Сланцева конспірологія

В Україні часів Віктора Януковича реальний ефект мирного громадського протесту - скоріше виняток, ніж правило. Тим більшою несподіванкою стала капітуляція депутатів місцевих рад Донецької області перед жителями, які протестують проти видобування сланцевого газу в регіоні.

Перемога противників спільного проекту Shell та українського уряду була скромною: три сільські ради Слов'янського району офіційно, рішенням сесії райради, зажадали незалежної екологічної експертизи проекту, а також розкриття деталей угоди, які зачіпають інтереси місцевих громад.

Та навіть цього виявилося достатньо, щоб влада запанікувала. До Донецька заспокоювати обурених громадян терміново вирушили міністр енергетики Едуард Ставицький і міністр екології Олег Проскуряков.

Заспокійливий метод вони, треба сказати, знайшли такий, що не потребує особливих зусиль, але й неефективний. Спеціально відібрані "представники громадськості" й не менш ретельно відсортовані журналісти удавали за зачиненими дверима щось потьомкінське.

Що, зрозуміло, жодним чином не компенсувало показового ігнорування думки жителів під час підготовки контракту. Таку важливу частину масштабного проекту, як підготовка громадської думки, було зігноровано, що й обернулося зрештою акціями протесту як запрошенням до діалогу.

Звичка імітувати взаємодію з інститутами громадянського суспільства замість реального співробітництва зіграла поганий жарт із чиновниками, відповідальними за цей проект.

Едуард Ставицький, наприклад, зізнався, що обговорення проекту проводилося, але тільки в рамках засідань громадської ради при Мінекології, яке він тоді очолював.

Але ж видобування газу вестиметься не в будинку міністерства. Потенційно газоносна Юзівська площа охоплює п'ять міст обласного підпорядкування й стільки ж адміністративних районів Донецької області. На цій території проживають, за офіційною демографічною статистикою, 587 тис. людей, тобто близько 13% населення регіону. В особі цих людей, яких уряд не визнав достойною цільовою аудиторією для просвітницької роботи, знайшли вдячних слухачів активісти екологічних організацій і представники опозиційних партій. Непевні соціальні фобії, щедро зрошувані потоками некомпетентної, але полум'яної риторики, дали свої сходи у вигляді серії протестних акцій.

Для міністрів, що прибули до Донецька гасити пожежу, судячи з усього, причини сплеску громадянської активності залишилися незрозумілими. Лобістам проекту видобування сланцевого газу в Донецькій області важко зрозуміти людей, що живуть у посушливому регіоні із гранично зношеною системою водопостачання. У донбаській глибинці словосполучення "гаряча вода" давно вже вважають нонсенсом, а до подачі холодної води за графіком - тоненькою цівкою по дві години на день вранці й увечері - вимушено звикли. І ймовірність втратити останнє благо цивілізації, тобто централізоване водопостачання, справді лякає багатьох. Коли йдеться про воду, то для місцевого населення проблема ділиться на дві однаково важливі частини.

Перша - це запитання: а чи вистачить води і на гідророзриви, і на постачання жителів? Цю тему акуратно обходять стороною, експерти воліють більше говорити про якість закачуваної під землю суміші, але не про кількість. Якщо потрібні для проведення гідророзривів обсяги води й підраховували, то жителям газоносних районів про це нічого не відомо. А самі вони явно не готові пожертвувати залишками свого побутового комфорту ані заради залучення інвесторів, ані заради енергетичної безпеки країни.

Тим часом, загроза тотальної посухи набуває дедалі виразніших обрисів. Ми вже повідомляли про те, що понад 50% води втрачається по дорозі до споживача. І показник цей має стійку тенденцію до зростання. До цього треба додати й катастрофічний стан єдиного джерела - річки Сіверський Донець. Коли міністри за зачиненими дверима "підсапували" донецьку громадськість, губернатор Луганської області Володимир Пристюк майже в цей самий час у Києві вимагав від Кабміну виділити гроші на заповнення водою Дніпра обмілілого Дінця. І пророкував зупинення великих об'єктів водопостачання через падіння рівня води в Дінці нижче від критичної позначки. Вирішити цю проблему Луганська ОДА пропонує прокачуванням 120 млн кубометрів каналом "Дніпро-Донбас".

Другий аспект проблеми - утилізація стоків. Експерти й офіційні особи в один голос запевняють, що вода використовуватиметься багаторазово по замкнутому циклу, тому скидання шкідливих речовин у місцеві водойми не буде. Таким запевнянням, гіпотетично, немає приводу не вірити. Але реальність така, що в Донецькій області так використовують воду підприємства металургії й енергетики. А основним джерелом забруднення промисловими стоками є якраз усі, хто пов'язаний з видобуванням корисних копалин, передусім - вугільні шахти. Характерною ознакою роботи "копанок", наприклад, є пляма порожньої землі, бо через руйнування водоносного шару гине рослинність. Шахти легальні відкачують воду з дотриманням технології, але потім, виправдовуючись фінансовими труднощами, скидають її у водойми без належного очищення.

Грубе втручання людини в природний геологічний баланс уже призвело до того, що колись судноплавна річка Кальміус нині перетворилася на бруднуватий струмочок.

Ось, коротенько, концентрат тих побоювань, які виводять людей на вулиці у Слов'янську, Краматорську, Артемівську, Костянтинівці й Маріуполі.

Та влада чомусь замість аналізувати громадські настрої й аргументовано відповідати на болючі запитання жителів воліє вважати те, що відбувається, підступами якихось змовників. Конспірологічні теорії зручні тим, що рятують від потреби шукати власні вади, заміняючи роботу над помилками шпигуноманією.

"І щойно ми підійшли до того, що вирішуємо проблему енергобезпеки, тут-таки виникають певні політичні сили, які починають розповідати страшилки про те, що вода пропаде, і щось іще станеться. Зараз деякі політики, програвши вибори й намагаючись узяти політичні дивіденди, намагаються перешкодити розвиткові нашого суспільства", - таке бачення протестної хвилі виклав Едуард Ставицький донецьким журналістам.

Йому вторять інші офіційні особи. "Не можу не констатувати той факт, що багато хто з протестувальників не хоче слухати інформацію компетентних фахівців, а свідомо, переслідуючи певні цілі, збурюють народ", - заявив заступник голови обласної ради Олександр Кравцов на згаданій сесії Слов'янської райради.

Бажання місцевих осередків опозиційних партій, включаючи комуністів, які знову переглянули генеральну лінію, заробити якийсь політичний капітал й очолити протест, цілком зрозуміле. Так само як і прагнення екологічних активістів заявити про себе. Але все це жодним чином не скасовує інформаційного вакууму, що утворився внаслідок бездіяльності лобістів проекту видобування сланцевого газу.

Контракт із Shell закритий як "комерційна таємниця", і доводиться задовольнятися скупими цитатами від офіційних осіб. Технологічні подробиці - це terra incognita через безпрецедентність таких методів видобування вуглеводнів у місцевій практиці. Будь-які спроби викликати на відверту розмову в порядку ініціативи знизу зустрічають у багнети, бо чиновники, здається, власними теоріями змови більше за всіх налякали себе.

Нормальну роботу із громадськістю, яка включає давно відомі й відпрацьовані прийоми, від соціологічних опитувань до різноманітних форм завоювання довіри, намагалися підмінити то презирливим ігноруванням (розраховуючи на загальне мовчання), то ідеологічною конфронтацією. Звичайно, за протестами можна вбачати й "руку "Газпрому", й "руку "Свободи", але поки Едуард Ставицький і Shell множитимуть тези, а не відповідатимуть на запитання, ситуація не зміниться.

Все це - вкрай невдалі стартові майданчики для повноцінного діалогу. Особливо в ситуації, коли уряд, якому не довіряють 70% українців, несподівано ручається за інвестора, названого "Грінпісом" найгіршою корпорацією світу з погляду дотримання екологічних стандартів.