«УКРСПЕЦЕКСПОРТ» & «РОСОБОРОНЕКСПОРТ»: СКЛАДАННЯ ЗБРОЙОВОЇ МОЗАЇКИ

Проведена нинішнього тижня в російському Єкатеринбурзі Друга конференція представників оборонних галузей промисловості за участю Комітету по ВТС РФ, міністерств оборони України та РФ, Міністерства промислової політики України і двох головних спецекспортерів — «Укрспецекспорту» і «Рособоронекспорту», серед іншого, продемонструвала, що спільні проекти зі створення нової зброї аж ніяк не політичний блеф.

Політики починають,
виграти мусять практики

У нинішній зустрічі виробників і торговців зброї щонайменше три цікаві деталі. По-перше, українські і російські військові конструктори та керівники серійних заводів вперше організували настільки масштабну зустріч: у «саміті оборонників», як встигли охрестити захід російські ЗМІ, взяли участь півтори сотні великих оборонних заводів, КБ і холдингів. По-друге, уперше процесом керували ті, хто зброю продає: делегації очолювали генеральний директор держкомпанії «Укрспецекспорт» Валерій Шмаров і генеральний директор ФДУП «Рособоронекспорт» Андрій Бельянінов. Враховуючи, що експортерів зброї цікавлять реальні обсяги торгівлі, а не декорації на тему дружби слов’янських народів, цей факт є найкрасномовнішим свідченням переходу взаємних запевнянь у збройовій дружбі в практичну площину. По-третє, вперше трансформація сприйняття України в масовій свідомості росіян виявилася настільки помітною й однозначною, а багато російських ЗМІ виступили навіть із зайвим пафосом із приводу відродження оборонних взаємин двох розлучених недавно держав.

Розвиток взаємин головних спецекспортерів почався не раптом. Експерти пов’язують їх із приходом 1999 р. на посаду генерального директора «Росвооружения» Григорія Рапоти. Наприкінці 2001 р. гендиректор «Укрспецекспорту» Валерій Малєв і керівник «Рособоронекспорту» Андрій Бельянінов уже підписали договір, який регламентує взаємини двох головних державних посередників у торгівлі зброєю на ринках третіх країн. А в лютому нинішнього року, після дводенних переговорів у будинку «Укрспецекспорту» спостерігачі констатували початок нового етапу в розвитку взаємин торговців зброєю. Цей етап полягає в координації кроків розробників і виробників озброєнь із метою не лише модернізації старої радянської зброї, а й створення нової.

Експерти зазначають, що вперше після розпаду СРСР сьогодні з’явилася реальна можливість усе краще, що є в оборонно-промислових комплексах Росії й України, використовувати для спільних робіт зі створення нових видів зброї. «Росії й Україні необхідно визначити, які нові озброєння вони зможуть створити спільно — із тим, щоб представити їх на ринок, скажімо, через 5 років», — прямо заявив із цього приводу А.Бельянінов.

У пошуку втрачених перспектив

Сторони чудово усвідомлюють, що шлях до нових спільних озброєнь дуже не близький. Може, тому поки мало значення надають таким суттєвим проблемам майбутнього, як інтелектуальна власність нових розробок і, відповідно, нових озброєнь. З іншого боку, сьогодні 47 компаній світу займаються модернізацією танка Т-72, і їх мало непокоїть, чия це інтелектуальна власність. Щоб прийти до нової зброї, потрібно, як мінімум, навчитися разом модернізувати старе. Тут в України значно більше інтересів, аніж у Росії. І пов’язані ці інтереси більше не з реалізацією зброї третім країнам, а з власною безпекою.

Дійсно, в Єкатеринбурзі значно просунулися вперед такі давно обговорювані проекти, як модернізація бойових літаків МіГ-29, Су-24, Су-27, вертольотів Мі-24, зенітно-ракетних комплексів С-300 і «Бук», «Тор» і «Тунгуска». Намітилися контури майбутніх рішень у таких напрямах, як технічний нагляд за ракетними комплексами «Точка-У», спільні роботи в галузі модернізації зенітних керованих ракет для ЗРК «Стріла-10», спільної модернізації комплексу ППО С-125 до рівня «Печора-2М». Останній проект, до речі, пов’язаний із реалізацією давно обговорюваної ідеї — спільного виходу на ринки третіх країн. В Україні є значна кількість ЗРК С-125, уже знятих з озброєння ЗСУ. З іншого боку, такі комплекси перебувають на озброєнні низки держав, і комерційний ефект від їхньої глибокої модернізації, за розрахунками спецекспортерів, дозволить заробити і Україні, і Росії.

Вперше на зближення пішли танкобудівники, свого часу розведені пакистанським танковим контрактом. Якщо модернізація літаків і засобів ППО більше потрібна армії, то танкобудівники мають намір спільно довести, що танки списувати рано. Саме побоювання за майбутнє танка як такого і констатація багатьма експертами системної кризи танкобудування у світі привела дві самодостатні танкобудівні школи до столу переговорів. Не виключено, що спільні роботи можуть призвести до появи спільного «продукту» — танка чи важкого БМП на його базі, що буде оснащений українськими дизелями у 1000 чи 1500 к.с., українськими механізмами заряджання і російськими боєприпасами підвищеної потужності, комплексами динамічного захисту, системами управління та зв’язку. Однією з цілей спільної роботи, як очікується, має стати забезпечення новими машинами сучасних антитерористичних підрозділів. Попри те що жодна зі шкіл не стоїть на місці (приміром, українські розробники створили за час розводу власну систему динамічного захисту танка, яку навіть закупили Сполучені Штати), розробка спільної машини може дати новий імпульс пострадянському танкобудуванню.

Нарешті, у списку спільних проектів, швидше за все, виявляться і такі, де є винятково російський інтерес. Це використання російськими військовиками унікального авіаційного полігону «Нитка», призначеного для відпрацювання посадки палубної авіації на авіаносець. Використання українського торпедного полігона і наземних космічних засобів для обробки даних. А також відпрацювання технологій утилізації деяких видів «небезпечних» боєприпасів.

Втім, час ейфорії ще не настав. Попри готовність Росії надати Україні право на модернізацію винищувачів і бойових вертольотів, головні розробники з АХК «Сухой» і РСК «МіГ» до Єкатеринбурга не приїхали. Не приїхали і керівники КБ «Вимпел», із якими українські ракетобудівники мали намір домовитися про досить вигідну спільну модернізацію авіаційних ракет «повітря—повітря». А саме, сполучити нову російську активну голівку самонаведення з українською серійною ракетою Р-27.

Навіть після прийняття усіх відсутніх рішень Києву доведеться придбати відповідні ліцензії. Тобто до політичної волі все одно необхідні солідні кошти. Яких поки ще немає. Хоча обсяги цих коштів, безумовно, менші, аніж вирішення цих проблем із будь-яким іншим партнером.

Цікаво, що суміщення технологічного і наукового потенціалів самі «оборонники» вважають найпростішою справою — адже всі вихідці з однієї радянської школи і розмовляють єдиною науковою і конструкторською мовою. Найважчою справою є домовленості. Приміром, якщо контракт український, а ключові комплектуючі російські, російська сторона наполягає на повноцінній участі в контракті, а не на звичайному продажі відсутніх вузлів. Українські ж учасники вважають: оскільки в контракті не обійтися без державних спеціальних експортерів — держкомпанії «Укрспецекспорт» і ФДУП «Рособоронекспорт», — вартість контракту з урахуванням комісійних різко зросте і може стати невигідною замовнику.

Втім, поки концептуальні рішення напрацьовуються, найспритніші вже домовилися одне з одним і давно працюють разом. Та ж львівська «Лорта» створила обчислювач і деякі інші вузли для російських виробників ЗРС С-300, і цілком успішно постачає свої комплектуючі. ДАКХ «Артем», що постачав авіаракети до Китаю та Індії, як видно, постачатиме такі ж вироби до Малайзії та Індонезії.

Головний висновок, який зробили для себе українські «оборонники»: інтеграція необхідна в принципі. Бо самостійно на ринку позицій не втримати. Це не бозна-яке відкриття, а просто використання сформованої ситуації. Крім того, інтеграція з будь-яким іншим партнером, окрім Росії, виглядає сумнівною і туманною. А потенційні українські партнери самі йдуть до Росії. Найяскравішим прикладом є спільні роботи Росії, Китаю, Ізраїлю та Великобританії над літаком Су-30МКІ. Тобто найближчим часом диверсифікації джерел отримання коштів, яка має забезпечити безпеку України, не відбудеться. Критична залежність України від Росії у військово-технічній сфері збережеться. Кожен отримує те, чого прагне...