Чи вислизнув Трамп із-під ковпака Мюллера?

Упродовж майже двох років розслідування спеціального прокурора Роберта Мюллера викликало нервову реакцію Дональда Трампа та тішило демократів надією, що з його допомогою вдасться прискорити заплановану на 2020 рік ротацію господаря Білого дому. Малоприємним сюрпризом для "віслюків" стало стисле резюме генерального прокурора Вільяма Барра на майже 450- сторінковий документ, яке стверджувало, що ані змови з росіянами, ані перешкоджання правосуддю не було. Трамп - уже з легким серцем - продовжує повторювати цю мантру. Втім, крапку над "і" ще не поставлено, адже, всупереч усталеній практиці попередніх розслідувань, спецпрокурор не дав чіткої відповіді, чи вважає він президента винним - чи знімає з нього всі підозри. Натомість спецпрокурор передав пас конгресменам, і мав рацію.

18 березня стало доволі жвавим днем на Капітолійському пагорбі та в офісах головних редакторів новинних каналів і провідних друкованих видань, які поринули в аналіз публічної частини звіту. За першу добу лише з урядових інтернет-сторінок документ був завантажений 100 тисяч разів. Узагалі, команда спецпрокурора згенерувала набагато більше матеріалів, але вагома їх частина не ввійшла до звіту, а була скерована до інших інституцій. Робота слідчої команди фокусувалася на кримінальній складовій справи; всі матеріали, пов'язані з контррозвідувальною діяльністю, передавалися до Федерального бюро розслідування; а виявлені порушення та ознаки злочинів, не пов'язаних із основною новелою, - до Міністерства юстиції. Широкий загал, крім того, не побачив понад 7% тексту, який містить чутливу інформацію щодо методів роботи спецслужб, був отриманий у закритому режимі під час суду присяжних, включає дані стосовно третіх осіб чи може зашкодити розслідуванням або судовим справам, які ще тривають.

Власне, звіт складається з двох томів - розлогого і докладного висвітлення фактів та методів втручання Кремля у президентську кампанію 2016 року, а також епізодів, які можуть трактуватися як намагання Трампа перешкодити проведенню розслідування. Перша частина розповідає про діяльність Агентства інтернет-досліджень (фабрики ольгінських тролів), здійснення операцій впливів, а також про діяльність ГРУ із втручання в комп'ютерні системи демократичної партії та її кандидата у президенти. До речі, невдовзі після публічного заклику Дональда Трампа до Росії знайти електронні повідомлення, що зникли з приватного серверу Гілларі Клінтон, було зафіксовано активність російських хакерів, спрямовану на "задоволення" такого прохання. Втім, цього замало для доведення факту змови, це, швидше, є свідченням зацікавленості Москви у приході до влади саме цього кандидата, від чого там очікували зиску для себе.

Росіяни розгорнули свою шкідливу діяльність у Сполучених Штатах за два роки до згаданого епізоду. При цьому адміністрація Барака Обами знала про нахабне вторгнення, але заплющувала на нього очі. Схоже, пояснення такої поведінки слід шукати в бажанні заручитися підтримкою Кремля у питанні ядерного роззброєння Ірану. Радниця президента з питань національної безпеки Сьюзан Райс навіть осмикнула свої підлеглих, які було запропонували контрзаходи у відповідь на загрозливу активізацію росіян у 2016 році. В це цілком можна повірити, адже, як з'ясувалося, адміністрація сорок четвертого президента гальмувала переслідування й запровадження санкцій проти угруповання Хізбалла, оскільки ця терористична організація отримала умовний імунітет унаслідок непублічної угоди з режимом аятол, який поставив свій підпис під Спільним всеосяжним планом дій. У цьому контексті, не таким безпідставним виглядає закид республіканців у бік Барака Обами, що вся історія зі звинуваченням його наступника є намаганням відвернути увагу від власних промахів.

Завершення розслідування трохи змінило його сприйняття серед прихильників протилежних політичних таборів. Так, згідно з опитуваннями Post/Schar School, республіканців, які схвально оцінюють виконання своєї місії Робертом Мюллером, побільшало на 25% (до 46%), тоді як 15% демократів змінили свою думку на протилежну (з 77% підтримки місяцем раніше). У найближчому оточенні президента радо прийняли результати розслідування. Втім, очільник команди захисників, колишній мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані зайняв двозначну позицію. Він одночасно вважає звіт об'єктивним, трактуючи його як свідчення невинуватості свого патрона, і таким, що був складений командою упереджених демократів на чолі з паном Мюллером. Нападки експресивного республіканця обумовлені незадоволенням, що звіт не став останньою краплею й використовуватиметься демократами для підриву позицій чинного президента.

Висновок розслідування не містить виправдання, адже наведено десяток епізодів, котрі можуть тлумачитися як намагання Трампа перешкодити правосуддю. Найбільш кричущий приклад - звільнення директора ФБР Джеймса Комі, який, власне, й запустив машину розслідування підозрілих зв'язків команди Трампа з росіянами. Але є причини, чому Роберт Мюллер уникнув і обвинувального формулювання. Як свідчить правовий аналіз професора Джоша Блекмена, Роберт Мюллер виходив із того, що навіть за відсутності прямої згадки посади президента серед суб'єктів, які підпадають під законодавство про перешкоджання правосуддю, таке законодавство має бути застосовним. Ця логіка базується на висновку Офісу правової експертизи Міністерства юстиції від 1995 року, який стверджує, що на президента поширюється антикорупційний статут, незважаючи на відсутність там прямого згадування цієї посади. Втім, правова практика свідчить про примат прямого згадування. На додачу до цього, нинішній прокурор є прихильником підходу, що чинного президента не можна притягувати до відповідальності за виконання своїх конституційних обов'язків. А ось Конгрес має повноваження визначити як кримінальні певні дії, зокрема підкуп з метою лжесвідчень, залякування свідків та фабрикування доказів.

Власне, не в змозі обвинуватити чинного президента, з огляду на настанови Офісу правової експертизи, Роберт Мюллер дав таку можливість Конгресові. Попри попередні запевнення спікера Палати представників Ненсі Пелозі, що запуск процедури імпічменту недоцільний, демократи не відкинули цю ідею остаточно. Наразі вони зіставляють політичний зиск і ризики: не змігши зібрати необхідну кількість голосів конгресменів, вони ризикують отримати непередбачувані політичні наслідки на прийдешніх президентських виборах, вже не кажучи про неминуче повернення бумерангу, коли головний офіс країни очолюватиме їхній однопартієць. Одначе дехто з демократів, включно з тими, хто планує наступного року позмагатися за номінацію від партії, вимагає рішучіших дій стосовно імпічменту.

Наразі спікер Палати представників і очільники юридичного комітету та комітету з питань розвідки чекають закритої частини звіту, а також свідчень у Конгресі пана Мюллера. Імовірно, саме ця подія може стати спусковим гачком. Утім, якби сам пан Мюллер мав можливість не читати малоінформативні відповіді юристів Трампа і понад тридцять реплік останнього - "не згадую", а зустрітися з ним віч-на-віч, - справа, мабуть, пішла б значно веселіше. Конгресмени також продовжать і власне розслідування. У понеділок президент подав судовий позов проти аудиторської фірми, яка займається його справами, та голови комітету з нагляду Палати представників із метою блокування передачі до Конгресу його фінансової звітності. Вже три роки поспіль він відмовляється надавати ці документи, посилаючись на тривання аудиту.

Для української аудиторії звіт спеціального прокурора має не лише академічний інтерес, що полягає у вивченні механізму роботи оспіваної системи стримування та противаг, кремлівського інструментарію втручання у внутрішні справи іншої держави, а також можливого розвитку політичної ситуації на найближчу перспективу. Наша держава там згадується неодноразово безпосередньо та у зв'язку з ім'ям Пола Манафорта - ділка від політичних технологів, появі якого ми завдячуємо дуумвіратові українсько-російського олігархату Олегові Дерипасці та Рінату Ахметову. Документ містить відомості про фінансові махінації, брехню правоохоронцям, а також зв'язки з оточенням Володимира Путіна і Віктора Януковича. Пол Манафорт намагався показати свою корисність російському олігарху, зокрема пересилаючи йому внутрішньопартійні опитування, а також поліпшити взаємини, тобто розв'язати судові спори з Дерипаскою. Річ у тому, що останній втратив гроші, інвестовані у фонд, засновником якого був Пол Манафорт.

Цікавим є епізод щодо вилучення з маніфесту Республіканської партії фрази про надання Україні летальної зброї. Оновлюючи документ 2012 року, в якому висвітлювалася позиція партії з ключових проблем напередодні висування єдиного кандидата, делегатка від штату Техас Діана Денман внесла до тексту пасаж про тривання агресії Росії проти України, підтримку "діючих (якщо потрібно - посилення) санкцій проти РФ, доки суверенітет і територіальна цілісність України повністю не відновлені", а також про "надання летальної зброї ЗСУ та більшу координацію з НАТО в питанні оборонного планування". Старший радник передвиборної кампанії з питань політики національної безпеки Джефрі Гордон кілька разів наполягав на заміні фрази "летальна зброя" на більш м'яку - "необхідна допомога", посилаючись при цьому то на отримані від керівництва передвиборної кампанії вказівки, то на нібито почуту думку Трампа про необхідність поліпшення відносин із Росією, перекладання питання допомоги на європейські плечі, а також небажання починати третю світову війну в тому регіоні. Головний політичний радник кампанії був здивований зміною фразеології, адже вона не відбивала лінії кандидата в президенти, а директор кампанії Джон Машбурн розцінив такі дії як порушення його вказівок. При цьому посилання прихильника більш м'якої позиції щодо Росії на телефонні й особисті розмови не знайшло свого підтвердження.

Іншим цікавим сюжетом стала історія з мирним планом для України. Перша згадка про план датована серпнем 2016 року, коли Костянтин Килимник домовлявся про зустріч із Полом Манафортом, для якого грав роль зв'язного з його українськими клієнтами з Партії регіонів та, час від часу, Олегом Дерипаскою. Пан Килимник, про причетність якого до російських спецслужб здогадувалися і Манафорт, і інші, дав зрозуміти, що сутність плану - у забезпеченні контролю Москви над окупованими територіями, і, у разі згоди Манафорта очолити процес, Віктор Янукович обіцяв посприяти зустрічі свого колишнього політтехнолога на найвищому російському рівні. Розслідування обставин справи, включно з письмовим запитанням Дональду Трампу, свідчить, що план до нього доведений не був. Утім, спецпрокурор зазначає, що не має доступу до частини листування Манафорта, яке здійснювалося з допомогою шифрувального програмного забезпечення, а на його показання не можна покладатись, оскільки цей ділок брехав слідчим та суду присяжних стосовно своїх контактів із Килимником і, власне, мирного плану, що стало причиною рішення судді про порушення Манафортом угоди зі слідством.

Результати розслідування Роберта Мюллера виявили різноманітні аспекти підривної діяльності Кремля, хитросплетіння діляг навколо Дональда Трампа, їхні сумнівні морально-етичні якості. З великої кількості епізодів можна зробити висновок, що господар Білого дому та його оточення мали б називати фальшованими новинами не журналістські репортажі, а слова тих, хто, власне, й створював інформаційні приводи. Частина доказової бази стосовно перешкоджання правосуддю може бути використана у практичній площині, проте - відкрита до правових трактувань, що ускладнює кінцевий результат. Втім, це не означає, що звітом не озброяться демократи. І фраза Дональда Трампа, який, щойно дізнавшись про призначення спецпрокурора, промовив: "О боже. Це жахливо. Це кінець мого президентства. Мені хана", - може виявитися пророчою.