Сховище відпрацьованого ядерного палива: ціна питання

18 жовтня 2011 року парламент України прийняв у першому читанні проект Закону України «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом» (реєстраційний номер 8795). Головне завдання запропонованого проекту – законодавчо закріпити місце будівництва у Чорнобильській зоні відчуження централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР, якими оснащені майже всі вітчизняні АЕС. З одного боку таке рішення здається логічним: чим щороку платити росіянам сотні мільйо­нів доларів за зберігання відпрацьованого українськими АЕС ядерного палива, чи не краще ці кошти спрямувати на потреби вітчизняної атомної галузі? З іншого боку існують побоювання, чи варто під Київ «підкладати» ще одну ядерну «бомбу» уповільненої дії? Редакція DT.UA пропонує читачам дві крайні точки зору на цю актуальну проблему.

Будівництво Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) українських АЕС передбачене чинною Енергетичною стратегією України до 2030 р. Відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП), згідно з українським законодавством та Об’єднаною конвенцією про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами, до якої приєдналася й Україна, не є радіоактивними відходами (що, відповідно до визначення, не підлягають повторному використанню, а мають бути поховані), воно є цінною енергетичною сировиною для майбутніх поколінь енергетичних ядерних реакторів.

Нині відпрацьоване ядерне паливо українських АЕС відсилається на переробку в РФ (для енергоблоків з реакторами ВВЕР-440 - їх в Україні два на РАЕС) і тривале зберігання (для енергоблоків з реакторами ВВЕР-1000 - їх в Україні 13, але відсилається паливо з семи, оскільки ЗАЕС має сховище для ВЯП на своєму майданчику. - Див. нижче). Рік у рік вартість поводження з відпрацьованим ядерним паливом Російська Федерація підвищує. І хоча точна ціна - комерційна таємниця, за деякими даними, сьогодні вона наближається до 1,5 тис. дол. за 1 кг важкого металу, а з середини 90-х зросла, практично, втричі. Державна компанія НАЕК «Енергоатом» платить «Росатому» щороку від 100 до 180 млн. дол. І Бог з ним, якби воно там залишалося навіки. Але ж ні - високоактивні оскловані відходи після переробки українського ВЯП (поки що переробляється тільки ВЯП реакторів ВВЕР-440) повертатимуться в Україну для наступного захоронення у сховище в глибоких геологічних формаціях, до будівництва якого ще не приступали. А ВЯП українських ВВЕР-1000 взагалі просто зберігається в РФ за великі гроші.

Для мене як експерта очевидно, що будівництво ЦСВЯП для українсь­ких АЕС відповідає національним інтересам України, економічно вигідно і сприятиме зміцненню енергетичної безпеки країни. Відповідно до ТЕО проекту, №131-р, затвердженого КМУ ще 4 лютого 2009 р. (ознайомитися з ним можна на сайті НАЕК «Енерго­атому»), поводження з одним кілограмом ВЯП у ЦСВЯП кош­туватиме приблизно 200 дол., тобто практично в шість (!) разів дешевше, ніж сьогодні платить «Енергоатом», відсилаючи ВЯП у РФ. Нагадаю, що в Україні на майданчику ЗАЕС уже експлуатується сховище для ВЯП усіх шести енергоблоків ЗАЕС. Свого часу його мусили побудувати, оскільки в середині 90-х у РФ діяв закон, що забороняв ввезення іноземних радіоактивних матеріалів. Це загрожувало зупинкою українських енергоблоків через переповнення басейнів витримки ВЯП на майданчиках. Завдяки цьому сховищу ЗАЕС заощаджує до 40 млн. дол. на рік.

Здавалося б, речі очевидні, але не для наших політиків. П.Семинога дивується: чому законопроект про розмі­щення ЦСВЯП не було винесено на пленарне засідання ВР у грудні 2009 р., після того, як він пройшов усі комітети ВР? Пояснення просте: у грудні 2009 р. вже тривала президентська передвиборна кампанія. А наші політики, як відомо, люблять у передвиборній боротьбі продемонструвати «турботу» про громадян, безсоромно експлуатуючи чорнобильську тему й називаючи високотехнологічну інженерну споруду з глибокоешелонованим захистом «полігоном для радіоактивних відходів поблизу Києва». Тому доля законопроектові на той час світила одна: його б провалили, і Кабмін, очолюваний на той момент однопартійкою Семиноги, відкликав документ.

І ще інформація для шанованого народного депутата: законопроект мав усі необхідні документи в пакеті, що його супроводжував, - результати громадських слухань у регіоні розміщення і, звісно, затверджене ТЕО, яке, своєю чергою, пройшло всі державні експертизи, у тому числі екологічну і з ядерної та радіаційної безпеки, у пов­ній відповідності до законодавства. Безумовно, був у цьому пакеті і звіт про інформування сусідніх держав, як того вимагають міжнародні зобо­в’язання України. Якби тоді закон прийняли, ЦСВЯП було б уже побудоване (перша черга оцінювалася у 150 млн. дол., тобто в суму, що практично дорівнювала річній платі за вивезення ВЯП у РФ), а НАЕК «Енерго­атом» заощаджував би гроші, вкрай необхідні йому для реалізації нових проектів і підвищення безпеки діючих АЕС.

Хочу нагадати, що ставлення до проекту ЦСВЯП в українських політиків змінюється, коли вони приходять у виконавчу владу. Так було з Ю.Тимошенко, яка перед позачерговими парламентськими виборами виступала категорично проти цього проекту в 2007 р., а ставши прем’єр-міністром, підписала розпорядження про затвердження ТЕО ЦСВЯП і подала у ВР законопроект про розміщення ЦСВЯП. Аналогічні метаморфози відбувалися і з В.Януковичем, залежно від його посади у владі. Саме Партія регіонів напередодні президентських виборів 2010 р. не мала наміру голосувати за законопроект про розміщення ЦСВЯП.

Скільки можна, панове? Запи­тання, розумію, риторичне. Національ­ні інтереси та питання енергетичної безпеки країни навряд чи будуть для нинішніх українських політиків предметом їхньої щирої турботи. Мані­пуляція поняттями, перекручування фактів, експлуатація застарілих страхів громадян - ось інструменти впливу вітчизняних політиків на електорат.

Країни Центральної і Східної Єв­ропи, такі як Чехія, Словаччина, Угорщина, Фінляндія, що експлуатують енергетичні реактори радянського проекту типу ВВЕР, уже давно не відсилають ВЯП у РФ, а зберігають його на своїй території. Тільки Бол­гарія та Україна продовжують цю прак­тику, правда, масштаб плати за послугу різний: у Болгарії експлуатуються лише два енергоблоки, а в Україні - 15. Тобто Україна є для РФ дуже вигідним партнером у цій сфері, приносячи їй щорічно солідну валютну виручку, яка спрямовується на розвиток російського ядерно-промислового комплексу. Зрозуміло, що такого партнера втрачати вона не хоче. Тому постає природне запитання: чиї інтереси захищає п. Семинога, закликаючи відхилити законопроект про розміщення ЦСВЯП? Для мене особисто відповідь очевидна.