Центр євротертя

За великим рахунком, специфіка підготовки до проведення фіналу Євро-2012 в Україні має викликати подив хіба що в іноземців. Скажімо, у того самого Платіні. І якщо президент УЄФА дивився коли-небудь «Кавказьку полонянку», то не виключено, що слідом за одним із героїв фільму він часом вигукує: «Будь проклятий той день, коли я сів за баранку цього пилососа!..» Адже майже рік тому, коли президент УЄФА, максимально затягуючи кардіффську інтригу, повільно витяг із конверта аркуш паперу, на якому були надруковані два слова: «Poland» і «Ukraine», він навряд чи міг припустити, що противагою їм стане ще одне слово - «Troickyi». Хоча насправді все нормально. В Україні все так роблять. Чи майже так.

Історія з демонтажем ТРЦ «Троїцький» - уже давно не просто довгограючий сюжет із життя чиновників і бізнесменів. Це мильна опера, кримінальний серіал, абсурдистська п’єса і фільм жахів. До цього можна ще додати, що пристрасті навколо злощасного об’єкта, який потрапив під роздачу після того, як Україна з тріумфом виграла Євро-2012, стали ще й перевіркою ефективності та професіоналізму української влади. Причому по всій вертикалі: від президентської до місцевої.

Здавалося б, усе дуже просто. Є зобов’язання, взяті на себе Україною з підготовки до Євро-2012. Є умови УЄФА щодо гарантій безпеки вболівальників, зокрема висновок про те, що ТРЦ «Троїцький» цій самій безпеці загрожує. І якщо українська влада хоче бачити фінальний матч чемпіонату в Києві, то недобуд потрібно знести.

Причому, зауважте, йдеться саме про недобудований об’єкт, тобто про накопичення бетонних конструкцій, знесення їх ніяк не може відбитися на цілісності архітектурного ансамблю української столиці. Тим паче що всі суперечки навколо правомірності рішення про демонтаж, здавалося, пішли в минуле. Факт неминучості знесення з осені минулого року ні в кого не викликав сумніву. Принаймні про це говорили всі кому не лінь, - від Віктора Ющенка до Леоніда Черновецького. Та виходить, що влада, замість того щоб довести розпочате до кінця, укотре тягнеться до горезвісних граблів.

По приклади далеко ходити не треба. Уперше про необхідність терміново розібратися з ТРЦ «Троїцький» Віктор Ющенко публічно заявив наприкінці минулого року. З ним начебто погодилися. Та 21 січня глава дер­жави знову повертається до цього питання, оскільки, як з’ясувалося, процес не пішов. На 22 січня Ющенко доручив уряду провести «остаточну нараду щодо компенсації інвестору». Кабмін приступив до цього питання 24 січня. Проте меморандум між владою і забудовником підписаний не був через неготовність документа. Зате в ЗМІ з’явилася інформація, що компенсація «Юджину» оцінюється десь у двісті мільйонів бюджетних доларів. Це своєю чергою породило хвилю чуток про те, що чиновники знайшли чудову нагоду для розпилювання частини компенсації через відкоти від «Юджина».

Консенсусу начебто дійшли 7 лютого. Високі договірні сторони в особі Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, Національного агентства з питань підготовки і проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу, Київської міської державної адміністрації, Федерації футболу України та ТОВ «Юджин» підписали меморандум про те, що «Троїцький» демонтують до 1 червня. Того самого дня віце-прем’єр Васюник заявив, що КМДА разом із Кабміном та «Юджином» мають до 10 лютого створити робочу групу для визначення компенсації.

8 лютого до процесу знову підключається Віктор Ющенко, який на засіданні Координаційної ради з підготовки до Євро-2012 заявив: «Необхідно, щоб хтось прийшов із киркою і розламав цей об’єкт». Додавши при цьому, що знесення ТРЦ «Троїцький» буде сигналом як для суспільства, так і для УЄФА про те, що роботи з підготовки НСК «Олімпійський» до Євро-2012 усе-таки ведуться.

Через одинадцять днів після цього на заклик президента відгукнувся мер Києва Леонід Черновецький: «Щоб усунути останню перешкоду перед проведенням фіналу Євро-2012, я готовий особисто взяти участь в початку робіт із демонтажу ТРЦ «Троїцький». Щоправда, конкретний час він так і не назвав, доручивши цю справу своєму заступникові Анатолію Голубченку. Після чого вся країна з задоволенням спостерігала за тим, як чиновник мінімум п’ять разів публічно призначав дату початку демонтажу і сам же її скасовував. Посилаючись, зокрема, й на те, що по понеділках він важливих справ не розпочинає. Попутно пан Голубченко знизив суму компенсації до 32 мільйонів. Причому не доларів, а гривень. Певне, питання про те, з якого бюджету виплачуватиметься компенсація, остаточно так і не вирішили. Та й Черновецький однозначно дав зрозуміти, що з київського бюджету він не платитиме. Це, до речі, теж додало оптимізму песимістам, які твердили, що заявляти, ніби «Троїцький» усе-таки зруйнують, зарано.

Та 20 березня довгоочікувані роботи немов розпочалися. На будмайданчик прибули відповідальні особи, що зафіксували й телекамери. Агрегат, схожий на персонаж із фільму «Трансформери», почав показово «кусати» бетонні колони.

Однак наступного дня все благополучно закінчилося. Міністерство регіонального розвитку та будівництва України заборонило демонтаж через відсутність відповідного проекту робіт. Високий пілотаж.

УЄФА торік у вересні заявляв про необхідність знесення ТРЦ як про одну з умов проведення чемпіонату. Знести об’єкт вимагає глава держави, котрий оголосив Євро-2012 одним із національних пріоритетів. Про це саме кажуть Кабінет міністрів, ФФУ і На­ціо­нальне агентство. На карту поставлений престиж країни. І раптом з’ясовується, що якісь два-три чиновники не підготували проект робіт. Такий собі римейк старого анекдоту про затяж­ний бій партизанів з німцями за хатин­ку лісника, що, як відомо, завершився після того, як лісник вигнав усіх до бісової матері. При цьому пан Голубчен­ко заявив: потрібну документацію розроблять в найближчі два тижні...

Ті, хто пам’ятає СРСР у період правління Сталіна, кажуть, що тоді такі дії автоматично кваліфікувалися як саботаж. З усіма розстрільними наслідками. Та Україна - країна демократична. Страта скасована. Поняття «саботаж» у кримінальному кодексі відсутнє. Гуляй, скільки заманеться.

Тим паче, що в ситуації зі знесенням «Троїцького» є й другий бік - політтехнологічний, яким можна виправдати все. Чи майже все, разом з обвинуваченням у саботажі. Адже коли йдеться про особисті (чи корпоративні) інтереси українських політиків, будь-які національні пріоритети автоматично відповзають на другий план. А Україна нині саме переживає чергове зіткнення політичних інтересів. І, як на зло, ареною цих зіткнень став Київ, де на 25 травня призначені позачергові вибори, що своєю чергою передбачає серйозну боротьбу за уми та серця виборців.

Як саме в Україні б’ються за любов електорату, відомо дуже добре. У хід йде все: від гречки до чорного піару. Футбол не є винятком. Здається, немає потреби нагадувати, скільки політичних сил за роки незалежності застосовували цю універсальну зброю. І схоже, Євро-2012 теж стає заручником політичних розбірок. Адже якою привабливою видається перспектива стати єдиним рятівником батьківщини! Тим самим, який доведе urbi et orbi, що під керівництвом саме його політичної сили країна в стані побудувати нові стадіони, аеропорти та готелі. Прокласти нові дороги. Навчити всіх міліціонерів і офіціантів іноземних мов. І, звісно ж, знести ТРЦ «Троїцький». Отже, ті, хто поставив на футбольну політтехнологію, мають сьогодні докласти максимум зусиль для того, щоб до початку активної фази обробки виборців «Троїцький» залишився незайманим.

При цьому кожний з учасників кампанії буде ще й додатково обвинувачувати суперників у зриві затверджених планів і графіків. Що, схоже, у даний момент і відбувається. Оскільки ТРЦ «Троїцький» не тільки перестали демонтувати. Тема якось м’яко зійшла нанівець й у тих ЗМІ, які доти дуже жваво цікавилися цими подіями. Про «Троїцький» перестали говорити й у верхах. Хоча питання, пов’язані з підготовкою до Євро-2012, у VIP-чиновників актуальності не втратили. Проте розмови точаться про що завгодно - про інвестиції, дороги, аеропорти, інформаційну політику - тільки не про знесення «Троїцького» та реконструкцію «Олімпійського».

Для УЄФА, від якого залежить продовження бенкету, позачергові вибори київського мера малоцікаві. УЄФА цікавить, коли почнуть розкидати каміння й чи вкладуться в строки. Тут є сумніви. 18 квітня зі звітом у штаб-квартиру УЄФА їдуть президент ФФУ Григорій Суркіс і глава Національного агентства Євген Червоненко. З 26 по 30 травня планується чергова інспекційна поїздка представників УЄФА до України для оцінки ситуації зі стадіонами. Зокрема, природно, і з НСК «Олімпійський». Звіт за підсумками поїздки призначений на 6 червня. І поки що саме на цій даті УЄФА ставить крапку у своїх планах. Тобто йдеться про певний рубіж, який Україна та Польща або пройдуть, або ні.

Ця інформація ні для кого із зацікавлених осіб не є секретом. Як викручуватимуться українські можновладці - неясно. Тим паче що демонтаж, коли він розпочнеться, забере не день і не два. Той самий Анатолій Голубченко назвав строк у п’ять місяців, тобто йдеться про серпень. Щоправда, ходять розмови: аби не возитися з бетонними конструкціями, їх можуть просто підірвати. У цьому разі, звичайно, у потрібні терміни можна й вкластися. Та поки що це лише припущення.

Як показує більш ніж шістнадцятирічний досвід, Україна -напрочуд везуча країна. За ці роки їй випадало стільки шансів вирватися вперед, що будь-яка молода держава вже давно вийшла б на рівень Швейцарії чи Люксембургу. Інша річ, що в нас ті, від кого залежить прийняття рішень, крім футболу, люблять наступати на ті самі граблі. Причому без видимих наслідків.