УКРАЇНА ЗБРОЙОВА: ПОПЕРЕДНІ РЕЗУЛЬТАТИ

Починаючи з 1996 р., нинішній рік виявився для українського збройового бізнесу найбільш насиченим у плані змін. По-перше, ніколи раніше Україну не обвинувачували в порушенні міжнародних правил гри на світовому ринку озброєнь із боку офіційних органів конкретної держави. По-друге, і, може, внаслідок першого ніколи раніше, починаючи з 1996 р., Україна не знижувала обсяги продажу озброєнь і військової техніки. А саме падіння обсягів експорту зброї прогнозують сьогодні експерти. По-третє, і також унаслідок першого, ніколи протягом року не було стільки змін у державній системі військово-технічного співробітництва. Фактично під кінець року сформована 1996—1998 рр. (і дещо доповнена 1999—2000 рр.) система ВТС перестала існувати. А нова, яка нині формується (новий указ Президента України може з’явитися найближчими днями), мало чим нагадуватиме стару. По-четверте, 2002 р. остаточно сформувався основний вектор українського ВТС, спрямований на регіон Південно-Східної Азії. По-п’яте, Україна взяла участь в умовному розподілі військово-технічних ринків СНД, і результати цього розподілу виявилися для неї не такими вже поганими. Нарешті, по-шосте, зафіксовано цілком небезуспішні зусилля України із закріплення на світовому ринку технологій.

Збройові дивіденди

Попри те, що 2002 р. Київ набрав досить непоганий портфель оборонних замовлень, експерти схильні думати, що реальні прибутки за результатами цього збройового року уперше виявляться нижчими від торішніх. Природно, це не ознаменує собою катастрофу, але врахувати в майбутньому деякі уроки усе ж слід. Основними причинами спаду, окрім результатів військової активності антитерористичної коаліції (що призвело до закриття для України ринків низки держав) і поновлення військово-технічної допомоги Пакистану й Індії з боку США, стало зростання тиску на офіційний Київ із боку міжнародних організацій і США. Останнє спричинило ланцюжок внутрішніх змін у системі ВТС. Цей розтягнутий у часі процес, у свою чергу, призвів до заморожування ряду рішень у цій галузі, виникнення перестраховок і самоцензури в реалізації військово-технічної політики держави. Ще однією причиною зменшення обсягів експорту є звуження для України 2002 р. ринку космічних послуг і, відповідно, зменшення кількості пусків українських чи україно-російських ракетоносіїв.

Серед негативних тенденцій року — прогресуюче загострення конкуренції на пострадянському сегменті світового ринку озброєнь і спроби інших постачальників закріпитися на традиційних українських ринках. Приміром, на перший погляд безневинний продаж Пакистану партії вертольотів Мі-17 Росією насправді означає цілком реальний наступ на традиційний ринок збуту української зброї.

Водночас падіння обсягів не буде обвальним: роблячи побіжний попередній підрахунок, експерти Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння припускають, що збройовий бізнес, коли вважати прибутки від послуг і технологій подвійного призначення, має заробити 2002 р. не менше як $400—440 млн. Більше того, у 2001—02 рр. Україна розширила спектр продажу нової продукції військового призначення, і «пішли» контракти у таких заводів, які раніше не могли вийти на ринок. Це насамперед виробники радіолокації і засобів радіоелектронної розвідки, а також деякої техніки ППО: Казенний електромашинобудівний завод «Іскра», ДАХК «Топаз», ХК «Укрспецтехніка», НДІ «Квант» і деякі інші. Серед найважливіших контрактів, підписаних поточного року, слід зазначити укладену «Прогресом» 100-мільйонну угоду на поставку танкових двигунів Пакистану, попри те, що візит Президента України в Ісламабад так і не відбувся. Вагомим доважком у скарбницю стало і завершення лівійського контракту — на поставку двох літаків Ан-124 «Руслан».

Природно, важливим є реалізований нинішнього року контракт на поставку чотирьох станцій пасивної радіоелектронної розвідки «Кольчуга» Китаю. Фактично після купівлі Китаєм ця продукція вже не потребує маркетингу, а нині ще кілька країн-покупців близькі до підписання контрактів. Слід згадати і контракт на поставку авіадвигунів на суму близько $30 млн., укладений нинішнього року ВАТ «Мотор-Січ» із однією з держав Південно-Східної Азії.

Взагалі, серед українських оборонних підприємств найбільше успішними 2002 р. були ДАКХ «Артем» і ВАТ «Мотор-Січ». Перший — в основному за рахунок об’ємних поставок в Індію та Китай, другий — за рахунок поставок двигунів до російської чи пострадянської авіатехніки. Ще одним традиційно успішним заводом є ВО «Зоря-Машпроект». Наприкінці листопада 2002 р. ним підписано контракт на поставку газових турбін для китайських суден на повітряній подушці типу «Мурена». ВО «Зоря-Машпроект» розробило цього року нову газотурбінну установку М-79, яка враховує вимоги китайських суднобудівників. Для Китаю, котрий став 2002 р. найбільшим після Росії покупцем української військової техніки, працювала й «Іскра».

Україна непогано просунулася на ринку Туркменістану, освоївши газові схеми взаєморозрахунків. Дочірнє підприємство «Укрспецекспорту» «Укроборонсервіс» нині цілком успішно виконує ряд контрактів в інтересах цієї країни. Серед найвагоміших із них ремонт партії туркменських винищувачів МіГ-29 і модернізація системи ППО країни. Пішли в Туркменістан і патрульні катери, вироблені «Феодосійською суднобудівною компанією «Море». Ця країна стала найголовнішим після РФ партнером України в галузі ВТС серед держав СНД.

Великою мірою через появу на ринку ряду нових гравців із пострадянського табору Україна наважилася нинішнього року на безкоштовні передачі застарілої зброї. Відповідно до постанови уряду від 29 березня ц.р. №428 «Про внесення змін у положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил», військова техніка і майно будуть реалізовуватися на безкоштовній основі, у тому числі і за кордон. Цього року Київ апробував нове рішення, надавши безкоштовну допомогу у формуванні афганської армії. Афганістану було поставлено легке стрілецьке озброєння й амуніцію. Ця дуже потрібна практика дозволить Україні не лише позбутися старої зброї, а й закріпитися на деяких нових ринках.

Серед нових позитивних тенденцій слід зазначити й освоєння натовських стандартів. До проектів танка і високоточного артилерійського снаряда «Квітник» Луганський верстатобудівний завод додав патрон натовського стандарту «Люгер» (9х19). Це підприємство вже поставило 2002 р. у Чеську Республіку пробну партію таких патронів.

Поряд із тенденцією збільшення обсягів експорту нових озброєнь і військової техніки ключовим чинником українських успіхів на ринку зброї залишається модернізація та ремонт пострадянської техніки. До речі, підтвердженням цього є той факт, що серед усіх дочірніх фірм, які займаються посередницькими послугами у збройових угодах 2002 р., найбільших успіхів домігся «Укроборонсервіс», левову частку контрактів якого складають саме послуги спеціального характеру.

Нинішнього року активніше до підтримки військово-технічного співробітництва став підключатися український МЗС. До найвдаліших кроків зовнішньополітичного відомства можна віднести організацію візиту глави держави в Індію і реанімацію роботи з Малайзією. Як очікується, 2003 року рівень ВТС із цими державами може різко піти вгору. Більше участі в підтримці військово-технічної активності помічено цього року і з боку військового відомства. Ставши сьогодні ланкою національної системи ВТС більше формальною, аніж реальною (оскільки Міністерство оборони не бере участі у торгівлі зброєю, а закупівлі для армії настільки мізерні, що про них краще мовчати), люди в погонах, однак, мають досить непогані можливості для лобіювання військово-технічних проектів. І, схоже, ці можливості починають використовуватися. Саме так можна розцінити намічене на березень 2003-го підписання Договору про військово-технічне співробітництво з Чеською Республікою. За ним стоїть перспектива спільного виходу на ринки з українським варіантом модернізації навчально-тренувального літака
L-39 і, не виключено, оснащення українськими двигунами нової чеської машини L-159.

Ще однією важливою передумовою для розвитку збройового бізнесу в майбутньому є закладання фундаменту внутрішнього авіаційного ринку й іншої наукомісткої продукції. Найбільше це пов’язують із упровадженням «Укрзалізницею» системи лізингу. І не тільки. Першими на інноваційні проекти відгукнулися українські комерційні банки. Близько 450 млн. грн. вони мають виділити 2003 р. національним підприємствам під реалізацію довгострокових проектів. Це насамперед «Промінвестбанк», «Аваль» і «ВА Банк». Один із комерційних банків України уже виділив кредит у 240 млн. грн. ДП «Харківський машинобудівний завод «ФЕД», що спеціалізується на виробництві інтегральних гідроприводів, паливно-регулювальної апаратури, електроприводних насосних станцій, гідроблоків для потреб авіакосмічної промисловості та машинобудування. 80 млн. грн. отримає і ВАТ «Мотор-Січ» — щоб поставити на серійне виробництво авіадвигуни нового покоління, такі як АІ-450, АІ-222, ВК-1500, ВК-2500 та інші.

Буде відкрито кредитну лінію для інвестиційного проекту вартістю 135 млн. грн. із виробництва та серійного випуску літаків Ан-140, Ан-74ТК-300 і
Ан-74ТК-300УТ для Харківського державного авіаційного виробничого підприємства.

Перехідний період української системи ВТС

З 15 листопада ц.р. український збройовий бізнес перебуває в напруженому чеканні: питання, за якою схемою стане розвиватися військово-технічне співробітництво України з іноземними державами в майбутньому, турбує багатьох. Коли в Росії кілька років тому на базі трьох основних спецекспортерів створили «Рособоронекспорт», перші сходи об’єднання не дуже вражали. Зате вже у 2001—2002 рр. обсяги торгівлі різко зросли, хоч і значна їхня частина зараховується в рахунок погашення зовнішнього боргу. Але треба визнати, що, скоротивши експортерів-посередників, РФ не скасувала повноваження шести потужних виробників зброї. Залишивши таким чином основу існуючої схеми: «Один із небагатьох».

Що стосується сьогоднішньої української ситуації, то настрої збройових бізнесменів більше тривожні, аніж сповнені райдужних сподівань. Наприклад, поки зовсім незрозуміло, як стануть розвиватися центри впливу на збройовий бізнес. Новий указ глави держави лише готується, і, як очікується, він міститиме кілька сюрпризів.

По-перше, прогнозують спостерігачі, цілком можна очікувати посилення ролі Комітету з питань політики військово-технічного співробітництва й експортного контролю при Президенті України. Враховуючи, що попередні політичні рішення цієї структури готувалися усього кількома людьми, а також той факт, що в країні скасовується «мозок» оборонно-промислового комплексу в особі однойменної держкомісії, стає очевидним, що має бути створений новий мозковий центр. Швидше за все, ним і стане вищезгаданий комітет, а його склад, відповідно, може збільшитися до 30—45 чоловік. Крім того, не виключено, що частина людей із держкомісії може переміститися в президентський комітет.

По-друге, з огляду на особливості статусу такого органу, як адміністрація Президента, можна припустити, що створений відділ на чолі з Ігорем Черкаським здійснюватиме певний політичний нагляд за веденням збройового бізнесу безпосередньо виконавцями. Таким чином, функції органу адміністрації Президента й органу Ради національної безпеки й оборони України не перетинатимуться. Водночас, багато хто з числа самих виконавців має цілком обгрунтовані побоювання, що в сферу повноважень недавно створеного органу в АП входитиме і кадрова політика. Причому в такому форматі, що кандидатури на посади аж до начальників управління «Укрспецекспорту» затверджуватимуться в АП.

По-третє, осколки від бомби, що рознесла Держкомісію з питань оборонно-промислового комплексу України, як вважає більшість аналітиків, матимуть значно більший розліт, аніж це може здаватися на перший погляд. Експерти вже зазначили, що серед можливих наслідків розформування держкомісії можуть виявитися «пробуксовування» в галузі ВТС з Ізраїлем і Китаєм. Оскільки стратегія та перспектива діяльності двосторонніх комісій із військово-технічного співробітництва з цими країнами значною мірою була «зав’язана» персонально на постать Володимира Горбуліна. Багато хто вважає, що це не той випадок, коли святе місце пусткою не стоїть. До речі, фахівці вже зазначили, що указ про розформування Держкомісії було підписано буквально через два дні після того, як у Києві в суботу напередодні пройшла презентація російсько-українського економічного центру «Разом», створеного в жовтні 2002 р. Нагадаємо, що ініціаторами його створення виступили промислово-фінансова група «Росагропром», АКБ «Кредитрасс», виробничо-промислове об’єднання «Іжмаш», АТ «Росбункер», ВО «Промекспорт» і деякі інші фінансові та ділові структури. Спочатку передбачалося, що центр має сприяти приходу російських інвестицій в українську економіку, а серед його завдань указувалися юридичний супровід проектів російських підприємств, а також інформаційно-аналітична та рекламна підтримка цих проектів, і в тому числі забезпечення взаємодії з органами державної влади України. Саме після того як презентацію відвідали глава Держкомісії ОПК і глава «Укрспецекспорту», і відбулася відставка першого, а другий, як кажуть у кулуарах влади, потрапив під приціл цієї самої влади. Може, ці дві події є збігом, і саме відсутність змін у головній держкомпанії-посереднику з торгівлі зброєю чи їхня наявність у майбутньому дадуть відповідь на це питання.

По-четверте, цілком точно можна зазначити, що такий центр впливу на збройовий бізнес, як Міністерство промислової політики України з приходом у відомство Анатолія Мялиці помітно посилився. І, швидше за все, не лише тому, що трохи налагодилися справи у вітчизняного авіапрому (батьком українського авіалізингу називають Г.Кірпу). Важко сказати, чи дійде справа до реалізації однієї з промислових ідей Володимира Горбуліна — створення в країні єдиної авіабудівної корпорації, — але авіапром почав активний наступ. Причому не лише на зовнішні ринки…

Нарешті, по-п’яте, виробники й експортери зброї чекають появи нового списку спецекспортерів і нового списку підприємств, які мають продовжити розвиток оборонно-промислової кооперації з російськими партнерами. Хоча, як очікується, обидва списки будуть серйозно «почищені», факт їхньої появи під кінець року має стабілізувати ситуацію й ознаменувати не лише новий етап у житті вітчизняного збройового бізнесу, а й появу у нього нових орієнтирів. В іншому разі не виключається, що ремствування, яке має місце в Україні, може перекинутися і на той бік україно-російського кордону.

Таким чином, попередні результати року свідчать, що втрати на ринку пов’язані в більшості випадків із об’єктивними процесами, що мало залежать від самих торговців зброєю.

Найважливішою складовою українського експорту продукції військового та подвійного призначення є поставки авіадвигунів і авіаційних компонентів, а складовою послуг — ремонт і модернізація авіатехніки та її компонентів. Майбутні перспективи пов’язані з авіатехнікою, ракетно-космічною технікою, технікою ППО та радіолокацією. Найважливішими партнерами стали Росія та Китай, а в перспективі — розвиток ВТС з Індією, Малайзією, В’єтнамом, Індонезією й іншими державами Південно-Східної Азії. Важливим може виявитися збільшення присутності на ринку спеціальних космічних послуг (за рахунок реалізації нового проекту щодо спільних із Бразилією, і можливо, Аргентиною, пусків модернізованих ракетоносіїв «Циклон-4»). Основні перспективи України на світовому ринку озброєнь у найближчі кілька років можуть бути пов’язані з розширенням інтеграційних процесів, акціонуванням підприємств ОПК, приходом приватного капіталу в оборонно-промислову сферу, участю в транснаціональних структурах і міжнародних проектах.