Український… буржуазний націоналізм

У новому складі Тернопільської обласної ради, обраної на позачергових виборах 15 березня, на очах у публіки визріла депутатська більшість. Апробувати мрію Віктора Балоги про утворення коаліції «Єдиного центру» з Партією регіонів у міні-масштабі зашкодила «єдина сила українців» — ВО «Свобода», яке отримало 50 місць у регіональному парламенті. БЮТ капітулював, відмовившись від мандатів. Більшість довкола «Свободи» утворили «ЄЦ», УНП, «Наша Україна» і навіть Блок Литвина, які днями обрали керівні органи облради.

Партія регіонів устами регіонального керівника Ореста Муца дуже скоро заявила, що «більшість сформована тільки за принципом розподілу посад, і наша партія переходить в опозицію». Не дивно, що 14 депутатів-регіоналів не взяли участі в голосуванні за кандидатури голови облради і двох його заступників. В опозиційній ніші регіонального парламенту ПР поки що немає конкурентів. У цієї політичної сили з’явився непоганий шанс виявити свою послідовність у захисті інтересів громади. А у ВО «Свобода» —довести, що воно при владі чогось варте. Як переможець виборчих перегонів «Свобода» запропонувала на посаду голови обласної ради керівника секретаріату цієї партії, екс-депутата Львівської облради 37-річного Олексія Кайду.

Народився він у Бердянську, закінчив радіотехнічний факультет «Львівської політехніки». Громадсько-політична діяльність Олексія Кайди розпочалася ще 1989 року. Він — один із засновників у рідному місті Товариства української мови, Народного руху за перебудову. У переліку державних посад новообраного голови Тернопільської обл­ради — заступник мера міста Винників, помічник голови Львівської обради Михайла Сендака, помічник колишнього народного депутата Олега Тягнибока. Тут — стоп. У цьому його перевага над іншими досвідченими депутатами облради від ВО «Свобода», яких зовсім небагато. Дружба з лідером партії гарантувала Олексію Кайді кар’єру та життєвий успіх. Новобраний голова облради причетний до бізнесу. В самому центрі Львова, на проспекті Свободи, міститься офіс юридичної фірми «Легаліс», у якій Олексій Кайда працював заступником директора.

Претендент на керівництво облрадою визначив три пріоритети у своїй діяльності: вирішення проблеми Малашівського сміттєзвалища, яке загрожує стати зоною екологічного лиха, відновлення роботи комунального аеропорту і створення в області гуртового ринку сільгосппродукції. А в інтерв’ю кореспондентові «ДТ» Олексій Кайда метав погрози у бік попередників:

— Ми проведемо аудит усіх рішень облради. Ті, які було прийнято з порушен­ням чинного законодавства, однозначно скасуємо. Буде проведено фінансовий аудит діяльності ради. Ми хочемо подивитися, на що витрачалися кошти, і запросимо для цього незалежну аудиторську компанію. Якщо буде виявлено порушення, вимагатимемо притягнення винних осіб до відповідальності.

За кандидатуру Олексія Кайди на посаду голови Тернопільської облради проголосувало 90 депутатів, 2 — його не підтримали. Це є свідченням серйозної підтримки керівника з боку депутатського корпусу на старті діяльності. Не сталося політичних несподіванок і під час обрання заступників голови облради. Першим заступником депутати обрали голову регіональної організації «Єдиного центру», власника великої торговельної мережі «Ровекс» в Тернополі Сергія Тарашевського. Заступником голови став представник УНП, перший заступник голови Тернопільської райдержадміністрації Олег Боберський. Новий керівний пасьянс облради зі «Свободи», «Єдиного центру» та УНП дав підстави депутатові від ПР Павлу Федику назвати його парадоксально, в дусі радянської апологетики, — Український буржуазний націоналізм.

Проте обрання керівництва облради оголило небезпечну тенденцію. Область, не сформувавши свого політичного лобі в Києві, швидко відсувається на задвірки політичного життя в Україні. Всеукраїнські партійні лідери дедалі менше враховують думку тернопільських регіональних керівників. Судіть самі: голова облдержадміністрації Юрій Чижмарь — виходець із Закарпаття. Новообраний голова облради Олексій Кайда — львів’янин. У Тернополі — дай Боже помилитися — їм потрібні насамперед посади. І це, безперечно, турбує місцеву громадськість.

Чому ж крісла голови облради та його заступників такі привабливі, що стають ареною гострої політичної та економічної боротьби? Це зарплати, які перевищують 9—10 тисяч гривень на місяць. А ще — значні повноваження ради у сфері фінансів, земельних відносин, комунальної власності, де думка голови облради чи заступників багато важить.

Повчальним, як на мене, міг би стати досвід місцевого самоврядування в сусідній Польщі. Там воєводстава мають представницькі органи-сеймики, що є аналогами обласних рад в Україні. У сеймик воєводства з чисельністю населення до 2 млн. осіб (а це — майже дві за кількістю жителів Тернопільські області!) входять всього-на-всього 30 депутатів (радних). Голова сеймику має дуже обмежені повноваження. До його функціональних обов’язків належить лише організація роботи представницького органу і ведення засідань. У разі відсутності голови ці функції виконує його заступник.

Голова Бережанської районної ради Роман Висоцький добре обізнаний із завершеною реформою місцевого самоврядування у Польщі. Він переконує, що сеймик, на відміну від української облради, вибирає уряд із п’яти осіб: маршалка, не більше двох віце-маршалків та двох членів уряду. Маршалек, який є ключовою фігурою в сеймику, спільно з урядом здійснює свої повноваження через невеликий за штатом виконавчий апарат і окремі виконавчі підрозділи — освіти, медицини, культури, соціального забезпечення… Фінансами воєводства керує обраний сеймиком управляючий, який має і в сеймику, і в уряді дорадчий голос.

Голова сеймику та його заступники переважно не отримують зарплат. Їм, як і радним, оплачують відрядні за виконаний обсяг роботи і витрати на проїзд. І тому посади керівників представницького органу воєводства в Польщі далеко не такі привабливі, як крісла голови обласної ради та його заступників в Україні. Але, як сказано в анекдоті, не ту країну назвали Гондурасом.