Улов із передвиборного виру

У травневі вихідні на півострові традиційно стартує курортний сезон. Чиновники чергують райдужні прогнози з похмурими політичними заявами. А куди подітися — до влади прийшли в партійних колонах. Переважно — в одній, «регіональній».

А тут ще, як навмисне, весняні вітри завадили підготувати ялтинські пляжі до напливу гостей — тільки чверть устигли до ладу довести. І населення місцеве останнім часом усе норовить самоорганізовуватися. То на захист нікому не відомого досі села від елітного гольф-клубу, то знаменитого Полікурівського пагорба — від елітної ж забудови. То лівадійські депутати противляться цілком невинним планам з «розширення площі заповідника» на Ай-Петрі. За рахунок виключення з реєстру населеного пункту Охотниче.

Це, звичайно, НП місцевого діапазону, хоч і стосуються бізнесу людей відомих. Але тиждень за тижнем Крим вистрілює і скандалами всеукраїнського масштабу, підкреслюючи горезвісну особливість регіону, який є невід’ємною частиною країни.

Саме Феодосійський суд ухвалив рішення щодо призупинення дії указу президента про дострокове припинення повноважень парламенту, заборонивши уряду фінансувати, а ЦВК — проводити вибори. Цей суд уже знімав врожай згадуваності в пресі — після рішення щодо Нікопольського феросплавного, отож не дивно, що тепер феодосійському судді довірили порулювати всією країною. Тимчасово, правда.

Цієї гарячої пори Крим єдиний у країні відзначився демонстративним наїздом на журналістів. Демонстративним — тому що, навіть маючи в розпорядженні відеоматеріал про перешкоджання роботі журналістів, які знімали відправлення на Київ сформованого Партією регіонів спецпотягу, Кримська транспортна прокуратура відмовила кореспондентам ТРК «Чорноморська» та НТН у порушенні кримінальної справи. За словами Є. Механік, правоохоронці обмежилися показаннями провідниці та бригадира потяга та навіть не спромоглися встановити особи й допитати громадян, яких журналісти вимагали притягти до кримінальної відповідальності, «оскільки ті ще не повернулися з Києва»!

І саме Крим дав привід до сумнівів щодо легітимності екстрених з’їздів прибічників дострокових виборів. Микола Голубєв, голова кримської організації ХДС, яка ввійшла до блоку «Народна самооборона Юрія Луценка», звинуватив лідера партії Володимира Стретовича (номер п’ятий у списку) в «обмані рядових членів партії». На думку Голубєва, регіональні конференції та наступний дев’ятий з’їзд ХДС пройшли з порушенням статуту й не є легітимними, рішення про блокування з Луценком — помилкове, а тому на вибори кримська організація ХДС піде на власний розсуд. Не залишаючи партії. Звичайно, тут може бути суто людська образа — ні Голубєва, який вважається близьким другом Стретовича, ні інших кримських партійців у верхній частині списку немає. Безумовно, неможливо розглядати партійний скандал у відриві від виробництва — Микола Голубєв очолює реском із земельних ресурсів Криму. Посаду свою він дістав після помаранчевої революції і якимсь дивом дотепер утримувався в кріслі такого «смачного» відомства. Але тут важливо інше. Голубєв не обмежився політичними заявами, а звернувся до Міністерства юстиції з проханням перевірити легітимність з’їзду ХДС. Примітно, що таке саме бажання виявив і головний кримський регіонал — нардеп Василь Кисельов, і перевірка, за словами Голубєва, вже розпочалася. Тому не виключено, що в найцікавіший момент законність формування блоку Луценка може бути поставлена під сумнів конкретними аргументами Мін’юсту.

Втім, тих, кому болісно доводиться вибирати між партійною дисципліною, політичними й іншими зобов’язаннями й отриманими після парламентських виборів портфелями, в Криму предостатньо. До місцевої «правлячої коаліції» ввійшли й представники блоку Н. Вітренко — секретар Кримського рескому ПСПУ Валерій Іванов під час розподілу місць у президії ВР дістав посаду голови постійної комісії із зовнішньоекономічних зв’язків, торгівлі та підприємництва. Зважаючи на те, що досі він був відомий, м’яко кажучи, особливою екстравагантністю в проведенні акцій протесту (на кшталт лежачого пікету проти зведення турнікета біля комерційного банку), призначення це було помітною подією в його житті. І може не повторитися надалі. Тому В. Іванов запекло клявся з парламентської трибуни, що ПСПУ рішень на підтримку дострокових виборів не ухвалювала, тоді як на з’їзді вже було затверджено список, в якому він дістав почесне п’яте місце. У Севастополі, до речі, з вітренківцями обійшлися без церемоній — відмовили в честі бути в коаліції.

Деяким кримським вітренківцям і без виборів незатишно живеться останнім часом. Після того, як убили Макса Курочкіна. До кримського обранця Андрія Сумцова, керівника знаменитої «Озерки», приставили держохорону, хоча депутат стверджує, що був просто найманим менеджером у покійного. А от бізнес у Сумцова з іншим прабатьком «Російського клубу» — відомим російським політтехнологом Ігорем Шуваловим, і, за словами останнього, досить прибутковий і пов’язаний із землею. Сумцов обіцяє, що незабаром громадськість дізнається про новий проект. Дуже цікаво, зважаючи на те, що І. Шувалов продовжує трудитися на українській землі. Консультує прем’єра. Отож, яка-така опозиція в Криму, які вибори, Наталіє Михайлівно?..

Непроста ситуація і в лідерів меджлісу кримськотатарського народу. Мустафі Джемілєву й Рефату Чубарову вже довелося робити вибір. Відразу дві політичні сили запропонували місця у своїх списках. А оскільки екстрені партз’їзди й блокування проходили в подібному режимі, громадськість була здивована. Тому що майже одночасно про включення М. Джемілєва до своїх списків заявили блок правих сил «Рух — Українська правиця» та «Наша Україна». Вибір було зроблено на користь останніх. Резон простий: «Наша Україна» надала квоту меджлісу в два місця, а давні, ще з часів В. Чорновола, політичні соратники, завдяки яким кримські татари й були раніше представлені в українському парламенті, — тільки одне. Хоча головна відмінність, звичайно, — стопроцентна прохідність «Нашої України» й сумнівна — «правиці». І привселюдно висловлювані надії лідерів меджлісу на об’єднання націонал-демократів у мегаблок, швидше за все — вибачальна риторика.

Здається, і «Наша Україна» від такого рішення не прогадає. Помилка з дистанціюванням від меджлісу під час останньої виборчої кампанії коштувала багато. Меджліс, не маючи власної партійної структури, пішов на кримські вибори в блоці з Народним рухом. У результаті НСНУ не дотягнув і до півтора відсотка, а в парламенті Криму з’явилася фракція «Рух-Курултай». При цьому кримські регіонали, незважаючи на протести партнерів від «Російського блоку» і солідарного «Союзу», обачно щедро поділилися з цією частиною опозиції посадами в уряді. Це, звичайно, не зупинило хвилі самозахоплень землі — й комерційної, й «простонародної», проте А. Гриценку вдалося уникнути протистояння з меджлісом. Більш того, його лідери не раз заявляли про своє задоволення вирішенням земельних проблем репатріантів нинішнім керівництвом автономії. А нові смуги самобудів навколо міст — це, треба думати, стимул для продовження конструктивного діалогу.

З другого боку, в деяких кримських нашоукраїнців є великі сумніви щодо того, що політики-репатріанти, перебуваючи в одній владі з регіоналами, рішуче з ними змагатимуться під час виборчої кампанії, і наскільки високий нині авторитет самого меджлісу в співвітчизників. Надія на стару традицію «кримські татари голосують за своїх» вже не пройде — «свої» присутні в керівництві кримських організацій практично всіх основних політичних сил. І будуть наочно-агітаційно фігурувати в партійних списках, якщо справа дійде до місцевих виборів. Крім тих, звичайно, хто використовує кримськотатарський чинник у непроглядно- негативному плані.

Повертаючись же до сумнівів щодо доцільності партнерства з меджлісом, треба розуміти (і вже давно спокійно сприймати як даність) ту обставину, що в цієї сили є стратегічний і не партійний інтерес — поступальний рух до визнання статусу кримськотатарського народу й усього, що з цього випливає. Що ж стосується тактики, то варто привернути увагу до незвичного затишшя напередодні Дня депортації. 18 травня вже друге десятиліття було не просто днем, коли репатріанти вшановують пам’ять жертв депортації. До цієї дати кримські татари завжди висували свій рахунок владі — і кримській, і українській. 18 травня передували акції протесту по всьому Криму. Меджліс формулював політичні й економічні вимоги репатріантів. Нинішнього року ніяких заяв про майбутні акції поки не чутно. «Це нічого не означає, — сказав «ДТ» заступник голови меджлісу Р.Чубаров. — Створено оргкомітет, проводяться наради. Підготовка триває».

Так, важко висувати претензії до влади, якщо ти в ній присутній. Або якщо чітко заявлена опозиційність перешкоджає твоєму бізнесу. Тим паче, що навіть за найсприятливіших для помаранчевих результатів дострокових виборів до ВР України, в Криму мало що зміниться в плані розстановки кадрів. З другого боку, масові акції репатріантів легко можуть використовувати як опоненти, так і «третя сторона», що має свої державні інтереси, для провокацій і нагнітання напруженості будь-якого плану.

А як хочеться політичного спокою керівництву автономії! На горизонті — великі проекти. На великих наділах землі. Кілометрів на 230 берегом західного Криму. Кримський парламент вирішив створити в прибережній зоні Сакського, Чорноморського й Роздільненського районів (до Бакальської коси) якесь господарське товариство. Засновником його від імені автономії виступатиме Фонд майна АРК. (Якщо не помиляюся, він був реорганізований у філію ФДМ України. Чи в Криму тепер два фонди?). Як у ньому братимуть участь місцеві органи влади — поки не вирішили, комісії будуть розробляти пропозиції. Рішення місцевих рад стосовно цього також невідомі. І проект статуту госптовариства теж не став надбанням громадськості. Але мета заявлена. Анатолій Гриценко, спікер ВР Криму: «Ми не хочемо більше займатися питаннями передачі маленьких земельних ділянок під сумнівні пансіонати, проекти, від яких бюджет не одержує жодної копійки, й існують проблеми щодо їхньої експлуатації. Тому сьогодні місцеві ради з ініціативи Верховної Ради погодилися створити таке товариство, щоб можна було залучати серйозні інвестиції, комплексно розвивати територію».

Залучати й визначати інвестора, зрозуміло, буде госптовариство, читай - керівництво автономії. Інвестора, як відомо, цікавить земля, а вона у віданні органів місцевого самоврядування. Дуже цікава задачка. Два кримські прем’єри вже намагалися її розв’язати. Сергій Куніцин — з проектом будівництва на Донузлаві приватного портового гіганта (шість тисяч гектарів землі), Анатолій Матвієнко — з не меншою авантюрою з будівництвом «гольф-ситі» на шести з половиною тисячах гектарів. За законом не виходило, і громади були проти. Але що ще ріднить ці «проекти століття» з нинішнім наміром керівництва Криму, так те, що стартували вони в передвиборній метушні. Напередодні президентських, потім парламентських і місцевих, а тепер — і можливих дострокових виборів до ВР країни. Просто напасть якась, ці вибори.