В режимі очікування

04 травня, 2020, 18:15 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Як уряд відкрив для себе трудову міграцію і що з того вийшло

В останні дні квітня заяви та дії українського уряду стосовно спроб організованого виїзду трудових мігрантів до Фінляндії і Британії спричинили кризу на тлі кризи.

"Ми хочемо спробувати залишити людей в Україні і докладемо до цього максимум зусиль", - сказав Денис Шмигаль в опублікованому 22 квітня інтерв'ю, додавши, що уряд через це не веде жодних перемовин про вивезення людей. Правда, вже 23 квітня до Фінляндії вилетів чартерний рейс з українськими працівниками. Зате через тиждень літаку до Британії заборонили виліт за дві години до зльоту і тільки після тривалих перипетій дали дозвіл .

У відповідь прокотився вражаючий вал звинувачень та конспірологічних теорій, а також фейкових повідомлень про "заборону виїзду". В соціальних мережах можна знайти версії про неспроможність або репресивність уряду, який намагається заборонами втримати громадян у країні, бо на інше не здатний; змову з олігархами, які хочуть здешевити робочу силу; зазіхання держави на гроші трудових мігрантів; повернення кріпацтва, залізної завіси, торгівлю людьми, работоргівлю, Північну Корею, СРСР і т.ін. Не можна не помітити емоційності, з якою українське суспільство відповіло на (реальну чи уявну) спробу закрити країну.

З одного боку, перспектива бути замкненим у країні зачепила якусь універсальну болючу точку українського колективного несвідомого. З іншого - обурення охопило трудових мігрантів: раніше вони не страждали від надмірної уваги уряду, що не надто цікавився їхніми проблемами. Тільки карантин і економічна криза примусили владу всерйоз згадати про реінтеграцію мігрантів, яку, не маючи досвіду й напрацювань, спробували втілити адміністративними методами.

Відчувши суспільний настрій, доповнений до того ж запитом із боку країн ЄС і Британії, влада швидко припинила заборонну риторику. Уряд уповноважив займатися цим питанням свої євроінтеграційні структури. Вже 30 квітня віцепрем'єр з питань європейської інтеграції Вадим Пристайко заявив, що "проводить активну роботу з координації організованого виїзду сезонних працівників з України на роботу за кордон". Наразі ситуація завмерла в непевному балансі.

Вся ця історія продемонструвала, як укотре серйозні стратегічні рішення в кризових умовах уряд ухвалює в режимі гасіння пожеж, без належного обґрунтування й на основі хибних даних, що примушує підозрювати некомпетентність або приховані мотиви. Тим часом у суспільному сприйнятті превалює надміру критичний підхід і презумпція винуватості влади, емоційна, а не раціональна оцінка. Але зараз більше ніж будь-коли потрібні виважені і фактоорієнтовані рішення. Щоб відповісти на питання про механізми регулювання трудової міграції в умовах пандемії, потрібно оцінити її реальне соціальне, економічне й політичне значення, пов'язані ризики, контекст прав та свобод і, звісно, вивчити практику інших країн.

Сезонна праця, її роль для ЄС...

Усі вищезгадані перипетії зосереджені на проблемі не трудової міграції загалом, а її конкретного виду - виїзду для участі в сезонних роботах. Це окрема категорія у праві багатьох країн, до якої зараховують сільськогосподарські роботи, роботу у сфері туризму та деякі галузі сфери послуг. У контексті пандемії основним стало питання сільськогосподарських сезонних робіт, із яким пов'язані продовольча безпека країн, ціни на продукти харчування, сталість сільськогосподарської галузі.

Важливість сезонної праці демонструє те, що в рекомендаціях Європейської комісії від 30 березня 2020 року сезонні роботи зараховано до критично значущих, мобільності працівників на яких потрібно сприяти навіть в умовах епідемії. При цьому багато країн ЄС розраховують на імпорт робочої сили в цій галузі. Місцеві жителі неохоче йдуть на сезонні роботи, фізично важкі й не надто високооплачувані, за стандартами країни. Так, поляки воліють працювати в Uber, а не на зборі врожаю, пише "Газета Виборча". Крім того, об'єднання працедавців нарікають на брак у нових працівників відповідних знань та навичок і лобіюють свої уряди дозволити в'їзд сезонним працівникам з-за кордону (це й інші країни ЄС, і Україна).

Згідно з даними, які наводить Financial Time, потреби в сезонних працівниках у різних країнах Європейського Союзу навесні 2020 року приблизно такі: Франція потребує близько 200 тисяч працівників до кінця травня, Іспанія - від 70 до 80 тис. осіб, Італія - близько 250 тис. осіб, Велика Британія - від 70 до 80 тис. на сезон, а Німеччина - 300 тис. осіб.

Наразі європейські країни впроваджують різні механізми стимулювання своїх громадян виконувати сільськогосподарські роботи. Наприклад, Іспанія залучає до польових робіт безробітних зі збереженням допомоги, а у Франції, де вживають мілітарну риторику щодо пандемії, оголосили запис у "велику сільськогосподарську армію", куди зголосилися записатися 200 тис. осіб. Однак, навіть попри те, що на тлі карантинних заходів скрізь відбуваються звільнення і зростає безробіття, повністю перекрити дефіцит не вдається.

... та України

Українці відіграють істотну роль на ринку сезонної праці ЄС. За даними Євростату, у 2018 році з 45 тис. виданих дозволів на сезонну працю в Польщі 99% отримали українці. У 2019 році українці посіли перше місце за кількістю дозволів на проживання для сезонних робіт у Фінляндії, яка однією з перших заявила про потребу трудових мігрантів з України.

Сезонна праця в ЄС багато важить і для громадян України, котрі її виконують. Якщо в українському аграрному секторі середня платня у березні 2020 року становила 8 947 грн (тобто близько 7300 "чистими"), то українські сезонні робітники у Британії розраховують на 50 тисяч грн на місяць, а найпоширеніша погодинна оплата такої праці в Польщі - 70–100 грн на годину, що в перерахунку на 40 годинний тиждень становитиме приблизно 12–17 тис грн. на місяць. Однак зазвичай сезонні працівники працюють більше, ніж вісім годин і п'ять днів на тиждень.

Причому якщо довгострокові трудові мігранти з України переважно залишилися у своїх країнах призначення, то сезонні працівники зараз опинилися перед перспективою залишитися заблокованими в Україні і втратити запланований заробіток. Таких людей може налічуватися десятки тисяч. Це люди, пов'язані з Україною соціально і культурно, які половину чи більше часу проводять у своїй країні й активно інвестують у її економіку, правда - переважно через споживання. Позбавлення їх цієї можливості означатиме зростання безробіття, соціальної напруги, втрату надходжень з-за кордону.

Ризики трудової міграції під час карантину

Тим часом ситуація не є однозначно простою, особливо якщо поглянути на досвід інших країн-донорів робочої сили в ЄС.

Громадяни Румунії працюють по всій Європі. У квітні вони почали виїздити на сезонні роботи чартерами до Німеччини та Британії. Через неналежну організацію близько 2000 трудових мігрантів одночасно зібралися в аеропорту Клуж-Напока, що викликало різку критику на адресу уряду з боку громадськості. Британська преса навіть поставила питання, чи західноєвропейські поставки продуктів вартують більше за здоров'я східних європейців (тут ішлося про громадян Румунії та Болгарії).

Крім того, трудові і, зокрема сезонні, мігранти є вразливою категорією, з погляду соціальних гарантій та доступу до послуг, у тому числі медичних. Навіть у країнах, де загалом закони працюють краще, ніж в Україні. І тут уже можна згадати докарантинні історії з Польщі про залишених на вулиці громадян України або недавню історію в Австрії, де фермер закрив на примусовий карантин 15 українців.

Цілком можливо, що маючи досвід масових скупчень на кордоні (чому вони виникли - інше питання), українська влада з острахом ставилася до можливості повторення цього сценарію. Риторика свідчить і про врахування інших ризиків.

За день до історії з британським літаком уряд оприлюднив позицію, яка полягала в "точковому" підході до питання трудової міграції. "Уряд готовий розглядати кожен такий запит. Але прийматиме рішення точково, виходячи з поточної епідемічної ситуації в тій чи іншій країні та при дотриманні певних умов. Влада приймаючої сторони в особі роботодавця має забезпечити належні умови проживання, праці, медичного обслуговування", - сказано в повідомленні.

Пізніше ці умови було конкретизовано - йдеться про максимально організований процес транспортування (бажано через урядові звернення), обсервацію та інші необхідні заходи медичної безпеки як після прибуття до країни призначення, так і при поверненні в Україну, належний рівень медичного страхування та офіційне працевлаштування не менш ніж на три місяці.

Загалом, країни ЄС дотримуються цих вимог. По прибутті обидві країни вимагають відправити працівників на 14-денну ізоляцію. У Німеччині ізоляція має відбуватися паралельно з роботою, Фінляндія вимагає спершу карантин.

Згідно з німецькими правилами, під час роботи потрібно дотримуватися соціальної дистанції, працівників мають забезпечити масками, рукавичками та захисними пластиковими халатами, якщо дотримання соціальної дистанції неможливе. Житлові приміщення мають бути заповнені лише наполовину. Відвідувачі не допускаються. Ніхто не може залишати місце роботи і проживання. Працівники, які захворіють, підлягають ізоляції, а лікарі повинні перевірити інших членів групи.

Тим часом нам невідомі деталі вимог до, наприклад, розміщення працівників у автобусах, які перевозять їх з аеропорту. Незрозумілим лишається механізм соціальних гарантій (платня за час ізоляції), медичних гарантій у разі захворювання на коронавірус.

Суперечливою виглядає вимога українського уряду щодо, як мінімум, трьох місяців працевлаштування. Хоча трудові мігранти рідко виїжджають на менший термін, для деяких сезонних працівників ця вимога закриє можливість роботи. Однак, з огляду на потребу ізоляції та загальне зростання вартості й складності поїздки, ця вимога не позбавлена сенсу.

Що далі?

Під час епідемії у сфері трудової міграції склалася унікальна ситуація, яка об'єктивно приводить до зростання ролі урядів і централізації процесів, зокрема в її традиційно чи не найменш урегульованій частині - сезонних роботах. При цьому не послабилась, а навіть зросла взаємна залежність трудових мігрантів і роботодавців.

Зважаючи на це, єдиним можливим продуктивним сценарієм для урядів України і ЄС видається сприяння організованій трудовій міграції з максимальним убезпеченням цих процесів.

Оскільки пандемія та супровідні обмеження триватимуть, щонайменше, кілька місяців і не виключене повторення таких ситуацій, потрібно розробити протоколи чи сценарії для перевезень трудових мігрантів, їх перебування в аеропортах/на станціях, повернення в Україну.

Оскільки де-факто процеси сезонної трудової міграції вже тривають, профільним урядовим структурам варто уважно вивчати досвід інших країн.

Збурення навколо цієї теми великою мірою було породжене суперечливою і слабкою позицією представників влади. Щоб цього уникати, потрібна ефективна й відверта комунікація з українським суспільством - мовою не тільки політичних заяв, а й аргументованих позицій. Крім того, потрібна зовнішня комунікація. Українські трудові мігранти рятують цілі галузі в кількох країнах, і матеріали про цю їхню заслугу мають з'являтися не тільки в польських медіа, а й у фінських, британських, австрійських, німецьких.

У далекосяжній перспективі ця нова ситуація має ще два важливих виміри. Цілком імовірно, що одна з найбільш популярних для нелегального працевлаштування сфер стрімко легалізується (хоча, за негативного сценарію, може статися й навпаки). Це вигідно як для громадян України, що отримають належний соціальний захист, так і для ЄС (мінімізація тіньової зайнятості й міграції) та українського уряду, який, можливо, нарешті одержить приблизне уявлення про реальну кількість трудових мігрантів, а не міфічні мільйони. Крім того, це знизить ризики для одного з критеріїв безвізового режиму з ЄС - перевищення термінів перебування. У 2019 році 39 600 громадян України порушили умови перебування на території ЄС. Абсолютна більшість - це трудові мігранти, чиї порушення виявили на кордоні під час повернення в Україну.

Насамкінець - можливо, ця ситуація приверне увагу уряду до побудови реальних і життєздатних програм реінтеграції трудових мігрантів. Тільки кредитів та робочих місць недостатньо, навіть якщо їх буде створено, до того ж, за платнею, вони передбачаються неконкурентними. Уряд виходить із припущення, що нижчі зарплати в України мають компенсуватися, умовно кажучи, зручністю та комфортом перебування в рідній країні. Але річ у тому, що багатьом мігрантам зі стажем уже зручніше й комфортніше жити за кордоном, де працюють закони і є дороги.

Реінтеграція - складний комплекс заходів з інформування, соціального захисту, економічних умов та психологічної допомоги. Тут не потрібно винаходити велосипед, більшість цього є в ухваленому ще 2015 року Законі "Про зовнішню трудову міграцію". Може, настав час його імплементувати?

Всі статті Павла Кравчука та Ірини Сушко для ZN.UA читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК