СКРОМНА ЧАРІВНІСТЬ «ЖОВТОГО ДРАКОНА»

17—20 листопада Президент України відвідає Китай. Летіти в КНР сьогодні Леоніду Кучмі дуже вигідно. Ставши «небажаною» особою на Заході, глава Української держави, попри це, буде бажаним гостем у цілій низці держав на Сході, і Китай у цьому списку якщо не на першому, то й далеко не на останньому місці.

Той факт, що візит у Пекін відбудеться саме напередодні Празького саміту НАТО, робить його символічною противагою євроатлантичній інтеграції. Цей візит дуже потрібен Кучмі — для демонстрації власної політичної ваги й наявності альтернативи західному вектору, але він потрібен і Китаю: якщо хто й уміє робити економічні вигоди з політичних трюків, то це китайці. Крім іншого, їм потрібні технології, і, бажано, критичні. Ще бажаніше, щоб вони були альтернативними російським, не кажучи вже про те, що Україна продасть їх дешевше.

Цього тижня заступник голови адміністрації, начальник управління зовнішньоекономічних відносин адміністрації Президента Анатолій Орел, коментуючи майбутній візит Президента, зазначив, що його мета — закласти підвалини для поглиблення політичних відносин між двома країнами до рівня стратегічних. Не беручись рахувати досить велику кількість стратегічних партнерів України, усе-таки ризикнемо відзначити, що результати розвитку дружби можуть внести помітні корективи в життя держави, яка має труднощі з визначенням і реалізацією свого зовнішньополітичного курсу.

Ще 2000 р. «ДТ» писало про початок активного переорієнтування українського сегмента високотехнологічної продукції, критичних розробок і збройового бізнесу на азійські ринки. Але тоді, після протвережуючої відмови Європи від Ан-70, це були обережні пошуки альтернативи. Сьогодні похід на Схід в умовах не тільки економічного, а й політичного міжсезоння може стати передумовою трансформації України в євразійську державу.

І попри те, що взаємний інтерес України й Китаю грунтується на економічних розрахунках, урожай збиратимуть політики.

Великий ринок авіатехніки

Реалізація Україною протягом найближчих двох-трьох років низки проектів у Китаї, зокрема авіакосмічних, має збільшити товарообіг майже в півтора разу й довести його до $1,5 млрд., вважає держсекретар Мінекономіки та європейської інтеграції України Андрій Гончарук. До кінця нинішнього року товарообіг має сягнути $1 млрд. Це поки що навіть менше, ніж українсько-турецький, але незрівнянно більше, ніж рівень торгівлі з будь-якою європейською державою на захід від України. Причому потенційна ємність китайського ринку для України дедалі більше розширюється.

На міжнародному авіакосмічному салоні в Чжухаї, що пройшов у перших числах листопада, американська корпорація Boeing Co. опублікувала прогноз, відповідно до якого протягом найближчих 20 років Китай закупить 1912 нових пасажирських літаків і стане другим за величиною ринком авіатехніки після США. У період із 2001-го по 2021 р. витрати азіатського велетня на закупівлю літаків становитимуть $165 млрд.

Цілком зрозуміле прагнення Києва не опинитися за бортом, коли ділитиметься такий пакет замовлень. Ще під час виставки Airshow China дворічної давності авіабудівники двох держав підписали кілька невеликих контрактів у галузі авіабудування. А вже в серпні 2001 р. у рамках візиту в Україну міністра цивільної авіації КНР Лю Цзеньфена АНТК ім. Антонова, Харківське державне авіаційно-виробниче підприємство, Китайська державна імпортно-експортна корпорація авіавласності й Сіньцзянська авіакомпанія підписали в Києві протокол намірів про поставку в Китай нових українських літаків Ан-74ТК-300. Спочатку йшлося про дві машини, але замовлення може розширитися й до 30 літаків. Цього місяця Китай підтвердив свої наміри придбати в Україні літаки Ан-74ТК-300.

Китай і далі закуповуватиме в України авіадвигуни й авіаційні ракети для російських багатоцільових літаків Су-30МК. (Контракти було підписано в 1999 й 2001 рр. За кожним із цих договорів Росія зобов’язалася поставити 40 Су-30МК. Ще один новий контракт на поставку Росією 40 винищувачів Су-30МК у Китай готується до підписання.) До перспективних напрямів у цій галузі належить і модернізація китайських літаків Y-5, створення в КНР центру післяпродажного обслуговування літаків Ан-12 і Y-8, спільне авторське супроводження китайського парку машин Ан-12. Україна пропонує китайським авіакомпаніям нові пасажирські літаки Ан-140, і цю пропозицію нині докладно розглядає китайська сторона. Деякі експерти не виключають можливості підписання угоди на поставку Ан-140 уже під час візиту Л.Кучми.

Якщо це відбудеться, то, вкупі з іншими досягненнями на ринку, стане для українського лідера непоганою компенсацією політики на Заході.

Космос, «Кольчуги» тощо

Скандал, викликаний обвинуваченнями України в незаконній торгівлі зброєю, не вплине на розвиток військово-технічного співробітництва між Україною та Китаєм, вважає А.Орел. І, швидше за все, вважає небезпідставно. Річ у тому, що традиційний і найбільший партнер Китаю — Росія— продає йому переважно ту військову техніку, яка вже є в російських ЗС. Оскільки та ж таки Індія одержує сучасніші системи озброєнь, найчастіше розроблені спільно з російськими конструкторськими бюро при солідних фінансових вливаннях Індії, Китай подумує, по-перше, про диверсифікацію поставок, а по-друге, про стимулювання Росії продавати й найсучасніші системи. І, треба сказати, цього року Пекін домігся серйозних успіхів. Саме так російські військові експерти прокоментували рішення Москви продати в Китай сучасні корабельні системи ППО С-300Ф «Рифи». Ще раніше Росія поставила своєму традиційному партнеру вісім дивізіонів ЗРК великої дальності С-300ПМУ-1 і 27 комплексів малої дальності «Тор-М1». Але корабельна версія С-300 довго залишалася табу для Китаю.

Є думка, що політичні успіхи Китаю пов’язані, зокрема, й з Україною. Китай цікавиться не так прямими закупками озброєнь і військової техніки з України, як придбанням передових технологій. Крім того, в Україні є цілий ряд технологій, які цікавлять Китай і яких немає в Росії. З огляду на карколомний військовий бюджет цієї країни, що сягнув нинішнього року $17,2 млрд. (більше того, експерти впевнені, що реальний військовий бюджет принаймні вдвічі більший від офіційного), Україна цілком може розраховувати на хороші доходи від збройового експорту в цю країну, а також від продажу їй технологій подвійного призначення. Роблячи одиничні закупівлі різноманітної номенклатури озброєнь, китайці планують розв’язати проблеми шляхом розвитку виробництва на власній території.

Ще 2000 р. Україна і Китай підписали перспективну п’ятирічну програму співробітництва у сфері освоєння космосу. Серед іншого вона передбачає спільну роботу зі створення нового мікросупутника. А в більш далекій перспективі — модернізацію техніки для запуску космічних апаратів, створення платформ мікросупутників і, можливо, реанімацію проекту космічного повітряного старту. Заступник гендиректора Національного космічного агентства України Валерій Комаров, який підписав цей документ, відзначив, що контракти з Китаєм «можуть прискорити роботу України в космічній галузі на деяких напрямах, а за обсягом — навіть перевершити державне фінансування галузі». Сьогодні експерти не виключають, що, на тлі охолодження українсько-американських відносин, у ракетно-космічному співробітництві України й Китаю можуть з’явитися нові складові. Як відомо, США й Китай по-різному інтерпретують пункти режиму контролю за ракетними технологіями (РКРТ), особливо в частині постачання відповідної продукції. Оскільки Україна володіє технологіями створення твердого ракетного палива й систем самонаведення головок стратегічних ракет, українсько-китайське співробітництво може потрапити під приціл американських інтересів.

Коли ж говорити про конкретні поставки та спільні розробки, то їх теж чимало. Якщо кілька років тому військово-технічні відносини обмежувалися поставками ракет «повітря-повітря» для російських літаків, то тепер спектр значно розширився. Називаючи лише найвідоміші, можна скласти солідний список. Наприкінці минулого століття Китай за ціною брухту одержав недобудований крейсер «Варяг» — навіть з урахуванням оплати замовником простою корабля в доках, він обійшовся в $28 млн. Експерти військового кораблебудування пов’язують цю покупку з прагненням Китаю одержати технології створення авіаносців. Приблизно тоді ж Китаю було передано технології обслуговування двигунів Ал-31Ф, а на двох угодах Україна заробила ще $20 млн.

Харківські танкобудівники спільно з Китаєм створюють новий пакистанський танк Al Khalid. Завод ім. Малишева через фірму «Прогрес» торік поставив для нього 15 трансмісійних відділень, а влітку нинішнього року почав виконувати контракт на $100 млн., яким передбачено поставку протягом трьох років 285 моторно-трансмісійних відділень.

2000 року в Китай було поставлено лабораторну установку (із передачею технології) для виробництва іонно-плазмових двигунів для космічних апаратів. Трохи згодом науково-дослідний інститут «Квант» поставив партнеру деякі технології виробництва спеціальної високотехнологічної продукції для систем ППО. Нарешті, на початку нинішнього року підписано контракт на поставку чотирьох станцій пасивної радіоелектронної розвідки «Кольчуга». Оскільки ж один повний комплекс «Кольчуги» аж ніяк не забезпечить прикриття всієї території цієї держави, можна припустити, що китайські розробники спробують оволодіти технологіями створення цієї техніки. А зовсім не реекспортом, як вважають деякі спостерігачі. Якщо це китайцям вдасться, вони створюватимуть (і продаватимуть, куди визнають за потрібне) власні станції, але вже під іншою назвою. Якщо ні —закуповуватимуть далі в Україні. В Україні схильні вважати, що все розвиватиметься за іншим сценарієм. Оскільки основною головоломкою є не техніка, а алгоритм її роботи. Сьогодні у світі на цьому напрямі вперед вирвалися українська й чеська школи. Виготовляючи системи пасивної розвідки вже третього покоління, українські й чеські розробники залишили далеко позаду американських. Багато речей спроможні зробити в Росії, але в цілому тактико-технічні характеристики донецької «Кольчуги-М» серйозно перевершують російські.

Передбачається, що на черзі малий десантний корабель «Зубр». Його китайці хочуть придбати без озброєнь, щоб одержати унікальні технології створення цього швидкохідного військового корабля. Одного разу начальник озброєння ЗС України, генерал-полковник Олександр Стеценко відзначав, що «ми вже виконали для Китаю кілька контрактів військово-морської тематики та з поставок техніки ППО, але обидві сторони впевнені, що час переходити від прямих продажів до активнішого співробітництва в цій військово-технічній сфері».

Схоже, саме цей процес розпочався в другій половині 2002 р., і Захід сам прискорив його активізацію.