Україна—Молдова: поганий запах

Село Цекинівка Ямпільського району Вінницької області — пункт пропуску митного поста «Ямпіль» на україно-молдавському кордоні. Через річку Дністер (менше кілометра) рукою подати до молдавського райцентру Сороки. З околиць українського села мальовничі пейзажі плавно через річку перетікають на молдавський берег, із цекинівських вулиць видно дахи сорокських будинків, туди-сюди долітають акорди весільних вальсів... Мабуть, на цьому поезія сусідства двох держав закінчується. А далі на трубо­проводі завдовжки 6,2 км промислових і побутових стоків через річку Дністер із молдавських Сорок до української Цекинівки починається проза.

Очисні споруди стоків молдавського м. Сороки, які містяться на території українського села Цекинівка, почали працювати наприкінці сімдесятих років минулого століття. Стоки проходили шість рівнів очищення, після чого очищена вода скидалася в р. Дністер. Очисні споруди, проектна потужність яких 10,3 тис. м. куб. на добу, фактично, як розповів заступник голови Ямпільської райдержадміністрації Юрій Миронишин, переробляли більше 13—15 тис. м. куб. на добу. Внаслідок чого обладнання швидше зношувалося, якість очищення погіршувалася. Капітальних ремонтних робіт по трасі проходження колекторного трубопроводу не проводили, він часто проривався. Відповідно, відходи продуктів життєдіяльності (по-простому — сорокські фекалії), з 1993-го по 2001 рік періодично вивалювалися на вулиці, якими пролягав трубопровід, і розливалися по дворах цекинівців. Можна собі уявити стан та емоції селян, на чиї подвір’я заповзало чимало сусідської какашки. Заїжджі гумористи тоді знущально перейменували село на «Цекакинівка». Проте цекинівцям було не до сміху, адже, крім вулиць та подвір’їв, неочищеними стоками забруднювалися ґрунти, підземні й наземні води, криниці, розміщені поблизу колектора, ну й, природно, річка Дністер. Не маючи грошей на проведення поточних ремонтів, водоканалізаційне господарство з 2001 року перестало використовувати Цекинівський комплекс. Усі стоки з м. Сороки після первинної обробки скидаються прямо в Дністер. А це з 2001 року по сьогодні — близько 30 м. куб. нечистот щодня із вмістом солей важких металів: цинку, нікелю хрому, свинцю тощо. Ці ж метали є і в 45 тис. тонн мулу (перероблених стоків), які накопичилися у спеціальних картерах на території тієї ж Цекинівки. Під час дощу ця вся суміш розмивається й також потрапляє у Дністер.

Місцева влада неодноразово порушувала питання роботи очисних споруд і забезпечення екологічної безпеки. Тільки в голови Цекинівської сільради Валентини ГУСАКОВСЬКОЇ за всі десять років її роботи тека з цієї тематики вмістила близько тридцяти звернень до інстанцій різного рівня. І в посла Молдови в Україні була, і Леонідові Кравчуку та іншим відповідальним мужам писала. Ніхто не спромігся навіть відповісти, крім колишнього міністра охорони навколишнього середовища Павла Ігнатенка. Хоча це результатів не дало.

— На сьогодні ми хочемо відшкодування збитків за забруднення довкілля, — озвучує вимоги селян Валентина Олексіївна. — Якщо молдавська сторона не може відшкодувати моральні збитки людям, котрі мешкають на вулицях, на яких не можна користуватися забрудненими криницями, то, можливо, молдавани погодяться хоча б допомогти побудувати окрему свердловину, звідки люди брали б чисту воду. Ще хотілося б, аби з нами розрахувалися за оренду 5 га нашої землі. За останній рік, відколи немає договору, оскільки молдавська сторона не надає потрібних документів для його продовження, — набігло 4 тис. грн. І, звісно ж, хочеться, щоб у Молдові швидше вирішили питання будівництва очисних споруд. Вони стверджують, що первинна очистка є. Я запрошую вас сюди влітку, коли Дністер мілководний. Тут на державному (!) пропускному пункті дихати нічим. Неозброєним оком видно, яка гидота плаває в цій воді. Я розумію, що проблема грошей є, але ж це питання не однієї приватної особи, а частини держав Україна і Молдова.

За більш ніж десять років в області змінилося кілька керівників, кожен зі своїм стилем роботи, багажем вирішених і невирішених питань, — але це стало спільною спадщиною.

— Оскільки ця проблема тягнеться з середини
90-х років, то й Вінницька облдержадміністрація порушує цю тему протягом уже не одного року, — каже перший заступник голови облдержадміністрації Валерій КОРОВІЙ. — Ми внесли пропозицію включити це питання до порядку денного постійно діючої україно-молдавської комісії, аби прийняти узгоджене рішення. До речі, голова облдержадміністрації Олександр Домбровський під час останньої зустрічі з президентом Молдови озвучував цю тему. Той пообіцяв врахувати пропозиції. Адже це — не локальна проблема, а проблема всієї екосистеми регіону. Серед комплексу необхідних робіт дуже важливою вважаю утилізацію накопиченого мулу, адже там і важкі метали, і інші шкідливі речовини. Головне — домогтися, щоб молдавська сторона почала виконувати свої обіцянки.

Аби знайти вихід із ситуації, що склалася навколо сорокських очисних споруд, протягом 2001—2006 рр. на дво­сторонньому рівні проводилися переговори з питань ліквідації забруднення басейну річки Дністер та експлуатації очисних споруд. Результатом переговорів стала домовленість про ремонт або будівництво в м. Сороки очисних споруд і вивезення молдавською стороною мулу з території України.

Наприкінці серпня нинішнього року Світовий банк реконструкції та розвитку виділив Молдові 4,5 млн. дол. для реалізації проекту будівництва очисних споруд. Цей проект реалізовується і в рамках міжнародної угоди з Україною про ліквідацію причин забруднення навколишнього середовища та р. Дністер. За наявною інформацією, керівництво м. Сороки планує використовувати надані гроші не для відновлення старого очисного комплексу, а для будівництва на своїй території нового. Вивезення мулу з України на територію Молдови або його утилізацію керівництво Сорок вважає неможливими через відсутність грошей. За підрахунками молдавських спеціалістів, для цього потрібно близько 3 млн. дол. США, а для вирішення всього комплексу проблем — від 15 до 30 млн. дол.

Так це насправді — чи лукавлять наші сусіди-молдавани, і є інші, дешевші шляхи вирішення проблеми?

Начальник державного управління охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області Олена ЯВОРСЬКА має з цього приводу власну думку, чітку позицію й навіть запропонувала молдавській стороні свої підрахунки та пропозиції.

— Гідрохімічне забруднення р. Дністер внаслідок викиду неочищених стоків м. Сороки ще не таке катастрофічне, все-таки об’єм Дністра досить великий. Справжня загроза — бактеріологічне забруднення, воно загрожує епідеміями. Ускладнюється це тим, що в Сороках напевно є інфекційна лікарня, і в якому вигляді звідти виходять відходи, невідомо, — тривожиться Олена Григорівна, — Дуже жаль, що дружня нам держава порушує підписаний обома країнами — і Україною, і Молдовою — протокол про трансграничне забруднення вод, яким обидві держави зобов’язалися не допускати такої загрози довкіллю. Якщо говорити про село Цекинівку, то ситуація тут менш загрозлива, ніж для села Кисниця (теж Ямпільського району), що лежить нижче за течією. Оскільки колектор у Цекинівці не функціонує, викид іде прямо в річку і, як кажуть, лінію фарватеру не перетинає, а далі продукти життєдіяльності вода розбавляє по всьому об’ємі річки, і течія зносить цю погань далі. У глобальному масштабі цей викид несе загрозу як для України, так і для Молдови. Гроші, які Світовий банк виділяє під проект, мають іти не на вирішення проблем м. Сороки, а на комплексне управління водними ресурсами р. Дністер. Розв’язати цю проблему без України, на чиїй території міститься більша частина стоку, неможливо. В цій ситуації я можу тільки розвести руками і сказати, що це недоробка українських чиновників, — нарікає Олена Яворська. — Наше управління постійно подає свої пропозиції до столиці, але Дністер завжди відходить на другий план. Молдова каже, що їй потрібно 30 млн. дол. Мої підрахунки показали, що вирішення цієї проблеми може коштувати значно дешевше. Проект може бути таким дорогим, якщо в Сороках насосами викачувати всю погань нагору, адже очисні споруди там застарілі (їм 40—50 років), громіздкі, і місця для них просто немає. Однак сучасні перевірені вітчизняні й закордонні технології дозволяють побудувати компактні очисні споруди на невеликій площі. Це могло б коштувати близько 2 млн. євро. Або 2,5 млн. дол., але аж ніяк не 15 і не 30 млн. дол., як стверджують молдавські колеги. Розрахунки, які ми надавали, базуються на нашому досвіді — собівартості споруд очищення, що діють у нас в області. Ми давали нашим молдавським сусідам і розрахунки, і пропозиції щодо технічних рішень, доводячи, що на базі тих каналізаційних станцій, які у них стоять і працюють із використанням цієї площі, можна поставити потужності для очищення і зняти проблему. Однак мені особисто міністр охорони навколишнього середовища Костянтин Михайлеску сказав, що вони не мають права розглядати будь-яку конкретну пропозицію конкретної фірми, бо це класифікуватиметься, як корупція. Хоча я вела розмову зовсім не про конкретну фірму, а про приклад технічних рішень. А далі, звісно ж, перш ніж розпочинати будівництво, потрібно оголошувати тендер, але перед цим зробити кілька проектів. Я показала один із можливих варіантів проекту, відповідно до якого повне очищення стоків можливе за 2—2,5 млн. дол. Сім останніх років, відтоді як зупинилися очисні споруди, я не бачу від дружньої нам країни ні проектів, ні самих очисних споруд. Але ж я не маю права втручатися у справи іншої держави.

— Як взагалі аргументують відмову?

— Нам не відмовляють, — каже головний еколог Він­ницької області Олена Яворська, — нам завжди кажуть «так»: ми хочемо, ми будуємо, будуватимемо, старанно шукаємо гроші, дуже важко знайти 30 млн. дол. А віз і нині там. Крім того, Україна пішла назустріч: якщо вони будуватимуть очисні споруди, ми не порушуватимемо питання утилізації нагромадженого на нашій території молдавського мулу. Оскільки розуміємо, що це теж дуже великі гроші.

Замість епілогу

Дністер — друга за величиною річка в Україні. Залишаючи Україну у Вінницькій області, він тече територією Молдови. Нижче за течією, за Дубосарською ГЕС, стоять водозабори — у тій частині сусідньої держави нестача питної води. А на території Одеської області Дністер стає знову українським. І там стоїть водозабір Одеси. Бактеріологічне забруднення, що проходить транзитом через річку, на думку фахівців, може сягнути і водозабору Одеси. Одне слово, існує загроза міждержавного масштабу. І її усунення — справа не тільки грошей.

На недавній міжнародній конференції міністрів охорони навколишнього середовища, яка проходила у столиці Сербії Белграді, заяви Молдови про те, що Україна порушує свої зобов’язання, звучали і досить голосно, і чітко. Республіка Молдова публічно висловила свій протест проти будівництва Україною гідроакумулюючої станції. Її об’єкти розміщуватимуться в Чернівецькій та Вінницькій областях. А ось слова України про те, що Молдова порушує свої зобов’язання, багато років викидаючи в ріку Дністер зовсім неочищені стоки, прозвучали значно тихіше.

Де ж наш здоровий національний егоїзм? Адже саме він передбачає турботу як про кожного свого громадянина, «маленького українця» в окремо взятій Цекинівці, так і про суспільство загалом.

Можна тільки припустити, якою могли б бути реакція і дії на державному рівні будь-кого з наших сусідів, якби Україна запаскудила їхню територію і роками нічого не робила для розв’язання проблеми.

А ось проблема забруднення довкілля в басейні р.Дністер, на україно-молдовському кордоні, на жаль, залишається невирішеною досі.

Довідка «ДТ»

Сорокські очисні споруди (Республіка Молдова), які викидають відходи тільки після первинної обробки в р. Дністер на кордоні з Україною (с. Цекинівка Ямпільського району Вінницької області) відповідно до Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001 року зараховані до об’єктів техногенного характеру, які можуть призвести до екологічної катастрофи.