Від війни до великої угоди

10 вересня президент США Дональд Трамп повідомив про рішення звільнити свого радника з питань національної безпеки Джона Болтона, з яким він та інші члени адміністрації "не погоджувалися щодо багатьох тактик та ідей".

Одразу після президентського допису у Твіттері, вже колишній посадовець уточнив, що він був не звільнений, а сам подав у відставку після 17 місяців служби.

Посол Болтон був третім радником за три роки каденції Трампа. Майкл Флінн перебував на посаді радника з питань національної безпеки лише 24 доби, залишивши її зі скандалом, пов'язаним із Кремлем. Утім, він устиг демонтувати кілька важливих механізмів вироблення та реалізації політики національної безпеки, що створювалися впродовж тривалого часу. Проте безуспішно спробував сконцентрувати у своїх руках головні важелі в цій сфері, протидіючи головному стратегові Трампа С.Беннону і президентському зятю Дж.Кушнеру.

Герберт МакМастер був класичним високопосадовцем, який позбувся зайвих "стратегів", відновив засідання Керівного комітету, що складається з ключових посадовців кабінету, з метою узгодити безпекову політику, налагодив міжвідомчу взаємодію і покладався більше на професіоналізм, ніж на партійну чи ідеологічну заангажованість. Утім, генерал не призвичаївся до стилю свого патрона, який вважає, що його "чуйка іноді говорить більше, ніж може сказати розум усіх інших". Тривалі брифінги та обговорення всіх нюансів можливих рішень та їх наслідків були для господаря Білого дому занадто виснажливими і мало не тортурами.

Войовничий і радше схильний до дії, ніж розмірковування, Джон Болтон більше вписувався у парадигму "зробимо Америку великою знову". Він монополізував процес вироблення рішень, прибравши з нього навіть державного секретаря, чим підсилив і без того неприязне ставлення до себе. Натомість Майк Помпео був і залишається причетним до проведення щоденних брифінгів президента, попри те що впродовж понад 70 років цю функцію виконував виключно радник президента з питань національної безпеки. Саміти з Кім Чен Ином і Владіміром Путіним торік, можливо й неохоче, але були організовані Дж.Болтоном без погодження з ключовими посадовцями адміністрації.

Дж.Болтон мав доволі жорстку позицію щодо супротивників США, особливо Північної Кореї. Незгода з "медовим місяцем" у відносинах з північнокорейським диктатором призвела до того, що його виключили зі складу делегації, яка відвідувала демілітаризовану зону. Болтон відкрито суперечив "рожевим" оцінкам свого шефа ракетного потенціялу і готовности Пхеньяна його позбутися. Символічним видається випробування КНДР великої пускової установки для балістичної ракети, проведене в день відставки Болтона. До речі, це вже десятий запуск ракет із початку року, попри "дуже гарний лист", що його отримав Трамп від свого далекосхідного друга.

Незгода із виведенням американського контингенту з Афганістану стала причиною того, що Дж.Болтона не запросили на одну з ключових нарад із цього питання. Трампу приписують слова, ніби він "не хоче третьої світової війни", тому відмовився від запропонованого його радником удару у відповідь після того, як іранці збили американський безпілотник. Дж.Болтон виступав за військову підтримку венесуельської опозиції та більш жорстку політику щодо Куби. Натомість Трамп, обравши дипломатичний тиск у питанні режиму Ніколаса Мадуро, дав можливість Путіну прийти на допомогу ще одному кривавому режиму. Це при тому, що в своєму дописі він заявив: "…насправді моя позиція щодо Венесуели і Куби була ще жорсткішою, ніж у Болтона. Він стримував мене!"

Роздратування Трампа накопичувалося досить довго. Раптовість рішення пов'язують із незгодою Болтона зняти санкції з Ірану, аби уможливити зустріч президентів під час вересневої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Не останню роль відіграло й категоричне несприйняття радником ідеї появи керівництва "Талібану" з мировою угодою в президентській резиденції Кемп-Девід - та й ще у вересні, коли відзначають роковини терактів 11 вересня. Це б було би вельми дражливим не лише для запеклих республіканців. Як анекдот можна сприймати версію, ніби Трамп переконаний у причетности свого радника до витоку інформації з одного з засідань, де президент неодноразово цікавився, чому б не використати ядерний боєзаряд проти циклону, допоки він не дістався американського узбережжя?

"Моя єдина турбота - національна безпека США", - зазначив Дж.Болтон і пообіцяв згодом докладніше висловитися щодо ситуації. Якщо на відміну від свого попередника Г.МакМастера і колишнього міністра оборони Дж.Меттіса він публічно розкритикує Трампа та його підходи, зокрема щодо Ірану, це може спричинити розкол у лавах республіканців. Утім, серед важелів впливу президента є й фінансовий, оскільки Дж.Болтон співпрацює з республіканським каналом Fox News, а його власник є палким прихильником чинного президента.

Серед можливих наступників Дж.Болтона називають радника з питань національної безпеки віцепрезидента - генерала К.Келлога, який уже недовго виконував ці обов'язки після відставки Г.МакМастера. Спецпредставник з питань Ірану Б.Хук, спецпредставник з питань Північної Кореї С.Біган і заступник радника з питань національної безпеки Р.Ваддел також розглядаються як прохідні кандидатури. Згадується й ім'я посла у ФРН, але президентові подобається, як Р.Гренел дипломатично дратує Берлін. Ну а держсекретареві М.Помпео навряд чи вдасться повторити історію Г.Кіссинджера, який обіймав обидві посади одночасно.

Очевидно, що після вдумливого, обережного й розважливого Г.МакМастера та ідеологічного, войовничого і самостійного гравця Дж.Болтона Трамп волітиме бачити біля себе більш керованого і лояльного виконавця, який допоможе йому досягнути бодай якоїсь "великої угоди" перед президентськими виборами наступного року. Не так важливі деталі угоди, як те, що її уклав саме Трамп. Тож слід очікувати активізації на одному з ключових напрямків, де дотепер мало чим вдалося похизуватися. Ідеться про Північну Корею, Іран і Росію. Після проваленого саміту з талібами не залишилося часу на "афганський прорив".

У північнокорейському вузлі зав'язані інтереси Китаю, Росії, США та їхніх союзників, передусім Південної Кореї та Японії. Оскільки Кім Чен Ин усвідомлює, що в його руках золота акція, годі сподіватися, що він її проміняє на якийсь там "будапештський" меморандум та можливість вільно дістатися Голлівуду. Що ближче 2020 рік, то слабкіша позиція виборного президента у переговорах з незмінним головою КНДР.

Деескалація з Тегераном можлива й бажана, але політика тиску не спрацьовує, бо односторонні дії Вашингтона суперечать інтересам європейських союзників, які навіть запровадили своєрідний офшорний механізм виведення своїх компаній з-під імовірних американських санкцій. Натомість режим аятол навряд чи погодиться здати здобуті великою ціною позиції в регіоні - у Сирії, Ємені, та не відмовиться підтримувати Хізбаллу, яка тероризує Ізраїль. Годі й говорити про ракетні розробки, що мають зберегти режим у надзвичайно небезпечному регіоні.

Таким чином адміністрація може спробувати здійснити "російський прорив". По-перше, в умовах, коли державний департамент і Пентагон очолюють більш чутливі до імпульсів Трампа люди, а на чолі РНБ може стати не такий запеклий боєць холодної війни як Дж.Болтон, вимикається важливий запобіжник усередині ключової безпекової структури.

По-друге, доведене втручання Москви у вибори 2016 року вже перестало бути гарячою внутрішньополітичною темою. До того ж розслідування спецпрокурора Р.Мюллера ("Чи вислизнув Трамп із-під ковпака Мюллера?" DT.UA № 16 від 26 квітня ц.р.) вивело Д.Трампа з-під удару в питанні можливої змови з Кремлем.

По-третє, дедалі гучніше лунають доводи щодо потреби нормалізувати відносини з Росією задля розв'язання складних міжнародних проблем. Понад те, після виходу США місяць тому з Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальности Договір про стратегічні наступальні озброєння від 2010 року є єдиним залишком колись розгалуженої системи двосторонніх угод, що забезпечували стратегічний баланс. На тлі ядерного шантажу Москви американські експерти вважають за потрібне негайно розпочати перемовини щодо забезпечення його дії й після граничного 2021 року.

Трамп неодноразово виказував свої симпатії Путіну. І відставка Болтона криє в собі можливі неприємні зміни зовнішньополітичного курсу Вашингтона щодо Москви.