Шпигунський жок

У світі лицарів плаща і кинджала не люблять базікати ні про свої перемоги, ні про чужі поразки. Коли розвідник ловиться на гарячому, то спецслужби, які викрили його, не пориваються оприлюднювати цей факт. Просто сторони спокійно прибирають цю деталь механізму й замінюють її іншою, а виславши дипломата, по-джентльменськи вдають, що нічого особливого не сталося. Адже провалюються не тільки чужі шпигуни, а й свої розвідники. І якщо надбанням гласності зробити чужі провали, то тобі можуть так віддячити, що мало не здасться. До того ж, хоча висилка іноземних дипломатів є однією з норм міжнародної практики, такі публічні скандали не минаються безслідно для обох сторін. Зробити скандал надбанням гласності — це завжди політтехнологія, спрямована на свідому ескалацію негативу у двосторонніх відносинах. І тому рішення офіційного Бухареста оприлюднити інформацію про те, що військовий аташе України Сергій Ільницький та його помічник оголошені персонами нон ґрата, видається дуже промовистим...

Як повідомляють румунські ЗМІ, військовий аташе України перекуповував секретні дані в якогось болгарина Петара Зікулова, який співпрацював із молодшим офіцером румунського міністерства оборони Флорізелем Акімом. Затриманий болгарин уже зізнався, що з 2000 року дружив з українським дипломатом, який працює в Бухаресті, і за тисячу (!) доларів на місяць продавав тому румунські секрети. Болгари, у свою чергу, стверджують, що Зікулов — тільки бізнесмен. Хоча з 1998 року по 2000-й він і працював помічником військового аташе, але, за словами представника посольства Болгарії в Румунії, після повернення на батьківщину не значився в жодній офіційній установі.

Скандал, що спалахнув, не захотіли коментувати в Посольстві Румунії в Україні. У свою чергу, і начальник головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МО) Віктор Гвоздь, із яким «ДТ» вдалося зв’язатися телефоном, пославшись на професійну етику, відмовився говорити на цю тему. Український МЗС також не налаштований давати якісь офіційні чи неофіційні коментарі. Втім, як стало відомо, дотримуючись принципу паритетності, українське зовнішньополітичне відомство вже «пінгануло» двох румунських дипломатів. А посол України в Румунії Маркіян Кулик викликаний у Київ для проведення консультацій.

За інформацією «ДТ» із джерел у ГУР Міноборони, скандал в Румунії — четвертий випадок за роки незалежності, коли військового аташе України просили залишити країну. Раніше такі інциденти трапилися в Канаді, Росії і Грузії. Але вони не піддавалися публічному розголосу, і військових дипломатів не просили залишити країну перебування за 24 години. Навіть у Грузії, де місцева влада за кілька днів до початку грузино-російського конфлікту в серпні минулого року обвинуватила нашого військового аташе у збиранні відомостей військового характеру для третьої країни. При цьому грузини підозрювали, що це шпигунство було на користь... Росії. Тоді молодий український офіцер якомога швидше подався у відпустку й до Грузії більше не повернувся.

Українська влада, у свою чергу, чемно попросила «на вихід» радника посольства Грузії в нашій країні, який відповідав за військове співробітництво. Чемно, тому що дипломат був дівчиною, а Грузія — все-таки дружня Україні країна. А підполковник Н. досі працює в ГУР Міноборони України. Це свідчить, що проведене стосовно нього внутрішнє розслідування не встановило факту його роботи на треті країни.

Та ось навіщо румунська влада вирішила піти в обхід неписаних правил і оприлюднила інформацію про висилку українського військового аташе та його помічника? Над цими питаннями замислилися люди в погонах і цивільні як на «острові» і в «лісі», так і на Печерських пагорбах і Володимирській гірці. Думають, що б це означало, у Бухаресті та інших європейських столицях.

Історія міжнародних відносин свідчить: якщо спалахує публічний скандал із оприлюдненням на телебаченні оперативного відео із затримкою агента й розвідника, то робиться це з подачі політиків. Зазвичай політичне керівництво приймає таке рішення для того, щоб показати виборцям жорсткість лідерів держави, а також щоб дискредитувати в очах своїх громадян країну, яку представляє розвідник із дипломатичним паспортом. І тут можна згадати, як кілька років тому під час гострої фази кризи в російсько-британських від­носинах російські спецслужби демонстрували на ТБ оперативне відео, що викривало співробітників посольства Сполученого Королівства в Москві. Або історію з висилкою з Великобританії у 1971 році 105 радянських дипломатів. Тоді уряд Її Величності дуже розізлила активність радянської розвідки, спів­робітники якої надто вільно почувалися в туманному Альбіоні, вербуючи випускників Оксбриджа, працівників Форін офіс і агентів MI-5 та MI-6.

Якщо український офіцер результативно працював на військово-дипломатичній ниві, то честь йому і хвала. Дивно, що в цій країні хоч хтось виконує свої прямі функціональні обов’язки. Зле тільки, що офіцер попався. Правда, у випадку з Румунією, швидше, спрацював інший чинник, ніж надмірна активність нашого військового аташе: у ГУР Міноборони України трудяться все-таки тямущі офіцери, які у разі чого розпізнали б натяки своїх колег із румунської спецслужби.

Як повідомляє «Українська правда», колишній керівник румунської військової розвідки Міхай Маргарит, наприклад, вважає, що шпигунський скандал навколо українського військового аташе є спробою дискредитації України перед НАТО. Як думка — має право на життя. Тільки, по-перше, у найближчі роки двері НАТО для України залишаться широко зачиненими, а по-друге, ми самі себе дискредитуємо сильніше за будь-яких румунів. Тому в Києві дотримуються іншої думки.

У листопаді 2009-го в Румунії відбудуться президентські вибори. І нинішній глава держави Траян Бесеску не проти повторно скласти президентську присягу. На хвилі святкування рішень Міжнародного суду ООН у Гаазі Бесеску готувався вирушити в Україну з візитом, під час якого не планував підписувати угоди щодо місцевого прикордонного руху, зате мав намір зустрітися з представниками румунського земляцтва в районах їх компактного проживання та відкрити ряд навчальних закладів. Це б дало йому можливість внести тезу збирача румунських земель у свою виборчу скарбничку. Проте МЗС України м’яко з’їхало, внаслідок чого українське і румунське зовнішньополітичні відомства вирішили одночасно повідомити про перенесення термінів візиту Траяна Бесеску. Відтак концепція початку виборчої кампанії змінилася.

І якщо Бесеску не вдалося стати збирачем румунських земель, то цей політик не заперечував би підвищити свій рейтинг за рахунок демонстративної жорсткої боротьби із зовнішнім «ворогом». А вибір кандидатів на цю роль у Бухареста невеликий. Угорщина, з якою в Румунії вже довгі роки напружені відносини, союзник по НАТО і партнер по ЄС. Болгарія також член НАТО і ЄС. Молдова — країна, яку нинішній румунський президент вважає непорозумінням на карті Європи, оскільки це одвічно румунська територія. З Росії надходить газ для будинків і підприємств Румунії. До того ж Бухарест останнім часом має намір зміцнити свої відносини з Москвою. Залишається Україна, яка через свою перманентну внутрішньополітичну кризу багатьма вважається слабкою й сумирною.

Але якщо в Бухаресті замишляли скористатися внутрішньоукраїнськими чварами для підвищення рейтингу правлячих політиків, то румуни все-таки помилилися у своїх розрахунках. Насправді дії Бухареста тільки розв’язали руки Києву, який тепер може з чистою совістю застосовувати весь арсенал засобів для захисту своїх інтересів як на двосторонньому рівні, так і в Брюсселі. Слід нагадати, що в Бухареста не все гаразд із дотриманням прав національних меншин, а румунські заводи, розміщені вздовж Дунаю, не відповідають екологічним нормам Європейського Союзу. До речі, жорстка критика Румунії з боку ЄС також може бути однією з причин винесення керівництвом цієї країни шпигунського скандалу на публічний рівень: у такий спосіб можна на певний час відвернути увагу румун від тертя у відносинах Бухареста і Брюсселя.

У румунській столиці добре знають, що українське МЗС завжди виступало прибічником жорсткої лінії щодо Бухареста: Румунія — не Росія, і українські дипломати завжди мали стосовно цієї східноєвропейської країни певну широту маневру. Проте на вищому політичному рівні ця жорстка лінія українських дипломатів не завжди сприймалася. Нині ситуація змінилася.

Не відомо, чи сприятиме цей шпигунський скандал зростанню популярності Бесеску. Поки що єдиним конкретним результатом рішення румунської влади оприлюднити історію з українським військовим аташе стали зіпсовані відносини Києва і Бухареста не на місяці.