті (читай — у країні), не даючи приводу заговорити прибічникам парламентських партій на вулиці.

По-перше, відставлений спікер намагався рухатися в руслі регламенту і закону. Ніхто не сперечається зі «слугами», які нагадують, що Разумков зайшов у велику політику в ролі ключового «спікера» «Слуги народу», і Зеленський на нього розраховував. Спочатку, правда, як на прес-секретаря новообраного президента (вчорашній пасаж щодо цього Разумкова під час брифінгу в парламенті невипадковий). Однак під час парламентської кампанії саме системний Разумков додав «зеленим» креативникам переможної «сурйозності». І очікувано, сівши в крісло спікера ВРУ, став формально, згідно з Конституцією, другою людиною в державі. На яку, з одного боку, розраховував президент, а з іншого — чатували рамки регламенту. І Разумков не всі гирки поклав на користь Зе!

По-друге, Разумков мав амбіцію бути спікером усього парламенту. Будь-який депутат міг прийти до спікера зі своїм законопроєктом і прямим запитанням, чи можливо його провести через зал. Той або пропонував варіант, або пояснював, чому на даному етапі сито «слуг» законопроєкт не пропустить. Тим часом Разумков пояснював і своїм колегам із монобільшості, чому не можна виконати завдання Банкової й ухвалити умовний закон за один день.

По-третє, Разумков умів знаходити компроміс у момент прийняття конфліктних законів. Закони про землю, антибанківський, про спеціальну процедуру та інші апріорі були приводом до протистояння в парламенті. Однак основні баталії велися в кабінеті спікера, звідки у восьми з десяти випадків виходили налаштовані на компроміс голови фракцій. Очевидно, що для нього важила насамперед працездатність парламенту. А для цього замало, щоб рішення ухвалювала одна фракція.

По-четверте, Разумков сприймався Зе! як конкурент, людина з позицією, а також хоч і з невеликою, та своєю точкою опори в парламенті. Серед людей, котрі опосередковано підтримували Разумкова, було багато і його однопартійців. Певна річ, Зеленський зрештою легко нейтралізував прихований фанклуб спікера (фінансова програма 20/30/50), але підтримка позицій Разумкова завжди нагадувала Зе!, що ВРУ — ще не зовсім ОПУ.

Багато депутатів вважають, що за нинішніх розкладів Разумков — ідеальний спікер для чинного складу парламенту. Він усе одно проводив закони, які були потрібні Зеленському, але не так швидко й не так грубо. Саме Разумков пояснив Зе!, чому не можна розганяти КСУ законом або указом, чим зберіг бодай видимий баланс політичної стабільності в країні». Зе! — не оцінив.

І все ж, попри всі вище перелічені чесноти, Разумков як член команди влади тільки символізував, проте аж ніяк не забезпечував наявність стримувань і противаг парламентсько-президентської моделі держуправління. Він був за регламент, але при цьому не формував порядку денного. Це не була альтернативна якісна позиція. Разумков просто дотримувався гідності законодавчого органу. Бо в дитинстві читав книжки, а не дивився меми. Бо завдяки освіті засвоїв те, про що не має уявлення левова частка зеленої влади. Разумков не був противагою Зе!, але був символом та ілюзією її існування. Тепер уже ні.

І його прибрали не тому, що він заважав реалізовувати порядок денний Банковій, а в результаті банального зачищення поля в самій партії. Разумков — це ще не конкурент, як Кличко, але — потенційне місце альтернативного збору. Яких у СН бути не повинно. І фракція, руками якої зачистили внутріпартійне поле, має зарубати це собі на носі.

Слуга народа

За інформацією наших джерел, чергове велике кадрове засідання фракції СН планувалося на наступний понеділок. Однак проголосувати за нового спікера можуть уже завтра. Принаймні цей варіант теж обговорюється. На сьогодні в керівництві парламенту вільні дві кадрові опції — спікер і (якщо в крісло все-таки сяде Руслан Стефанчук) перший віце-спікер. Як стверджують наші джерела в СН, є шанс поборотися за крісло спікера в Олени Шуляк. Голова профільного парламентського підкомітету, що займається реформою містобудівної сфери, має неабиякі кар'єрні амбіції. Шуляк тримає в полі зору зразу три портфелі: міністра розвитку громад і територій (якщо Чернишов після прийняття закону про столицю піде на посаду голови столичної адміністрації); голови парламентського комітету з питань місцевого самоврядування (замість скандального Клочка) і, власне, спікера.

Єдина причина, чому ще не закрито кастинг на спікера, — неідеальна картинка реаліті-шоу в разі призначення Стефанчука. Ніжки в президентського трону мають бути гарними. І тут у Шуляк шанси кращі. Однак Стефанчук у цьому вічному змаганні форми та змісту не здається. Останніми днями перший віце-спікер особливо часто акцентує на тому, що сам писав програму президента «Країна мрій», а тому як ніхто інший знає, як її виконати. Як виконати «мрії» своїх безпосередніх начальників — Єрмака та Зеленського, Стефанчук теж знає. 

Першому віце глибоко наплювати на регламент. Він бульдозером пройшов історію з законом про олігархів, тож його товариші по партії не сумніваються в тому, що Стефанчук з обраного шляху вже не зіб'ється. Єдине, що може йому перешкодити, — «деяка м'якотілість і інтелігентність на етапі жорсткого пресингу опозиції після усунення Разумкова». Однак, за словами втаємниченого в парламентську кухню депутата, в Стефанчука є прекрасна компенсуюча якість: «Стефанчук так само, як і Шмигаль, завжди братиме під козирок. Але у той час як прем'єр, ні в чому не відмовляючи Зеленському, багато що спускає на гальмах, Руслан Олексійович — людина з ініціативою. Він рватиме на частини, землю ритиме й пропонуватиме варіанти, щоб виконати команду».

У Стефанчука немає підтримки й навіть абстрактної групи в парламенті. Він усіляко наголошує, що він — солдат. При цьому у віцеспікера дуже специфічне уявлення про право: він завжди упевнений, що правий. Як «видний конституціоналіст», Стефанчук несамовито захищав закон про референдум, а також відому тезу про те, що згідно з Конституцією право законодавчої ініціативи мають президент, Кабмін і колективні «народні депутати». Роль особистості в історії мав обмежити спеціальний законопроєкт, який Стефанчук тривалий час намагався провести через парламент. Він же — ревний апологет РНБО, упевнений у тому, що «координаційний орган при президенті має повне право складати реєстр олігархів».

І з погляду парламенту (служіння інтересам однієї партії), Венеціанської комісії (сумнівні закони) і КСУ (прихильник розпуску указом президента або законом), Стефанчук — велика потенційна проблема для виживання парламентаризму. Але саме він стовідсотково вписується в контекст завершення процесу концентрації державної влади в руках Зеленського. У разі призначення Стефанчук стане ідеальним спікером для Зе! Перетворивши ВРУ на департамент ОПУ, команди якого виконуються зі швидкістю світла. Без осмислення та обмежень. Зеленському потрібні лише провідники. Напівпровідники його не влаштовують.

У Стефанчука величезна кількість ідей щодо зміни Конституції, законодавства, регламенту та загальної оптимізації роботи ВРУ. Про що вони в унісон з Арахамією вже публічно заявили. Мета одна: спростити життя монобільшості. У частині подачі законопроєктів, внесення їх у порядок денний, голосування, поправок... Це стратегія ОПУ й партії влади, в яких «залишилося два роки для трансформації країни». Демократія і парламентаризм, на чому наполягав «ретроград Разумков», не для «Країни мрій». Депутат-гвинтик, що автоматично натискає кнопку за принизливий «цукор», — саме те.

Однак для верхівки «слуг» було важливим, щоб відставка не виглядала розправою і щоб її підтримали інші фракції. Вишенькою на торті стало голосування «Батьківщини». Як стверджують наші джерела, Юлія Тимошенко одержала для своїх пропозицію портфеля голови тієї ж Державної продовольчо-зернової корпорації України. Після затримання«сердечного» ексдиректора Андрія Власенка — зухвалий жест. І оцінений. ОПЗЖ відрізала «слугам» усілякі шляхи до переговорів: із фракції могли виключити кожного, хто проголосує за відставку. Під напором привітів Коломойському зі Штатів (він, по суті, закритий в Україні) очікувано дав голоси «Майбах», а обшуки фіскалів на складах Дьюті Фрі Іванчука (партнера Веревського) сприяли зговірливості «Довіри». Про мотив частини «Голосу» — нижче.

Новий політичний поверх

Де в результаті зупиниться ліфт із ексспікером Дмитром Разумковим, рейтинг довіри якого (32,4%) співвідноситься із президентським (32,6%), поки що запитання. Його розпливчасті «в парламенті достатньо депутатів, які цінують закон і регламент» і «ми будемо боротися» лише посилюють версії «доброзичливців», упевнених, що «нехаризматичний» Разумков «піде в забуття слідом за Богданом і Гончаруком».

Проте все не так однозначно. У парламенті справді є люди, орієнтовані на Разумкова. Або в силу особистих контактів, або які просто поважають його і вважають, що він оптимально врівноважував Зе!. Але ці ж люди давно застрягли в паралельних мотиваційних історіях. Їх можна шантажувати й купувати. А багато хто в якийсь момент вирішив, що Разумков справді загрався і виніс занадто багато сміття з хати. Ситуація напружена настільки, що будь-який депутат, що публічно підтримає Разумкова, відразу протиставить себе Зеленському. А отже, зробить крок у прірву без страховки й золотого парашута: якщо ти пройшов у Раду за списком, то можеш залишити фракцію, тільки здавши мандат. А більшість людей, орієнтованих на Разумкова, списочники.

Насправді реальна можливість утримати номінальні позиції в парламенті в Разумкова була б, якби йому вдалося створити формалізовану депутатську групу. Але в ній, згідно з регламентом, має бути щонайменше 17 людей. Це мінімальна планка, яка вважається фракцією на момент її створення. І списочники туди потрапити не можуть. «Слуги»-мажоритарники не орієнтовані на Разумкова.

Є варіант із розвалом фракції «Голос». Половина фракції, підконтрольна Железняку, давно входить в оточення ексспікера. Але, з правового погляду, це дуже складна схема. Ба більше, без хоча б десяти людей своїх, дружньої частини «Голосу» Разумкову однаково не вистачає. Де взяти своїх? «Слуги» точно не виженуть із фракції під Разумкова лояльних до нього депутатів (а тільки так можна залишити фракцію, зберігши мандат). Нічийних же нардепів у парламенті взагалі немає, — їх оперативно підбирає «Довіра» або «Майбах». Є кілька таких, що не визначилися, але вони орієнтовані на Ахметова. Брати їх до себе дуже ризиковано для репутації. «Насправді Дмитро у пастці, хоча й тримається бодрячком», — резюмує один із депутатів.

Більш того, у правлячої партії свої види на фракцію «Голосу». «Узаконивши» на посту голови замість Ярослава Железняка Олександру Устінову (голову внутрішньофракційної групи «Справедливість»), «слуги» хочуть уберегти фракцію від розвалу. Але у своїй орбіті. За нашою інформацією, підконтрольна Устіновій частина «Голосу», проголосувавши за закон про олігархів, виконала свої зобов'язання в рамках укладеної зі СН угоди. «Стефанчук же, ставши спікером, просто заплющить очі, коли вони заведуть на голову фракції Устінову, — уточнює наше джерело у ВР. — Але поки сценарій не реалізований, для Разумкова розвал «Голосу» — все ще шанс».

Підтвердження цієї версії оперативно проявилося на останній погоджувальній раді в понеділок, коли лідер правлячої партії Олександр Корнієнко (згідно зі стенограмою засідання на сайті ВРУ) наполегливо намагався легалізувати статус «нового голови» «Голосу»: «До нас неодноразово надходили листа від депутатів із фракції «Голос», які більш як половиною складу, і там є підписи, їх зафіксовано системою, вважають, що вони змінили голову фракції. Тому ми пропонуємо зараз, якщо я не помиляюся, тут присутня пані Устінова, я хотів би свої півтори хвилини передати представниці більшості у фракції «Голос» і групи «Справедливість».

Тоді ще діючий спікер згадав про пані Устінову наприкінці засідання. Та, схоже, основний бій за збереження «Голосу», в піку Разумкову, який втрачає ґрунт під ногами, відбудеться відразу після обрання Стефанчука. Однак хоч би яких форми й голосу в результаті не набув Разумков, це не скасовує ключового запитання: яким за якістю буде політичний проект ексспікера?

Те, що Разумков не став балансувати й утримуватися за будь-яку ціну в кріслі (а це був гарантований шанс триматися в медійному фокусі та відбудовувати політично себе далі) — плюс у його карму.

Однак ми поки що так і не зрозуміли, Разумков відправив антиолігархічний закон у Венеціанку, бо він з олігархами чи тому, що цього вимагали опозиційні фракції та здоровий глузд? (Адже закон насправді ідіотський і написаний для того, щоб зберегти за олігархами можливість оббирати країну, а за президентом закріпити право оббирати олігархів.) Не підписуючи рішення РНБО, Разумков був за Медведчука, Фукса й К⁰ чи проти правового свавілля, яке творить РНБО? Підтримуючи під час місцевих виборів мера в Миколаєві альтернативного «слугам» Чайку (ОПЗЖ), він був пов'язаний сімейними чи все-таки ідеологічними путами?

Разумков досі ніяк політично не забарвлений і не позиціонований. (Фінальний — в статусі спікера — виступ у парламенті був гідним, але не яскравим, хоча й претендував на програмний: Разумков заявив про президентські амбіції.) Він здобув хорошу школу в команді Тігіпка. Освічений, розуміє закони, шанує процедури, протоколи й дрес-коди. Загалом, виглядає як Кук серед аборигенів. Але щоб його не з'їли, Разумкову доведеться усвідомити, що час компромісів минув. Черга за позицією й умінням формувати власний порядок денний.

Очевидно, що на Сході й Півдні є ніша для нового політичного проєкту. І співголова фракції ОПЗЖ Вадим Рабінович уже висловив наполегливе припущення: «Разумков тупатиметься на нашому полі». Але не факт. За результатами закритої соціології, проведеної Яценюком/Мартиненком, виразної підтримки на Південному Сході в Разумкова немає: ексспікер «занадто часто повторює слово «агресор». Тож Разумков, поки ще перебуваючи в образі молодого Литвина (і нашим, і вашим), у перспективі може забарвитися в будь-який колір. Може стати другою людиною в Кличка; може піти з Ахметовим або з ОПЗЖ; а може по-новому подати «Голос».

Однак політична доля Разумкова і його ціннісний вибір, який він найближчим часом зробить, — це одне. А от доля парламенту з «папугою» у кріслі спікера — це інше. Принизливе для абсолютно всіх, крім зграї випадкових людей, які беруть гроші за роботизоване голосування.

Задушливі обійми гаранта

Ми живемо під час унікального експерименту, коли одна людина формує весь порядок денний у країні. І хоч як дивно, але якщо говорити про можливість узурпувати владу, то в Зеленського — найлегший з усіх українських президентів шлях. І не тому, що в нього більшість, якої не було ні в кого з його попередників, а тому що в нього немає страху.

У всіх колишніх президентів, які мають уявлення про те, як працює державна машина, були внутрішні запобіжники. Свої рамки були навіть у Януковича. А Зе! байдуже. Коли під прикриттям ринку в селян відбирають землю, коли місцеве самоврядування шантажують субвенціями, коли запроваджують комуністичні підходи при тарифоутворенні…

Зе! з'їв усіх. Дорослих і незалежних у владі практично не залишилося. Якщо до них дуже умовно віднести Кличка, то до кінця осені мер одержить законного голову КМДА й президента, який використає потрібний закон винятково у своїх інтересах. Де-юре Зеленський владу вже майже узурпував. А от де-факто — ні. Він не знає, як усім цим рулити. Окремі малокомпетентні люди тримають у голові вузли держуправління. Але в Зеленського немає свого Горбуліна чи Марчука. Немає сильного парламенту й Кабміну.

Слуга народа

Будь-яка підпірка системи, вибудуваної Зеленським, може в будь-який момент завалитися. І ніякої Конституції змінювати вже не знадобиться. На повільному вогні закипає каструля із щільно закритою кришкою. Утримує яку випадкова небайдужа людина, котра абсолютно не розуміє, що там відбувається всередині і що вона робитиме, коли рвоне. Якщо заговорить протестна вулиця, відкриється фронт або почнеться справжня газова війна. Замість того, щоб перед обличчям економічних, енергетичних викликів об'єднувати сильних, Зе! стрімко капсулюється в команді імені Даннінга—Крюґера.

Більше статей Інни Ведернікової читайте за посиланням.