Відкриті списки під загрозою

Дискусія про зміну виборчої системи активізується перед кожними новими виборами. Вже кілька тижнів опозиційні до президента політики і ЗМІ просувають ідею проведення позачергових парламентських виборів. Осінні інформаційні атаки проти Банкової не призвели до відчутних рейтингових втрат чи зупинки антиолігархічної кампанії. Тому дострокове припинення повноважень парламенту IX скликання і проведення виборів — найбільш реалістична законна технологія для перерозподілу влади в Україні. 

Без позачергових виборів опозиція може чекати наступної можливості два роки, за цей час не лише буде складено реєстр олігархів, а й загальна політична та медійна ситуація може змінитися кардинально. Підстав для розпуску парламенту наразі немає. Навіть якщо з найбільшої фракції вийдуть 15–20 мажоритарників і монобільшість втратить права коаліції — у президента лише з’явиться право, але не обов’язок розпустити парламент.

Для того, щоб прискорити процес підписання указу, навіть блокування роботи Верховної Ради, відмови від голосувань та зривів засідань буде замало. Тим часом у поєднанні з вуличними акціями з приводу виконання мінських угод чи енергетичних проблем, із відповідним медіарозігрівом усе це може привести до перспективи дострокових виборів. 

Нові вибори мають відбутися за новим Виборчим кодексом, який передбачає пропорційну виборчу систему відкритих списків. До розподілу мандатів будуть допущені лише партії, котрі подолали п’ятивідсотковий бар’єр. Підрахунок відбуватиметься в багатомандатних округах, межі яких переважно збігаються з адміністративними межами областей. Ця система, за задумом авторів, має зменшити прямий підкуп виборців і стимулювати внутрішньопартійну конкуренцію. Таку систему було застосовано на місцевих виборах 2020 року, виборці її зрозуміли, серед політиків лунали різні оцінки — від позитивних до критичних.

На тлі дискусій про ймовірність дострокових парламентських виборів Давид Арахамія в одному з інтерв’ю оголосив про можливість повернення до пропорційно-мажоритарної виборчої системи. Це викликало емоційну критику і заяви у стилі «все пропало, демократія в небезпеці». Слід зазначити, що міжнародний досвід не дає однозначних рецептів і не називає ідеальних виборчих систем. Як сказано в одній із оцінок Венеційської комісії, «обрання виборчої системи є суверенним правом кожної держави». 

У європейських країнах із великою кількістю виборців переважно використовуються різні типи мажоритарних виборчих систем, що навряд чи прийнятно для України на нинішньому етапі. Свого часу змішані чи пропорційні системи запроваджувалися в країнах перехідних демократій, щоб дати змогу представникам опозиційних партій бути обраними до парламенту. Частка опозиційних виборців могла становити і 20%, але вони були розсіяні по країні і в мажоритарних округах програвали висуванцям влади та олігархів. Запровадження змішаних і пропорційних систем дозволило провести до парламенту опозиційні фракції і таким чином розпочати демократичний транзит. До речі, у Білорусі вибори проходять за виключно мажоритарною системою.

Політичні мотиви повернення до змішаної виборчої системи

Перший — формування коаліції в наступному парламенті. Якщо провести вибори за пропорційною системою найближчим часом, то моделювання результатів на базі чинних рейтингів свідчить, що суперечності між партіями завадять створити коаліцію. Умовно кажучи, для кожного з трьох лідерів — «Слуги народу», «Європейської солідарності» та ОПЗЖ — формування коаліції з будь-ким із двох інших фаворитів буде надзвичайно складним через суперечності програм і персональні конфлікти. Навіть збирати голоси під ситуативну більшість у такій Раді буде занадто важко, і нові перевибори не дуже змінять електоральний розклад. Обрані за мажоритарною системою депутати в усіх скликаннях переважно входили до провладної більшості, брали активну участь у використанні субвенцій на соцекономрозвиток у складі депутатських груп чи одноособово. До речі, в попередньому скликанні коаліції не було впродовж кількох років, і результативні голосування теж забезпечувалися голосами мажоритарників.

Другий — політичне недопредставництво регіональних еліт і необхідність урахування інтересів територій у центральній політиці. Рік тому на місцевих виборах майже по всій Україні перемогу здобули непарламентські партії, переважна більшість міських голів теж не належать до всеукраїнських рейтингових політпроєктів. Фактично, жодна з «місцевих партій» зараз не долає п’ятивідсоткового бар’єра. Мажоритарників і самовисуванців у новій системі не передбачено. Місцеві еліти можуть спробувати купити чи виміняти за політичним бартером кілька місць у списках великих партій, але такі депутати все одно будуть обмежені у своїх діях партійною дисципліною та імперативним мандатом. Запровадження першого карантину у 2020 році показало, що місцева влада може відмовитися від виконання рішень центральних органів влади. Якщо регіональні еліти втратять своє представництво та лобі у Верховній Раді, ця проблема тільки загостриться. 

Ще одна проблема відкритих списків є важливою для партійних керівників, і тут їхні інтереси суперечать бажанням виборців та рядових партійців. Зазвичай усі виборчі списки формує партійний з’їзд, проте на остаточне рішення — кому саме дістануться мандати в округах — серйозно впливають виборці зі своїми преференціями. Місцеві вибори довели, що навіть отримання першого номера в регіональному списку не гарантувало проходження бар’єру, якщо виборці більше довіряли іншим кандидатам-однопартійцям. Тому повернення змішаної системи — це кастовий інтерес партійних лідерів, спонсорів та сірих кардиналів кожної партії.

Фактор Конституційного суду

До парламенту внесено законопроєкт №6444, який передбачає запровадження змішаної виборчої системи. Його можна вважати заготовкою під можливе рішення Конституційного суду України з цього питання. Розгляд подання 45 народних депутатів відбувся ще у травні нинішнього року, і остаточне рішення може бути опубліковане в будь-який момент. Автори подання просять визнати такими, що не відповідають Конституції, норми про висування кандидатів до Верховної Ради виключно партіями. На їхню думку, це обмежує право громадян бути обраними. У разі визнання відповідних статей Виборчого кодексу неконституційними Верховна Рада має внести відповідні зміни до законодавства. У принципі, змішана система передбачає можливість самовисування і вирішує питання представництва регіональних еліт у центральній владі. 

Тимчасом заслуговує уваги альтернативний варіант виконання можливого рішення КСУ. До прикладу, можна скористатися досвідом Естонії. Там виборча система схожа на українську — також багатомандатні округи з відкритими списками. Проте, крім партійних списків, дозволено висувати списки незалежних кандидатів. Якщо кількість голосів, яку набирає такий кандидат, перевищує виборчу квоту — він отримує мандат. Правда, в Естонії на парламентських виборах 2019 року жоден із незалежних кандидатів не отримав мандата, і ця норма зазначена для юридичної чистоти. В Україні ж, із прогнозованою виборчою квотою 45–50 тисяч голосів та скепсисом виборців щодо всеукраїнських політичних партій, — незалежні можуть зайти до нової Ради потужною колоною.

Що депутати можуть змінити ще? 

Зміна виборчої системи — не єдина частина кодексу, яка може бути змінена до наступних виборів. Серед технологів обговорюється і прораховується ідея підвищити виборчий поріг із 5 до 7%. Така зміна теж не порушує жодних стандартів, проте може стати загороджувальним бар’єром для кількох непарламентських партій, рейтинг яких зараз перебуває в межах саме 5%. Така модифікація законодавства цілком відповідає корпоративним інтересам представлених у Раді трьох-чотирьох партій, незважаючи на їхні суперечності з політичних питань. Ділити мандати на чотирьох буде вигідніше, ніж на сімох-вісьмох. 

Не виключено повернення можливості створювати іменні блоки. Політика в Україні персоніфікована, і передвиборний ребрендинг старої партії під прізвище популярного лідера може додати їй відсотків. 

Поширення права участі в голосуванні на громадян віком від 16 років збільшить шанси тих партій, котрі мають більшу підтримку серед молоді. Явку молоді може підвищити можливість віддаленого голосування через Інтернет як паралельна опція з класичним голосуванням бюлетенями. Технічно наша «Дія» може підготувати відповідний захищений модуль уже на наступні вибори, проте на заваді тут стає загальна довіра населення до інституту виборів і традиційні звинувачення переможених кандидатів, що «результати вкрали, все сфальсифіковано, все пропало». Тому новітні технології слід запроваджувати обережно та з урахуванням суспільних настроїв. 

Навіть використання оптичних сканерів, анонсоване недавно одним із політиків, має свої переваги і ризики. Сканер збирає інформацію про результати голосування в конкретній скриньці до часу закриття дільниці, а потім миттєво передає оперативні дані на сервер ЦВК. Країна дізнається майже точні неофіційні дані та спокійно їх обговорює, а члени ДВК без напруги й нервів рахують бюлетені для підтвердження даних сканерів. Проте і тут практика показує ризик звинувачень у неточності сканера, кібератаках та можливих маніпуляціях. 

Влітку 2019 року Верховна Рада VIII скликання голосувала за Виборчий кодекс як прогресивну реформу із розрахунком, що використовуватимуть нову систему вже на виборах парламенту X скликання. Завдання нинішніх політиків — зберегти позитивні тренди, але в разі потреби внести необхідні зміни, з обов’язковими консультаціями між усіма фракціями парламенту, експертними організаціями та шанованими міжнародними інституціями. Якщо вже змінювати виборче законодавство — то не під час виборчої кампанії, а заздалегідь, аби всі політичні партії мали рівні шанси підготуватися.

Більше статей Ігоря Попова читайте за посиланням.