Україна: «Іменем «РосУкрЕнерго»…»

У Віктора Януковича з’явився шанс «не словом, а ділом» підтвердити, що він посадить за грати будь-кого зі «своїх», хто дозволить собі заступити за межу закону. Але чомусь у нас виникають великі сумніви, і навряд чи Віктор Федорович продемонструє невибірковість у застосуванні закону в даному конкретному випадку. Чому? Та тому що йдеться про ту саму аферу століття - про «РосУкрЕнерго». Наявні в розпорядженні редакції документи дають можливість стверджувати, що на завершальному етапі повернення Дмитру Фірташу 12,1 млрд. кубометрів природного газу Україну та всіх її громадян обікрали, а закони при цьому порушували з таким цинізмом, що жоден слідчий-«важняк» із ГПУ, допоки В.Янукович на Банковій, не насмілиться вести цю справу. Швидше звільниться, навіть без пенсії, або вдаватиме хворого-інваліда. Знайде будь-які причини, аби тільки не збожеволіти (якщо є мораль і відповідальність) чи не загриміти на багато років за грати. Приблизно так діяли митники, яким у добровільно-примусовому порядку пропонували оформити передачу газу компанії «РосУкрЕнерго».Та про все по порядку…

Нагадаю читачам про те, що зірка компанії «РосУкрЕнерго АГ» спалахнула на газовому небокраї України в липні 2004 року, після підписання пакета українсько-російських документів, які регулюють відносини в цій сфері. Вирішальний для РУЕ момент настав 29 листопада 2004 року: тодішній прем’єр-міністр Віктор Янукович, стоячи на порозі прем’єрського кабінету, напередодні свого фіаско в боротьбі за президентську посаду підмахнув постанову уряду №1603, закріпивши тим самим на багато років виключне право маловідомої на той час компанії одержувати від посередницької діяльності на українському, азіатському і європейському газових ринках шалені прибутки.

Після того як Юлія Тимошенко, яка під час свого прем’єрства вдавалася до відчайдушних спроб «витиснути» з газової сфери все, що пов’язане з Дмитром Фірташем (співвласником РУЕ) та його компаньйонами, серед яких було і залишається чимало українських високопосадовців, залишила урядовий кабінет, для «РосУкрЕнерго» настала «епоха відродження», що привела до остаточного формування на базі «швейцарського» газового посередника потужного центру кланово-олігархічної системи в нашій державі.

Персони українських чиновників, які доклали руку до такого стрімкого перетворення фінансового прибутку іноземної компанії на український політичний капітал, відомі. Немає і тіні сумніву в тому, що хоч би хто зайшов в майбутньому у владні коридори, він починатиме саме з резекції подібних «злоякісних» утворень, для яких характерні абсолютний правовий нігілізм, всепрониклива корупція та подвійні стандарти.

Український «стокгольмський синдром»

Не вдаючись у тонкощі поведінки НАК «Нафтогаз України» (як відповідача) на засіданнях Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма, можна констатувати, що всі зусилля були спрямовані на суїцид, а відповідно, і на одержання прогнозованого арбітражного висновку. У цій ситуації вражає показова єдність українського відповідача і «швейцарського» позивача - «РосУкрЕнерго», який вимагав повернути йому більш як 11 млрд. кубометрів газу. Адже інакше й бути не могло - на суді були присутні дві команди, на чолі яких починаючи з 2004 року перебували однодумці, пов’язані між собою міцнішими узами, ніж родинні.

Такий само синхронний «стокгольмський синдром» проявився і в української Феміди. Як за помахом чарівної палички, відповідно до вимог Нью-Йоркської конвенції 1958 року «Про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень», рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма було визнане Шевченківським районним судом м. Києва, куди звернулися представники «РосУкрЕнерго АГ».

Потім постанову Шевченківського райсуду було оскаржено в Апеляційному суді м. Києва, який залишив рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу HAK «Нафтогаз України», природно, без задоволення. Касація теж не дала позитивного результату для державної нафтогазової компанії України.

Примітно, що при цьому судові інстанції всіх рівнів фактично самоусунулися від аналізу стокгольмського арбітражного рішення на предмет його відповідності публічному порядку України, хоча зобов’язані були зробити такий аналіз незалежно від того, клопоталися про це учасники судового процесу чи ні, надали вони докази щодо цього чи ні. На думку практикуючих юристів, ті кілька рядків, присвячених у рішеннях апеляційної і касаційної інстанцій питанню про публічний порядок, інакше як визнанням суддями власної профнепридатності й не назвеш.

Для реалізації наступного, завершального етапу операції - повернення «РосУкрЕнерго АГ»
12,1 млрд. кубометрів природного газу - знадобилася така сама єдність Кабінету міністрів, Мінфіну, керівництва «Нафтогазу України», митниці, «смотрящих» від прокуратури і спецслужб.

І якщо в 2009 році захоплення спецпідрозділом Служби безпеки України будівлі «Нафтогазу України» було демонстрацією безвиході та неможливості повернути назад процес витиснення з українського газового ринку «швейцарського» посередника, то не сумніваюся, що в 2010-му спецслужба всі свої зусилля спрямувала на сприяння поверненню компанії «РосУкрЕнерго АГ» утрачених раніше активів - газу з українських підземних газових сховищ. А якщо СБУ не допомагала, то проморгала, як державний газ перетворився на приватний за рахунок цієї самої держави й куди подівся ПДВ, сплачений «Нафтогазом України» у 2009 році при митному оформленні газу? Природно, читати потрібно так: усе відбулося за рахунок платників податків, котрі, хай там як, а з Д.Фірташем жодних справ не вели.

Процедура практичної реалізації рішення Арбітражного інституту за всієї своєї уявної простоти з урахуванням ситуації, що склалася навколо нелегітимних рішень колишнього уряду та розслідуваних кримінальних справ стосовно ряду працівників митниці, безумовно, вимагала від уряду Миколи Азарова криштальної законодавчої чистоти. Подальші події показали, що саме така чистота й бездоганність у прийнятих урядом документах відсутні.

Як знайти в Україні зайвих 12 мільярдів кубометрів природного газу!

Успішне завершення операції з повернення власності «швейцарській» компанії потребувало від уряду та «Нафтогазу України» вирішення як мінімум трьох основних питань, а саме: де має HAK «Нафтогаз України» взяти гроші на газ для передачі «РосУкрЕнерго АГ», де взяти цей газ і за якою процедурою його віддавати?

На перші два питання відповіді були й у Росії, і в України, і в їхніх відповідних компаній - ВАТ «Газпром» і HAK «Нафтогаз України».

Більш того, у «Нафтогазу» навіть була можливість вибору того чи іншого ресурсу. Так, НАК «Нафтогаз України» могла повернути РУЕ газ, який вона додатково придбала б у «Газпрому» у четвертому кварталі 2010 року за ціною 352 дол. за 1000 кубометрів або ж у 2011 році за середньозваженою ціною 369 дол. (ціни наведено без урахування знижки в 100 дол., яка в цьому разі не застосовувалася б). У цьому випадку не виникало б проблем із балансом газу для споживачів України (населення та промисловості), а проблема пошуку коштів для купівлі додаткового ресурсу газу лягала б на «Нафтогаз» і український уряд.

Відповідно до другого варіанта, «Нафтогаз» міг віддати РУЕ газ, придбаний ним раніше в 2009-2010 роках. Це пробивало б дірку в газовому балансі (тобто виник би дефіцит газу для українських споживачів), яку можна було б закрити тільки шляхом додаткових закупівель у «Газпрому» - уже не для РУЕ, а для споживачів України, і за поточними (тобто більш високими) цінами, які оплачувалися б, природно, із кишені українського споживача.За якою процедурою повертати газ РУЕ - відповіді слід шукати тільки в Україні і тільки в межах українського правового поля.

Для такої операції HAK «Нафтогаз України» мала стати власником 12,1 млрд. кубометрів газу, а потім передати його «РосУкрЕнерго». Залишається загадкою, як і хто «знайшов» «прихований» Ю.Тимошенко в підземних газових сховищах фірташівський газ. Але після його знаходження відразу ж розпочалася процедура оформлення. Саме на цьому етапі й виникли певні ускладнення.

Для оформлення передачі газу пропонувалося прийняти постанову Кабміну, щоб урегулювати спірні питання навколо митного оформлення газу, уже завезеного в Україну. Текст такої постанови був направлений у другій декаді листопада 2010 року на узгодження відповідним відомствам. Проект цього документа був завізований міністром палива та енергетики Ю.Бойком і містив вичерпний перелік документів і процедур, необхідних для оперативного виконання судових рішень (див. на сайті DT.UA).

Каменем спотикання стало те, що газ уже було оформлено у режимі «імпорт 40», що означає, що він призначений для українських споживачів і тільки на території України (тобто випущений у вільний оборот). При оформленні газу в режимі «транзит» виникали проблеми з митним оформленням і ПДВ, який підлягав би відшкодуванню HAK «Нафтогаз України» із державного бюджету.

Крім того, при виборі режиму «експорт» з’являється ще більше питань у зв’язку з тим, що ми, по суті, маємо справу з експортом природного газу з території України. Інакше кажучи, при експортному режимі автоматично експортер газу зобов’язаний був би сплатити мито - 35% від митної вартості експортованого обсягу газу. Хто, по суті, був експортером? «РосУкрЕнерго»! Ця компанія і мусіла заплатити експортне мито. Якщо взяти середню ціну газу в 350 дол. за 1000 кубометрів, то виходить, що «РосУкрЕнерго» за загального обсягу експорту 12,1 млрд. кубометрів газу мала заплатити до бюджету України 1,276 млрд. дол.!

Проте хтось вирішив, певне, зробити приємне РУЕ і «дозволити не сплачувати» цього мита... Таким от нехитрим способом (анульовано старі митні декларації та «оформлено» нові - «транзитні», безмитні) досягнуто мети благодійників РУЕ - уникнути витрат, що пов’язані із сплатою обов’язкових податків і платежів.

Майже через місяць після підготовленого Ю.Бойком проекту уряд усе ж таки приймає відповідну постанову за №1061. Проте пункт 2 прийнятої постанови №1061 від 15 листопада 2010 року містить уже далеко не повний перелік документів, які вказувалися в проекті цього документа і дозволяли митниці провести процедуру митного оформлення природного газу майже в рамках законодавства (див. на сайті DT.UA). Із зазначених раніше 13 документів у тексті постанови залишилося тільки п’ять. При цьому зникло все, що якось стосується вартості газу, сертифікатів його якості, відповідних актів прийому-передачі, реєстрів обсягів газу, який перебуває в підземних сховищах.

Крім того, з цього тексту зникла і вказівка Державній митній службі провести митне оформлення газу і пункт, який передбачає розстрочку на п’ять років податкових зобов’язань НАК перед держбюджетом у зв’язку з виконанням рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма. Під час підписання цієї постанови в М.Азарова, мабуть, не виникала думка, що з цим документом щось не в порядку, бо посилання на постанову уряду від 17 грудня 2003 року №1958 надає їй певної завершеності.

Проте слід нагадати урядовцям, що пункт 7 згаданої постанови Кабміну передбачає: «Контроль за відповідністю зазначених у документах відомостей про газ, що переміщується через митний кордон України, його фактичні обсяги і якість здійснюється митним органом шляхом звіряння цих відомостей із документами, на підставі яких проведено фактичний контроль, а також іншими шляхами, передбаченими Митним кодексом України і законодавством про митну справу». Це ж положення закріплено в статті 149 Митного кодексу України.

Природно, що за такою «урізаною» постановою уряду в надрах митниці з’явилася і митна декларація, що сама по собі вже може становити певний інтерес для правоохоронних органів (звичайно, не сьогодні!). Що ж породила митниця?

Митниця дає добро… чи не дає?

Редакція DT.UA має у своєму розпорядженні текст митної декларації, за якою було вивезено за кордон газ, що належить «РосУкрЕнерго АГ» (див. на сайті DT.UA).

Кожен, хто коли-небудь перетинав кордон і стикався із заповненням митної декларації, знає, що цінності, які переміщаються за кордон, мають свою вартість. Уявіть собі, що в митній декларації, за якою за кордон з України було відправлено понад 12 млрд. кубометрів природного газу, вартість цього газу відсутня. Цінності за кордон відправили, а їхню вартість вказати забули? Свідомо?

Таке ж запитання виникає і до зазначеної в документі дати вивезення блакитного палива - грудень 2010 року, в усіх 12 партіях товару. Чи відповідає дійсності термін поставки цього газу за кордон? Чи може Україна відразу експортувати зі своєї території такі обсяги газу, не перекривши експортних поставок російського «Газпрому»? А це означає, що газ «РосУкрЭнерго АГ» уже давним-давно відправили європейським споживачам, а ми маємо діло лише з рухом документів. Найімовірніше, і зазначена «фільчина» декларація лише формалізувала процес легітимізації проведених раніше експортних поставок газу, про які уряд України навіть не підозрював.

Крім цих нюансів, митники ще й не заповнили граф, які передбачають статистичну звітність - святу святих будь-якої митниці. Немає звітності - немає відповідальності. Про акти технічного стану газу теж якось забули згадати.

Привертає увагу й те, що в графі 1 митної декларації «опис товару» вказано природний газ, завезений в Україну в різні дати в період із квітня 2009-го по жовтень 2010-го і закачаний у ПСГ України. При цьому із заповнених даних у графі 37 «процедура» випливає, що йдеться про природний газ, який перебуває в митному режимі «транзит» і стосовно якого не було виконано попередніх митних процедур. Таким чином, йдеться про якийсь міфічний газ, який завезений в Україну в 2009-2010 роках у режимі «транзит» і перебуває в ПСГ України станом на грудень 2010 року. Чому міфічний? Та тому що це не міг бути ані газ «Газпрому» (в «Газпрому» немає контракту з «Нафтогазом» на зберігання газу в підземних сховищах), ані газ РУЕ (з січня 2009 року РУЕ не одержувала газ від «Газпрому» і просто фізично не могла поставляти газ в Україну), ані газ «Нафтогазу» («Нафтогазу» заборонено за контрактами з «Газпромом» експортувати газ, тому НАК могла ввозити газ тільки в режимі «імпорт»).

Список невідповідностей законодавству, актам уряду і нормативно-правовій базі митниці можна продовжити. Невже наші митарі справді мають таку низьку кваліфікацію, або ж комусь було потрібно, щоб такі серйозні документи були просто «зляпані»?

Коло співробітників енергетичної митниці та НАК, на яких було покладено завершальну частину операції, відоме. Але хотілося б зауважити, що повного «одобрямсу» від них усе ж домогтися не вдалося.

Підвів людський чинник…

Найбільш надійним кадром під час здійснення описаної мною операції виявився представник НАК «Нафтогаз України» в Енергетичній регіональній митниці (ЕРМ) О.Бордиловський. Той самий, який підписував відповідні документи на митне оформлення газу 2009 року, що фігурували в матеріалах тимчасової слідчої комісії Верховної Ради за фактом арешту екс-голови митниці А.Макаренка.

А от серед працівників митниці, з огляду на сумний досвід колишнього керівника відомства, не спостерігалося черги з осіб, що прагнуть покласти себе на вівтар угоди з «РосУкрЕнерго АГ».

Мабуть, непевна правова обстановка і неприємний душок від цієї угоди з газом уже викликали деяку настороженість у митників, а подальша кадрова чехарда чітко ілюструє ситуацію.

На момент митного оформлення 12,1 млрд. кубометрів злощасного газу Енергетичну митницю очолював Р.Черкаський, досвідчений митник із непоганим послужним списком, який устиг попрацювати в Раїси Богатирьової в РНБО, а за прем’єрства В.Януковича - покерувати митною службою. Можна лише дивуватися, як умить генерал із трьома зірками на погонах після ознайомлення з документами, на яких мав поставити свій підпис, опинився курсантом у Хмельницькому навчальному центрі (його відправили на підвищення кваліфікації).

Порушення після цього кримінальної справи за фактом ухиляння комерсантів від сплати митних зборів при ввезенні нафти з Азербайджану - всього лише яскраве доповнення до картини того, що сталося. До речі, у долі Р.Черкаського велику роль відіграли народні депутати, які дуже доречно звернулися з офіційним листом до прем’єр-міністра, де виклали (за даними їхніх оперативних джерел) усе брудне підгрунтя діяльності керівника Енергетичної митниці (див. на сайті DT.UA). У принципі, можу лише зауважити, що «особлива папка» з радянських партійних архівів у порівнянні з таким опусом - дитячий белькіт.

Схоже, що долю Р.Черкаського може розділити ще один керівник митної служби - Федоров, який також відмовився виконувати покладену на нього історичну місію і пішов на лікарняний.

Ще одна невдала спроба підписання документів для митного оформлення газу для «швейцарської» компанії мала місце вже при новому виконувачі обов’язків керівника Енергетичної митниці - Бочку. Він спробував перекласти підписання скандальних документів на своїх підлеглих, які, ознайомившись із документами, по черзі втікають у відпустки й на лікарняні. Кажуть, що єдиний, хто залишився поки що незадіяним, - С.Горячий, який і так уже проходить по кримінальній справі про незаконне присвоєння газу РУЕ, прямо заявив, що його можуть повісити за ноги прямо перед митницею, але підписувати собі другу кримінальну справу він не буде.

Опинившись у такій ситуації, Бочко викликає інспектора з однієї з областей України і переводить його на два дні в ЕРМ (очевидно, за підтримки керівництва Державної митної служби). За інформацією працівників митниці, прізвище новоприбулого - Носов, і цей інспектор - із числа «зальотчиків», і проти нього вже було порушено кримінальну справу по частині 2 статті 201 КК України за те, що він «топив транзит» - товар, що мав слідувати транзитом через Україну, по дорозі зникає. Мабуть, Є.Носову пообіцяли все закрити, якщо він виконає завдання під час свого «короткострокового відрядження». Стрілочнику передали під розписку номерну печатку інспектора на кілька годин, потрібних для оформлення газу, і, пояснивши завдання, змусили провести митне оформлення природного газу, переданого НАК «Нафтогаз України» на користь РУЕ. Як кажуть злі язики, після цього його на ЕРМ більше ніхто не бачив. За непідтвердженою інформацією, його нібито відправили в СІЗО, щоб не базікав зайвого.

Газ сплив, а гроші де?

Про те, що в газовому балансі та державному бюджеті після проведення операції з передачі РУЕ природного газу виникла дірка, митарі інформували Міністерство фінансів 27 грудня 2010 року. А Мінфін, посилаючись на інформацію митниці, відправив через два дні листа прем’єр-міністрові, в якому прямо зазначив про не погашені НАК зобов’язання у сумі 3 млрд. грн. у результаті не декларування імпорту природного газу (див. на сайті DT.UA). До речі, ці грошики мали піти на субвенції місцевим бюджетам із метою погашення заборгованості в різниці на теплові тарифи для населення. Чи не тому було так холодно в наших квартирах, що бюджетні гроші потрапили до чужих кишень? Мабуть, із цією темою пов’язане й підвищення ціни на газ для населення.

Можливо, М.Азарову було б простіше звернутися до населення України з закликом компенсувати за свій рахунок вартість газу, який Ю.Тимошенко закачала в ПСГ, а Микола Янович передав РУЕ, поклавши при цьому витратну частину на і так хистку НАК «Нафтогаз України» і не обтяжуючи себе думками про обов’язкові платежі до бюджету, митні збори, експортні мита, ПДВ і все те, що забезпечує відповідний рівень життя населення?..

Про проблему у газовому балансі України свідчить і той факт, що станом на лютий ц.р. країна живе без прогнозного газового балансу на 2011 рік. І це при тому, що відповідно до постанови КМУ №729 від 27.12.2001 р., прогнозний баланс на 2011 рік мають затвердити не пізніше 20 грудня 2010-го. За наявності врегульованих контрактних відносин із «Газпромом» чим іще може бути викликана така значна затримка із затвердженням газового балансу на 2011 рік, як не 12-мільярдною пробоїною РУЕ?