Такий зручний ручний суд

Народні депутати від «Слуги народу» доопрацювали президентський законопроєкт №3711 про відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) — одного з найважливіших органів суддівського врядування у системі правосуддя. Комісія відповідає за добір та оцінювання суддів. Другим органом є Вища рада правосуддя (ВРП) — яка вносить президентові подання про призначення суддів, вирішує питання про їх дисциплінарну відповідальність та звільняє суддів із посад.

29 січня, схваливши на засіданні профільного комітету, депутати зареєстрували законопроєкт №3711-д. І вже в четвер його мають проголосувати. Кажуть, це вирішення лише однієї, але нагальної проблеми — кадрового голоду в судах. Над іншими працюватимуть далі. Але насправді цим проєктом хочуть законсервувати проблему залежності суддів, сформувати ВККС у «ручному» режимі. Та давайте по черзі.

Пролог

За президентства Петра Порошенка ВРП і ВККС отримали ключові повноваження в системі правосуддя і, теоретично, мали б стати агентами змін — очистити систему від недоброчесних суддів, оновити суддівський корпус, посилити вимоги до стандартів суддівської поведінки. Адже після Революції гідності суспільний запит на зміни в судах, які відіграла сумнозвісну роль у придушенні мирних протестів, був величезний, і влада не могла не реагувати. Для цього навіть внесли зміни до Конституції. І ВРП, і ВККС отримали карт-бланш на проведення реформи й мали для цього всі повноваження.

Хоча процедури покращилися і стало більше прозорості, але все це не зруйнувало недоторканності лояльних, але нечесних суддів. В результаті зазначені органи були сформовані здебільшого з протеже корумпованих суддів, які побоювалися з ганьбою втратити посаду, а також ставлеників політичних еліт.

Толерування корупційної поведінки, підтримання кругової поруки, переслідування суддів-викривачів, просування недоброчесних суддів, чутливість до різних замовлень — ця неформальна практика органів суддівського врядування продовжилася, ще більше законсервувавши проблеми системи правосуддя.

Не дивно, що на вибори-2019 і Володимир Зеленський, і партія «Слуга народу» йшли з гаслами перезавантаження цих органів. Здобувши перемогу, восени 2019 року президент Зеленський і новий парламент законом розпустили попередній склад ВККС. З ВРП це б не пройшло, бо термін повноважень її членів визначений Конституцією. Тому «почистити» її належало комісії з доброчесності, яка мала складатися з «міжнародників» та …самих членів ВРП. Вона ж, як очікувалося, проведе відбір нових кандидатів, яких призначили б суб’єкти формування ВРП, визначені Конституцією, — з’їзди суддів, адвокатів, науковців-правників, прокурорів, парламент і президент. Таку комісію мали б створити для попереднього відбору нових членів ВККС.

Але закон був недолугим: він одночасно зазіхав на новий Верховний суд — таку собі перемогу попередньої влади з елементами зради. У результаті закон справедливо розкритикували з різних боків, і у березні 2020 року Конституційний суд визнав більшість його положень неконституційними.

Відтоді почалася «санта-барбара» з відновленням ВККС, яка триває й досі. Відсутність ВККС зупинила конкурси на суддівські вакансії і кваліфікаційне оцінювання суддів (його ще не пройшла майже половина суддівського корпусу), а відтак загострила кадрову проблему.

Короткий зміст попередніх серій

Після рішення Конституційного суду довелося понад три місяці чекати на законопроєкт від президента, який би виправив ситуацію. Громадські організації закликали президента подати законопроєкт, який би запустив очищення ВРП та формування нової ВККС з акцентом на доброчесність членів цих органів.

Президент Зеленський і його уряд у межах нової програми кредитування України з боку МВФ зобов’язалися до жовтня 2019 року забезпечити прийняття закону для очищення ВРП від недоброчесних членів через незалежну конкурсну комісію з участю міжнародних експертів.

Пізніше це зобов’язання повторено і в документах, підписаних Україною з Європейським Союзом та ратифікованих Верховною Радою. Консолідовану позицію міжнародних партнерів України засвідчує й те, що тезу про реформування ВРП через змішану національно-міжнародну комісію підтримали і Венеційська комісія (дорадчий інструмент Ради Європи), і посли країн «Великої сімки». Звісно, при цьому було враховано і позицію Конституційного суду.

Але законопроєкт президента лишив цю тему осторонь, передбачивши формування нової ВККС за правилами і під контролем… так-так, тієї ж ВРП, яку перед тим усім — і українському суспільству, і міжнародним партнерам — пообіцяли перезавантажити.

Втілити ці обіцянки в життя вирішили представники партії «Голос», які мали схожі зобов’язання перед виборцями, — вони подали альтернативний президентському законопроєкт, який передбачив також очищення Вищої ради правосуддя. І Міністерство юстиції розробило схожий законопроєкт, але уряд його так і не вніс, імовірно не бажаючи переходити дорогу офісові президента, що налагодив співпрацю з ВРП.

Але навіть президентський законопроєкт після висновку Венеційської комісії, яка прямо вказала на необхідність негайно вирішити проблему доброчесності членів ВРП, не здобув підтримки в залі, і його відправили на доопрацювання.

Що передбачає новий законопроект, і чому він поглиблює проблему?

Комітет з питань правової політики, більшість у якому мають представники «Слуги народу», своєрідно врахував передвиборні обіцянки, міжнародні зобов’язання і… ще більше посилив роль ВРП у процесі формування ВККС.

Так, згідно з проєктом №3711-д, конкурс до ВККС проводитиметься за процедурою і методологією, які має затвердити ВРП. На першому етапі конкурсна комісія — судді від Ради суддів і впродовж одного року (половину становитимуть міжнародні експерти) проведе попередній відбір кандидатів за критерієм доброчесності. На другому етапі ВРП оцінюватиме компетентність кандидатів та визначатиме переможців конкурсу. Саме визначення Вищою радою правосуддя процедури і результатів конкурсу дозволить їй підібрати більш лояльних членів ВККС. Про очищення ВРП, звісно ж, не йдеться. А роль «міжнародників» зведеться до фігового листка, яким прикриють результат.

Ну й справді, навіщо перезавантажувати тих, із ким можна співпрацювати за принципами «даш на даш» та «політичної проституції», відомими з «плівок Вовка»?

У виробленні такої редакції законопроєкту велику роль відіграли і представники ОПЖЗ. Вони, маючи ще з часів Януковича ґрунтовний вплив на судову систему та ключові судові інституції, відкидають будь-яку участь «міжнародників» і громадськості, експлуатуючи тези про «зовнішнє управління» та «посягання на державний суверенітет». Цікаво саме від них чути цей аргумент, що його активно підхоплюють проросійські ЗМІ, аби перекреслити досвід позитивної співпраці з європейськими партнерами України. Такий досвід, наприклад, проявився під час формування Вищого антикорупційного суду, судді якого минулого тижня не побоялися офіційно заявити про втручання з боку Вищої ради правосуддя та її членів.

А що президент?

Президент України регулярно згадує про необхідність дієвих змін у судовій системі, які б викоренили корупцію та зробили суди справедливими. Доручає розробити стратегію таких змін то Комісії з питань правової реформи, то Офісу простих рішень Саакашвілі, то уряду, то знов Комісії з питань правової реформи.

Але складається враження, що і офіс президента, і фракція «Слуга народу» в парламенті — в опозиції до президента, бо конкретні дії та рішення прямо суперечать цим заявам і свідчать про бажання якнайдовше зберегти нинішнє становище, а не впроваджувати реальні зміни. Наприклад, із подання «Слуг народу» приймаються закони, якими ще більше розширюються повноваження ВРП.

Звісно, хотілося б думати, що президент просто не обізнаний із діями своєї команди. Ось, наприклад, в останньому розлогому інтерв’ю президент говорить про «велику судову реформу», яка «буде складатися з багатьох законів». За словами президента, вже цього тижня всі закони має презентувати комісія при президентові. Але насправді офіс президента скликав відповідну робочу групу Комісії з питань правової реформи торік лише один раз. Нинішнього року засідань ще не було. Вже другий рік поспіль дуже мляво ведеться робота над стратегією розвитку судової системи, а про конкретні законопроєкти навіть і не йшлося.

Але ймовірніше, що президент виконує роль комунікатора з суспільством і міжнародними партнерами та розповідає про «світле майбутнє», аби просто прикривати використання судового «ресурсу» його командою. Хоча суспільство, впевнений, усе ще очікує від нього та парламенту впровадження дієвих змін.

Більше статей Романа Куйбіди читайте за посиланням.