Українська "гирька"

Під Білим домом ліниво рухалися групи американських туристів. Похмурого вологого і дуже спекотного серпневого дня ми писали короткі інтерв'ю на тему асоціацій американської публіки з Україною. Більшість її тільки знизувала плечима.

Зйомку можна було вважати провальною, і наступного дня ми пішли під Смітсонівські музеї, розраховуючи, що люди, які ходять туди, мають бути розумнішими або більш поінформованими за решту.

Перша ж американська жінка, яку ми спитали про Україну, розсміялася і сказала: "Манафорт, корупція! Тільки не знімайте мене, я на Держдеп працюю".

Вона була така чи не одна. Про Україну в політичному контексті в ці дні говорять добре обізнана тусовка інтелектуалів, пара сотень експертів, політики, їхніх стаффери та журналісти. Про українське питання жваво, без запинки і підказок говорить речник державного департаменту Марк Тонер, - він знає назви окупованих населених пунктів, імена політиків та партій. Про Україну і її журналістів пише впливове видання для інтелектуалів The New Yorker,але мало обізнані пересічні американці. Особливо ті, що живуть за дві години їзди від великих міст. Ті, що, зрештою, прийдуть на виборчі дільниці 8 листопада і доручать делегатам віддати свій голос за республіканського чи демократичного кандидата, - прямого голосування за конкретну людину у США немає. А самовисуванці ще ніколи не перемагали у президентських перегонах.

З думкою кожного кандидата щодо українського питання добре обізнана діаспора - численна і традиційно республіканська, передусім у зв'язку з міжнародною політикою Адміністрації Обами в контексті України (простіше кажучи - ненадання Києву летальної зброї) тепер доволі розгублена. Причина: однозначні заяви Трампа про любов і повагу до Владіміра Путіна, його відверте бажання зняти санкції проти Росії і визнати законною анексію Криму. З республіканської партійної платформи вже зникла військова підтримка України - натомість з'явилася "відповідна". І весь цей набір чинників не міг не обурити американських виборців Огайо, Пенсильванії, Іллінойсу та Каліфорнії українського походження.

Тепер для більшості з них проголосувати за Трампа - зрадити традиційні республіканські цінності, та й самого нинішнього кандидата від "старої доброї партії" навряд чи можна назвати республіканцем за переконаннями, ідеологією та відданістю традиційним партійним цінностям.

Трамп, утім, за них не воює, - його команда зосереджена не на переконуванні чужих виборців або тих, що вагаються, а на впевненості, що свої прийдуть і проголосують. "Свої" - крім строкатої американської публіки з маленьких та великих міст, ще й численні вихідці з колишнього Радянського союзу, які виїхали звідти, але він із них - ні. Всі проросійські меседжі республіканського кандидата - насамперед не для володаря Кремля. Вони для російськомовних американців, більшість яких за роки, проведені у США, так і не спромоглася підтягнути англійську.

За голоси українців, натомість, змагається команда Гілларі - ймовірного продовжувача політики Обами в питанні України, хоча й із більш жорсткою позицією щодо Росії. Втім, за інформацією наших джерел у штабі демократичної кандидатки, вона не перестане розглядати Москву як стратегічного партнера у сирійському питанні та боротьбі з ІДІЛ.

Українське питання впливає на перебіг кампанії по дотичній, - воно встигло зачепити штаби обох кандидатів.

Першою ластівкою був Пол Манафорт, який, за інформацією The Guardian і The New York Times, почав консультувати Партію регіонів і, зокрема, її лідера, Віктора Януковича, ще у 2005 р., на особисте прохання Ріната Ахметова.

А 2006-го вже організовував антиНАТОвські акції в Криму: натовпи ненависників Північно-Атлантичного Альянсу сходили піною на мітингах і зробили все можливе, щоби зірвати американсько-українські навчання "Сі бриз". Тодішні меседжі протестувальників були стислі, зухвалі й популістські, на кшталт "НАТО з'їсть наших дітей". Нинішні меседжі Трампа мало відрізняються від кримських - "мексиканці відбирають вашу роботу", "афроамериканські хлопці гвалтують білих жінок". Здавалося б, спікери різні, але почерк, чи то голос із підкажчика, - той самий, і належить він Полові Манафорту.

Держдеп нині не на жарт обурений невиконанням політтехнологом загального і доволі суворого американського правила: той не повідомив, що планує працювати на політичну партію, а згодом й на уряд іноземної держави. Крім того, як свідчить бухгалтерська книжка Партії регіонів, Манафорт отримав 12,9 млн дол. готівкою, і є всі підстави вважати, що податків із них не заплатив.

Манафорта, зважаючи на схильність Дональда Трампа до різких і гучних жестів, звільнили майже тихо: його працедавець офіційно прийняв відставку головного радника, подякував за співпрацю і на кілька наступних тижнів трохи пом'якшив тон висловлювань. Але, за даними з кількох джерел, попрощатися з цінним співробітником Трамп не зміг і, власне, й не планував. Він змінив офіційне обличчя кампанії, але Манафорт продовжує керувати справами - щоправда, з темного кутка.

Історія з готівкою від "регіоналів" зачепила і демократів - у доволі непотичний спосіб. Рідний брат Джона Подести, відомого вашингтонського лобіста, який входить до виборчого штабу Клінтон, теж працював на Манафорта і Януковича. Тоні Подесту свого часу найняв Річард Гейтс, права рука Манафорта. За офіційною версією, він працював на створений Партією регіонів "Європейський центр Сучасної України", який відмивав імідж колишнього українського президента на Заході після арешту Юлії Тимошенко. Після початку скандалу Подеста-груп заявила, буцім має розписку від ЄЦСУ про те, що ніяка діяльність центру не контролюється й не фінансується урядом або іноземною політичною партією, і пообіцяла провести внутрішнє розслідування стосовно того, чи ввели її в оману, а в разі підтвердження - навіть судитися. Питання тільки в тому, хто саме буде відповідачем у цій справі.

Ще одним підтвердженням формальності звільнення Манафорта з посади головного радника Трампа продовжує залишатися наполегливість республіканського кандидата у питанні зняття з Росії санкцій. Це був один із ключових напрямів політтехнолога, і він не перестає активно ним опікуватися.

Наступні два місяці Сполучені Штати залишатимуться, за великим рахунком, гарантом і головною надією України на те, що їх найближчим часом не знімуть європейці.

Ідею "неефективності" санкцій неодноразово озвучував Франк-Вальтер Штайнмайєр, її активно підтримує італійський прем'єр Матео Ренці. Дружба з Росією видається логічною всім прибічникам Франсуа Саркозі та Марін ЛеПен, - вибори у Франції наступного року, і після низки недавніх терактів ліві настрої там як ніколи сильні. В Австрії, Греції, Чехії, Молдові вплив Росії та відповідні настрої на зближення з нею більш ніж очевидні.

Обама в останні дні президентства продовжує гнути свою лінію: жодної зброї, тільки дипломатія і санкції. OFAC (спеціальний підрозділ Міністерства фінансів під промовистою назвою, мета якого - контролювати іноземні активи) запровадив санкції проти будівельних компаній, відповідальних за спорудження Керченської переправи, низки фінансових інституцій, близьких до "Газпрому", і п'яти юридичних компаній Криму. Цей крок у переддень недавнього саміту в Китаї був логічним продовженням курсу, взятого два роки тому. Проте за два місяці ситуація може виглядати геть інакшою.

За інформацією Politico, колишній директор Міжнародного республіканського інституту Костянтин Килимник, відповідальний за комунікацію між Кремлем, "Опоблоком" та вашингтонським офісом у питанні зняття санкцій, продовжує старанно курсувати між трьома країнами й наполегливо робить свою справу - в Києві, Москві і Вашингтоні. Якщо Трамп таки стане президентом, відносини США з Кремлем відчутно потеплішають. А це, за великим рахунком, означатиме встановлення нового світового порядку, внаслідок чого Україна залишиться наодинці з війною, згарищем замість Донбасу та остаточно відтятим Кримом. Свої відносини з Росією доведеться вирішувати без зовнішньої підтримки, - про зброю та сторонній економічний вплив уже не йтиметься.

У разі перемоги Клінтон ситуація видається трохи оптимістичнішою: на посаду керманича Пентагону вперше в історії може прийти жінка, Мішель Флурной - проукраїнськи налаштована 56-річна американка французького походження, яка свого часу працювала з Лео Панеттою та Робертом Гейтсом. У ширшому, міждержавному розумінні можуть датися взнаки складні стосунки між Владіміром Путіним і Гілларі Клінтон, що беруть свій початок ще з часів роботи останньої на посаді держсекретаря. П'ять років тому оцінка Клінтон російських подій призвела до різкої атаки господаря Кремля на Державний департамент і його керманича. Клінтон, своєю чергою, не дуже стримувала себе у висловах і порівняла анексію Криму з гітлерівським аншлюсом Австрії у 1938-му. "Колишні американські чиновники, котрі спільно з пані Клінтон розробляли курс щодо Росії, стверджують, що Путін був особисто заскочений тим, що в грудні
2011 р. Клінтон засудила парламентські вибори в Росії… Не виключено, що Путін прагне помститися… За інформацією джерел, Путін вважає пані Клінтон впливовою прихильницею політики "зміни курсу", в якій російський лідер вбачає серйозну загрозу своєму режимові", - пише Politico.

Ба, навіть більше - американська розвідка неодноразово підтверджувала: за гучним зламом сервера Демократичної партії, внаслідок якого широка спільнота дізналася про внутрішні чвари та підкилимні ігри демократів проти Берні Сандерса, стоять російські хакери. До того ж - це не останній скандал, пов'язаний із Клінтон: за інформацією кількох наших джерел, менше ніж за місяць варто чекати ще одного антигілларівського зливу.

І це попри те, що історія стосунків Кремля з родиною Клінтон певною мірою неоднозначна. Позаяк у США не забули ні про те, що Uranium One (фірма, безпосередньо пов'язана з "Росатомом") саме в часи держсекретарства нинішньої кандидатки в президенти від Демпартії отримала дозвіл на багатомільярдний контракт видобутку урану по всьому світу; ні про півмільйона, отримані Біллом Клінтоном за свій 30-хвилинний виступ у Москві. Походження грошей, які тоді надходили у Фонд Клінтонів, - одне з найслабших місць демократичної кандидатки.

Ба, більше: керманич її фонду, донька Гілларі та Білла Челсі, ніколи не приховувала своєї дружби з донькою республіканського кандидата Іванкою Трамп. Остання свого часу жертвувала чималі суми у фонд батьків подруги - на кампанію Клінтон, коли та змагалася за крісло сенатора штату Нью-Йорк. До початку президентської кампанії Трампи й Клінтони демонстрували приязнь, - Білл і Гілларі у ролі почесних гостей були присутні на весіллі Дональда й Меланії. Родина Трампів завжди розкладала яйця в різні фінансові кошики.

За даними екзит-полів CNN/ORC, Гілларі і Трамп мають майже однакову довіру, щоправда останніми днями вона - на користь республіканця: 43% і, відповідно, 45%. Хоча впродовж останніх двох місяців кандидатка від демократів відчутно випереджала конкурента. Жінки, за даними дослідження, віддають перевагу Клінтон - 53% проти 38% за Трампа, білі чоловіки дедалі більше підтримують Трампа - 54% і 32%.

За Клінтон охоче голосуватиме молодь - 54% проти 29%, за Трампа - люди за 45. За демократку - 71% небілих американців, її виборці здебільшого з вищою освітою, тоді як за Трампа охоче голосуватимуть люди з повною шкільною.

Утім, історія стосунків цих двох настільки заплутана, що восени виборці здебільшого голосуватимуть не за Гілларі, а проти Трампа, і навпаки. У великій країні, за великим рахунком, залишилося кілька штатів, що вагаються, - серед них Огайо з колись одностайною прореспубліканською українською діаспорою.

Тож не виключено, що подальшу долю світу, як і долю України, визначатимуть американські українці.