ВАЛЕРІЙ ПУСТОВОЙТЕНКО: «У МЕНЕ ДУЖЕ ЦІКАВІ СТОСУНКИ З ПРЕЗИДЕНТОМ»

24 сiчня, 2003, 00:00 Роздрукувати
Bипуск № 3, 24 сiчня-31 сiчня 2003р.
Відправити
Відправити

Лідер колись впливової НДП Валерій Пустовойтенко продовжує вірити, що його партія воскресне. Водночас він не заперечує, що чорна смуга в житті народних демократів ще не минула...

Прем’єр давно минулих днів
Прем’єр давно минулих днів
Прем’єр давно минулих днів

Лідер колись впливової НДП Валерій Пустовойтенко продовжує вірити, що його партія воскресне. Водночас він не заперечує, що чорна смуга в житті народних демократів ще не минула. Помітне розхолодження у стосунках із Президентом, образа на Віктора Ющенка, розрив контактів з Іваном Плющем — ось неповний список «малих» негараздів, якими нині заклопотаний глава НДП. Тепер серед політичних друзів Пустовойтенка — ті, кого він раніше не виносив на дух...

— Валерію Павловичу, НДП програла боротьбу і за крісла керівників парламентських комітетів, і за міністерські посади. На якому світі нині перебувають народні демократи?

— Не переживайте, на цьому. Те, що ви називаєте програшем, я так не сприймаю. Партія додала і в чисельності, і у впливі. Ми розробили нову програму, концепцію будівництва партії, провели два з’їзди. Частково змінено керівний склад, узято курс на посилення регіональних організацій. А що ж до крісел глав комітетів і урядових портфелів, то НДП узяла все, що могла взяти.

— Тобто вам не дали того, що могли дати?

— Нічого дати нам не могли. Справді, якби парламентське представництво НДП було ширшим, ми могли б претендувати на більше. Та ще на самому початку роботи нинішнього скликання Верховної Ради через адміністративний тиск до нашої фракції не ввійшли 10 депутатів, які залишилися при цьому членами партії. Їхній вчинок я вважаю зрадою. Особливих дивідендів усі вони не отримали, а ось позиції фракції НДП сильно підірвали.

— Нарешті Валерій Пустовойтенко заявляє про наявність адміністративного тиску?

— Я завжди казав, що адмінресурс є. Просто його потрібно використовувати з розумною метою, а не так, як це роблять нині.

— І хто ж чинив адміністративний тиск на депутатів?

— Глави регіональних адміністрацій. Центральна виконавча влада теж.

— Уточніть, центральна влада — це адміністрація Президента?

— Так.

— З’явилися прогнози, що вже найближчим часом фракція НДП взагалі може зникнути з парламентської карти й буде розділена між СДПУ(о) та «донецькими». Ви готові до такого повороту подій?

— Ні СДПУ(о), ні Партія регіонів на нас не впливають. Навіть якщо станеться, що окремі люди залишать фракцію, думаю, ми зможемо її поповнити. Фракція НДП обов’язково буде в парламенті.

— Серед тих, хто може залишити фракцію, випадково немає Олександра Карпова? Подейкують, що між вами виникали конфлікти саме на грунті ставлення до СДПУ(о) і лобіювання її інтересів...

— Ми ніколи не говорили з Карповим про лобіювання якихось інтересів СДПУ(о). У нас нормальні стосунки, він у мене працював радником, нині він — член політвиконкому НДП. А те, що на репутацію Карпова намагалися кинути тінь, то це підступи опонентів, яких він не влаштовував як координатор більшості.

— По-вашому, Карпов упорався з цим завданням?

— З ним неможливо було впоратися, оскільки принципи формування більшості з самого початку вибрані неправильні. Якщо депутати в себе у фракції не можуть поділити комітети, як їх можна поділити між фракціями?! У НДП своє бачення схеми створення більшості, я ще 2000 року говорив, що вона має бути політичною, формуватися на ідеологічній основі. У нас же більшість створюється під певні політичні постаті. Хто її створює? Президент. Тільки завдяки його зусиллям створили більшість «під Ющенка», затвердили бюджет і програму уряду. І що вийшло? Така система не спрацьовує, тому я виступав і тоді, і нині проти так званої «технічної» більшості.

— Навіщо тоді ця більшість узагалі створювалася?

— З першого дня розгорнулася боротьба між певними політичними силами. Опозиційна «четвірка» вже тоді працювала злагоджено, але для створення своєї більшості їм забракнуло голосів. Новий парламент не міг почати стабільно працювати. Ми бачили лише один вихід — створити більшість на основі блоку «За єдину Україну!».

— Ви можете назвати Володимира Литвина «своїм» спікером, який у тому числі представляє й інтереси НДП?

— Я гадаю, що впродовж наступної сесії Литвин зросте й стане досить серйозним спікером. Ми його однозначно підтримували і робитимемо це надалі.

— Чи не велися переговори з Литвином про його входження в НДП?

— Він найближчим часом має визначитися і, думаю, зробить це. Та, як мені здається, його вступ у будь-яку партію посилить недовіру до спікера з боку представників інших партій.

— Чи не здається вам, що СДПУ(о) з часом повторить вашу долю? Спочатку НДП була «партією влади», тепер ця роль дісталася СДПУ(о), але вже на підході представники Партії регіонів...

— На жаль, ні НДП, ні СДПУ(о), ні жодна інша партія не стала «партією влади». І найближчим часом, думаю, її в Україні не буде.

Ярлик «партія влади» НДП приклеїли перед виборами, хоча я як прем’єр-міністр узагалі не займався партійною роботою 1998 року. Я ніколи нікого не примушував вступати в партію. І вважаю, що така практика, хоч би хто її застосовував — чи то Партія регіонів, чи то СДПУ(о) (а вони таке роблять), — ні до чого хорошого не приведе. Партія повинна перемагати на виборах, створювати більшість, формувати уряд. Навпаки не буває. Тому «партії влади» у нас немає. Та боротьбу за місце у владі ті політичні сили, які ви назвали, зрозуміло, ведуть.

— Якщо ми відмовимося від терміна «партія влади», а поговоримо про узурпацію влади однією партією?

— Ніколи НДП не узурповувала владу, ніхто їй цього не дозволяв. Уся влада, відповідно до Конституції, перебуває в Президента. Він формує Кабінет міністрів, призначає глав адміністрацій. Цього разу Президент узгодив розподіл урядових портфелів із більшістю. Та це не означає, що хтось із цих міністрів слухатимете партію.

— А як бути з призначенням представників СДПУ(о) керівниками десятків районних і кількох обласних адміністрацій? Хіба це не приклад узурпації влади?

— Ну то й що? У Черкасах голова адміністрації член СДПУ(о), а його перший заступник — мій однопартієць. Питання не в партійності, а в людях, здатних обіймати певні посади. В Україні підготовлених кадрів для такої роботи обмаль.

— Ви малюєте ідеальну картину: мовляв, призначають лише професіоналів. Лобіювання партійних інтересів узагалі немає?

— Є. Я лобіюю партійні інтереси. Проте не хочу, щоб ми говорили про людей лише як про членів якоїсь партії. Нині все спрощують: прийшов губернатор, член СДПУ(о), отже — вся область буде вотчиною СДПУ(о). Та ні! Люди мають свої політичні уподобання. Хоча я знаю, що представники СДПУ(о) здійснюють так звану «ревізію» глав адміністрацій, пропонуючи тим вступити в ряди їхньої партії. Стосовно тих, хто відмовляється, готують так звані організаційні заходи. Таку роботу проводять. Однак це не означає, що всі помчать вступати в СДПУ(о).

— Які у вас стосунки з Президентом?

— Дуже цікаві.

— А конкретніше?

— Звичайно, коли я очолював уряд, наші стосунки з Леонідом Кучмою були тіснішими як у робочому плані, так і в побутовому. Тоді практично не минало дня, щоб ми не бачилися. Сьогодні такого немає. Та я з Президентом продовжую спілкуватися. Наші стосунки непрості — це відверто. Вважаю, що ті люди, які сьогодні поруч із ним працюють, неправильно його інформують про мою поведінку, про стратегію НДП. Та можу сказати, що Президент дуже серйозно зацікавився моїм виступом на раді партії, присвяченій проведенню політреформи. І я сьогодні можу сказати йому все, що вважаю за потрібне.

— А можливість така є?

— Так. Хочу віддати належне Президенту, який (на відміну від багатьох керівників, того ж таки генпрокурора, з яким я півроку не можу переговорити навіть по телефону) йде назустріч. Коли потрібно, я телефоную в приймальну й прошу повідомити про мій дзвінок. Щойно в Президента з’являється вільна хвилина, він або зв’язується зі мною, або запрошує переговорити.

— До яких кабінетів адміністрації Президента ви ще заходите?

— До всіх, якщо мені потрібно. З цим проблем немає. Я дружу з Олегом Дьоміним, у чудових стосунках з Анатолієм Орлом. Будь-якої хвилини можу зателефонувати додому Медведчуку. Може, для мене це навіть трохи несподівано, але він нині дуже доброзичливо до мене ставиться.

— Може, тому, що вже не вбачає у вас конкурента?

— Не думаю, що в цьому причина. У нас досить довірчі стосунки, ми можемо обговорювати з ним будь-які теми. Ще не було таких питань, із якими б я звертався до Медведчука, і він їх не вирішив.

— Чи можете так само запросто зателефонувати додому Віктору Януковичу й вирішити проблеми з ним?

— Гадаю, так. Ми можемо нормально й тісно співпрацювати. У нас добрі стосунки ще від тих часів, коли я був прем’єром, а він — губернатором. Тоді нам спільно вдалося ліквідувати проблему з виплатою зарплат шахтарям, хоча чомусь про це вже ніхто не згадує. А тоді Донецька область була центром соціальної напруги в Україні. І сьогодні такою є.

— По-вашому, уряд Януковича можна назвати реформаторським?

— Питання не в уряді Януковича, а в принципах, базуючись на яких, ми плануємо піднімати країну. Я виступав і виступатиму за довгостроковий розвиток держави, за прийняття відповідної програми. Я 1999 року подав таку програму розвитку на 10 років. Де вона? Ющенко прийшов, каже: «Не годиться». Що ми маємо сьогодні? Перше: завдано шкоди міжнародному іміджу України. Друге: загострилася політична ситуація після парламентських виборів. Третє: у нас повністю зупинилася економіка.

Сьогодні я не бачу в нового уряду бажання працювати над цим питанням. Як можна було переглядати бюджет після підписання документа Президентом? Як можна забирати по 10 відсотків у всіх структур виконавчої влади й віддавати на підвищення мінімальної заробітної плати? Я такого не визнаю, я за це не голосуватиму! Як можна було скасовувати одновідсотковий збір за валютні операції, якщо за ці гроші виплачено пенсії? Завтра ще якийсь закон приймуть про надання допомоги незаможним. Я — за таку допомогу. Та де гроші брати? Знову перекроювати бюджет? Програму дій уряду я взагалі не визнаю. Янукович допрацює до 2004 року — дай йому Боже — і здасть повноваження новому президентові. Знову нова програма?

— Нещодавно журналісти поцікавилися вашою думкою про парламентську більшість. Ви відповіли, що вас більше цікавить футбол. Стомилися?

— Ні, я дуже активно працюю. Не менше, ніж 1998 року. Не приховую, мені жаль, що напрацювання мого уряду, нашу програму тепер закинули. А про ту фразу щодо футболу... Пам’ятаю, саме тоді я довідався, що капітан київського «Динамо» подав заяву про перехід до московського «Спартака». Я добре знаю Владислава Ващука, і його вчинок, на мій погляд, означає, що у футбольному господарстві України не все гаразд. «Динамо» здає позиції. Сподіваюся, що «Шахтар» стане базовою командою для формування збірної України.

— Якщо перекласти з мови футболу мовою політики, чи означає це, що СДПУ(о) йде, а її місце займають представники донецького регіону?

— Не слід змішувати політику та футбол. А київське «Динамо», на мій погляд, захопившись купівлею іноземних гравців, втратило чимало вболівальників. Я ось нині впритул займаюся міні-футболом. Є успіхи: наша збірна їде на чемпіонат Європи. До речі, торік я подарував близько 1000 комплектів спортивних форм з емблемою нашої партії.

— Не змішуйте футбол і політику! Тепер НДП учиться грати на маленьких полях? А хто буде партнерами?

— Переговори з потенційними політичними союзниками не припиняються ніколи.

— Блок «Наша Україна» є у списку потенційних? За яких умов можливий союз із Ющенком?

— Союз може бути завжди. Коли потрібно знаходити компроміси, ми регулярно зустрічаємося і з Костенком, і з Порошенком. А як об’єднатися? Є особисті інтереси, є партійні. Я дуже хочу створити серйозну політичну коаліцію. Та, з іншого боку, ми вже створили блок «За єдину Україну!», а що отримала НДП? Депутатів забрали, портфелів, як ви самі зауважили, ми отримали мало, фракцію хтось там має намір громити... Навіщо об’єднуватися, щоб потім роз’єднуватися?

— Чи можливе від’єднання «Нової України» на чолі з Євгеном Кушнарьовим від НДП і входження в «Нашу Україну»?

— Сьогодні НДП набагато сильніша, ніж «Нова Україна». Навіщо це Кушнарьову?

— Як ви ставитеся до ідеї Івана Плюща про створення могутньої української партії, яка об’єднає центристські та націонал-демократичні сили?

— Нехай Іван Степанович візьме і створить таку партію. А то він лише розповідає... І чому раптом це його ідея? Програмний документ про створення такої партії прийняла НДП у квітні 2000 року. Ми підписали декларацію про об’єднання з 14 партіями. Та влада поступово знищила цей союз.

— Чи може Іван Плющ бути посередником між НДП і «Нашою Україною»?

— Ні, не може. Він не член нашої партії і сьогодні з нами не має нічого спільного. Кожен має право жити і працювати. Нехай це й робить.

— Валерію Павловичу, Анатолій Толстоухов заявив, що НДП піде на президентські вибори зі своїм кандидатом. Це буде член партії?

— Обов’язково. У нас багато достойних людей...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Ентер або кнопку нижче відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК