Тайм-Аут

Після історичного компромісу, досягнутого трьома керманичами, вся відповідальність за реалізацію домовленостей переносилася на Верховну Раду. І проурядова більшість, і парламентська опозиція висловлювали готовність зробити все від них залежне, щоб повний пакет нормативних актів, необхідних для проведення дострокових виборів, було ухвалено у відведені президентом дві доби.

Однак більшість експертів таку перспективу оцінювали дуже скептично. Те, що депутатський корпус не впорається за два дні, було цілком очевидно, і останні події це підтвердили. Документи, остаточно затверджені ВР на момент написання цього матеріалу, завдання проведення позачергової кампанії анітрохи не полегшили. Законотворчі успіхи поновленої депутатської родини дають привід говорити тільки про локальні успіхи коаліції.

Зміни до Закону «Про Цент­ральну виборчу комісію» формально вносили з подачі обох сторін політичного конфлікту, проте опозиція від них швидше програла, аніж виграла. Дамо спокій юридичній кострубатості (на яку вказували деякі юристи під час обговорення поправок) і коротко зупинимося на суті. Нова стаття закону регламентує порядок дострокового припинення повноважень усього складу ЦВК. Відповідно до попередніх домовленостей здійснювати це пропонувалося за ініціативою глави держави. Однак більшість цю формулу істотно підкоригувала. В остаточній редакції перед словосполученням «подання президента» поставили містке визначення «мотивоване», котре по суті обмежило маневр гаранта. Що саме слід розуміти під терміном «мотивоване», не розшифровується. Можна припустити, що антипрезидентська більшість у будь-який момент може засумніватися в обґрунтованості президентського бажання. У всякому разі без згоди коаліції ротація ЦВК неможлива. Оскільки остаточне рішення про дострокове припинення повноважень Центрвиборчкому ухвалюється 2/3 депутатського корпусу. З огляду на нинішній розклад сил, важко уявити, що ініціатива президента буде безболісно підтримана настільки значним числом народних обранців.

Ще більш суттєвим ударом по можливостях президента стало ухвалення постанови про тим­часовий порядок призначення суддів на адміністративні посади і звільнення з цих посад. Доне­давна кадровою розстановкою суд­дів «завідував» президент. Цю функцію свого часу привласнив собі Леонід Кучма, і з юридичного погляду вона видавалася дещо сумнівною. Однак ця деталь нікого особливо не турбувала. У розпал кризи противники Ющенка оскаржили згадане право глави держави в Конституційному суді і домоглися позитивного для себе результату.

Ще одне рішення амністованої Ради зробило рахунок взагалі розгромним. Але, перш ніж розповісти про нього, зробимо невеличкий відступ. А заодно поговоримо про, можливо, мотиви коаліціянтів. Спільну заяву від 27 травня більшість експертів не вважали остаточною домовленістю політичних противників. Для повноцінного перемир’я потрібен був, як у Булгакова, фактичний документ, броня. Пакт тижневої давності на таке звання явно не тягнув. Цей папірець виконував цілком конкретне завдання. Пристрасті вирували, в повітрі з’явився характерний запах машинного масла, круглий стіл набув чітких обрисів барикади. Деякі політики (по обидва боки), втомившись від очікування й очманівши від спеки, були готові наробити дурниць. Гостроти моменту додавав фінальний матч на Кубок України. Дехто його розглядав як привід для масової бійки, що цілком могла стати прелюдією до вуличних сутичок. У зв’язку з чим неофіційно розглядалася можливість перенесення гри.

Проте до цього не дійшло — всі три лідери занадто боялися непрогнозованих наслідків стихійного (тим більше — організованого) побоїща, а ще більше — можливої відповідальності. Напруження зняли. На певний час. До речі, тимчасовий, умовний характер домовленості підкреслював той факт, що найгостріші розбіжності було винесені за дужки. У документі жодним словом не згадано про генпрокурора, про міністра внутрішніх справ, про підпорядкованість внутрішніх військ, про Конституційний суд. Президент, коментуючи досягнутий компроміс, заявив, що вибори, за узгодженням сторін, відбудуться незалежно від рішення КС. Сторони в особі Януковича і Мороза цю тезу публічно не підтримали. А представники підпорядкованих їм фракцій відкрито оскаржили.

Окремі пильні громадяни, уважно вивчивши текст «потрійного пакту», припустили, що Віктора Ющенка загнали у правову пастку. Третій, ключовий пункт документа, гласив, що «дострокові вибори проводяться відповідно до указу президента на підставі частини другої статті 82 Конституції». У вказаній статті йдеться, що Рада є повноважною в разі обрання не менше 2/3 складу. Під час переговорів обговорювалося, що коаліція не перешкоджатиме добровільному припиненню повноважень членів опозиції. Після цього в парламенті залишиться менше 300 депутатів, він виявиться недієздатним, і його розпустять.

А тепер розберімося докладніше. Можливість дострокового припинення повноважень вищого законодавчого органу і проведення позачергових виборів передбачено не 82-ю статтею, а 90-ю. Повний перелік умов, за яких Раду відправляють на відпочинок дочасно, невеликий:

— якщо вона у визначений термін не створює коаліцію;

— якщо вона своєчасно не формує уряд;

— якщо вона протягом 30 днів не може зібратися на пленарні засідання.

Тільки в цих випадках президент має право призначити дострокові вибори. Строго формально на підставі статті 82 розпустити Раду не можна. Вона не дозволяє президентові видавати відповідний указ. А що ж до смислу статті, то ця норма з самого початку була передбачена тільки для тих випадків, коли парламент недообраний.

Правда, є рішення Консти­туційного суду, який у принципі визнає неправомочність недоукомплектованої Ради. Але це рішення не містить (і не може містити) чіткого алгоритму дій у такому разі. Будь-який крок Ющенка, який намагатиметься провести «дострокові вибори відповідно до указу президента на підставі частини другої статті 82 Конституції», можна буде з успіхом оскаржити на одній простій підставі — таке не перед­бачено Конституцією. 27 травня можна було припустити, що коаліція готова заплющити очі на правовий непорядок. Однак 1 червня стверджувати таке ніхто не береться.

Деякі події це підтверджують. Прямо й побічно. Буквально через два дні після «танцю маленьких лебедів» (як охрестили історичне рукостискання керманичів журналісти) з’явилися дані, що не пізніше 5 червня Конституційний суд може винести рішення про те, що добровільний вихід третини депутатів із Ради не дає правових підстав для припинення її повноважень. За іншою інформацією, у ті ж таки терміни КС мав визнати неконституційність другого президентського указу про розпуск парламенту.

Джерела, які підтверджували обгрунтованість обох версій, припускали, що коаліція, ведена Морозом, не поспішатиме реалізовувати домовленості. Визнання Ради президентом більшість постарається максимально використати, маючи дві мети. Перша — потягнути час, необхідний для ухвалення рішення Конституційним судом. Більшості був потрібен тайм-аут, і вони його собі технічно організували. Новий етап переговорів, уже після визнання розгону парламенту незаконним, дозволить правлячій силі ставити нові умови президентові, який втрачає час і очки. Мета друга — зробити все можливе, аби спростити для себе проведення виборів, якщо вони виявляться неминучими.

А тепер повернімося ще до однієї постанови імені спікера. Хочете, панове опозиціонери, достроково скласти повноваження? Христа заради, маєте право. Стаття 81 Конституції вам його гарантує. Але от порядок здавання мандата вона, на жаль, не обумовлює. От ми його, сердешного, й ухвалимо.

І ухвалили. Не вдаючись у подробиці, зазначимо: процедуру придумано досить громіздку. Поки опозиція намагається її виконати, годинник знай собі цокає. Коаліція продовжує тягти час, полегшувати життя собі й ускладнювати опонентам.

Наступним кроком у цьо­му напрямі стала редакція нового закону про вибори. «Більшовики» узаконили насамперед ті зміни, яких самі потребували. Відтепер вибори вважатимуться такими, що відбулися лише в тому разі, коли в них узяла участь не менш ніж половина виборців, внесених у відповідні списки. Якщо цієї умови не дотримано, ЦВК протягом двох наступних місяців має оголосити про початок нової кампанії.

Крім того, Центрвиборчком зобов’язаний установити результати виборів незалежно від кількості виборчих дільниць, у яких голосування було визнане недійсним. (Наш полум’яний привіт борцям із фальсифікаторами.)

Далі. Органи державної прикордонної служби за три дні до виборів подають в окружні виборчі комісії дані про осіб, які на момент подання зведень виїхали за межі України. Використовувати «мертві душі» західноукраїнських «заробітчан» вже не вийде. І це правильно. Але «мертві душі» зі Сходу обліку не підлягають, вони вирушають за довгим рублем переважно в Росію, користуючись внутрішніми паспортами. Отже, прикордонники про їхню відсутність на території країни просто не знають. І це погано. (Тож іще один привіт тим, хто сподівається на чесні і прозорі вибори.)

Однак і це не все. Під час позачергової кампанії до списків виборців на закордонних виборчих дільницях вноситимуться лише ті громадяни, які перебувають на консульському обліку. Величезна кількість нелегалів і чимала кількість відпочиваючих свій громадянський обов’язок виконати не зможуть. (Вітаємо поборників демократії!)

Утім, це лише перше читання. Друге відбудеться через два тижні. А годинник знай собі цокає. До згоди стосовно інших ключових питань коаліціянти так само не прагнуть. Куди поспішати? Якщо процес не можна зупинити, його слід очолити. А ця справа поспіху не терпить.

А от запас терпіння опозиції вичерпується. «Наша Україна» вже пропонує перенести вибори на липень. Президент тим часом, кажуть, готує черговий указ.