Справедливість і правосуддя в контексті російської агресії: відплата й відновлення

05 листопада, 2022, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Міжнародні ресурси не мають удосталь інструментів для покарання всіх винних

Справедливість і правосуддя в контексті російської агресії: відплата й відновлення
Анна Сухова, 78 років, заповнює документи для слідчих з військових злочинів, щоб надати свою ДНК для ідентифікації брата, в місті Ізюм, Харківської області. 4 листопада 2022 року © Getty Images

Загарбницька війна Російської Федерації проти України, розпочата всупереч букві та духові Хартії ООН, щодня приносить нові смерті, лихо, руйнування. Загиблих неможливо повернути. Не всі поранення можна вилікувати. Зруйновані міста можна відбудувати заново, але не можна просто повернути те, що було. Тож тому саме рішення про початок загарбницької війни злочинне: війна несе невимірну кількість зла.

Як саме ми, наші суспільства, можемо відновити справедливість перед обличчям цього зла? Що саме може «справедливість» означати на практиці? Які цілі можна й потрібно ставити, і як можна їх досягати?

Читайте також: ООН виявила докази численних воєнних злочинів на деокупованих територіях України

За останні десятиліття агресія проти України, на жаль, стала далеко не єдиною війною у світі. Навіть сьогодні снаряди вбивають людей не тільки в Україні. Наприклад, на півночі Ефіопії нині тривають великомасштабні бойові дії, а шість мільйонів людей уже багато місяців перебувають в облозі. Діти помирають від голоду, а хворі — тому що не мають простих медикаментів.

Завдяки сумно великому міжнародному досвіду страждань, спричинених війнами, ми зараз знаємо про можливості правосуддя більше, ніж під час створення 30 років тому безпрецедентного на той час Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії. І сильні, і слабкі сторони різних механізмів правосуддя після воєнних конфліктів обговорюються в юридичній і науковій спільнотах.

Але, хоча нові знання вже впливають на міжнародні практику й теорію, надбанням широкої громадськості вони поки що не стали. У цій статті я спробую (не претендуючи на повноту) порушити кілька важливих тем, які обговорюються сьогодні в науковій літературі, про відновлення справедливості та потреби людей, які постраждали від воєн.

Справедливість відплати і справедливість відновлення

Коли сьогодні ми говоримо й читаємо про справедливість у контексті російської агресії, то переважно обговорюємо так звану «справедливість відплати» (retributive justice). Така справедливість — заслужене покарання для злочинців: від керівництва РФ, що розпочало загарбницьку війну, до окремих солдатів, які скоюють військові злочини та інші злочинні акти. Справедливість відплати — звісно ж, дуже важлива частина того, як світова спільнота може й мусить давати раду наслідкам розв'язаної війни. Злочинці мають відбути законне покарання, співмірне зі скоєними злочинами.

Читайте також: На звільнених територіях ексгумували близько тисячі тіл загиблих — Мінреінтеграції

Однак для справжнього відновлення справедливості самої відплати злочинцям насправді недостатньо. Уявімо собі на хвилину: як за помахом чарівної палички, всі злочинці цієї війни опинилися за ґратами. Найімовірніше, всім постраждалим це дасть певне моральне задоволення. Що буде важливим елементом відновлення справедливості. Але як факт покарання сам собою допоможе людям, котрі втратили свою домівку? Чи допоможе саме тільки тюремне ув'язнення злочинців упоратися з психологічними травмами тим, хто втратив близьких? Чи розповість людям, чиї близькі зникли безвісти, що саме з тими сталося?

Getty Images

Щойно ми поставимо собі ці непрості запитання, стане очевидно, що самої тільки справедливості відплати зовсім недостатньо, аби допомогти постраждалим людям. Тому дедалі частіше в міжнародній науковій літературі обговорюється й інший концепт: справедливість відновлення (restorative justice). Вона не замінює, а доповнює справедливість відплати. Під таким заголовком юристи і вчені обговорюють широкий спектр потреб людей, котрі постраждали від злочинів під час війни; те, в чому ці потреби можуть у різних випадках полягати; які кроки для їх задоволення можуть знадобитися. Однак пошуки таких рішень перебувають на нашій земній кулі поки що на самому початку шляху.

Спробуємо обговорити кілька важливих моментів, пов'язаних як із недостатністю самої справедливості відплати, так і з різними можливостями справедливості відновлення.

Читайте також: Суд виніс вирок двом солдатам РФ, які знущалися над родиною на Чернігівщині

Справедливість відплати: чого ми очікуємо, що реалістично, і до чого ми можемо прагнути?

Коли сьогодні говорять про справедливість стосовно злочинців нинішньої війни, часто як позитивні наводять різні історичні приклади міжнародних і національних механізмів відплати: Нюрнберг, Токіо, Трибунал щодо Югославії… Однак, якщо придивитися до реального досвіду уважніше, стають помітні систематичні дефіцити всіх цих, безумовно, важливих судових інструментів.

По-перше, нам потрібно усвідомити, що масштаб таких судів завжди був дуже скромним. Нюрнберзькі процеси стосувалися приблизно… 200 обвинувачуваних. Так, Нюрнберг зіграв важливу роль у світовій історії. Але, з погляду покарання, ці судові процеси торкнулися лише крихітної частки злочинців-нацистів. Трибунал щодо Югославії працював 24 роки (!), однак виніс лише 90 обвинувальних вердиктів. Така сама низька «пропускна спроможність» характерна і для наступної роботи Міжнародного кримінального суду.

Чому? Кожен судовий процес потребує багато часу й судових ресурсів. Рішення міжнародних судів важливі не тільки власне покаранням, а й тим, що вони часом встановлюють важливу правову оцінку певних дій і подій. Наприклад, 200-сторінкове рішення Міжнародного суду ООН за обвинуваченням у геноциді в Боснії дає переконливу правову оцінку геноциду в Сребрениці. Але, з погляду покарання всіх винних, міжнародні інструменти просто фізично не можуть володіти достатніми ресурсами.

По-друге, люди, котрі постраждали, далеко не завжди сприймають вироки міжнародних судів як справедливі. Нерідко вони видаються невиправдано м'якими для жахливих злочинів, скоєних засудженими. Наприклад, Желько Меякіч, керівник охорони табору Омарська в Боснії, де було вбито багато сотень людей і скоєно безліч інших страшних злочинів, був засуджений до 21 року ув'язнення. Як, узагалі, можна порівняти такі строки з сотнями життів убитих у цьому таборі, запитує один зі свідків у справі. При тому що вбивця однієї людини може отримати 10 років в'язниці? (Hodzic 2010).

Читайте також: Окупанти продовжують тримати в заручниках населення чотирьох областей — Федоров

По-третє, цілі обвинувачення в міжнародних процесах часто дуже відрізняються від уявлень свідків і потерпілих про те, що і як годилося б зробити на суді. Обвинувачення зацікавлене в тому, щоб виграти процес, довівши бодай за певними пунктами вину підсудного. Для цього обвинувачення може використати лише малу частину наявної інформації про злочини, — наприклад, тому що на кожен пункт обвинувачення сторона захисту має право відповісти, і включення кожного нового пункту фактично затягує процес. Однак, з погляду потерпілих, це призводить до того, що далеко не всі злочини хоча б проговорюються в залі суду. Свідків, опитаних попередньо стороною обвинувачення, далеко не завжди запрошують для виступу в суді. Понад те, свідки, які дають показання на процесі, можуть піддатися агресивному допиту з боку захисту. Тобто люди, чиїх близьких було вбито, які самі могли стати жертвами жорстокого насильства, можуть бути вимушені, за правилами процесу, зазнати додаткового тиску вже в залі суду. Цей момент був особливо помітний у процесі у справі Слободана Мілошевича, якому дозволили виступати своїм власним адвокатом, і тому в цій іпостасі він годинами міг допитувати кожного свідка обвинувачення (див., наприклад, Trix 2013).

Підсумувати зазначені факти можна так: судові процеси, необхідні для справедливості відплати, зовсім необов'язково відповідають потребам потерпілих. Частина обговорюваних у літературі проблем (наприклад, сумнівні практики перекладів показань свідків з мови на мову, Trix 2013) цілком можна вирішити. Але важливо розуміти, що такі судові процеси ніколи не зможуть самі собою створити достатній і повний опис усіх скоєних злочинів, зафіксувати всі страждання. Це не вина таких трибуналів: фіксація всієї правди просто не є (та й не може бути) їхньою метою. Такої мети потрібно досягати інакше.

І це приводить нас до того, що, крім справедливості відплати, потрібна ще й справедливість відновлення: потрібні заходи, які можуть відновити справедливість у набагато ширшому сенсі, ніж відправлення до в'язниці якоїсь кількості злочинців, хоча б частину вини яких вийшло незаперечно довести.

Читайте також: На Харківщині знайшли ще одну катівню: в поліції розповіли деталі про жахливі звірства окупантів

Справедливість відновлення: що це таке? Необхідність суспільної дискусії

Якщо покарання міжнародних злочинців — сфера, в якій нагромаджено багато світового досвіду (як негативного, так і позитивного), то досягнення справедливості відновлення — новіший концепт, і світова спільнота, по суті, ще тільки починає працювати над виробленням справді ефективних інструментів. А щоб їх виробити, нам усім потрібно звернути увагу на реальні потреби потерпілих від злочинів під час війни, дізнатися про ці потреби. Для цього потрібна широка суспільна дискусія, в якій головна роль приділятиметься голосам постраждалих людей. Адже, не знаючи потреб, неможливо знайти й адекватні рішення.

Юрист і вчена Фуртуна Шереметі в недавній статті (Sheremeti, 2021) обговорює багато релевантних аспектів цієї проблеми на прикладі Косова, жителі якого зазнали жорстокої дискримінації, а в останні роки й місяці конфлікту (наприкінці 1990-х) — систематичних масових убивств, вигнання переважної частини албанського населення з Косова (такі вигнання називаються етнічними чистками) та багатьох інших злочинів із боку сербського уряду й сербських збройних сил, що виправдовуються шовіністською, імперіалістичною риторикою. Шереметі пропонує розглядати відновлення справедливості в рамках концепту репарацій, що слід розуміти в ширшому сенсі, ніж просто виплати з боку агресора. Що ж може бути частиною репарацій у цьому широкому сенсі?

Гарантія неповторення. Повернути загиблих неможливо. Не всі руйнування можна відновити. Однак наші суспільства мусять, зобов'язані знайти способи, зіштовхнувшись зі злом, захистити людей від повторення цього зла в майбутньому. Згідно з гаслом «ніколи більше». Зрозуміти важливість цього виду відновлення справедливості можна легко, якщо уявити собі, що означає відсутність такої гарантії: наприклад, людина, котра пережила насильство, має жити в страху, що точно таке саме насильство може повторитися знову. Це жахливий стан, і ефективні гарантії неповторення зла необхідні для захисту потерпілих.

КМДА, Олексій Самсонов

Матеріальна компенсація. Це, мабуть, найпростіший і звичний інструмент репарацій. Компенсація шкоди не може «відіграти назад» скоєне зло, але може послужити тому, щоб люди, котрі зазнали страждань від зла, змогли далі побудувати нормальне життя. Відновлення майна, створення можливостей у роботі та освіті, компенсація моральної шкоди — це всі неповні, та однак необхідні компоненти для справжнього відновлення справедливості.

Реституція. Люди, які постраждали від війни, опиняються в новій, зазвичай набагато гіршій ситуації. Тому для відновлення справедливості, може, знадобиться (наскільки це, взагалі, реально) дати цим людям можливість повернутися до їхньої попередньої життєвої ситуації. Наприклад, реституція може включати відновлення населеного пункту, в якому вони жили до війни.

Реабілітація. Постраждалі часто вимушені жити з тяжкими психологічними та медичними наслідками скоєних проти них злочинів. Вони потребують адекватної психологічної та медичної допомоги. Надання такої допомоги, що відповідала б реальним потребам, — це реабілітаційна частина репарацій.

Задоволення (satisfaction). Під цим терміном розуміють широкий спектр нематеріальних, але дуже важливих дій. Сюди входять: вияснення правди та її збереження для майбутнього — фіксація не тільки скоєних злочинів, а й їх впливу на жертв; публічне визнання вини та відповідальності як індивідуальними злочинцями, так і на державному рівні; символічні форми визнання того, що сталося, суспільством: монументи, фільми, книжки, архіви…

Читайте також: Репарації Росії: колишній посол США назвав суму збитків, яку повинна компенсувати Україні РФ

На жаль, не всі форми репарацій можуть бути реально досяжні. Наприклад, щире каяття злочинця може дуже багато важити для жертви, але ніхто, крім самого злочинця, на нього не здатен. Відродження до життя зруйнованих населених пунктів необов'язково може бути досягнуте зразу, просто через обмеженість матеріальних і людських ресурсів. Навіть розмінування української землі після війни забере багато років, а може, й десятиліть. Але всі ці практичні обмеження не означають, що ми не можемо вже сьогодні почати говорити про те, як саме наші суспільства — і українське, й інших країн світу — могли б працювати над відновленням справедливості.

Наприклад, для різних категорій потерпілих найактуальніші проблеми можуть різнитися. Бабуся, яка втратила свій зруйнований обстрілами будинок; дитина, вирвана зі свого звичного життя й вимушена з сім’єю тікати в безпечне місце; жінки, які пережили сексуальне насильство; люди, чиї близькі зникли безвісти й чия доля невідома. Найгостріші потреби цих різних людей можуть дуже різнитися. І без уважного вивчення цих потреб неможливо оптимально надавати людям допомогу. Допомога жертвам має бути влаштована не згори донизу, коли міжнародні або національні органи «в наказному порядку» визначають, що, на їхню думку, найбільше потрібне. Тільки під час обговорення потреб усім суспільством можна з'ясувати, що потрібно робити насамперед.

Тому нам необхідна суспільна дискусія. Чому в нас уже є «Книга катів українського народу», з її фокусом на злочинцях, але немає «Книги потерпілих», де самі потерпілі розповідали б, що з ними та їхніми близькими сталося?  Тим більше, що в Україні вже є досвід створення “Книги пам'яті жертв Голодомору”, яка містить і списки загиблих від голоду, і численні особисті свідчення, спогади окремих очевидців. А книга пам'яті жертв нинішньої війни може стати новим стандартом збереження історії події. Будучи написана відразу після подій, вона могла б не тільки стати куди повнішою, а й із самого початку залучити до процесу самих постраждалих, щоб архів, що вийшов, включав усе для них важливе. А це можуть бути і заподіяне їм зло, і їхній опір злу, і акти взаємодопомоги… Але розповісти, що саме для них важливо, можуть самі люди. Зрозуміло, робота «знизу вгору» завжди складна. Зате вона несе потенціал повернення людям їхньої суб'єктності, якої насильство війни їх позбавляє.

Домагатися відплати за злочини — важлива мета. Але самої її недостатньо для комплексного, холістичного відновлення справедливості.

У світової спільноти поки ще немає адекватного розуміння, що потрібно робити у випадку масових злочинів, скоєних у межах великомасштабних військових конфліктів. Уроки минулого важливі, ми можемо з них узяти багато — наприклад, саму ідею, що тільки відплати недостатньо для відновлення справедливості. Але робочі рішення — все ще питання теперішнього і майбутнього. Це питання, яким необхідно займатися, щоб знайти хороші відповіді, які допомагають людям.

Related video

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК