СТЕПАН СЕНЧУК: ПРЕЗИДЕНТ ВИЗНАЧИВ, ЩО МЕНІ КРАЩЕ ПРАЦЮВАТИ ГЛАВОЮ ОБЛАСНОЇ РАДИ

До «касетного скандалу» політичне життя України, крім іншого, вирізнялося ще й процесом злиття на рівні областей і районів виконавчої та представницької влади завдяки об’єднанню керівництв держадміністрацій і рад. Кількість лише обласних сумісників досягло шести чоловік. Президенту та його ставленикам неодноразово нагадували про порушення в такий спосіб законодавства України. Адекватних реакцій не було. А якщо ті, кому було адресовано дорікання, певним чином і реагували, це завжди мало форму софістичних побудов. Президент міг ще на публіку сказати, мовляв, визначайтеся самі, мої представники на місцях.

Проте минулого тижня щось-таки несподіване сталося, бо п’ять обласних «сумісників» раптом різко написали заяви про звільнення з посад голів обласних рад. Серед заявників був відсутній львівський «двоверстатник» Степан Сенчук. І ось. Початок останнього трудового тижня ознаменувався Указом Президента України, яким Сенчука Степана Романовича ввічливим формулюванням усунуто з посади глави облдержадміністрації.

Випадок із Сенчуком примітний не лише тим, що він (Сенчук) пішов останнім, маючи найтриваліший стаж серед «сумісників» «другого призову» (тобто, з моменту переобрання Л.Кучми на другий термін президентства). Він пішов «не зовсім добровільно» й пішов «не туди, куди пішли інші». Тому, як реагує 46-літній екс-губернатор Львівщини (день народження 23 березня) на свою нову якість, і присвячене це інтерв’ю.

— Степане Романовичу, чому тільки в березні нинішнього року майже одним махом ліквідовано сумісництво посад глав облдержадміністрацій і голів обласних рад? Що це, наслідок втрати Президентом сили?

— Я б не казав, що позиції Президента послабшали. Гадаю, на зміну вплинули майбутні вибори 2002 року. Щоб не було подвійного трактування, хто може йти за політичними списками й за мажоритарними округами. А взагалі, те, що Президент звернув увагу на глав облдержадміністрацій, котрі поєднували посади голів обласних рад, є складовою адміністративної реформи. І це нормально.

— Президент свого часу попереджав, щоб «сумісники» вибрали щось одне. Але ви, схоже, так і не прислухалися до тих рекомендацій. Поясніть припущення, відповідно до якого ви визначилися не на користь посади глави ОДА тому, що вона в нинішній ситуації (коли позиції Президента точно слабшають) вельми ненадійна, а відкрито відмовити Президенту було б не зовсім красиво чи навіть небезпечно...

— Хто це сказав?! Визначився Президент. Президент вирішив, що мені краще працювати головою обласної ради. Я, напевно, для держави, для регіону принесу більше користі на цій посаді... Коли мене призначили главою обласної державної адміністрації, я написав заяву, де просив звільнити мене з посади голови обласної ради. Це було ще два роки тому. Я ж людина розумна. Але депутати не внесли це питання на розгляд сесії обласної ради, не змогли внести його («за» проголосувало лише п’ять депутатів) на порядок денний сесії. Тут немає колізії.

— Невже ви могли дозволити, щоб депутати так неуважно поставилися до вашого прохання? Під час ведення сесій облради ви не справляли враження людини, не здатної контролювати ситуацію.

— А чому я міг не дозволяти чи дозволяти? Це право депутатів.

— До речі, про прихильність до демократичних ідеалів. Недоброзичливці припускають: останній указ, який вплинув на вашу долю, свідчить про невдоволення Президента вашим не досить жорстким контролем над «опозиційними організаціями» в області, внаслідок чого підвладна вам територія перетворилася на якийсь розсадник заколотництва...

— На мою думку, це не відповідає істині.

— За останніми чутками, які долетіли до Львова з владних київських кабінетів, найбільші шанси стати новим главою Львівської ОДА мають нинішні віце-прем’єр Михайло Гладій і глава обласної державної податкової адміністрації Сергій Медведчук. (У момент підготовки цього матеріалу ще не було відомо про президентський указ, відповідно до якого новим львівським губернатором став Михайло Гладій.) Зрозуміло, від нового вибору Президента залежить збереження чи зміна характеру політики в області. З Гладієм у вас як голови облради проблем бути не повинно. Власне, між вами й С. Медведчуком уже виникали непорозуміння. Чи не поповнить Львівщина у разі призначення новим главою ОДА брата віце-спікера Верховної Ради список областей, де представницька та виконавча гілки влади перебувають у стані війни? Що тепер буде з адміністративним ресурсом області?

— По-перше, гадаю, Медведчука не призначать. По-друге, війни не буде в будь-якому разі. Кого б не затвердили. Моя позиція як керівника така: будь-які посадові особи, передусім, мають шукати компроміс і своє місце в суспільстві. Я зроблю все, щоб львівська влада показувала й далі приклад тісної співпраці між гілками влади.

— Є думка, що ви, старанно виконуючи накази Президента, чимало зробили для нього: забезпечили і високий відсоток голосів Кучмі на останніх президентських виборах, і належне волевиявлення народу в ініціюванні референдуму... А тут Президент віднімає другу посаду! Не ображаєтеся на нього за те, що він нібито не зовсім вдячно вчинив?

— Господи... Це життя.

— За прогнозами, позбавлення посади глави ОДА послабить ваш вплив як голови облради, а там ви й зовсім втратите останню посаду. Як зароблятимете на хліб?

— Депутати мене запитували про мої плани. Я їм сказав на сесії, що до 2002 року допрацюю на цій посаді.

— А далі? Підете 2002 року депутатом у Верховну Раду?

— Я навіть над цим питанням не замислювався. Але, знаєте, мене не приваблює робота в парламенті. Вважаю себе більш живою людиною. Мені там було б нудно.

— Чи подаватимете в суд на ті місцеві ЗМІ, які недавно оприлюднили матеріали про те, що Степан Сенчук на вулиці Партизанській у Львові побудував за 1,5 мільйона доларів чотириповерховий котедж?

— Люди пишуть собі... Коли ми говоримо про свободу слова, то тут десь має відіграти свою роль мораль.

— Народний депутат Тарас Стецьків заявив, що подасть на вас у суд за те, що ви на нього звели наклеп, заявивши, нібито він роздавав гроші студентам, котрі відправлялися до Києва для участі в акціях протесту...

— Це його проблема. Через кілька днів після того, як я сказав, що такі заходи фінансуються, з боку пана Стецьківа пролунало повідомлення про існування спеціальних фондів студентської допомоги... У моїх словах немає ніякого секрету чи якоїсь новини. Сьогодні в політичному житті нашої країни організація масових акцій протесту оформилася в ще один різновид бізнесу. До речі, у нинішній ситуації це не так вже й погано. Люди там трохи підробляють. Куди дінешся, коли людям нема де більше заробити! Я знаю: половина акцій, які проходили в нас, оплачували певні сили. До речі, західні спецслужби давно довели, що, скажімо, в Америці акції на підтримку Луїса Корвалана також фінансувалися... Напевно, наше суспільство таким чином дозріває у своїй цивілізованості. І з західного способу життя бере не лише найкраще.