Східний фронт: в очікуванні другого дихання

Україна отримала нового главу держави, від якого, насамперед, чекають розв'язання військового протистояння з Росією. Антитерористична операція у виснажених війною східних областях потребує нової, модернізованій версії.

Звичайно, новообраний президент України добре розуміє, що завдання не вирішується тільки воєнним шляхом. Але наполеонівської формули "великі батальйони завжди праві" поки що ніхто не скасовував. І Петро Порошенко, напевно, відчуває, що завдання не можна вирішити і без військової складової - у рівнянні просто не вистачатиме цифр. Те, що глава держави висловився за якнайшвидші перевибори до парламенту і місцевих рад, прозоро натякнув на пакет мирних ініціатив, включаючи залучення до діалогу представників сходу країни, безперечно, віддзеркалює сподівання багатьох українців. Але багато чого залежить і від того, в якому руслі буде запущено антитерористичну операцію в її наступній фазі. Є думка, що згідливість кремлівського лідера прямо залежить саме від воєнного успіху Києва. А тому варто зіставити вихідні дані, адже жити й воювати "по-новому" країна має почати буквально з понеділка.

"Російська весна"
в аргументах і фактах

Результати тримісячної війни неоднозначні. Спочатку про неприємне.

Україна здала Крим - практично без бою. Як пояснили, заради розгортання військ на сході. Загальна стратегія перехідної влади нагадувала боротьбу з гангреною: нехай відріжуть ногу, аби тільки організм вижив. Тим часом тільки з півострова на "велику землю" уже прибули 9,5 тис. біженців, і потік українців, які залишають окуповану рідну землю, може істотно збільшитися. Захоплено солідні активи. Захоплено боєздатне озброєння, включаючи засоби ППО й літаки. Та, головне, Кремлю вдалося домогтися підтримки агресії всередині Росії. Хоч як прикро, але й чимала частина представників МВС, СБУ та ЗСУ, які повинні були захищати території, перейшла на бік окупантів. Причому відсутність реакції в Криму спостерігалася на тлі достовірних знань про плани Москви. Військова розвідка ще 2008 р. офіційно інформувала військово-політичне керівництво країни про підготовку Росії до війни за Крим. Та й експерти, включаючи автора цих рядків, у 2009 р. писали про це відкрито (DT.UA, №34, 2009).

Використавши час для перекидання військ на схід, Україна, незважаючи на ослаблений військовий потенціал і численні випадки саботажу, фактично вступила в неоголошену війну з Кремлем. Підрозділи ЗСУ, МВС, СБУ, Держприкордонслужби, а також наспіх сформовані загони Нацгвардії і загони самооборони, що діють під юрисдикцією МВС, включилися у війну із загонами найманців, які досі прибувають з Росії. Упродовж трьох місяців героїзм на цій війні сусідить з разючою відсутністю компетенції, безпрецедентний патріотизм - із зухвалим саботажем.

Військово-політичне керівництво деколи вражало повільністю в ухваленні рішень. Наприклад, керівника Антитерористичного центру було призначено тільки через 40 днів після першої появи на території України озброєних російських диверсантів. Та й у самій АТО донині істотною проблемою залишається відсутність координації і фактично єдиного керівництва операцією. Спостерігачі й експерти часом не можуть класифікувати дії командування АТО, коли, скажімо, підрозділ прикордонників протягом 12 годин б'ється з бойовиками, не одержуючи підтримки. Були проблеми з військовою розвідкою, внаслідок чого потрапляння тих чи підрозділів у засідки стало мало не нормою. Фактично зараз уся армійська розвідка - це бінокль і спостерігач. Є нестиковки із зонами відповідальності й використанням даних, що надходять від прикордонної і військової розвідок, а також від СЗР. Як оцінити прорив машин бойовиків через кордон і спокійне їх проходження до населеного пункту без реакції бойової авіації? Де спеціально підготовлені засідки на найбільш імовірних місцях проходження груп бойовиків? Були, на жаль, і скорботні епізоди, як під Волновахою, де молоді люди гинули через відсутність елементарних навичок і знань. Та й звідки їм узятися, якщо жоден президент країни, жоден уряд армією не опікувався. У країні до початку війни навряд чи набралося б два десятки комбатів, які брали участь у масштабних навчаннях з бойовою стрільбою батальйону. І винен тут далеко не лише Янукович з командою руйнівників силових відомств країни.

Про жалюгідний стан техніки ходили легенди. Але воїнів АТО більше турбує навіть не відсутність розвідувальних безпілотників, ударних вертольотів або високоточних засобів ураження; вони нарікають з приводу надійності бронежилетів або й поготів заявляють про їх відсутність. А прикордонники… У соцмережах вони волають про необхідність перевірити власне керівництво й називають конкретні суми грошей, що їх нібито приплачують чи то росіяни, чи то близькі до колишньої влади люди за легко пропущені через кордон авто з озброєними терористами. Втім, і в Міноборони сьогодні не менше ніж 40% менеджерів, які працювали ще в складі колишньої команди, яка цілеспрямовано знищувала армію.

Не на користь України в нинішній АТО не тільки рівень підготовки (воювати доводиться з людьми, які протягом двох десятиліть живуть війною), оснащення й озброєння (з Росії завозиться все сучасне й нове), а й грандіозний розмах антиукраїнської інформаційної кампанії. Путіну вдалося, перетворивши ЗМІ, науку, соціологічні служби і навіть шоу-бізнес на засоби пропаганди, посіяти люту ненависть до народу-сусіда. Важко повірити, що стільки людей розучилися думати!

Так чи інакше, Україна виявилася неготовою до війни. До всього - ще й той факт, що військово-політичне керівництво насамперед думало про президентські вибори і політичний процес, а захист цілісності й недоторканності української землі залишалися десь на задвірках основних завдань.

На політичному фронті теж виявилося чимало проломів. Попри стоси заяв, Франція, Італія і частково Німеччина продовжують військово-технічне співробітництво з РФ. Подвійні стандарти Європи видаються неймовірними! Так, незважаючи на агресію, РФ отримає французькі вертольотоносці "Містраль", а санкції анітрохи не завадили російсько-італійському проекту створення малого дизельного підчовна S-1000. Здивував і засмутив спостерігачів французький президент Франсуа Олланд, який одноособовим рішенням запросив Володимира Путіна на святкування 70-річчя висадки союзних військ у Нормандії. Якщо й канцлер Німеччини Ангела Меркель опиниться поруч з хазяїном Кремля, то далі вести мову про його політичну ізоляцію просто безглуздо.

З іншого боку, США дедалі більше схиляються до необхідності надати Києву військово-технічну допомогу. Нехай не зброя прямого ураження, але навіть портативні засоби виявлення, технічної розвідки, зв'язку, прилади нічного бачення, сучасні каски й бронежилети можуть мати важливе значення (зокрема й психологічне) для закінчення війни, що, як здається, потрібна на цій планеті лише одній людині.

І все ж таки в цілому активність АТО забезпечила зрив планів Кремля й успішне проведення президентських виборів. Хвиля патріотизму повернула втрачений було морально-бойовий дух військових. З першою кров'ю було змито затаврований ганьбою пацифізм. А подекуди гроші небайдужих олігархів стимулювали агресію. Путін майже не має шансів ввести регулярну армію під виглядом миротворчості - солідне угруповання точно змусить його загрузнути на українській території. Навіть робота російських спецслужб, що активізувалася на території східних областей України, сьогодні здебільшого захлинається, тоді як у прибічників єдиної України з'являється дедалі більше історій успіху. Наприклад, при звільненні аеропорту в Донецьку, де вчасно перекритий засідкою під'їзд бойовиків дав змогу завдати відчутного удару чужоземним гостям зі зброєю.

Хоч як дивно, але саме завдяки імперським амбіціям Путіна населення України стало більше демонструвати згуртованість загартованої нації. Нехай армію, та й увесь сектор безпеки, останні чотири роки знищували зайшлі у владу вороги нашої держави, але народ почав відроджувати військо гривнею. За зібрані населенням майже 130 млн грн відкрито перші проекти переозброєння: закуплено легку бронетехніку й високоточні засоби ураження; повертаються до лав ЗС вертольоти, колись передані приватній структурі. Спішно купуються засоби захисту й ті елементарні предмети обмундирування бійців, яких не вистачає. Перший етап Україна вистояла, хоча він коштував чимало життів.

Periculum est in mora

У нашому випадку, без перебільшення, зволікання смерті подібне.

Успішному завершенню АТО заважає далеко не тільки наявність різних поглядів на подальше її проведення. Більшість військових фахівців - за активізацію АТО без перетворення її на загальновійськову операцію. Також переважна більшість експертів за негайне запровадження воєнного стану в охоплених війною областях і формування чіткої схеми взаємодії армії, спец-підрозділів інших відомств, створення зон відповідальності. Ставки мають бути на точкову, філігранну роботу спецпідрозділів з ліквідації груп терористів під прикриттям армії та підрозділів інших відомств.

Є необхідність посилити координацію на рівні розвідок. Проблеми попередніх етапів АТО показали, що є сенс реанімувати й зміцнити розвідспільноту, сформувати (очевидно, у складі РНБОУ) центр для аналізу й опрацювання всієї розвідінформації та оперативного реагування. Розпочати термінове оснащення розвідувальних відомств сучасними технічними засобами. Потрібні космічні засоби розвідки (або хоча б можливість купувати знімки у партнерів), розвідувальні БЛА й сучасні засоби технічної розвідки. Необхідно посилювати контррозвідувальні структури СБУ, щоб інформація про наміри терористів ставала відомою якомога раніше і дозволяла відповідним підрозділам АТО вчасно готуватися до "прийому гостей". Адже спостерігачі вже зауважили: лише одна вчасно й правильно підготовлена засідка під час операції зі звільнення донецького аеропорту дозволила ліквідувати більше іноземних бойовиків, ніж вся АТО за три місяці. До речі, згідно із заявою Миколи Маломужа, голови Служби зовнішньої розвідки у 2005-2010 рр., захід щодо успішного звільнення аеропорту став можливим завдяки діям головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Головним завданням нового етапу АТО стає необхідність для всіх військових формувань діяти на випередження - при організації чіткої взаємодії з місцевою владою і населенням. Багаторічний досвід Ізраїлю у боротьбі з тероризмом показує, що в основі успіху три взаємозалежні складові: сильна багатопланова розвідка, підготовлені служби безпеки на місцях і цілеспрямована безперервна робота з населенням. Для України цей досвід особливо актуальний, адже фізично ДПСУ "закрити" кордон з Росією просто не зможе - для цього немає сил і коштів. Зате цілком спроможна організувати ефективну взаємодію з армією - у чутливих місцях, де прориваються мобільні групи терористів. Мобільні заслони з армійських підрозділів з наявністю бронетехніки і важкого озброєння.

Фахівці з ліквідації кризових ситуацій вважають, що поширення зон впливу київської влади має здійснюватися в міру просування вглиб регіонів підрозділів ЗСУ, НГУ, МВС та СБУ - саме з налагодженням повноцінного взаємозв'язку з місцевим населенням, здійсненням наборів до лав нових підрозділів міліції. Але, у будь-якому разі, без продуманих соціальних програм для східних регіонів їх буде лихоманити не менше ніж два роки, зазначають аналітики Міноборони України, які розробили спеціальний план подолання кризи при залученні іноземних фахівців.

Що стосується ліквідації озброєних бойовиків, то йдеться про ядро формувань, що складаються з кадрових розвідників-диверсантів РФ і прибулих через кордон озброєних найманців. Але всіх їх разом узятих не більше ніж 20% складу так званого ополчення - збройних бандформувань, координованих Москвою. Що ж до "людей з українськими паспортами", які взялися за зброю, то, залишившись без підтримки Кремля, вони швидко змінять тактику. Частина з них покине Україну разом з бойовиками (ті, хто вже заплямував себе кров'ю і не має шансів повернутися до мирного життя тут, в Україні), але переважна більшість заспокоїться. Якщо, звичайно, оновлена київська влада зуміє паралельно АТО запропонувати адекватну соціальну програму. Адже значна частина цих людей вела життя, балансуючи на межі закону: хтось заробляв на життя контрабандою, хтось перебував на таємній службі в олігархів і т.п. Як мінімум, потрібна заміна напівкримінальної діяльності.

І ще один аспект, можливо, найважливіший. Перша хвиля патріотизму - нині на спаді. Дедалі частіше доводиться чути про зростання кількості медичних довідок про непридатність до військової служби від тих, кого стосується мобілізація. А на заході батьки просто блокують військові частини, щоб призваних, але ще не підготовлених дітей не відправляли на війну на схід. Мабуть, найбільшою, невибачною помилкою влади перехідного періоду є те, що досі не запроваджено механізмів заохочення тих солдатів і офіцерів, які зі зброєю в руках стали на захист української землі. "Є два важелі, за допомогою яких можна управляти людьми, - страх і особистий інтерес", - полюбляв казати цинічний, але тонкий знавець механізму війни Наполеон. Але досі український уряд не подбав, щоб додати до патріотизму високі нагороди, загальну пошану, пільги, обов'язкове страхування і хороший матеріальний стимул. Не зайвими були б один-два показові процеси для дезертирів або відмовників. У тій-таки РФ, якщо офіцер гинув у Чечні, йому давали посмертно Зірку Героя РФ (або меншу нагороду, залежно від обставин загибелі), а його сім'ї - квартиру. Ті, хто вважає, що правильно відправляти людей на війну за 1500-3000 грн на місяць, просто недалекі люди.

Тому й безглуздо поновлювати загальний призов у майбутньому. Бо 120 тис. добре озброєних професіоналів - на порядок кращий оборонний потенціал, ніж мільйонна орда голодних обірванців з доісторичною зброєю.