Тепер їм нічого поспішати?..

Технічну угоду між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром», яка є невіддільною складовою контракту про транзит газу, дотепер не підписано. І коли буде підписано, важко сказати навіть учасникам переговорного процесу. І хоча, за їхніми словами, розбіжності невеликі, але домовитися не вдається.

Наприклад, росіяни вимагають обов’язкової присутності на українських газовимірювальних станціях (ГВС), що прокачують газ до Європи, представників незалежних аудиторських компаній. Українська сторона не погоджується хоча б тому, що на цих ГВС і так уже працюють як представники «Газпрому», так і представники європейських компаній — одержувачів газу.

Ще однією вимогою «Газпрому» є те, що НАК «Нафтогаз України» має самостійно забезпечувати російський транзит технологічним газом. Тобто обсяги транзиту окремо (і як показала практика 2008 року, ці обсяги можуть коригуватися впродовж року в будь-який бік, ніколи не вгадаєш, на яку цифру можна вийти за його результатами), обсяги технологічного газу для нього — теж окремо. І якщо це співвідношення не збігатиметься, тобто технологічного газу виявиться більше чи менше за необхідний, то це буде виключно проблема України. І винною перед Заходом буде наша країна. Природно, українські переговорники відмовляються вносити цей пункт у технічну угоду.

Така вимога росіян свідчить про те, що провал їхньої спроби провчити Україну на початку 2009 року так нічого їх і не навчив. І подібні речі вони збираються практикувати й надалі. «Газпром» вимагає внести в угоду пункт, відповідно до якого «поновлення подачі газу на територію України має відбуватися в такій послідовності: ГВС «Суджа 1400», ГВС «Писарівка», ГВС «Суджа 1200», ГВС «Валуйки», ГВС «Кобрін» і «Мозир» і далі за необхідністю».

Україна, переживши «братню газову любов», вирішила підтримати внесення цього пункту, але тільки у своїй послідовності підключення. Першими мають включатися ГВС «Валуйки» і «Писарівка», щоб cхід України не залишався без газу, а потім можна включати які завгодно газовимірювальні станції в будь-якій послідовності. Росіяни думають.

І єдиний пункт, щодо якого сторони все-таки дійшли згоди: Україна готова перейти на методику середньозваженого підрахунку протяжності транзиту — 1240 км.
Раніше протяжність транзитного шляху рахували для кожного окремого трубопроводу. Та в зв’язку з переходом на європейські стандарти розрахунку тарифу зі старою методикою виникли проблеми. Оскільки на території України трубопроводи перетинаються і працюють як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринку, то на частині магістральних газопроводів обсяги палива на вході не відповідають його обсягам на виході. Українські фахівці кажуть, що перехід на середньозважену протяжність транзитного шляху цілком прийнятний для України.

Залишилося тільки підписати цю злощасну технічну угоду. Та поки що з російських країв звучить фраза, що з цією угодою їм нічого поспішати, і вони можуть ще почекати та подомовлятися…