Українцям уже стільки обіцяно, а їм усе мало

Якщо ви обдурюєте людей, щоб отримати їхні гроші, — це шахрайство. Якщо ви обдурюєте людей, щоб отримати їхні голоси, — це політика

NN

Критерії вибору

Кожна людина, здійснюючи свій вибір, свідомо чи ні спирається на деякі критерії, яким має відповідати політик, котрий претендує на роль глави держави. Одним із таких найпростіших і зрозумілих критеріїв може бути позитивне сприйняття образу політика. Виходячи з «екранного образу», на інтуїтивному рівні формуються симпатії та антипатії виборців. На мій погляд, саме цей критерій є визначальним для більшості населення за умов відсутності доступу до іншої інформації і/чи байдужності/недовіри до того, що обговорюється ЗМІ. І загалом це правильно. Оскільки за зовнішнім виглядом, манерою триматися і говорити, виразності та мудрості позиції з того чи іншого питання багато в чому можна визначити, чого варта кожна людина, який її світогляд, наскільки вона послідовна у своїх висловленнях і діях, якому стилю поведінки та взаємовідносин вона віддає перевагу й чого від неї очікувати.

Другим за значимістю критерієм, на мій погляд, є передбачуваність кандидата, що асоціюється з його діями і вчинками на тій чи іншій державній посаді. Людям властиво співвідносити свою задоволеність із тим, що відбувалося в окремій сфері чи в країні в цілому в той час, коли на певній керівній посаді перебувала конкретна людина, і виходячи з цього вибудовувати своє ставлення до цієї людини. Коректний такий підхід чи ні, не обговорюватимемо — однозначної відповіді на це запитання попросту немає. Та на підсвідомому рівні такою оцінкою користуються чимало людей.

І тут насамперед важливі соціальні питання: наявність роботи, розмір зарплат і пенсій, доступність медичного обслуговування, якість тепло-, енерго- і водопостачання і т.п. Не менш важливим є рівень корупції в органах державної влади, а також дотримання норм і правил законодавства окремими членами суспільства. З проблемами в цій сфері нам доводиться зіштовхуватися постійно. Залежно від складності ситуацій, в які кожний із нас потрапляє, і частоти їх виникнення ми відчуваємо роздратування чи озлобленість проти наявної системи взагалі й, відповідно, проти тих, хто представляє систему. І це спливає в пам’яті, коли необхідно робити той чи інший вибір.

Ну і третім, найважливішим критерієм, є розуміння та підтримка програмних установок того чи іншого кандидата, його бачення шляхів розвитку країни та механізмів, що мають для цього використовуватися. Очевидно, цим критерієм керуватиметься лише обмежена частина населення. Та, по-перше, це та частина населення, яка займає активну позицію й обов’язково піде на вибори. По-друге, такі люди, як правило, є авторитетними для оточуючих (колег, підлеглих, учнів, клієнтів) і їхня позиція може вплинути на формування думки тих, хто вагається, але не визначився, а в результаті — на результати виборів. На жаль, сьогодні в пресі, заповненій інформацією про потенційних кандидатів, їх рейтингах, прогнозах щодо їх перспектив та інших подробиць, складно знайти не тільки програми та обгрунтовані погляди на управління країною потенційних кандидатів у президенти, а навіть і нагадування про наявність таких програм. Сьогодні багато хто (особливо ті, хто займає владні позиції) каже про те, до якого рівня підвищать зарплати, пенсії, ВВП, знизять чи заморозять ціни тощо. На жаль, цим обіцянкам практично вже ніхто не вірить. І навіть якщо вони якоюсь мірою і будуть реалізовані, то не для всіх і на нетривалий період часу. А як, на яких принципах і за рахунок яких резервів ми житимемо після виборів? Відповідь на це запитання повисає в повітрі.

Важливість критерію №3

У стані переходу до ринкової економіки Україна прожила досить тривалий період — майже 13 років. Не можна сказати, що за цей час ситуація не змінилася чи змінилася виключно в негативний бік, хоча значна частина населення зі мною не погодиться, і цілком обгрунтовано. Та, думаю, ніхто не сперечатиметься, що ситуація в країні дуже нерівна, м’яко кажучи, незрозуміла. В якихось сферах ми вже близькі до ринкових відносин, якісь (наприклад, житлово-комунальна) залишилися в соціалізмі. Той, хто цікавиться чи через необхідність змушений спостерігати за зміною нормативно-правової бази впродовж цього року (особливо якщо в нього є можливість порівнювати різноманітні сфери діяльності), легко виявить відсутність послідовності в прийнятті рішень та їхнього втілення. Крім того, навіть за великого бажання не зможе об’єднати те, що коїться, в спільну систему.

Наведу лише кілька прикладів. Те, що відбувається сьогодні з цінами на метал, бензин, газ, воду й тепло прямо чи опосередковано зачіпає всіх нас без винятку. І обумовлено системою регулювання, що неефективно працює.

Питання регулювання діяльності монополій є ключовими для будь-якої держави, що задекларувала побудову ринкової економіки. У розвинених ринкових країнах законодавчо закріплені й діють основні принципи регулювання діяльності природних монополій і суміжних ринків, послідовно здійснюється демонополізація потенційно конкурентних сфер, пильно відстежують діяльність штучно створених монополій, припиняються будь-які спроби з їхнього створення. Всі ці принципи відомі та закріплені в європейських директивах, із якими ми сьогодні, відповідно до прийнятих на себе зобов’язань, намагаємося узгоджувати своє законодавство.

Які ж успіхи? Що ж до електроенергетики, тут усе більш-менш нормально. Звісно ж, і в цій сфері є над чим попрацювати, але вдосконалення системи регулювання — еволюційний процес, і в електроенергетиці він рухається в зрозумілому і передбаченому напрямку. А якщо подивитися на близькі, можна навіть сказати, родинні електроенергетиці сфери, такі як газопостачання, тепло- і водопостачання, то тут спостерігається зовсім інша картина. Нормативно закріплені та використовуються для регулювання діяльності суб’єктів цих ринків інші норми й правила, ніж передбачені європейським законодавством. Цілий ряд питань і зовсім не врегульований. Хоча, здавалося б, діяльність монополій у цих сферах перебуває у віданні тієї самої регулюючої комісії, що й у електроенергетиці.

Ще гірші справи з транспортом і зв’язком. Всі питання діяльності суб’єктів у цій сфері, зокрема монополій, упорядковуються на принципах, характерних для планової економіки. Адже основу регулювання всіх цих сфер діяльності мають становити схожі принципи й підходи. Чому ситуація така нерівна? Нічим іншим, як відсутністю загальнодержавного підходу до регулювання діяльності монополій і контролю за його втіленням у життя, це пояснити неможливо. Окремі галузі завдяки окремим особистостям і, можливо, певним обставинам змогли просунутися вперед у питаннях ринкового регулювання. Інші галузі, навпаки, знову ж таки завдяки окремим особистостям, змогли зберегти зручну їм систему господарювання, що не має жодного відношення до цивілізованого ринку.

Що ми маємо внаслідок цього? Неоптимальну в цілому для суспільства тарифну політику. Можливість для монополій покривати свою неефективність за рахунок споживачів, нав’язувати їм відпочатку неприйнятні умови придбання товарів і послуг. Можливість для держави перекладати свої функції з соціальної підтримки населення на суб’єктів підприємництва за відсутності можливості в підприємців протистояти цьому (захищати свої права на нормальне ведення бізнесу). Можливість для несумлінних суб’єктів підприємництва зловживати своїм становищем.

Інший приклад — житлово-комунальна сфера. Скільки законів, програм і постанов прийнято з приводу її реформування, причому, зазначимо, що містять досить розумні підходи. Та якщо спробувати полічити, які з них виконані, вистачить пальців однієї руки. У результаті все ще потенційно прибуткова житлово-комунальна сфера залишається збитковою і є однією з найпроблемніших сфер як для населення, так і для установ бюджетної сфери. Досить показовим у цьому зв’язку є вирішення питання про перехід на адресну допомогу населенню. Про необхідність цього йшлося впродовж багатьох років. Потім, нарешті, 2002 року була прийнята Стратегія заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню, що передбачала до початку поточного року здійснити такий перехід у житлово-комунальній сфері. За час, що минув від прийняття програми, для її реалізації практично нічого не було зроблено. А в квітні 2004 року Кабінет міністрів скасував свою постанову від 2002 року, певне, через непотрібність. При цьому ніхто не відміняв інші документи, затверджені указами Президента, наприклад такі, як Стратегія по боротьбі з бідністю тощо. Чи можна вважати таку ситуацію нормальною? Спочатку за кошти держбюджету розробляються і розглядаються програми, потім вони нібито виконуються, потім змінюється стратегічний курс і все розпочинається знову. Крім значних витрат бюджетних коштів на розробку документів, які ніхто не збирається реалізовувати, така практика має ще цілий ряд негативних наслідків. Суспільство перестає вірити владі, причому цілком обгрунтовано. Ламається система побудови взаємовідносин в інших сферах — не можна побудувати комунізм (або щось ще) в окремо взятій галузі. Хоч як банально це звучить.

Ще один приклад, про який уже чимало сказано, — це наша «багатовекторність» — по осі ЄС — ЄЕП. Починаєш усвідомлювати, що подільський Свирид Петрович Голохвастов із класичної комедії «За двома зайцями» — справді наш із вами земляк.

У цьому ряді має стояти нереалізована національна енергетична програма, не втілена концепція регіональної політики, не втілена в життя концепція адміністративної реформи. Та й наведених прикладів досить, щоб зрозуміти: сьогоднішні результати цілком зрозумілі й не могли бути іншими за умов відсутності ясної, зрозумілої всім і законодавчо зафіксованої програми розвитку країни, що закріпила б напрями та основні принципи діяльності державних органів на найближчі десятиріччя. Не могли вони бути іншими й за умов відсутності системи контролю за прийнятими рішеннями та кореляції (індентифікації) тих чи інших важливих для країни рішень і дій із конкретними особистостями і політичними силами. Зауважу: якби було наявне хоча б останнє, то нам набагато легше було б визначитися зі своїм «вибором на виборах».

Чекання

Повертаючись до початку статті, хотілося б зауважити, що для здійснення свого вибору дуже багатьом моїм співвітчизникам буде явно не досить двох перших критеріїв. Наслідки помилки можуть бути досить болючими не стільки для нашої економіки, скільки для самоусвідомлення нас як громадян країни, в якій ми живемо та збираємося жити далі. Тому не хотілося б робити вибір, виходячи виключно із симпатій до окремих кандидатів і членів їхніх команд.

Виборцям уже не досить стандартного набору обіцянок на кшталт «підвищити всім зарплати і пенсії, перемогти корупцію, впорядкувати міста та селища, поліпшити медичне обслуговування, освіту й т.п.» і шляхів їхньої реалізації на рівні «ноги-руки повисмикуємо», «голови повідриваємо», «все заберемо й поділимо». Суспільство дозріло до серйозної розмови про внутрішню і зовнішню політику держави на перспективу, принципи і правила організації життєдіяльності суспільства, що включають систему влади, соціальних гарантій, а також прийнятні механізми реалізації поставлених завдань. Навряд чи хтось вникатиме в складний товстий документ, зрозумілий лише фахівцям, хоча й без таких документів не обійтися. Це має бути чіткий, ясний і доступний опис програми дій кандидата.

Звісно ж, якщо така є.