Шлях додому

Ця проблема постійно перебуває у фокусі суспільної уваги. Що підтверджують результати останніх соціологічних досліджень. Згідно з результатами опитування, оприлюдненими в липні Київським міжнародним інститутом соціології, воєнні дії на Сході посідають перше місце у переліку проблем, які найбільше хвилюють громадян, - 67%.

Ще важчим здається завдання повернення анексованого Криму, і не дивно, що можновладці воліють висловлюватися на цю тему зрідка та обережно.

З огляду на важливість теми відновлення територіальної цілісності України, наш тижневик вирішив провести тематичне анкетування лідерів провідних політичних партій, які мають парламентські фракції і/або шанси подолати 5% бар'єр на чергових виборах до Верховної Ради. Ми вважали, що напередодні парламентської кампанії виборцям буде корисно порівняти їхні погляди і позиції.

Нам здавалося, що ознайомитися з поглядами партійних вождів важливо саме напередодні гельсінської зустрічі президентів Трампа і Путіна. Оскільки під час діалогу лідерів США і РФ, як очікується, можуть бути порушені теми Криму та Донбасу. Ми сподівалися, що підсумки опитування DT.UA цікавлять не тільки українських громадян, а й, наприклад, американських політиків та дипломатів. І розраховували, що отримані результати (та зроблені на їх основі висновки) можуть бути враховані господарем Білого дому при підготовці рандеву з насельником Кремля.

Ризик, що Путін і Трамп можуть спробувати домовитися про нас без нас, всупереч заявам високопоставлених осіб, на жаль, зберігається.

Імовірно, цим можна пояснити відмову поводирів низки політсил взяти участь у нашому опитуванні. Не виключено, що деякі вітчизняні ватажки чекають, на якому варіанті відповіді на "українське питання" зупиняться в геополітичних верхах. Чекають, щоб оперативно й гнучко підлаштуватися під чужий сценарій. А може, деякі політсили просто не мають чіткого системного бачення вирішення однієї з найгостріших проблем, які стоять перед державою.

Втім, можливо, окремі партійні лідери керувалися іншими міркуваннями. Хай там як, три політичні сили - ВО "Батьківщина", "Радикальна партія Олега Ляшка" та партія "За життя" залишили наші запитання без відповіді. Ще одна партія, "Народний фронт", позначила своє ставлення до запропонованої для обговорення теми частково. Представники НФ сформулювали своє бачення шляхів деокупації та реінтеграції ОРДЛО й АРК у двох абзацах офіційної відповіді. Тому позиція Яценюка та Авакова і Ко не представлена ​​в наведеній таблиці, але суть її ми до читачів донесемо.

У підсумку, безпосередню участь в опитуванні DT.UA взяли 9 політичних команд - Блок Петра Порошенка "Солідарність", "Громадянська позиція", "ДемАльянс", "Національний корпус" "Наш край", "Опозиційний блок", "Самопоміч", "Свобода" і "Сила людей".

Отримані відповіді ми звели в таблицю (див. на 3–4-й стор.) - ви можете самостійно проаналізувати, які політколективи (в разі їх потрапляння до Ради наступного скликання) можуть виступати союзниками в питанні визначення подальшої долі Донбасу і Криму. І, можливо, виявите, що деякі потенційні союзи вдаються трохи несподіваними.

Клікніть для збільшення

Клікніть для збільшення

Презентація результатів нашого дослідження (проведеного за підтримки Internews, USAID Ukraine - USAID Україна та "Лабораторії законодавчих ініціатив") відбулася 12 липня. Ми ознайомили з результатами опитування закордонних дипломатів, представників міжнародних фондів та українських громадських організацій.

Перейдемо до висновків. ПЕРШИЙ, вельми симптоматичний висновок. ЖОДЕН із учасників опитування не назвав бойові дії на території Донбасу громадянською війною. Навіть "Опоблок" і "Наш край", котрі вважаються політичними командами, найбільш орієнтованими на Москву (і слугують головним притулком колишнім соратникам Януковича), охарактеризували збройний конфлікт на Сході як агресію з елементами громадянської війни. Ще сім - БПП, "Громадянська позиція", "ДемАльянс", "Нацкорпус", "Самопоміч", "Свобода" і "Сила людей" - вибрали найжорсткіший варіант: "збройна агресія Росії". На термінах "збройна агресія" і "окупація Донбасу" у своїй "окремій думці" наполягає й "Народний фронт". Тобто, всі (із застереженнями чи без) опитані партії вважають першоджерелом триваючої війни агресію "стратегічного сусіда".

Ця обставина дозволяє говорити:

- про єдність (хай і відносну) переважної більшості політичних еліт у цьому болючому питанні;

- про появу в Києва відчутного контраргументу в суперечці з тими (в тому числі й на Заході), хто наполегливо намагається звести війну на Донбасі до "внутрішньої проблеми України". Бо агресія не буває внутрішньою проблемою. А факту агресії не заперечує ніхто;

- про неспроможність тези про необхідність домовлятися про мир на Донбасі з представниками ОРДЛО, яка нав'язується Києву (в тому числі й на переговорах у рамках "Нормандії" та "Мінська"). Якщо війна є наслідком агресії, то мир може бути тільки результатом перемоги над агресором або результатом його умиротворення. Але миру не досягають шляхом переговорів із колабораціоністами.

Якими (попри загальний факт визнання агресії) є представники т.зв. ДНР і ЛНР. Те, що вони - одна зі сторін воєнного конфлікту, не перетворює їх на сторону переговорів про мир.

Додамо: представники жодної з опитаних політичних партій, відповідаючи на запитання "Хто, на думку вашої політичної сили, має бути суб'єктами переговорного процесу із врегулювання конфлікту на Сході України?", не обрали варіант відповіді: "Україна повинна вести переговори з представниками ОРДЛО, не залучаючи посередників".

ДРУГА важлива обставина - практично одностайний сумнів в ефективності існуючих механізмів урегулювання конфлікту на Сході.

Жодна з партій - учасниць дослідження не вірить в ефективність прямих переговорів про долю Донбасу не тільки між Києвом і ОРДЛО, а й між Києвом і Москвою. І при цьому жодна з них не наполягає на виключенні Росії з "нормандської групи". Є загальне розуміння: Україна змушена домовлятися з Кремлем, але не спроможна досягти успіху без союзників, здатних вплинути на позицію Путіна.

Примітно, що тільки Блок Петра Порошенка (що очікувано) позитивно оцінив діяльність "нормандської четвірки". І лише БПП висловився за збереження чинного складу Normandy. Решта учасників, тобто 8 із 9 опитаних партій (від "Громадянської позиції" до "Опоблоку") виступають за включення до переліку переговірників від Сполучених Штатів. Причини виникнення такого прагнення очевидні. Геополітична вага Вашингтона безсумнівна. Конгрес, Пентагон і Держдеп послідовні в політиці підтримки України. Трамп не приховує спроб знайти спільну мову з Путіним, періодично робить неоднозначні заяви, але досі виглядає як єдина людина, здатна (в разі виникнення такого бажання) трохи приборкати Кремль. Та й енергійність спецпредставника США Курта Волкера не залишилася непоміченою вітчизняними політиками. "ДемАльянс", "Нацкорпус" і "Свобода" запропонували долучити до цього "клубу" не тільки Сполучені Штати, а й Велику Британію.

Тільки дві партії - БПП (прогнозовано) і "Сила людей" (трохи несподівано) назвали мінські домовленості (МД) "безальтернативною умовою відновлення територіальної цілісності". "Опоблок" висловився за корекцію домовленостей, укладених у білоруській столиці. "Громадянська позиція", "Самопоміч" та "Свобода" наполягають на скасуванні МД через їх неефективність і невідповідність Конституції. При цьому "Свобода", спільно з "ДемАльянсом" і "Нашим краєм", наполягає, щоб процес відновлення територіальної цілісності спирався виключно на українську Конституцію та вітчизняне законодавство. Схожої точки зору дотримується й "Народний фронт", який назвав правовими гарантіями відновлення територіальної цілісності Основний закон держави і Статут ООН. У своїй відповіді НФ зазначив, що МД не є міжнародно-правовим документом, вони не працюють.

Додамо, що раніше свого критичного ставлення до мінських угод не приховували лідери "Батьківщини" та радикалів. Тимошенко називала їх пасткою і кремлівської грою, Ляшко - ілюзією миру й капітуляцією. Сподіваємося, що вони будуть послідовними у своїх поглядах. Незалежно від підсумків гарячої фінської зустрічі.

В думках наших респондентів прозирає чітке бажання демонтувати "несучі", на яких тримається конструкція "мінського протоколу".

Показові відповіді на запитання про умови проведення виборів у ОРДЛО. З п'яти запропонованих варіантів переважна більшість (представники семи партій) обрала найменш "вегетаріанський". Виборча кампанія на території нині окупованих районів Донбасу, на переконання "Громадянської позиції", "ДемАльянсу", "Нашого краю", "Самопомочі", "Свободи", "Сили людей" і навіть БПП, можлива не тільки після припинення бойових дій, відведення військ та озброєнь, роззброєння НЗФ і встановлення контролю над держкордоном, а й після ПОВНОГО відновлення діяльності органів держвлади та місцевого самоврядування. Тобто після того, як в "окремі райони" повернуться українські армія, поліція, прикордонники, митники, фіскали, прокуратура, суди, спецслужби й адміністрації. Занадто очевидно відрізняється від накресленого в мінському протоколі.

Про неприйняття самої ідеї виборів до повного відновлення суверенітету заявив і "Народний фронт". "Опоблок" обрав м'якший варіант, що передбачає повну демілітаризацію регіону і введення миротворців, на яких буде покладено функцію контролю над кордоном. Але навіть ця політсила не уявляє собі виборів в умовах, коли прикордоння буде повністю контролюватися російськими військовими

Але й це не все: п'ять із дев'яти партій - ( "Громадянська позиція", "ДемАльянс", "Національний корпус", "Самопоміч", "Свобода") виступають за те, щоб після деокупації жителям нинішніх ОРДЛО (на певний термін, який необхідно законодавчо встановити) БУЛО ЗАБОРОНЕНО І ГОЛОСУВАТИ, І ОБИРАТИСЯ НА БУДЬ-ЯКИХ ВИБОРАХ, ВКЛЮЧНО З МІСЦЕВИМИ.

Ще один удар по МД - відповіді на запитання про майбутній статус нинішніх ОРДЛО. Особливого статусу самоврядування "окремих районів" Донбасу не підтримала жодна політична сила.

Узагальнюючи все вищесказане, можемо висунути обґрунтоване припущення: незалежно від конфігурації майбутнього парламенту, нова Верховна Рада, з високою ймовірністю, може ініціювати питання про перегляд мінських домовленостей, зміну формату переговорного процесу, склад його учасників та межі можливих компромісів.

ВИСНОВОК ТРЕТІЙ. Методика деокупації й реінтеграції непідконтрольних територій ще тільки намацується, але:

- виключно воєнний шлях деокупації розглядається всіма опитаними партіями як безперспективний;

- реінтеграція навряд чи пройде в "лайтовій", "усепрощенницькій" версії.

Обґрунтуємо. Жодна (включно з вербально войовничими) партія не проголосувала за суто воєнний механізм повернення як ОРДЛО, так і Криму. При цьому жодна з них не підтримала ідеї відтинання півострова або частини Донбасу. Реінтеграція залишається метою, терміни досягнення мети неясні, механізми реалізації - поки що теж.

Але при цьому є натяк на обрання відносно жорсткого шляху. Принаймні поки що стосовно ОРДЛО. Жодна партія не підтримала особливого статусу цих районів. Шість із дев'яти - виступили за обмеження жителів цієї місцевості у виборчих правах. Шість із дев'яти - за формування на цих територіях військово-цивільних адміністрацій, тимчасове обмеження деяких прав, призупинення дії ряду нормативно-правових актів та повноважень місцевих органів самоврядування. Чотири з дев'яти - проти амністії не тільки фігурантів тяжких злочинів та учасників НЗФ, а й членів керівництва окупаційних структур і навіть організаторів незаконних референдумів.

Одне слово, ще кілька "привітів" мінським домовленостям.

ВИСНОВОК ЧЕТВЕРТИЙ. В ефективність деяких можливих способів міжнародної допомоги в процесі реінтеграції поки що вірять не дуже. Тільки дві партії беззастережно підтримали введення миротворчої місії (застереження знайшлися навіть у БПП). І тільки дві - виступили за можливе тимчасове міжнародне управління деокупованими територіями Донбасу.

ВИСНОВОК П'ЯТИЙ. Всупереч очікуванням, тільки три з дев'яти партій озвучили тверду готовність голосувати за конституювання національної кримськотатарської автономії. У решти - різного роду сумніви. У тому числі, наскільки відомо, сумніви є і в тих політсилах, які відмовилися від участі в нашому дослідженні. Виходячи з цього, ризикнемо припустити, що відповідний законопроект майже напевно не буде прийнятий нинішнім складом Ради. І в нього поки що туманні шанси пройти через парламент наступного скликання. Втім, час покаже.

А ось за ухвалення іншого "кримського" рішення - скасування закону про воістину незбагненну українську СЕЗ на території окупованого півострова - виступили одразу шість партій. Плюс БПП, відповідь якої можна розцінити як непряму підтримку. Залишається тільки дивуватися, чому потенційна готовність не виливається в необхідну законодавчу форму.

ВИСНОВОК ШОСТИЙ. Шість із дев'яти партій ( "Громадянська позиція", "ДемАльянс", "Національний корпус", "Самопоміч", "Свобода" і "Сила людей") - за розрив дипвідносин із Росією. Нагадаємо, що на користь такого кроку раніше висловлювалися деякі депутати від НФ, члени фракції РПЛ і навіть окремі депутати з БПП. Тобто зберігається теоретична можливість, що це питання може бути ще раз порушене Радою наступного скликання. Та чи піде Україна на такий захід - прогнозувати складно. Від надто багатьох обставин це залежить, і дуже висока ціна питання.

ВИСНОВОК СЬОМИЙ, останній. Запровадження воєнного стану (у кожному разі, без залізобетонних підстав) Україні поки що не загрожує. Конспірологи можуть спати спокійно: як можливий спосіб зупинити вибори це навряд чи спрацює, - парламент не підтримає.

До використання подібного заходу учасники нашого опитування підійшли обережно. "ДемАльянс", "Національний корпус", "Самопоміч" і "Свобода" - за введення ВС лише на територіях, прилеглих до зони бойових дій. БПП, ГП і ОБ допускають встановлення правового режиму воєнного стану тільки в умовах різкого погіршення становища на фронті. "Сила людей" пропонує обмежити ареал дії ВС прифронтовою зоною і вважає цей захід можливим виключно у разі переходу в наступ російських військ.

Решту висновків пропоную зробити самостійно.