ШОУ ДВІЙНИКІВ

Останнім часом дедалі частіше, промовляючи «вибори», ми маємо на увазі «технології». Технології збирання голосів. Найпростіший спосіб досягнення максимального результату — використовувати засоби масової інформації. Вдало знятий телевізійний ролик і грамотно вибудуваний ряд публікацій у друкованих виданнях здатні перетворити політичну «попелюшку» на кумира мас. Другий випробуваний метод — удатися до допомоги адміністративного ресурсу, про дієвість якого у народі вже складають легенди. А є ще й антитехнології, що будуються не на додаванні голосів собі, любимому, — а на відбиранні їх у ненависного суперника. Ми вже зіштовхнулися з таким різновидом, як викид компромату у вигляді записів телефонних розмов. І ось настала черга ще одного антитехнологічного прийому: висування кандидатів-двійників. Колись були цілі села, жителі яких мали одне прізвище. Тенденція розвитку передвиборних «ноу-хау» дозволяє припустити, що не за горами час, коли такі «села» почнуть з’являтися в українському парламенті, якщо до партійного принципу формування фракцій додасться принцип об’єднання за прізвищами. Фракція Вікторів Ющенків чи, скажімо, депутатська група, утворена з Тарасів Стецьківів. І якщо з використанням компромату ще якось можна боротися, намагаючись знайти замовника і притягнути до відповідальності за наклеп його і того, хто розповсюдив «поганку», то боротьба з «двійниками», схоже, безперспективна. За словами голови Центрвиборчкому Михайла Рябця, постраждалі, звісно, можуть звернутися до суду. Але користі від цього не буде: законодавство таких «знахідок» не забороняє. А чого не заборонено, те можна.

Задум, загалом, зрозумілий. Довірливі виборці приходять на дільницю, бачать у бюлетені прізвище знайомого кандидата і радісно ставлять поруч хрестик. А якщо і звернуть увагу на те, що кандидат зовсім не той, лише однофамілець — пізно, батечку, поїзд пішов. Голоси поділено — «по-братськи».

До речі, випадково чи ні, але в Україні цей дотепний механізм (випробуваний у Росії ще 1999 р.) було вперше обкатано на місцевому рівні, і саме у Вінниці — на мерських виборах-2000.

Одним із найбільш «прохідних» кандидатів був тоді підприємець Володимир Скомаровський, котрий зараз є першим заступником голови обласного штабу «НУ». Він досі пам’ятає скандал навколо реєстрації свого «двійника» і береже відеокасету з так званими свідченнями.

— Він виявився, до речі, моїм родичем, десь троюрідним чи чотириюрідним братом. Прийшла до мене його мама, розповіла, як і хто підбив його на цю аферу. Що дали йому за це двісті доларів...

У результаті Скомаровський-2 зняв свою кандидатуру. Ще двоє «клонів» інших кандидатів, котрі вже зібрали документи для реєстрації, злякалися галасу і «з’їхали» з теми. Однак реакцію було вивчено, висновки, судячи з усього, зроблено. І от з’явився В.Ющенко...

Як відомо, лідер блоку «За Ющенка!» Олександр Ржавський у своєму відкритому листі до лідера блоку «Наша Україна» Віктора Ющенка зазначив, що не може «погодитися з висловлюваннями різних політиків і політологів про те, що наш блок є двійником». Ще б пак — адже йдеться більше про конкретну людину, однофамільця Ющенка.

За словами Ржавського, Володимир Ющенко і раніше входив у список «За Ющенка!», тільки в п’ятому десятку, і був, мовляв, внесений у першу п’ятірку лише через «спробу заборонити нам створити блок на підтримку шанованого нами гідного політика». Крапка!

Та якщо електрик із Києва Олександр Мороз, тезко глави Соцпартії, висунутий першим номером у списку Всеукраїнської партії трудящих хоча б скромно припускає можливість того, що «моє прізвище схоже на прізвище Олександра Мороза», то підприємець із Вінниці Володимир Ющенко до обвинувачень на свою адресу ставиться значно категоричніше.

— Мене як нормальну людину зачепили висловлювання типу «лже-Ющенко», «віртуальний Ющенко», «із телефонного довідника»... Це прізвище дав мені мій батько, його носив мій дід, це прізвище я дав своєму сину, і я його ціную не менше, аніж Віктор Андрійович, — заявив він «ДТ». — До речі, я ніколи раніше не спекулював тим, що є однофамільцем такої шанованої людини. І відтоді, коли він десять років тому очолив Нацбанк, я лише захоплювався ним: його мудрістю, професіоналізмом, умінням утриматися на посаді при семи прем’єрах. Можна лише пишатися тим, що є така людина, котра настільки високо піднесла своє прізвище.

— Однак, погодьтеся, похід на вибори з настільки, як ви кажете, високо піднесеним прізвищем, і розцінюється, як спекулювання?

— Моя участь у виборчому блоці під другим номером узагалі не повинна нікого хвилювати. Виборці розумітимуть, що я — той Ющенко, котрого представляє Володимир Іванович, а є Ющенко Віктор Андрійович, який очолює цілу систему. І те, що я його підтримую, тільки в іншому колективі, йому навіть на користь.

А тепер замість якогось коментаря — ще одна історія про «двійників» і про довіру керівництву, яка недавно теж трапилася у Вінниці.

Потрапив у неї (а може, й вступив) міський голова Володимир Ваховський, всує і напевно помилково згадавши першого президента країни. Втім, процитуємо «історичний» фрагмент його статті «Ми навчилися працювати на перспективу» у газеті міськради: «І в цей період розрухи з’явилися люди-хижаки: перш за все ті, хто того часу володів важелями адміністративної влади, мав доступ до фінансових потоків (Л.Кравчук, П.Лазаренко, Ю.Тимошенко та їм подібні). Вони використали зручний момент хаосу в державі, збагатилися особисто, зруйнували цілі галузі народного господарства».

Як і слід було очікувати, реакція на таке твердження не забарилася. Зокрема, із боку тоді ще віце-спікера парламенту Віктора Медведчука, котрий негайно заступився за однопартійця: «...У своїх рукописних спогадах ви скривдили шановану в державі й у світі людину, першого Президента незалежної України — Леоніда Кравчука. Вочевидь, через погане знання новітньої історії країни ви включили його в один список із «людьми-хижаками».

Втім, публічного виправлення «прикрої помилки» так і не було. Як і якихось коментарів Володимира Ваховського з цього приводу. Зате в одному із наступних номерів усе тієї ж «Вінницької газети» (у затишному кутку і під рубрикою «Просимо вибачення») виявилося повідомлення, що вкрай інтригувало:

«Редакція «Вінницької газети» приносить вибачення начальнику управління промисловості й транспорту обладміністрації Л.Кравчуку за те, що його прізвище помилково (необгрунтовано) було названо в статті «Ми навчилися працювати на перспективу», опублікованій 21 серпня 2001 року. У період, про який говорилося в статті, він ще не працював на цій посаді».

Коротше, стрімкий прорив флангом, фінт, ще фінт, го-о-о-л!

Оскільки в обладміністрації дійсно працює однофамілець першого Президента України. Який, виходить, якщо вірити газеті (чи усе ж меру?), заодно з Лазаренком і Ко «зруйнував цілі галузі народного господарства», «збагатився особисто» тощо.

Леонід Кравчук-2, насправді на рідкість скромна людина, без охорони і навіть без секретарки, зніяковів тоді ледь не до непристойності.

— Леоніде Володимировичу, ви що ж — не здивувалися такій своїй «популярності»?

— Я здивувався так само, як і ви.

— І з’ясовувати стосунки з цього приводу не збираєтеся?

— Ну... Так уже збіглося, що він Леонід і я — Леонід, він Кравчук і я — Кравчук... І взагалі, нічого не можу коментувати. Мене ця ситуація, гадаю, узагалі не стосується. Жодною мірою. І ви, гадаю, сприймаєте її точнісінько, як і я...

Звісно, адже й область, і місто очолюють соратники по партії з НДП. Як тут не підсобити один одному?

І хоча скандал не отримав подальшого розвитку, висновки з нього, схоже, було зроблено. І можливо, ще тоді взято на замітку проживаючих у місті Горбачових, Брежнєвих, Тимошенків, Кучм і — Ющенків у тому числі. Принаймні за інформацією з місцевого штабу «Нашої України», ще один потенційний «дублер» екс-прем’єра навідріз відмовився погратися у «впізнавалки—помилялки».

У продовженні ж фамільного «ноу-хау» не можна не згадати виборчий округ із центром у Крижополі, де зареєстрований Сталін. Бідолашним опонентам Миколи Пилиповича на престаріло-сільському окрузі можна лише поспівчувати.

P. S. Навряд, звісно, чи хтось веде точну хронологію застосування у вітчизняній практиці нетрадиційних методів передвиборної боротьби. Але якщо бути пунктуальними, то на звання прабатьківщини кандидатів-«клонів» Вінниця все-таки не тягне. Оскільки ще раніш, ніж там, явище «роздвоєння» особистості кандидата в депутати було зафіксовано 1998 року в Кіровоградській області. А народний депутат Ігор Шаров був одним із тих, на кому відбувалися перші випробування «двійникової» зброї. «ДТ» попросило Ігоря Федоровича поділитися враженнями й рецептами протидії:

— На минулих виборах до парламенту, коли я балотувався по одному з мажоритарних округів у Кіровоградській області, мені самому довелося зіштовхнутися впритул із проблемою «двійників». У списку зареєстрованих по моєму округу кандидатів я з подивом виявив, що, крім мене, там значиться ще один Шаров. Ніхто з моїх родичів балотуватися не збирався, і, в принципі, було зрозуміло, що цей хід спрямований проти мене, аби дезорієнтувати виборців і відібрати в мене частину їхніх голосів.

Першою реакцією було: треба вживати дуже рішучих заходів і контратакувати конкурента. Але, поміркувавши, я зрозумів: це — саме те, що йому потрібно. І вирішив... абсолютно нічого не робити, не давати ніяких коментарів, не звертати на цей, нехай не вельми приємний факт, ніякої уваги...

Тактика цілковитого ігнорування дала позитивний результат. Після такого «саботажу», зрозумівши, що в бій я вплутуватися не збираюся, мій конкурент тихо зняв свою кандидатуру, про що, звісно, я й мої помічники не забарилися широко інформувати виборців. У результаті «підступи ворогів» мали зовсім протилежний ефект, позаяк вся ця історія лише додала мені балів.

І тепер я був би навіть радий, якби в мене в окрузі з’явилися кандидати під моїм прізвищем. Це було б лише свідченням того, наскільки сильні мої позиції порівняно з конкурентами, оскільки вони, не розраховуючи на перемогу з допомогою дозволених прийомів, послуговуються «брудними» технологіями. Я не виключав би, що з подібних міркувань хтось і сам може ініціювати появу в округу та списках своїх «дублерів», аби мати змогу ще разом вигідно засвітитися в ЗМІ.

Хоча, за великим рахунком, на місці постановників подібних «шоу двійників» я б не став розраховувати на те, що виборця легко впіймати на такі викрути. Ті, хто займається подібними речами, недооцінюють ступінь освіченості й розумності наших людей. Їх не так просто обдурити...

Очевидно, подібну думку про виборця поділяють не всі. Метод двійників застосовується, як показує досвід, не лише стосовно осіб, котрі беруть участь у виборах, але й стосовно цілих партій і блоків. Можливо, передвиборний блок «Жінки за майбутнє дітей», як твердить його лідер Лариса Скорик, створювався як самобутній політичний проект, із своїми ексклюзивними цілями, завданнями та програмою. Але навіть якщо це й так, не можна не визнати очевидний факт: прийшовши на виборчу дільницю й отримавши бюлетень із списком партій, назви двох із яких починаються зі слова «Жінки», рідко який виборець стане битися над запитанням: боролися представниці прекрасної статі в рекламі, що припала їм до душі, за майбутнє дітей чи просто за майбутнє? А якщо в списку виявляться ще одні феміни — «Жінки України», то шанси підсобити своїми голосами подругам по боротьбі за рівність статей у фавориток соціологічних опитувань, очолюваних Валентиною Довженко, зростуть ще більше. Мабуть, там вчасно оцінили масштаби можливих втрат. Привертає до себе увагу однаковість причин, з яких було припинено реєстрацію й «Жінок за майбутнє дітей» Лариси Скорик, і «Жінок України» Аліни Комарової: подання судового позову. З тією лише різницею, що в першому випадку заперечується авторство назви, статуту та програми, а в другому — прозорість і справедливість упорядкування виборчого списку партії. Але результат — однаковий: поки суд не винесе з спірного документа певного рішення, він не може бути об’єктом розгляду для жодного іншого державного органу. А продовження терміну реєстрації кандидатів, заздалегідь попередив глава Центрвиборчкому Михайло Рябець, не передбачено. Отож, якщо дуже постаратися, запобіжний засіб проти небажаних двійників знайти можна. Було б лише кому виконувати інструкцію з його застосування.